Постанова

від 22.02.2024 по справі 307/1603/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/1603/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 лютого 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Фазикош Г.В., Куштана Б.П.

з участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 вересня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Чопик В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та витребування майна з чужого незаконного володіння

встановив:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановленняфакту,що маєюридичне значеннята витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння.

Свої вимоги обгрутовував тим, що відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області здійснюється примусове виконання виконавчого напису №572, виданого 25.03.08 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н.В., про стягнення з громадянина ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» кредитної заборгованості в розмірі 580 281,00 грн.

На виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса 21 жовтня 2015 року були проведені електронні торги з реалізації предмета іпотеки, а саме, належного боржнику ОСОБА_3 незавершеного будівництвом комплексу автозаправної станції, 95% готовності, по АДРЕСА_1 .

Позивач став переможцем цих торгів, заплативши за комплекс АЗС найбільшу із запропонованих цін - 379 439,87 грн, про що головним державним виконавцем вказаного вище Відділу ДВС Вудмаска М.Ф. 19.11.15 складено Акт про проведення торгів.

На підставі даного Акту про проведення торгів приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. видано свідоцтво від 27.11.15 про право власності позивача на комплекс АЗС. Однак, у подальшому Комплекс АЗС незаконно був оформлений у власність сторонніх осіб і за іншою адресою.

Так,на інформаційнийзапит позивачата наадвокатський запит його представника від 29.07.19 №15 Лопухівська сільська рада листом від 12.02.18№69та листом від 06.08.19№02-35/162відповідно повідомила, що натериторії цієїсільської ради взагалі відсутні як автозаправні станції, так і незавершені будівництвом комплекси автозаправочних станцій, зокрема і по АДРЕСА_1 .

Між тим, рішенням другої сесії четвертого скликання Лопухівської сільської ради від 07.06.02 підприємцю ОСОБА_3 надано в оренду земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 в урочищі «Гук» для будівництваАЗС, дозволом відділу містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації від 28.12.04 №154 на виконаннябудівельних робітпідприємцю ОСОБА_3 дозволено будівництво АЗС в урочищі «Гук» села Лопухово, згідно з виданою ОСОБА_3 довідкою Тячівського РДПТІ від 17.06.05 №90 ступінь готовності АЗС по АДРЕСА_1 становить95%, а рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22.06.05 у цивільній справі №2-1134/05 ОСОБА_3 визнано власникомнезакінченого будівництвомкомплексу АЗС по АДРЕСА_2 .

У той же час на межі сіл Лопухів і Усть-Чорна Тячівського району такий комплекс АЗС значиться за адресою: АДРЕСА_3 , і належить ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу майнового комплексу АЗС від 12.03.18, укладеним між нею і ФОП ОСОБА_4 . Тоді як ФОП ОСОБА_4 , у свою чергу, став власником вказаного комплексу АЗС від ТОВ «Мегна Груп Індустрія-УК» за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 28.05.16. У цьому договорі купівлі-продажу зазначено, що право власності ТОВ «Мегна Груп Індустрія-УК» виникло на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 17.12.15 у цивільній справі N9357/2568/15-ц.

Проте, на адвокатський запит представника позивача від 20.08.19 № 923 апеляційний суд Київської області листом від 27.08.19 №01-15/621/19 повідомив, що у провадженні цього суду справа N9357/2568/15-ц не перебувала і рішення про виникнення права власності на Комплекс АЗС не ухвалювалося. А на адвокатський запит представника позивача від 30.07.19 №18 Усть-Чорнянська селищна рада листом від 06.08.19 №98/02-23 повідомила, що у цій селищній раді відсутні документи стосовна права власності ТОВ «Мегна Груп Індустрія-УК» на комплекс АЗС по АДРЕСА_3 .

З наведеного слідує, що комплекс АЗС по АДРЕСА_3 взагалі не будувався і не існує, а право власності ТОВ «Мегна Груп Індустрія-УК» на нього є незаконним, оскільки виникло і зареєстровано на підставі підробленого правовстановлюючого документа - рішення Апеляційного суду Київської області від 17.12.15 у цивільній справі №357/2658/15-ц.

Підтвердженням того, що даний комплекс АЗС будувався і не існує є відсутність будь-яких рішень Усть-Чорнянської сільської ради про виділення земельної ділянки та інших дозвільних документів для його будівництва. Відтак, незаконним є і право власності Відповідача на цей комплекс АЗС, так як він придбаний у незаконного власника (ТОВ «Мегна Груп Індустрія-УК», а у подальшому у ФОП ОСОБА_4 ).

Враховуючи, що у діях посадових осіб ТОВ «Мегна Груп Індустрія-УК» містяться ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, представник позивача 10 вересня 2019 року звернувся до органу досудового розслідування ГУНП в Закарпатській області із заявою про таке правопорушення. 18 вересня 2019 року відомості за вказаною заявою були внесені до ЄРДР за №12019070180000260. У ході проведення досудового розслідування цього кримінального провадження 05 грудня 2020 року старшим слідчим Дубівського РВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області Мороз В.Ю. проведено огляд місця події, про що складено відповідний протокол з фототаблицею.

Зі складених слідчим протоколу та фототаблиці, і з наявних на сайті ДП «Сетам» фотознімків комплексу АЗС (адреса посилання на інтернет-сторінку https://setam.net.ua/auction/104418), який був придбаний позивачем, беззаперечно слідує, що названі вище комплекси АЗС є повністю ідентичними, тобто комплекс АЗС є одним і тим же, незважаючи на його різні адреси.

Таким чином, внаслідок незаконного оформлення ТОВ «Мегна Груп Індустрія-УК» права власності на комплекс АЗС в АДРЕСА_3 і його подальшого продажу, позивача фактично було позбавлено права власності на законно придбаний ним Комплекс АЗС.

З урахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що комплекс автозаправної станції, який значиться за адресою АДРЕСА_3 , та належний на праві власності ОСОБА_1 незавершений будівництвом комплекс автозаправної станції, 95% готовності, за адресою АДРЕСА_1 , є одним і тим же об`єктом нерухомого майна та витребувати від ОСОБА_2 на його користь комплекс автозаправної станції, який значиться за адресою АДРЕСА_3 .

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 вересня 2021 року в задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційнійскарзі проситьрішення судускасувати таухвалити новерішення прозадоволення йогопозову.В обґрунтуванняскарги посилаєтьсяна те,що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відтак, позивач вправі вимагати у судовому порядку встановлення того, що комплекс автозаправної станції, який значиться за адресою АДРЕСА_3 , та належний на праві власності ОСОБА_1 незавершений будівництвом комплекс автозаправної станції, 95% готовності, за АДРЕСА_1 , є одним і тим же об`єктом нерухомого майна.

Разом з цим, з положень ст.387 та ч.1 ст. 388 ЦК України, випливає, що право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Таким чином, позивач вправі вимагати усунення порушення майнового права у спосіб витребування цього майна.

Представник ОСОБА_2 адвокат Кукарека К.С. подала відзив на апеляційну скаргу, вимоги якого зводяться до відмови у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Позовна вимога ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача може бути заявлена тільки власником такого майна. Проте, ОСОБА_1 таким не є і ніколи не був, оскільки не здійснив реєстрацію свого права на нерухоме майно в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень згідно вимог ст. 334 ЦК України, тому таке право у нього не виникло на момент звернення з позовом.

Оскільки, спірне майно не перебувало у власності позивача, то відповідно і не могло вибути з його власності у способи передбачені ст. 388 ЦК України. Зазначене вказує на те, що відсутні будь-які правові підстави для задоволення заявлених вимог, у зв`язку із чим суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.

Згідно норм ст. 377 ЦК України до особи, яка набула права власності на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах ЗК України.

Відтак, порядок проведення електронних торгів та оформлення їх результатів як продажу нерухомого майна, були здійснені без дотримання вимог ЦК України щодо істотних умов відчуження нерухомого майна. За наслідками даного порушення суд першої інстанції правомірно відмовив у встановленні факту, що має юридичне значення через відсутність належних та допустимих доказів ідентичності спірного майна у відповідності до ст. 77 ЦПК України.

У дане судове засідання ОСОБА_1 та його представник адвокат Гаврилець М.Б. повторно не з`явились.

За правилами пункту 2 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.

Згідно частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

22 лютого 2024 року до Закарпатського апеляційного суду надійшла заява адвоката Гаврилець М.Б. від 21.02.2024 року в якій зазначив, що не може з`явитись в судове засідання на призначений час у зв`язку із тим, що має з`явитись до Хустського РТЦК та СП.

Зазначена заява надійшла на електронну пошту апеляційного суду, але згідно відмітки загальної канцелярії апарату суду така заява не містить ЕЦП.

Як визначено частиною першої статті 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року за № 851-IV (надалі Закон № 851-IV), електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно приписів частин першої третьої статті 6 Закону № 851-IV, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.

Частиною першою статті 7 Закону № 851-IV передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно доЗакону УкраїниПро електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги.

Виходячи з приписів даних норм, колегія суддів зазначає, що подана адвокатом Гаврилець М.Б. заява 21.02.2024 року є такою, що не відповідає вимогам електронного документа в частині відсутності накладення електронного підпису, тому не може підтверджувати поважність неявки адвоката Гаврилець М.Б. у судове засідання.

Як зазначено у частині 1 статті 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Та пунктом 2 частини 3 статті 223 ЦПК України зазначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/ неповажності причин неявки відповідача, учасника справи до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки відповідача та/або учасника справи, суд розглядає справу у їх відсутності. Зазначені норми дисциплінують відповідача та/або учасника справи і стимулюють їх належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи.

З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей апеляційного процесу, та зважуючи на те що позивач надав усі докази, які вважав за потрібне надати суду, тож такі у їх сукупності дозволяють суду вирішити заявлені позовні вимоги. Відтак, наведене вище на думку колегії суддів з приводу розгляду справи за відсутності позивача та його представника не призведе до порушення процесуальних прав учасників справи у спірних правовідносинах.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка учасників справи, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується й апеляційний суд.

Відповідно до ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ході апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішенням другої сесії четвертого скликання Лопухівської сільської ради від 07.06.02 підприємцю ОСОБА_3 надано в оренду земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 в урочищі «Гук» для будівництваАЗС, строком на 5 років з правом викупу.

Відповідно до дозволу відділу містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації від 28.12.04 №154 на виконання будівельних робіт підприємцю ОСОБА_3 дозволено будівництво АЗС в урочищі «Гук» села Лопухово.

Згідно з виданою ОСОБА_3 довідкою Тячівського РДПТІ від 17.06.05 №90 ступінь готовності АЗС по АДРЕСА_1 становить 95%.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22.06.05 у цивільній справі №2-1134/05 ОСОБА_3 визнано власникомнезакінченого будівництвомкомплексу АЗС по АДРЕСА_2 .

Листами від 12.02.18 №69 та від 06.08.19№02-35/162 Лопухівської сільської ради стверджено, що на території цієї сільської ради взагалі відсутні як автозаправні станції, так і незавершені будівництвом комплекси автозаправних станцій, зокрема і по АДРЕСА_1 .

Разом з цим судом встановлено, що відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області здійснювалося примусове виконання виконавчого напису №572, виданого 25.03.08 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н.В., про стягнення з громадянина ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» кредитної заборгованості в розмірі 580 281,00 грн.

На виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса 21 жовтня 2015 року були проведені електронні торги з реалізації предмета іпотеки, а саме: належного боржнику ОСОБА_3 незавершеного будівництвом комплексу автозаправної станції, 95% готовності, по АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 став переможцем цих торгів, заплативши за Комплекс АЗС найбільшу із запропонованих цін - 379 439,87 грн.,

Дані обставини підтверджуються протоколом №124971 про проведення електронних торгів , актом державного виконавця про проведення торгів від 19 листопада 2015 року, фото таблицями та звітом про оцінку від 20 травня 2015 року з фото таблицями до нього.

На підставі даного акту про проведення торгів приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. видано свідоцтво від 27.11.15 про право власності позивача на Комплекс АЗС 95 % готовності, за адресою АДРЕСА_1 .

Водночас, ОСОБА_2 є власником майнового комплексу АЗС розташованого за адресою АДРЕСА_3 , на земельній ділянці розміром 0,1303 га, якій присвоєно кадастровий №2124456500:01:001:0128, що стверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу майнового комплексу АЗС від 20 березня 2018 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомо майна щодо об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до вказаного договору купівлі продажу майнового комплексу АЗС від 20 березня 2018 року продавцем був ФОП ОСОБА_4 .

В свою чергу ФОП ОСОБА_4 придбав майновий комплекс АЗС розташований за адресою АДРЕСА_3 В від ТзОВ «Мегна Груп Індустрія-УК», що стверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу майнового комплексу АЗС від 28.05.2016.

Із вказаного договору купівлі-продажу майнового комплексу АЗС від 28.05.2016 вбачається, що право власності на вказаний майновий комплекс АЗС розташований за адресою АДРЕСА_3 у ТзОВ «Мегна Груп Індустрія-УК» виникло на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 17.12.2015 року у цивільній справі №357/2568/15-ц.

З листа голови ліквідаційної комісії апеляційного суду Київської області №01-15/621/19 від 27.08.2019 вбачається, що вказане рішення апеляційним судом Київської області від 17.12.2015 року не ухвалювалось. У зв`язку з цим було внесено відомості до ЄРДР за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченою ст.190 ч.3 КК України., що стверджується повідомленням про початок досудового розслідування від 18.08.2019 року.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 05.12.2020 та фототаблиць до нього органом досудового розслідування оглянуто територію АЗС, що знаходиться в АДРЕСА_3 .

Вирішуючи наявний спір, колегія суддів виходить з наступного.

Так, частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Виходячи з даних вимог, апеляційний суд зазначає, що позивачем недоведено належними,допустимими ідостатніми доказамитого факту, що комплекс автозаправної станції, який значиться за адресою АДРЕСА_3 , та належний на праві власності ОСОБА_1 незавершений будівництвом комплекс автозаправної станції, 95% готовності, за адресою АДРЕСА_1 , є одним і тим же об`єктом нерухомого майна стосовно якого заявлено позовні вимоги.

Матеріали справи не містять будь-яких проектних, технічних та дозвільних документів, в тому числі із прив`язкою до земельної ділянки, які б підтверджували право власності боржника ОСОБА_3 на комплекс автозаправної станції, що значиться за адресою АДРЕСА_3 .

В матеріалах справи наявний протокол переможця учасника під №6, який 21.10.2015 о 13:44:25 придбав на електронних торгах за суму 379439,87 грн. лот 100081, яким є комплекс, незавершеного будівництвом майнового комплексу АЗС 95% готовності, літерою А адмінкорпус, загальною площею 69,6 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Оцінювачем ПП ОСОБА_5 при складанні висновку 20.05.2015 р. про вартість майна було здійснено оцінку автозаправної станції 95% готовності, літерою, загальною площею об`єкту оцінки 69,6 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Тобто, ОСОБА_1 заявив вимоги щодо витребування нерухомого майна загальною площею 69,6 кв.м., а саме, незавершеного будівництвом майнового комплексу АЗС 95% готовності, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Дані стосовно того на якій земельній ділянці знаходиться дане нерухоме майно, матеріали не містять, крім того, стосовно земельної ділянки вимоги не заявлялись.

Водночас, ОСОБА_2 являється власником на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу АЗС від 12.03.2018 року, комплексу АЗС, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 на земельній ділянці, розміром 0,1303 га за кадастровим номером 2124456500:01:0010128, загальною площею 53,4 кв.м.

Зазначене майно внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.03.2018 р. та зареєстровано за ОСОБА_2 на праві власності в 1/1 частці. Дану обставину підтверджує Інформаційна довідка за №256834869 від 17.05.2021 року.

А звідси, колегією суддів встановлено, що зазначені об`єкти нерухомого майна різняться між собою як за загальною площею на 16,2 кв.м., так і за адресою місця розташування таких майнових комплексів. Відтак, ОСОБА_1 у ході судового розгляду не довів ідентичності майнових комплексів за своїми технічними параметрами між собою, тому заявлені ним позовні вимоги не можуть бути задоволені, а висновки суду за цієї обставини не можуть бути зроблені на припущеннях.

Як зазначав ОСОБА_1 відносно того, що майновий комплекс АЗС належить йому на праві власності згідно Свідоцтва від 27.11.2015 року, виданого приватним нотаріусом Тячівського РНО Гунда А.М., але ж таке свідоцтво не реалізовано позивачем.

У частині четвертій статті 334 ЦК України зазначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до змісту абзацу другого, частини першої, статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року за №1952-IV (надалі Закон №1952-IV) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У пункті 1 частини 1 статті 4 Закону №1952-IV зазначено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Виходячи зі змісту Свідоцтва від 27.11.2015 року, виданого приватним нотаріусом Тячівського РНО Гунда А.М., право власності на майновий комплекс АЗС підлягало державній реєстрації, чого ОСОБА_1 не вчинив.

Відтак, зважуючи на зазначені законодавчі норми права, у ОСОБА_1 не виниклиправа напридбане нимнерухоме майно,оскільки нездійснив обов`язковудержавну реєстраціюсвоїх речовихправ намайновий комплексАЗС,а тому,таке правоне можебути офіційновизнано іпідтверджено державоюяк фактвиникнення у ОСОБА_1 прав назазначене нерухомемайно.

Тож, доводи апеляційної скарги, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважуючи навстановлене такеруючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 березня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: