Постанова

від 16.07.2024 по справі 752/15762/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/15762/23

провадження № 22-ц/824/10241/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Халепчук Д. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гімназії № 260 міста Києва (Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва), третя особа: Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Надії Петрівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року в складі судді Хоменко В. С.,

встановив:

30.07.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Гімназії № 260 міста Києва (Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва), третя особа: Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що вона є вчителем зі стажем педагогічної роботи понад 20 років, має грамоти і нагороди, відзнаки, працювала вчителем математики у школі №260 м. Києва з 1989 року по 30.06.2023.

25.08.1989 її було призначено на посаду вчителя математики загальноосвітньої середньої школи № 260 м. Києва, з 01.09.2001 - на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи на умовах контракту, з 23.08.2002 - на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи, безстроково.

01.09.2005 загальноосвітню середню шкоду №260 м. Києва було реорганізовано у Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва.

22.04.2019 її було переведено на посаду вчителя математики.

11.06.2020 її, згідно із поданою нею заявою, було переведено до Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва на умовах строкового договору на 1 рік.

Наказом №74-к від 30.06.2021 дію строкового договору продовжено на 1 рік, по 19.08.2022.

Наказом №95-к від 17.08.2022 дію строкового договору продовжено на 1 рік, по 30.06.2023.

11.05.2023 змінено назву навчального закладу з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва на Гімназія №260 міста Києва.

12.06.2023 вона зверталась до директора Гімназії №260 міста Києва з заявою про переведення її на безстроковий трудовий договір.

Наказом №76-к від 31 травня 2023 року її було звільнено з роботи вчителя математики 30 червня 2023 року, в зв`язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення повного розрахунку вона не отримала.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначала, що 7 лютого 2023 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р/2023 (справа №1-5/2020(118/20) за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту".

Конституційний Суд України вирішив: "визнати таким, що н е відповідає Конституції України ( є неконституційним) , абзац третій частини другої статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 року №463-ІХ, згідно з яким "педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років".

Вказане положення Закону України " Про повну загальну середню освіту" втратило чинність з 07 лютого 2023 року.

За таких обставин вважала своє звільнення 30 червня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору таким, що порушує її конституційні права, не має легітимної мети, та є дискримінаційним, адже для одних педагогічних працівників право на укладення безстрокового договору зберігається, а інших позбавлено цього права лише на такі юридичні факти: 1) робота в державному або комунальному закладі загальної середньої освіти; 2) досягнення пенсійного віку; 3) отримання пенсії за віком, що, по суті, означає унеможливлення укладення безстрокового трудового договору лише з огляду на отримання особою певного виду власності ( пенсійних виплат).

Досягнення педагогічним працівником пенсійного віку та отримання ним пенсії за віком не можуть бути достатніми підставами для додаткових вимог або додаткових обмежень, зокрема, для вимоги укладення з таким педагогічним працівником виключного строкового трудового договору, з огляду на те, що всі інші педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти мають право обіймати посаду педагогічного працівника, уклавши безстроковий трудовий договір.

Також зазначала, що в день звільнення з нею не було проведено повний розрахунок, не виплачено компенсацію за 9 календарних днів щорічної відпустки за період з 01.01.2020 по 20.08.2023 в сумі 7 643,79 грн.

Внаслідок незаконного звільнення їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 92 368 грн.

З огляду на вказані обставини, просила суд:

- визнати незаконним і протиправним наказ Гімназії № 260 міста Києва від 31 травня 2023 року № 75-к про звільнення ОСОБА_1 та скасувати його, поновити позивача на роботі з 30 червня 2023 року;

- стягнути з Гімназії № 260 міста Києва на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невраховану і щорічну основну невикористану відпустку за період з 1 січня 2020 року по 20 серпня 2023року за 11 днів у сумі 7 643,79 грн;

- стягнути з Гімназії № 260 міста Києва на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 30 червня 2023 року по 30 липня 2023 року в розмірі 21 541,52 грн;

- стягнути з Гімназії № 260 міста Києва на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань компенсацію завданої моральної шкоди в сумі 92 368 грн;

- стягнути з Гімназії №260 міста Києва на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 81 176 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

02.04.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Гордієнко Н. П. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Свої доводи обґрунтовувала тим, що переведення позивача з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір з 01.07.2020 на один рік, не було її добровільним волевиявленням, а було єдиною безальтернативною можливістю продовжувати трудові відносини в силу вимог чинного на той момент законодавства. Позивач не мала можливості обрати інші умови трудового договору або продовжувати працювати за раніше погодженими.

Відсутність волевиявлення позивача у тому числі підтверджується відсутністю письмової заяви позивача (що нібито датована 10 червня 2020 року і зареєстрована за №68) про переведення на умови строкового трудового договору.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 та безперервний характер роботи протягом 34 років, звільнення позивача з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору є незаконним.

Звертає увагу, що суд першої інстанції застосував частину другу статті 23, частину 2 статті 36 КЗпП України, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, та не застосував положення статей 9, 39-1 КЗпП України.

Суд першої інстанції не тільки ухилився від обов`язку аналізувати спірні відносини на предмет відповідності їх Конституції України, а і проігнорував пряму вказівку Конституційного Суду України на неконституційність норми матеріального права, що була покладена в основу оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2023 року у справі №205/6223/22.

10.06.2024 через систему "Електронний суд" представник Гімназії №260 міста Києва (Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва) - адвокат Федорова М. О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно дослідив всі обставини, що мають значення для справи, та виніс законне та обґрунтоване рішення.

Зазначає, що доводи позивача про відсутність її волевиявлення на укладення строкового трудового договору спростовуються матеріалами справи. Написання позивачем заяв про укладення строкового договору від 10.06.2020 №68 та про продовження строку трудового договору №231 від 30.06.2021 та від 16.08.2022 №02-05/125 вказує на факт обізнаності позивача про строковість трудових відносин та погодження з такими умовами праці.

Зазначеним також спростовуються доводи ОСОБА_1 про необхідність застосування положення ст. 9 КЗпП України, оскільки переведення на строковий трудовий договір відбулось згідно волевиявлення працівника.

Для припинення строкового трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потрібні заява чи будь-яке волевиявлення працівника, оскільки свою згоду на припинення трудового договору після закінчення його строку працівник надав, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором.

Твердження позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме не застосування ст. 39-1 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки саме ч. 2 ст. 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Саме такий випадок був передбачений абз. 3 ч. 2 ст.22 Закону України " Про повну загальну середню освіту" і на момент укладення строкового трудового договору ця норма була чинною та не була визнана неконституційною. Коли строк дії договору закінчився, трудові відносини з ОСОБА_1 були припинені, а не продовжені і "трансформовані" у безстроковий трудовий договір.

При звільненні ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строкового трудового договору, Гімназія №260 міста Києва керувалась не абзацом третім ч. 2 ст. 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту", який визнано неконституційним, а нормами трудового законодавства, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тому відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача.

В постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №205/6223/22, на яку посилається позивач на підтвердження своїх доводів, йдеться про інші обставини.

Твердження позивача про ігнорування судом рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 №1-р/2023 не відповідає дійсності.

У випадку припинення строкового трудового договору, у зв`язку із закінченням його строку, чинне законодавство не передбачає обов`язку роботодавця прийняти на роботу за безстроковим трудовим договором колишнього працівника, який звільнений по закінченню строкового трудового договору. Більше того, у Гімназії №260 міста Києва, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 , не утворилося вакансії, куди б її можна було прийняти на роботу.

Судом першої інстанції досліджено та надано належну правову оцінку доказам, якими підтверджується відсутність можливості у Гімназії №260 міста Києва у 2023/2024 навчальному році забезпечити педагогічним навантаженням 3 вчителів географії, які працювали у гімназії. Такими доказами, зокрема є наказ № 199 від 1 вересня 2022 року та додатки № № 1-3 до цього наказу, а також наказ № 154-к від 1 вересня 2023 року та додатки № № 1-3 до цього наказу.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Іваницька О. В. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник Гімназії № 260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації - адвокат Федорова М. О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом № 834-к від 09 серпня 1998 року позивача з 25 серпня 1989 року призначено на посаду вчителя математики загальноосвітньої середньої школи № 260 міста Києва.

З 1 вересня 2001 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи на умовах контракту по 25 серпня 2002 року.

З 23 серпня 2002 року ОСОБА_1 переведено на цю ж посаду в загальноосвітній середній школі № 260 міста Києва, безстроково.

1 вересня 2005 року загальноосвітню середню школу № 260 міста Києва реорганізовано у Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 міста Києва.

22 квітня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя математики (ст. 32 КЗпП України).

Судом встановлено, що на виконання пункту 2 частини 3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16.01.2020 №463-ІХ, наказом директора Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови та літератури №260 міста Києва №82-к від 11.06.2020 з ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір з 1 липня 2020 року строком на один рік. Наказано також перевести її з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір.

Наказом № 74-к від 30 червня 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк трудового договору з 1 липня 2021 року по 19 серпня 2022 року. Підстава: зава ОСОБА_1 від 30 червня 2021 року.

Наказом № 95-к від 17 серпня 2022 року, продовжено ОСОБА_1 , вчителю математики, дію строкового трудового договору з 20 серпня 2022 року по 30 червня 2023 року, стаття 22 Закону України " Про повну загальну середню освіту". Підстава: заява ОСОБА_1 від 16.08.2022.

11 травня 2023 року змінено назву Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 міста Києва на Гімназію № 260 міста Києва.

12 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою, в якій просила перевести її на безстроковий трудовий договір. Заяву обґрунтовувала тим, що Конституційний Суд України 07 лютого 2023 року своїм рішенням №1-р/2023 визнав норму статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту" такою, що не відповідає Конституції України і втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення (а.с. 68 т.1).

31 травня 2023 року директором Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києва державної адміністрації видано наказ №76-к "Про звільнення ОСОБА_1 " (а.с.156 т.1).

Наказано звільнити ОСОБА_1 з роботи вчителя математики 30 червня 2023 року в зв`язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину невикористаної відпустки у кількості 25 календарних днів за відпрацьований час з 25.08.2022 по 30.06.2023.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з позивачем укладення строкового трудового договору відбулося саме із запровадженням законодавцем норми, яка викладена в абзаці 3 ч.2 ст.22 Закону України "Про повну загальну середню освіту", а саме, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

З аналізу рішення Конституційного Суду у справі №1-5/2020 від 07.02.2023 слід дійти висновку, що положення абзацу 3 ч. 2 статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту" є неконституційними з 07.02.2023 року. Таким чином, якщо строковий договір укладений до 07.02.2023 року і за погодженням сторін, договір вважається діючим за умов, які в ньому зазначені.

ОСОБА_1 не оспорювала правомірність укладення з нею строкового трудового договору, неодноразового його переукладала на новий строк, а тому презумпція правомірності умови договору щодо його строковості у встановленому порядку не спростована.

Судом також встановлено, що з позивачем проведено повний розрахунок, а також ознайомлено з наказом про звільнення та повернуто трудову книжку.

Решта вимог позивача є похідними від вимог про скасування наказу та поновлення на роботі, а тому також задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У Рішенні від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації (перше речення абзацу другого, абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (перше, друге речення абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що його укладають на невизначений строк; на визначений строк, установлений за погодженням сторін; таким, що його укладають на час виконання певної роботи (частина перша); строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами (частина друга).

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю. Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Пунктом 2 частини третьої частини розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IXпередбачалося, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язувалися припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік.

Зазначено, що у разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ, згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 абзац третій частини другої статті 22 Закону № 463-IX, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Разом з тим, вказане Рішення Конституційного Суду України підтверджує, що і на той час абзац третій частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ був дискримінаційним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22 (провадження № 61-7411св23) вказано, що «в практиці Верховного Суду усталеним є підхід про те, що судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не підлягає примусовому виконанню і тому не може переглядатися за виключними обставинами (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року в справі №818/1793/18 (провадження № К/9901/27229/19). У справі, що переглядається, після ухвалення рішення суду першої інстанції Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Конституційний Суд України також вказав, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України. … Слід підкреслити, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Тому необґрунтовані посилання апеляційного суду на те, що у рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення, а отже, на час укладання строкового трудового договору та на час звільнення позивача 22 серпня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним, і відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача».

У справі, що переглядається, після видачі наказу про продовження строку трудового договору ОСОБА_1 по 30.06.2023 року на підставі статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту" , рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту». Вказано, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отримавши заяву ОСОБА_1 від 12 червня 2023 року з проханням перевести її на безстроковий трудовий договір з огляду на вказане рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року, відповідач, видаючи наказ про звільнення позивача з 30 червня 2023 року, лише обмежився висновком про те, що строк строкового трудового договору закінчився, а тому особа підлягає звільненню на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя математики 30 червня 2023 року в зв`язку із закінченням строку трудового договору ( підстава - наказ - №95-к від 17.08.2022, яким було продовжено строк дії трудового договору відповідно до ст. 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту ") незаконним, суд першої інстанції не врахував, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, згідно з вимогами частини шостої статті 10 ЦПК України не застосовуються судом.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень, що переглядалися касаційним судом і такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами.

Суд першої інстанції при вирішенні справи не врахував неконституційність абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років» та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову .

Посилання відповідача на наявність добровільної згоди позивачки щодо переведення її на строкову форму трудового договору, судом під сумнів не ставиться, оскільки такі вимоги визначені статтею 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Проте така згода працівника була єдино можливою, безальтернативною формою укладення строкового договору за умовами дії чинної на час укладення такого договору норми Закону.

Висновок суду першої інстанції, що укладені з позивачем строкові трудові договори нею не оскаржені, а тому є чинними, не ґрунтуються на законі та порушують конституційне право особи на працю.

В даному випадку укладення строкового договору було обумовлено не згодою сторін, а обмеженнями, встановленими у законодавстві, які в подальшому були визнані дискримінаційними.

ОСОБА_1 після набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року у справі №1-5/2020(118/20), висловила пропозицію щодо укладення безстрокового трудового договору, що відповідало її дійсній волі.

Тому, лише факт закінчення строкового трудового договору за встановлених у справі обставин є недостатнім для відмови у задоволенні позову.

За наведених обставин, оспорюваний наказ про звільнення позивача не може вважатися законним, і є таким, що порушує права позивача на працю.

Відтак, наказ №76-К від 31 травня 2023 року підлягає скасуванню, а позивачка поновленню на посаді вчителя математики Гімназії №260 міста Києва з наступного дня після її звільнення - 01 липня 2023 року.

Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України передбачено зокрема, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 ( далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 розділу ІV Порядку № 100).

При обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо (підпункт «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).

Тлумачення змісту частини другої статті 235 КЗпП України свідчить про те, що при ухваленні рішення про поновлення працівника на роботі на орган, який розглядає трудовий спір - у даному випадку на суд, покладено обов`язок вирішити питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно наданої відповідачем довідки від 27 червня 2023 року №873, заробітна плата позивача, яка входить в розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку №100, становить: за квітень 2023 року - 18 704,34 грн, за травень 2023 року - 19 029,03 грн, всього 37 733,37 грн.

Виходячи з кількості робочих днів у квітні 2023 року - 20 та травні 2023 року - 23, всього 43, середньоденна заробітна плата позивача складає: 877,52 грн (37 733,37 грн : 43 дні).

З огляду на викладене, кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті, складає 272 робочих дні ( з 01.07.2023 по 16.07.2024).

Таким чином, у зв`язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 238 685,44 грн (877,52 грн х 272 робочих дні).

Вказана сума зазначена без вирахування встановлених законодавством України податків і зборів.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

З огляду на те, що позивачка підлягає поновленню на роботі, позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану нею щорічну відпустку задоволенню не підлягають, оскільки право останньої на заміну щорічної відпустки грошовою компенсацією не порушено.

Згідно із частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Приймаючи до уваги характер моральних страждань, які заподіяні ОСОБА_1 внаслідок незаконного звільнення з роботи, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тривалість фізичних та душевних страждань, враховуючи ступінь вини відповідача, яким було прийнято наказ на підставі норми закону, який було визнано неконституційним, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь моральної шкоди підлягають задоволенню частково, в розмірі 5 000 грн.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, з Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5 368 грн ( 2 147,20 грн + 3 220,80 грн).

Стягнути з Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації в дохід держави судовий збір в сумі 3 596 грн 39 коп.: 238 685 ,44 грн +1 073,60 грн =239 759,04 грн; 2 397,59 грн х150% =3 596,39 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Надії Петрівни задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації №76-к від 31.05.2023 про звільнення ОСОБА_1 з роботи вчителя математики 30 червня 2023 року в зв`язку з закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя математики Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з 01 липня 2023 року.

Стягнути з Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 22879493, вул. Героїв Маріуполя, 7-Б, м. Київ, 03191) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2023 року по 16 липня 2024 року в розмірі 238 685,44 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 22879493, вул. Героїв Маріуполя, 7-Б, м. Київ, 03191) на користь ОСОБА_1 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 22879493, вул. Героїв Маріуполя, 7-Б, м. Київ, 03191) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5 368 грн.

Стягнути з Гімназії №260 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 22879493, вул. Героїв Маріуполя, 7-Б, м. Київ, 03191) в дохід держави судовий збір в сумі 3 596 грн 39 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 липня 2024 року.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук