Рішення
від 29.02.2024 по справі 545/1444/20
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1444/20

Провадження № 2/545/22/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.02.2024 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді: - Потетій А.Г.

за участю секретаря: - Мамишевій А.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , третя особа Полтавська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідачів та просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22.08.2017 №8623-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», припинити право приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.09.2017 за №22416798, зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради. Також просив стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що За результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження №42017171010000088 внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (оригінал витягу знаходиться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088), установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

Разом з тим, встановлено, що вищевказані земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

Так, 22.08.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №8623-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» (оригінал наказу знаходиться в Головному управлінні Держгеокадастру в Полтавській області).

Згідно інформації (№203733444 від 11.03.2020) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.09.2017 внесено запис №22416798 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №1356278053240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту (оригінал довідки додано до позовної заяви).

В ході досудового розслідування витребувано інформації з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13.05.2017; №01-2/1084 від 29.09.2017) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11.04.2017 (оригінали знаходяться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088).

В інформаціях вказується на те, що проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст.186-1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Також, Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12.09.2017 до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак (оригінал запиту знаходиться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088).

У відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21.09.2017 зазначено, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду) (оригінал відповіді знаходиться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (далі РОВР) «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 знаходиться між розрахунковими створами АДРЕСА_1 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості (аркуш 01037488-219-158 ТГ1 документації).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14.12.2018 призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 складено висновок №29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 в заплаві річки Коломак.

Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно дост. 21 ЗК Українинедійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст.1 Водного кодексу України заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно з положенням ч.1ст.3 ВК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2ст. 3 ВК Українивизначає, що до водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1ст. 58 ЗК Українитаст. 4 ВК Українидо земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно дост. 59 ЗК Українипередбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4ст. 84 ЗК Україниземлі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2ст. 59 ЗК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2ст.59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4ст. 59 ЗК України).

Згідно пунктів5,8ч.1ст.80ВК України зметою охорониводності малихрічок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина 2 ст.80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі - є землями водного фонду України, на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_2 не могла передаватись у власність громадянину, оскільки є землями водного фонду України.

Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам ст.80цьогоКодексу.

Статтею 117 Водного кодексу Української РСР передбачено, що усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення і вичерпання, які можуть заподіяти шкоду здоров`ю населення, а також призвести до зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання та інших несприятливих явищ внаслідок зміни фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

З цією метою відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР можуть встановлюватися водоохоронні зони (смуги).

На підставі положень Постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) виготовлено документацію «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року.

У вказаній документації, в т.ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка».

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація «Техническаядокументация поустановлению водоохранныхзон иприбрежных полосмалых реки водоемовПолтавского района,Полтавской области»1981року затвердженаРішенням Полтавськоїрайонної радинародних депутатів№338від 31.07.1981року «Прозатвердження технічноїдокументації становленняводоохоронних зонта прибережнихсмуг малихрічок іводойм» (оригінали знаходяться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088).

У пункті 3 Рішення зазначено, що Виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Згідно зі ст.87ВК України(чинної на момент передачі земельної ділянки) для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак.

Відповідно до вимог законодавства (чинних на момент прийняття рішення і на момент прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) вказана документація затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» і доведена до відому населення і всіх зацікавлених організацій.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі нормистатті 388 ЦК Українив зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимогВК УкраїнитаЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Вказане також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 28.11.2018 по справі №504/2864/13-ц звертає увагу на те, що заволодіннягромадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогамЗК України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього кодексу(див. такожвисновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене, наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №8623-СГ від 22.08.2017 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» суперечать вимогам Закону, тому є підстави для визнання його незаконним та скасуванню і поверненню земельної ділянки державі.

У спірних правовідносинах вимоги ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу №8623-СГ від 22.08.2017, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвалавід 02.03.2011у справі № 6-58303св10).

Також слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 118 ЗК України, у ГУ Держгеокадастру в Полтавській області відсутній обов`язок у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймати виключно позитивне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність на користь особи, що подала таке клопотання.

ГУ Держгеокадастру в Полтавській області при прийнятті спірного наказу не враховано, що пунктами 10, 11 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, вищезазначені приписи ст. 118 ЗК України не містять імперативної норми щодо обов`язку відповідного державного органу за будь-яких умов приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину земельної ділянки.

Натомість, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, при прийнятті рішення повинен діяти у відповідності до вимог Закону та в інтересах держави та суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи вказаної норми права волевиявлення органів виконавчої влади при виконанні своїх функцій, у тому числі при наданні у власність землі, має відповідати чинному законодавству.

Землі заплави (землі водного фонду) законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів ст. 84 ЗК України та ст. 80 ВК України не можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва.

Отже, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Окрім того,ГУ Держгеокадаструу Полтавськійобласті,його посадовіособи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 п.8 Постанови ПленумуВерховного Суду України від 16.04.2004№7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2).

У зв`язку із зазначеним, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Позивач прохав визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22.08.2017 №8623-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Припинити право приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.09.2017 за №22416798.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради.

У відзиві представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на наступне.

Під час надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, управлінням дотримано вимоги чинного законодавства, оскільки було подано всі документи, які необхідні для надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186 ЗК України, норми ст. 118 ЗК України не містять. Вказав, що оскільки належна землевпорядна документація щодо меж водоохоронних зонта прибережних захисних смуг річки Коломак відсутня, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України. Земельна ділянка, яка передана ОСОБА_1 сформована відповідно до норм законів України з урахуванням розмірів прибережної захисної смуги річки Коломак. Висновок експертів не дає відповідей на головні питання, які є предметом позову, а тому він є неналежним та недостатнім доказом.

Також, в подальшому було надано ще один відзив, згідно якого представник відповідача зазначив наступне.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осі.

Згідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно до постанови Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 545/1102/20 за аналогічним позовом керівника Полтавської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області касаційну скаргу заявника задоволено частково:

-рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення;

-у позові Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області, треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, відмовлено.

Представник відповідача просив розглянути справу з врахуванням вищезазначених постанов Верховного суду.

Представник позивача надав відповідь на відзив, згідно якого зазначив наступне.

Щодо дотримання головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області всіх вимог законодавства при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, його затвердження та передачі у власність земельної ділянки.

У відзиві на позовну заяву Відповідач1, в обґрунтування законності своїх дій наводить такі аргументи:

1)ОСОБА_1 було подано всі документи, які необхідні для надання дозволу на розробку проекту землеустрою;

2)Була дотримана процедура отримання у власність земельної ділянки, яка передбачена законодавством.

По-перше, обсяг та зміст пакету документів, що надавався ОСОБА_1 не оспорюється.

По-друге, процедура отримання у власність земельної ділянки була порушена.

Відповідачем-1 акцентується увага на тому, що надання земельної ділянки у власність здійснювалося з дотриманням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 «Про питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» № 898-р, ч. 5 ст. 116, ст. 118, 122, 186, 186-1 ЗК України, з урахуванням ст. 50 Закону України «Про землеустрою»

Так, дійсно, Постановою Кабінету Міністрів України №898-р від 19.08.2015 року Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру і обласних та Київську державну адміністрацію за участю органів місцевого самоврядування зобов`язано визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції. Даною постановою ОСОБА_1 було надано право звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. За результатами розгляду вищевказаного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області Кривошею О.М. видано наказ про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою № 4162-СГ від 24.04.2017. ОСОБА_1 18.08.2017 подав клопотання про затвердження проекту землеустрою, і наказом № 8623-СГ від 22.08.2017 надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069. 15.09.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 22416798 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №13562780553240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Разом з тим, встановлено, що вищевказана земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (щопідтверджуєтьсяінформацією від29.09.2017№01-2/1084,що надійшлавід Полтавськогообласного управлінняводних ресурсів; документацією, підготовленою Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави річки Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області» № 0137488-219.158; висновком судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №29639/18-41/241038?24272/19-41),а тому не може передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно з положенням ч. 1 ст.3ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст.3ВК України визначає, що до водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст.58ЗК України та ст.4ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно дост. 59 ЗК Українипередбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4ст. 84 ЗК Україниземлі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2ст. 59 ЗК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2ст.59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Згідно пунктів5,8ч.1ст.80ВК Українизметою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина 2 ст. 80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі - є землями водного фонду України, на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_2 не могла передаватись у власність громадянину, оскільки є землями водного фонду України.

Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам ст.80 ВК України.

Разом з тим Відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву, посилаючись на п. 9 ст. 118 ЗК України, помилково зроблено висновок про наявність обов`язку ГУ Держгеокадастру в Полтавській області у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймати виключно позитивне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність на користь особи, що подала таке клопотання.

Так, відповідачем не враховано, що пунктами 10, 11 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, вищезазначені приписи ст. 118 ЗК України не містять імперативної норми щодо обов`язку відповідного державного органу за будь-яких умов приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину земельної ділянки.

Натомість, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, при прийнятті рішення повинен діяти у відповідності до вимог Закону та в інтересах держави та суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи вказаної норми права волевиявлення органів виконавчої влади при виконанні своїх функцій, у тому числі при наданні у власність землі, має відповідати чинному законодавству.

Землі заплави законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів ст. 84 ЗК України та ст. 80 ВК України не можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва.

Отже, наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №8623-СГ від 22.08.2017 видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Щодо відсутності проекту землеустрою водозахисної смуги річки Коломак.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву неодноразово вказує на відсутність проекту землеустрою водоохоронної смуги річки Коломак, що не відповідає дійсності з огляду на наступне.

Статтею 117 Водного кодексу Української РСР передбачалося, що усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення і вичерпання, які можуть заподіяти шкоду здоров`ю населення, а також призвести до зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання та інших несприятливих явищ внаслідок зміни фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

З цією метою відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР можуть встановлюватися водоохоронні зони (смуги).

На підставі положень Постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) виготовлено документацію «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року.

У вказаній документації, в т.ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка».

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0093 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація «Техническаядокументация поустановлению водоохранныхзон иприбрежных полосмалых реки водоемовПолтавского района,Полтавской области»1981року затвердженаРішенням Полтавськоїрайонної радинародних депутатів№338від 31.07.1981року «Прозатвердження технічноїдокументації становленняводоохоронних зонта прибережнихсмуг малихрічок іводойм»

У пункті 3 Рішення зазначено, що Виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Згідно зі ст.87ВК України(чинної на момент передачі земельної ділянки) для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак.

Відповідно до вимог законодавства (чинних на момент прийняття рішення і на момент прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) вказана документація затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» і доведена до відому населення і всіх зацікавлених організацій.

Щодо знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 на відстані більше ніж 25 метрів від урізу води.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву апелює до положень ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, згідно яких, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок (якою визначено річку Коломак), струмків і поточків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів. З точки зору Відповідача-1, так як земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 знаходиться на відстані більше 25 метрів від урізу види, це не суперечить законодавству.

Разом з тим, поза увагою відповідача лишаються пункти 5,8ч.1ст.80ВК України,відповідно дояких зметою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Приналежність земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 до заплавних земель констатована доданими прокурором доказами до позовної заяви, а саме:

-інформацією від 29.09.2017 №01-2/1084, що надійшла від Полтавського обласного управління водних ресурсів;

-документацією, підготовленою Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави річки Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області» № 0137488-219.158;

-висновком судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №29639/18-41/241038?24272/19-41.

Таким чином,Відповідач-1не бередо увагитого факту,що даназемельна ділянкарозташована взаплаві таводоохоронній зонірічки Коломак,а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва, незалежно від відстані її від урізу річки.

З огляду на викладене, керуючись ст. 179 ЦПК України, вважає, що доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву прокурора є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи.

Прокурор позов підтримала, просила задовольнити надавши пояснення аналогічні тим, що викладені в позові.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проти задоволення позовних вимог заперечила.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду не з`явився з невідомих причин, викликалися належним чином.

Представник третьої особи Полтавської міської ради, позов підтримав та не заперечував з приводу його задоволення.

Так суд враховуючи ту обставину, що справа надійшла до суду 15.06.2020 року, відповідач ОСОБА_1 маючи угоду з адвокатами на представлення його інтересів на протязі понад три роки подав до суду лише різні клопотання не надавши відзив по справі ввважає такі дії відповідача , як зловживання своїми процесуальними правами а тому прийшов до висновку про достатність підстав для розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 та його представника в загальному порядку.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи приходить до висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутності нез`явившогося відповідача та його представників.

Як встановлено судом, за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження №42017171010000088 внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (оригінал витягу знаходиться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088), установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

Встановлено, що вище вказані земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

22.08.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №8623-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» .

Згідно інформації (№203733444 від 11.03.2020) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.09.2017 внесено запис №22416798 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №1356278053240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

В ході досудового розслідування витребувано інформації з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13.05.2017; №01-2/1084 від 29.09.2017) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11.04.2017.

В інформаціях вказується на те, що проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст.186-1 Земельного кодексу України до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12.09.2017 до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак.

У відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21.09.2017 зазначено, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 знаходиться між розрахунковими створами АДРЕСА_2 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості.

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14.12.2018 призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 складено висновок №29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 в заплаві річки Коломак.

Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч.2, 3ст.152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбаченихзаконом, способів.

Згідно зі ст.ст.19,20 ЗК Україниземлі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно дост. 21 ЗК Українинедійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст.1 Водного кодексу України заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно з положенням ч.1ст.3 ВК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2ст. 3 ВК Українивизначає, що до водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1ст. 58 ЗК Українитаст. 4 ВК Українидо земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно дост. 59 ЗК Українипередбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4ст. 84 ЗК Україниземлі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2ст. 59 ЗК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2ст.59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4ст. 59 ЗК України).

Згідно пунктів 5, 8 ч.1 ст.80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина 2 ст.80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі - є землями водного фонду України, на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_2 не могла передаватись у власність громадянину, оскільки є землями водного фонду України.

Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам ст.80цьогоКодексу.

Статтею 117 Водного кодексу Української РСР передбачено, що усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення і вичерпання, які можуть заподіяти шкоду здоров`ю населення, а також призвести до зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання та інших несприятливих явищ внаслідок зміни фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

З цією метою відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР можуть встановлюватися водоохоронні зони (смуги).

На підставі положень Постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) виготовлено документацію «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року.

У вказаній документації, в т.ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка».

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація «Техническаядокументация поустановлению водоохранныхзон иприбрежных полосмалых реки водоемовПолтавского района,Полтавской области»1981року затвердженаРішенням Полтавськоїрайонної радинародних депутатів№338від 31.07.1981року «Прозатвердження технічноїдокументації становленняводоохоронних зонта прибережнихсмуг малихрічок іводойм» (оригінали знаходяться в матеріалах кримінального провадження №42017171010000088).

У пункті 3 Рішення зазначено, що Виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Згідно зі ст.87ВК України(чинної на момент передачі земельної ділянки) для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак.

Відповідно до вимог законодавства (чинних на момент прийняття рішення і на момент прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) вказана документація затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» і доведена до відому населення і всіх зацікавлених організацій.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікованийЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРі з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Українизастосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зістаттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

В даному випадку, з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей4,5 ЗК Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК Українизакріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі нормистатті 388 ЦК Українив зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимогВК УкраїнитаЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Вказане також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010.

У вказаній справі ЄСПЛ судами встановлено, що заявник і його дружина придбали в 1960 році житловий будинок, частково побудований на ділянці узбережжя, що відноситься до категорії прибережної суспільної власності. Ряд рішень, які дозволяли тимчасове заняття прибережної суспільної власності на певних умовах і регулярно поновлювалися до грудня 1992 року, надавали заявникам законний доступ до власності. Справа «Броссе-Трибуле та інші проти Франції» стосується аналогічних фактів. У 1945 році мати заявників придбала житловий будинок, що відноситься до прибережної суспільної власності. Наступні користувачі землі ґрунтувалися на рішеннях префекта, які дозволяли її заняття, які систематично поновлювалися з вересня 1909 року по грудень 1990 року. У вересні 1993 року префект повідомив сторонам за обома справами, що набув чинності Закон про розвиток, захист і поліпшення прибережних зон (далі - Закон про прибережні зони), який не дозволяв йому знову поновлювати дозвіл на тих же умовах, оскількиЗаконвиключив будь-якеприватне використання прибережної суспільної власності, у тому числі використання житлового будинку. Однак префект запропонував укласти зі сторонами справ договір, який дозволив би обмежене і суворо індивідуальне користування, забороняючи передачу або продаж землі і будинків, а також проведення стосовно майна будь-яких робіт, окрім пов`язаних з обслуговуванням, і давав би державі можливість після закінчення терміну дії дозволу повернути власність в первісний стан або знову використовувати. Сторони відхилили пропозицію і в травні 1994 року звернулися до адміністративного суду з вимогою скасувати рішення префекта. У грудні 1995 року префект подав заяву до адміністративного суду, вказавши сторони як відповідачів щодо правопорушення, пов`язаного з незаконним втручанням у право громадського проїзду і проходу, оскільки вони продовжували незаконно займати суспільну власність. Він також вимагав видати стосовно них розпорядження про приведення берегової смуги в стан, що передував будівництву житлових будинків, за рахунок сторін і без надання компенсації. Державна рада, діючи як апеляційний суд останньої інстанції, постановила в березні 2002 року, що зазначена власність була частиною прибережної суспільної власності, що сторони не могли посилатися на речове право щодо землі або будівель і що обов`язок повернути землю в початковий стан без виплати компенсації не були заходами, які заборонені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Луї Депаль подав заяву до ЄСПЛ, рішення за якою було ухвалено в лютому 2009 року.

На підставі всієї сукупності зроблених висновків ЄСПЛ вважав (п. 92), що покладений на заявника тягар у вигляді зносу будинку без відшкодування збитків не був особливим і надмірним. Розрив рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мав місця.

ЄСПЛ встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване якраз на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля.

ЄСПЛ вважає, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях в якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу. Правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії (п. 80)

В рішенні по справі «Депаль проти Франції» зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».

ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».

Також суд вважав, що встановлення обов`язку знести будинок за свій рахунок не було «особливим» і «надмірним». «Зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку представлятиме радикальне втручання в право заявника на користування майном».

Відмова продовжити дозволи і покладений на заявника обов`язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотриманнязаконуз точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.

Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що «у справі владою держави-відповідача порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції допущено не було» (п. 93).

Вказана правова позиція закріплена в Постановах Верховного Суду по справам №372/2180/15-ц від 15.05.2018, №469/1393/16-ц від 30.05.2018, 372/1387/13-ц від 06.06.2018, №357/9328/15-ц від 30.01.2019.

Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 28.11.2018 по справі №504/2864/13-ц звертає увагу на те, що заволодіннягромадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогамЗК України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього кодексу(див. такожвисновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Стаття 15Цивільного кодексуУкраїни вказуєна те,що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно дост.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захистуцивільних правта інтересівможе бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене, наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №8623-СГ від 22.08.2017 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» суперечать вимогам Закону, тому є підстави для визнання його незаконним та скасуванню і поверненню земельної ділянки державі.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Частиною 3статті 23 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 08.02.2019 по справі 915/20/18 та від 02.10.2019 по справі 4/166«Б»).

Окрім того, суспільний інтерес полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), до судуможуть звертатисяоргани таособи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб абодержавних чисуспільних інтересах.

За змістом ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Згідно із пунктом «є-1» ч.1 ст.15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» функції контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів передано до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

У силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах вимоги ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу №8623-СГ від 22.08.2017, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвалавід 02.03.2011у справі № 6-58303св10).

Також слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 118 ЗК України, у ГУ Держгеокадастру в Полтавській області відсутній обов`язок у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймати виключно позитивне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність на користь особи, що подала таке клопотання.

ГУ Держгеокадастру в Полтавській області при прийнятті спірного наказу не враховано, що пунктами 10, 11 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, вищезазначені приписи ст. 118 ЗК України не містять імперативної норми щодо обов`язку відповідного державного органу за будь-яких умов приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину земельної ділянки.

Натомість, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, при прийнятті рішення повинен діяти у відповідності до вимог Закону та в інтересах держави та суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи вказаної норми права волевиявлення органів виконавчої влади при виконанні своїх функцій, у тому числі при наданні у власність землі, має відповідати чинному законодавству.

Землі заплави (землі водного фонду) законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів ст. 84 ЗК України та ст. 80 ВК України не можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва.

Отже, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Окрім того,ГУ Держгеокадаструу Полтавськійобласті,його посадовіособи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 п.8 Постанови ПленумуВерховного Суду України від 16.04.2004№7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2).

У зв`язку із зазначеним, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина другастатті 4 ЦПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина третястатті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщозахистцих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»у редакції, чинній на час звернення до суду).

Наявністьпідстав для представництвамає бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертоїстатті цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, щоякщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначиввідсутністьоргану, до компетенції якого віднесені повноваження здійснюватизахистзаконних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертоїстатті 23 ЗаконуУкраїни «Про прокуратуру»застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів державине здійснюєабоненалежним чином здійснюєсуб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі№ 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лишетоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разівідсутностітакого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурорзазначаєпро це в позовній заяві, і в такому разі прокурорнабуваєстатусу позивача (абзац 2 частини п`ятоїстатті 56 ЦПК України).

Отже, прокурор є позивачем, бо ГУ Держгеокадастру у Полтавській області - один зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки у власність.

Також, слід зазначити, що прокурором встановлювались повноваження Державної екологічної інспекції України щодо звернення до суду з позовними заявами про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та повернення земельних ділянок.

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції України №1858/6/17-20 від 06.03.2020 остання повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів.

Встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів.

Вказане обґрунтовуєвідсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

Вказана правова позиція закріплена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 по справі №698/119/18.

02.01.2020 направлено листа до Державного агентства водних ресурсів з проханням надати роз`яснення можливих негативних наслідків для навколишнього природного середовища у випадку затоплення земель, розміщених в заплаві річки Коломак.

26.02.2020 (вх. №3153-20) отримано відповідь з Державного агентства водних ресурсів України №881/3/5/11-20 від 14.02.2020 в якій вказано на те, що затоплення під час повені чи паводка заплави річки є природним та регулярним явищем (за винятком років з низькою водністю), та може тривати від декількох днів до місяця і понад. У заплаві формується своя екосистема відповідні ґрунти, рослинність та тваринний світ, що пристосовані до регулярних затоплень, слугують бар`єром між річкою та освоєними територіями. Знищення чи зміна цих ділянок може призвести до зменшення водності річок, а в майбутньому і їх можливого пересихання, посилення негативних наслідків повеней та паводків, погіршення якості вод.

В Україні широкомасштабне перетворення природних екосистем, надмірна господарська діяльність в басейнах річок призвела до суттєвого порушення співвідношення між стабілізуючими (луки, ліса, болота та ін.) і деструктивними підсистемами (рілля, забудовані землі, інфраструктура та ін.) на користь останніх, що обумовило значне зниження екологічної стійкості ландшафтів і розвиток ерозійних процесів. Одночасно відбулося суттєве погіршення природних умов формування водного стоку, стану гідрографічної сітки, якісних характеристик водних ресурсів, що призвело до втрати самовідновної і самоочисної здатності водних екосистем. Унаслідок цього сучасні земельно-водні проблеми з регіональних набули загальнодержавного значення, стали одним з головних чинників національної безпеки України.

Важливо відзначити ряд особливостей земель водного фонду. По-перше, виконуючи свою спеціальну функцію, вони служать захисним бар`єром водних об`єктів від шкідливої дії зовнішнього середовища як природного, так і антропогенного характеру. По-друге, землі водного фонду призначені для збереження і раціонального використовування гідроресурсів, виправдовуючи своє місце в екосистемі. По-третє, сама природа цих земель така, що вони служать вмістищем для водотоків і водоймищ, а також зоною їх водозбору. Саме в результаті цих особливостей землі водного фонду утворюють захисний природний (ландшафтний) бар`єр для водних об`єктів.

Указане свідчить, що звернення першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до суду з позовною заявою викликано необхідністю захисту інтересів держави у сфері водних ресурсів України.

Так, відповідно до ст.188 ЦПК Українив одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, припинення права власності, повернення земельної ділянки, являють собою:

- однаковий спосіб захисту права, передбачений п.2. ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України;

- мають ті самі підстави виникнення;

- обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги підтверджуються тими самими доказами.

Таким чином, діючим законодавством передбачена можливість об`єднання вимог, якщо вони мають ті самі чи однорідні підстави виникнення.

Тому дані вимоги мають розглядатися разом в нерозривному зв`язку. Окремий їх розгляд не забезпечить захист інтересів держави в повній мірі.

Отже, розгляд даних позовних вимог не ускладнить вирішення спору та з`ясуванню прав та взаємовідносин сторін. Більш того, позовні вимоги мають розглядатись одночасно, оскільки лише так можливо встановити усі обставини спору та захистити права позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України від1 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, інтерес позивача, який є власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст.26 Закону (із змінами, внесеними за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У зв`язку із цим прокурор, з метою поновлення порушених інтересів держави, ефективним способом захисту визначив звернення з позовною вимогою про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069.

Спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави як позивач.

На підставі викладеного підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22.08.2017 №8623-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Також підлягають до задоволення вимоги щодо припинення права приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.09.2017 за №22416798 та зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи обґрунтованість позову, сплачений прокуратурою судовий збір за подання позову в розмірі 6306,00 грн. підлягає стягненню з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, як органу який допустив безпосереднє порушення норм земельного та водного законодавства та з ОСОБА_1 в рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 152, 153, 158, 173, 174, 181, 184, 186, 202 Земельного кодексу України, ст. ст.15, 16, 21, 319, 391 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 78-80, 141, 258 268, 352, 354 ЦПК України, Законом України «Про державний земельний кадастр», Законом України «Про землеустрій», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22.08.2017 №8623-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Припинити право приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.09.2017 за №22416798.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0069 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38803395, адреса місцезнаходження: м. Полтава, вул. Уютна, 23) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060) на користь прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 6306,00 грн., тобто по 3153,00 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя: А. Г. Потетій

Дата ухвалення рішення29.02.2024
Оприлюднено06.03.2024
Номер документу117425107
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: спори про припинення права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —545/1444/20

Ухвала від 25.04.2024

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пилипчук Л. І.

Ухвала від 26.03.2024

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пилипчук Л. І.

Ухвала від 14.03.2024

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пилипчук Л. І.

Рішення від 29.02.2024

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 31.01.2024

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 31.01.2024

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 31.01.2024

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 14.11.2023

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 24.10.2023

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 18.05.2023

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Кіндяк І. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні