Рішення

від 15.02.2024 по справі 911/2021/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2024Справа № 911/2021/23

За позовомНауково-виробничого приватного підприємства "Пласт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "АК Просторпрод"про за зустрічним позовом до простягнення 279162,57 грн Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Просторпрод" Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" стягнення 146 487,78 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Симонова Т.М.;

від відповідача: Крищук Б.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 911/2021/23 за позовом Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" (далі також - позивач за первісним позовом, НВПП «Пласт») до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК "Просторпрод" (далі також - відповідач за первісним позовом, ТОВ "АК Просторпрод") про стягнення заборгованості в розмірі 176 257,12 грн за отриманий товар згідно з договором № 891 від 01.07.2022, пені в розмірі 56 648,68 грн, інфляційних втрат в розмірі 5 308,91 грн, 3% річних в розмірі 3 399,00 грн.

06.10.2023 відповідачем подано відзив на позов.

09.10.2023 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Просторпрод" надійшов зустрічний позов до Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" про стягнення пені в розмірі 146 487,78 грн за невиконання зобов`язань з поставки товару за договором поставки № 891 від 01.07.2022.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2023 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Просторпрод" (далі також - позивач за зустрічним позовом) до Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" (далі також - відповідач за зустрічним позовом) про стягнення пені в розмірі 146 487,78 грн об`єднано в одне провадження з первісним позовом Науково-виробничого приватного підприємства "ПЛАСТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК "Просторпрод" про стягнення заборгованості в розмірі 176 257,12 грн, пені в розмірі 56 648,68 грн, інфляційних втрат в розмірі 5 308,91 грн, 3% річних в розмірі 3 399,00 грн по справі № 911/2021/23.

Ухвалою суду від 13.10.2023 справу № 911/2021/23 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання.

16.11.2023 позивач за первісним позовом звернувся до суду із клопотанням про відкладення слухання справи та повідомив про подання заяви з метою доповнення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 16.11.2023 оголошено перерву до 23.11.2023.

Напередодні підготовчого засідання 23.11.2023 від позивача надійшли наступні заяви та клопотання:

- відповідь на відзив та клопотання про поновлення строків;

- про відкладення слухання справи;

- про доповнення позовних вимог;

- відзив на зустрічну позовну заяву та клопотання про поновлення строків.

Представник відповідача безпосередньо в підготовчому засіданні 23.11.2023 надав усні пояснення стосовно заявлених позивачем клопотань.

Враховуючи те, що дії позивача зі збільшення розміру позовних вимог не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача до розгляду, а спір у справі буде вирішений з урахуванням нової ціни первісного позову - 279 162,57 грн.

З огляду на письмові пояснення позивача суд вирішив за можливе задовольнити заяви Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" та поновити строк для подачі відповіді на відзив та відзиву на зустрічний позов.

Зважаючи на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 18.01.2024.

Крім того, ухвалою суду від 23.11.2023 суд, зокрема, запропонував відповідачу надати заперечення в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України та відповідь на відзив на зустрічний позов в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали; надати письмові пояснення з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог. Зобов`язав позивача надати суду відомості про наявність чи відсутність електронного кабінету відповідно до вимог ст. 6 Господарського процесуального кодексу України.

30.11.2023 від відповідача за первісним позовом надійшли письмові заперечення на заяву про доповнення вимог позивача від 15.11.2023.

Крім того, 08.12.2023 відповідачем подано відповідь на відзив.

17.01.2024 позивач за первісним позовом звернувся до суду із клопотанням про відкладення слухання справи, а 18.01.2024 подав клопотання про участь в судовому засіданні 18.01.2024 в режимі відеоконференції.

Представник відповідача за первісним позовом безпосередньо в судовому засіданні 18.01.2024 наполягав на задоволенні заявлених ним клопотань та наголосив, що всупереч вимог суду позивач за первісним позовом не надав доказів реєстрації електронного кабінету відповідно до положень ст. 6 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач за первісним позовом явку уповноваженого представника в судове засідання 18.01.2024 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд долучив до справи письмові заперечення та відповідь на відзив відповідача за первісним позовом керуючись ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час, судом встановлено, що Науково-виробниче приватне підприємство "Пласт" не виконало п. 4 резолютивної частини ухвали від 23.11.2023 та не надало суду відомості про наявність чи відсутність електронного кабінету відповідно до вимог ст. 6 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 6 ст. 6 господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

З огляду на наведені вище обставини, суд повернув заяву НВПП «Пласт» про відкладення без розгляду.

У той же час, з огляду на надходження заперечень та відповіді на відзив, невиконання позивачем вимог ухвали, суд вирішив за необхідне оголосити перерву в судовому засіданні до 15.02.2024.

Безпосередньо в судовому засіданні 15.02.2024 представники сторін надали усні пояснення на підтримання та заперечення первісного та зустрічного позовів.

Крім того, судом встановлено, що позивач за первісним позовом, на виконання вимог суду, зареєстрував електронний кабінет відповідно до вимог ст. 6 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 15.02.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Також враховано, що суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2022 між Науково-виробничим приватним підприємством «Пласт» (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АК Просторпрод» (як покупцем) було укладено договір поставки № 891 (далі також - договір) за умовами якого постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати на умовах та в строки, узгоджені сторонами в Замовлені покупця та (або) Графіку поставок (Додаток № 3 до цього договору) (з урахуванням п. 2.15. договору), непродовольчу продукцією (надалі - товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, за цим договором найменування товару, його асортимент та ціна визначаються Специфікацією (Додаток № 1 до цього договору), що є його невід`ємною частиною.

У розділі 2 договору сторони погодили, що поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями силами ( в т.ч. транспортом) та за рахунок постачальника на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року) та на підставі прийнятих постачальником до виконання Замовлень покупця. Замовлення покупця оформлюється на підставі даних Специфікації та повинне містити усі нижче передбачені дані:

- номер Замовлення;

- дату подачі Замовлення;

- дату поставки;

- найменування та адресу пункту поставки;

- найменування, асортимент і кількість товару.

Замовлення надсилається 1 раз на 2 тижні, понеділок, але не пізніше ніж за 24 години до передбаченого покупцем моменту поставки товару. Замовлення вважається прийнятим постачальником з дати та часу підтвердження отримання постачальником, зазначеного шляхом відповіді через email або телефонне повідомлення з чітким зазначенням, яка особа підтвердила отримання Замовлення та прийняла його в роботу (п.п. 2.6., 2.7. договору).

Згідно з п. 2.15 договору, строк поставки товару погоджується сторонами у замовленні покупця. Сторони можуть також встановити Графік поставок у редакції, погодженій сторонами у Додатку № 3 до цього договору. У випадку розбіжності дати поставки, визначеної в Замовленні покупця та Графіка поставки, сторони беруть за основу дату поставки, яка узгоджена сторонами в Замовленні покупця

Як встановлено в п. 4.1. договору, приймання товару за кількістю та якістю провадиться покупцем відповідно до:

- Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором;

- Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором.

Приймання товару здійснюється уповноваженим представником покупця та починається з надання представником постачальника пакета документів на товар, передбачених п.п. 2.11., 3.3. цього договору і з вибиранням по одному екземпляру (одиниці) кожного найменування товару, який належить передачі покупцю по товарній (товарно-транспортній або видатковій) накладній, для його перевірки на відповідність Замовленню (п.4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору, ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі Специфікацій (Додаток № 1 до договору). До змісту Специфікацій повинно входити наступне: найменування товару, його асортимент (номенклатура) та ціна на товар. Специфікація (Специфікації) є невід`ємною частиною цього договору. Дата підписання Специфікації покупцем є датою узгодження цін.

Згідно з п. 5.4. договору, оплата за товар здійснюється протягом 65 календарних днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару. Здійснення розрахунків проводиться у понеділок, середу та п`ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу.

Пунктом 5.6. договору також передбачено, що для зручності розрахунків сторони щоквартально проводять звірку взаєморозрахунків до 15 числа місяця, наступного за останнім днем останнього місяця звітного кварталу. Дані, підтверджені сторонами в Акті звірки взаєморозрахунків, є підставою для проведення остаточних розрахунків або проведення взаємозаліку зустрічних вимог.

Відповідно до п.п. 9.1., 9.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію цього договору, цей договір вважається пролонгованим на кожний календарний рік на тих же самих умовах.

Як стверджує позивач за первісним позовом, на виконання умов договору він поставив відповідачу товар на загальну суму 251 274, 12 грн, однак відповідачем неналежним чином виконані зобов`язання з оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 176 257, 12 грн.

Заперечуючи проти первісного позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- позивач жодним чином не пояснює суду про те, заборгованість за товар згідно з якими конкретно видатковими накладними є предметом розгляду по справі;

- основна сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений відповідно до договору товар становить 76 257, 12 грн, а не 176 257, 12 грн, як про це заявляє позивач;

- до відзиву додано складений відповідачем контррозрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 891 від 01.07.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що позивач поставив на користь відповідача товар на підставі наступних видаткових накладних:

- № 504 від 28.07.2022 на суму 3 600, 00 грн;

- № 505 від 28.07.2022 на суму 7 817, 28 грн;

- № 506 від 28.07.2022 на суму 56 228, 52 грн;

- № 507 від 28.07.2022 на суму 3 000, 00 грн;

- № 552 від 08.08.2022 на суму 1 360, 32 грн;

- № 553 від 08.08.2022 на суму 11 400, 00 грн;

- № 573 від 22.08.2022 на суму 3 600, 00 грн;

- № 574 від 22.08.2022 на суму 14 400, 00 грн;

- № 575 від 22.08.2022 на суму 29 577, 36 грн;

- № 576 від 22.08.2022 на суму 3 576, 00 грн;

- № 627 від 06.09.2022 на суму 13 200, 00 грн;

- № 628 від 06.09.2022 на суму 2 785, 68 грн;

- № 630 від 09.09.2022 на суму 67 200, 00 грн;

- № 736 від 03.10.2022 на суму 4 200, 00 грн;

- № 738 від 03.10.2022 на суму 14 400, 00 грн;

- № 908 від 03.10.2022 на суму 10 577, 76 грн;

Всього на суму 246 922, 92 грн.

Позивач за первісним позовом наголошує, що з метою отримання оплати покупцю були виставлені наступні рахунки:

- ПЛ-00000706 від 08.08.2022 на суму 11 400, 00 грн;

- ПЛ-00000733 від 22.08.2022 на суму 29 577, 36 грн;

- ПЛ-00000734 від 22.08.2022 на суму 3 576, 00 грн;

- ПЛ-00000736 від 22.08.2022 на суму 3 600, 00 грн;

- ПЛ-00000737 від 22.08.2022 на суму 14 400, 00 грн;

- ПЛ-00000789 від 06.09.2022 на суму 13 200, 00 грн;

- ПЛ-00000790 від 06.09.2022 на суму 2 785, 68 грн;

- ПЛ-00000799 від 09.09.2022 на суму 67 200, 00 грн;

- ПЛ-00000905 від 03.10.2022 на суму 4 200, 00 грн;

- ПЛ-00000906 від 03.10.2022 на суму 4 351, 20 грн;

- ПЛ-00000907 від 03.10.2022 на суму 14 400, 00 грн;

- ПЛ-00000908 від 03.10.2022 на суму 10 577, 76 грн;

Всього на суму 179 208, 00 грн.

Позивач стверджує, що відповідач не оплатив поставлений товар на суму 176 257, 12 грн.

У той же час, судом прийняті до уваги доводи відповідача в частині заперечень проти первісного позову в частині стягнення суми основного боргу.

До позовної заяви додано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2022 по 09.12.2022, з якого вбачається, що станом на 09.12.2022 заборгованість покупця перед постачальником складає 176 257, 12 грн.

Суд звертає увагу на те, що самі по собі акти звірки розрахунків не є належними доказами факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо (зокрема не може засвідчувати факт належного, або неналежного виконання зобов`язань з поставки товару), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Акти звірки є суто бухгалтерськими документами за якими бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Відповідачем надано докази того, що після 09.12.2022 ним було проведено оплату за поставлений товар ще на суму 100 000, 00 грн, а саме 10 000, 00 грн 02.02.2023, 10 000, 00 грн 27.01.2023, 80 000, 00 грн 06.04.2023.

Факт вказаних оплат позивачем спростовано не було, а суми були перераховані на користь позивача до подання позову до суду (21.07.2023).

Наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 76 257, 12 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем. Первісний позов в частині стягнення суми основного боргу підлягає частковому задоволенню на суму 76 257, 12 грн.

Крім суми основної заборгованості позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 87 708, 35 грн, інфляційні втрати в розмірі 9 543, 10 грн та 3% річних в розмірі 5 654, 00 грн за загальний період нарахування з 13.10.2022 по 30.11.2023.

Під час перевірки правильності нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних судом прийнято до уваги, зокрема, контррозрахунок відповідача та встановлений вище факт оплати суми боргу на суму 100 000, 00 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано невірно, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 5 244, 37 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано невірно, а позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 2 160, 02 грн.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 87 708, 35 грн, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 8.4. договору передбачено, що за порушення строків оплати передбачених цим договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка діяла на момент прострочення платежу.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем невірно, а позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 40 731, 93 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Просторпрод" викладених у зустрічній позовній заяві було встановлено наступне.

Як стверджує позивач за зустрічним позовом, у зв`язку з тим, що до 11.12.2022 жодна зі сторін не повідомила про свій намір розірвати або припинити договір, то відповідно до положень п. 9.2. договору цей договір вважається пролонгованим на кожний календарний рік на тих же самих умовах.

В період з 18.07.2022 по 20.06.2023 покупець надсилав на електронну пошту постачальника 38 Замовлень на поставку товару, з яких відповідач за зустрічним позовом повністю виконав 8, а частково виконав 6 Замовлень.

За твердженнями позивача за зустрічним позовом, не виконаними залишилися 25 Замовлень покупця.

Відповідно до п. 8.5 договору, при порушенні строків поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка діяла на момент прострочення платежу.

З огляду на несвоєчасну поставку товару за договором, позивач за зустрічним позовом нарахував до стягнення з відповідача пеню в розмірі 146 487, 78 грн.

Однак, судом встановлено, що сторони підписали Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2022 по 09.12.2022, який підтверджував наявність заборгованості покупця перед постачальником станом на 09.12.2022 на суму 176 257, 12 грн.

Про зупинення відвантаження товару, з огляду на наявну заборгованість, НВПП «Пласт» повідомляло ТОВ «АК Просторпрод» у переписці на електронну адресу та у Вайбері, що підтверджується долученими до відзиву на зустрічну позовну заяву роздруківками.

Останнє відвантаження товару на виконання умов договору було виконано постачальником 03.10.2022.

На Замовленнях, доданих до зустрічної позовної заяви відсутні підписи та печатки постачальника або написи, які б підтвердили прийняття таких Замовлень в роботу та взяття постачальником на себе зобов`язань поставити товар за такими Замовленнями.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вирогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 № 910/8861/20.

Тож, суд зазначає, що надані відповідачем за зустрічним позовом докази в їх сукупності є більш вірогідними на спростування заявленого зустрічного позову, ніж надані позивачем за зустрічним позовом доводи на доведення заявлених вимог.

Таким чином, наведені у зустрічній позовній заяві обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог з покладенням судового збору на позивача за зустрічним позовом в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 180, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Просторпрод" (03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, 6, офіс 105/2; код ЄДРПОУ 44074239) на користь Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" (04107, м. Київ, вул. Тропініна, 1; код ЄДРПОУ 14347180) заборгованість в розмірі 76 257,12 грн, 3% річних в розмірі 2 160,02 грн, пеню в розмірі 40 731, 93 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 244,37 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 865,89 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Просторпрод" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко