Постанова

від 21.02.2024 по справі 904/1902/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2024 року м. Дніпро Справа № 904/1902/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів:Чус О.В., Дарміна М.О.,

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: Конюхов Є.А. - адвокат

від відповідача: Подолінська Т.В. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р.

( суддя Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 29.09.2023 р.)

у справі

за позовом:

Спільного українсько-іспанського підприємства

у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна",

м. Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД",

м. Дніпро

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн.,

пені у розмірі 73106,28 грн., 3% річних у розмірі 17 299,57 грн.,

інфляційної складової у розмірі 130 188,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн., пені у розмірі 73 106,28 грн., 3% річних у розмірі 17 299,57 грн., інфляційної складової у розмірі 130 188,59 грн..

Позовні вимоги обгрунтовані не виконанням Відповідачем зобов`язання за договором поставки товару № 01/01/15 КС від 02.01.2015 р. щодо оплати поставленого товару у встановлені строки за видатковими накладними № 2021/10/012 від 04.10.2021 р., № 2021/10/013 від 04.10.2021 р.. За порушення Відповідачем строків виконання грошових зобов`язань, Позивач нарахував пеню у розмірі 73 106,28 грн., 3% річних у розмірі 17 299,57 грн., інфляційну складову у розмірі 130 188,59 грн..

Відповідач у відзиві на позов, визнав позовні вимоги у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 45 618,73 грн., яка залишилась несплаченою за поставлений Позивачем товар.

Також Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені, заявленої до стягнення, до 5 000 грн. В обґрунтування поданого клопотання Відповідач послався на введення з 24.02.2022 р. на усій території України воєнного стану внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації та загострення бойових дій.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на користь Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" суму основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн., пеню у розмірі 71 824,94 грн., 3% річних у розмірі 16 646,46 грн., інфляційну складову у розмірі 130188,59 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 980,82 грн.. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 281,34 грн. та 3% річних у розмірі 653,11 грн. Відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру пені.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р. та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача: 45 618,73 грн. боргу за отриманий та не в повному обсязі оплачений товар, пропорціно задоволеним вимогам інфляційні втрати, 3% річних та 5 000,00 грн. пені.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що рішення прийняте незаконно та підлягає до скасування повністю, у зв`язку із не з`ясуванням обставин та не доведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенням норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції не звернув ніякої уваги на норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема ст. 9, на яку послався Відповідач. Відповідач надав суду документи первинного бухгалтерського обліку, зокрема платіжні документи: 32 платіжні інструкції за період з 20.12.2021 р. по 12.09.2022 р. на суму 8 972 723,18 грн., 112 платіжних інструкцій за період 07.10.2021 р. по 08.12.2021 р. на суму 13 706 623 грн. 57 коп.. А всього Відповідачем долучено платіжних інструкцій на суму: 8 972 723,18 грн. + 13 706 623,57 грн. = 22 679 346 грн. 75 коп. Проти визнаних Позивачем 1 119 276,28 грн..

При цьому Скаржник зазначає, що наявність або відсутність заборгованості підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, а не відомостями розрахунків. Перелік даних, що містять документи первинного бухгалтерського обліку, містить ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Таким чином, Відповідач не довів належними доказами суму заборгованості 180 161 грн. 25 коп..

Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення суми пені не врахував розташування аптечного складу і товару в смт. Гостомель Бучанського району Київської області. Відповідачем надані докази втрат, яких він зазнав під час окупації. При цьому, підприємство Позивача ( фармацевтичний завод ), що знаходиться у місті Вінниця, не було в зоні окупації та не зазнало збитків.

На переконання Скаржника інфляційні втрати та 3% річних носять похідний характер від суми основного боргу, яка за даними Відповідача складає 45 618 грн. 73 коп. А суд першої інстанції стягнув з Відповідача 3% річних у розмірі 16 646,46 грн., інфляційну складову у розмірі 130 188,59 грн.

У додаткових поясненнях, Скаржник зазначає, що Позивач не надав документів первинного бухгалтерського обліку ( накладних ), куди саме зараховані оплати за платіжними інструкціями, надані Відповідачем. А всього Відповідачем долучено платіжних інструкцій на суму: 8 972 723,18 грн. + 13 706 623,57 грн. = 22 679 346,75 грн.. Проти визнаних Позивачем 1 119 276,28 грн. Виписка по рахунку містить лише оплати Відповідача ( на суму 1 119 276,28 грн.), а не докази відвантаження товару раніше. Позивач не надав і інший договір, куди слід зарахувати оплати Відповідача за платіжними інструкціями.

Скаржник вважає висновок суду першої інстанції, що Позивач тривалий час, з дати укладання Договору ( 02.01.2015 р. ) поставляв товар Відповідачу, а Відповідач тривалий час здійснював нібито лише часткові оплати, зроблений без жодного доказу. У справі відсутні документа первинного бухгалтерського обліку на підтвердження систематичних поставок, окрім тих, що є предметом спору. Також відсутні докази, що товар був оплачений Відповідачем лише частково, а не повністю. Суд першої інстанції не врахував, що спірний договір № 01/01/15 КС від 02.01.2015 р. в силу пункту 1.1 Договору є відплатним. Відповідач вказує, що з огляду на обставини співпраці не тільки Позивач відвантажував товар, а ще Відповідач його оплачував. При цьому, матеріали справи не містять ніякої відомості розрахунків з клієнтами. Суд першої інстанції мав обов`язок роздрукувати відомість розрахунків та покласти її у паперову справу, а також зобов`язати Позивача направити цю відомість Відповідачу.

Скаржник стверджує, що Відповідач не просив суд першої інстанції зменшити суму заборгованості на суму не оформлених повернень товару. А навпаки визнавав борг, тому що товар знаходився на складі Відповідача. Також були надані докази значного пошкодження приміщення, в якому проводить господарську діяльність Відповідач. Комп`ютерне обладнання на складі Відповідача у смт Гостомель в період окупації російськими військами також зазнало значних пошкоджень. Сильно пошкоджені бази даних, деякі бази даних не вдалося відновити і на цей час. Оскільки бази даних у головному офісі Відповідача м. Дніпро були і є пов`язаними з базами даних у смт Гостомель, то і в м. Дніпро є проблеми з формуванням, зокрема, актів звіряння, бухгалтерських довідок. Відповідач, вважаючи Київську область безпечним регіоном, незадовго до початку війни переніс на комп`ютерне обладнання у м. Гостомель переважну частину баз даних та велику кількість паперових документів.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу ( додаткові пояснення ), в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Товариство посилається на те, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що: 1) товар, поставлений за видатковою накладною № 2021/10/011 від 04.10.2021 р. на суму 991 457,29 грн.: був оплачений на суму 834 023,92 грн.; був повернутий на суму 157 433,37 грн.; залишок заборгованості за цією видатковою накладною 0,00 грн.; 2) товар, поставлений за видатковою накладною № 2021/10/012 від 04.10.2021 на суму 295 936,32 грн.: був оплачений на суму 100 000 грн.; був повернутий на суму 27 618,99 грн.; залишок заборгованості за цією видатковою накладною 168 317,33 грн.; 3) товар, поставлений за видатковою накладною № 2021/10/013 від 04.10.2021 на суму 11 743,92 грн.: був оплачений на суму 0,00 грн.; був повернутий на суму 0,00 грн.; залишок заборгованості за цією видатковою накладною 11 743,92 грн. Таким чином позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Вента. ЛТД» суми основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн. є цілком обґрунтованими, як і вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційної складової, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку та правильно вирішив спір.

Товариство також вказує на те, що позиція Позивача стосовно клопотання Відповідача про зменшення розміру пені через збройну агресію рф залишається незмінною. Строк виконання зобов`язання з оплати товару поставленого за видатковими накладними № 2021/10/011, № 2021/10/012 та № 2021/10/013 від 04.10.2021 р. закінчився значно раніше подій, на які посилається Відповідач, як на підставу для зменшення розміру пені. Порушення строку оплати допущено свідомо, з вини Відповідача, а тому підстави для зменшення розміру пені відсутні. Підприємницька діяльність за визначенням є діяльністю на власний ризик, а тому, наявність збитків, спричинених відповідачу збройною агресією рф, не можна розглядати як підставу звільнення від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/1902/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р. по справі № 904/1902/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

27.10.2023 р. матеріали справи № 904/1902/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р. у справі № 904/1902/23 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів реєстрації електронного кабінету, відповідно до ст. 6 ГПК України.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 21.02.2024 р..

Від представника Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" - адвоката Конюхова Євгена Андрійовича надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2024 р. вирішено провести судове засідання у справі № 904/1902/23 з представником Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна", призначене на 21.02.2024 р. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

В судовому засіданні 21.02.2024 р., проведеному в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

7. Встановлені судом обставини справи

02.01.2015 р. між Спільним українсько-іспанським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" ( Постачальник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" ( Покупець ) було укладено Договір поставки товару № 01/01/15 КС, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, систематично згідно заявок Покупця поставляти Покупцю ( передавати у власність/повне господарське відання Покупця ) визначений цим договором товар лікарські засоби, вироби медичного призначення, біологічно активні добавки та супутні товари, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати вказаний товар та оплачувати його.

Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 59 від 02.09.2019 р.) визначено, що розрахунок Покупцем за кожну партію товару здійснюється на умові відстрочення платежу 75 календарних днів з дня поставки такої партії, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Підставою для оплати є цей договір, видаткова накладна. У випадку, коли дата платежу за договором припадає на вихідний, святковий або неробочий день, термін оплати переноситься на наступний робочий день.

Згідно з п. 2.4 договору, кількість, асортимент, ціна та загальна вартість партії товару, що поставляється, вказуються в специфікаціях або видаткових накладних, що визнаються сторонами специфікаціями та складаються на кожну партію товару.

Згідно з п. 12.1. договору, у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар Покупець сплачує Постачальнику суму боргу, а також пеню за кожний день прострочення, яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом строку прострочення від суми заборгованості.

Згідно з п. 14.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору закінчується 31.12.2015 р..

Додатковою угодою № 37 від 13.12.2017 р. п. 14.1 договору був викладений у такій редакції: «Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору закінчується 31.12.2018 р.».

Додатковою угодою від 30.11.2018 р. п. 14.1 договору був викладений у такій редакції: «Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору закінчується 31.12.2019 р. (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до договору».

Додатковою угодою від 02.12.2019 р. п. 14.1 договору був викладений у такій редакції: «Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору закінчується 31.12.2020 р. ( включно ), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до договору».

Додатковою угодою № 75 від 16.12.2020 р. п. 14.1 договору був викладений у такій редакції: «Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору закінчується 31.12.2021 р. (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до договору».

Відповідно до видаткових накладних № 2021/10/011 від 04.10.2021 р., № 2021/10/012 від 04.10.2021 р., № 2021/10/013 від 04.10.2021 р., Постачальник поставив Покупцю товар на загальну суму 1 299 137,53 грн.

З урахуванням п. 6.1 договору, строк виконання Покупцем зобов`язання з оплати поставленого товару настав 20.12.2021 р..

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи: товар, поставлений за видатковою накладною № 2021/10/011 від 04.10.2021 р. на суму 991 457,29 грн. оплачений на суму 834 023,92 грн., повернутий на суму 157 433,37 грн., залишок заборгованості за цією видатковою накладною складає 0,00 грн.; товар, поставлений за видатковою накладною № 2021/10/012 від 04.10.2021 р. на суму 295 936,32 грн. оплачений на суму 100 000 грн., повернутий на суму 27 618,99 грн., залишок заборгованості за цією видатковою накладною складає 168 317,33 грн.; товар, поставлений за видатковою накладною № 2021/10/013 від 04.10.2021 р. на суму 11 743,92 грн. оплачений на суму 0,00 грн., повернутий на суму 0,00 грн., залишок заборгованості за цією видатковою накладною склав 11 743,92 грн..

За таких обставин, як зазначає Позивач у ТОВ "Вента. ЛТД" утворилась заборгованість перед Спільним українсько-іспанським підприємством у формі ТОВ "Сперко Україна" у розмірі 180 061,25 грн.

На підставі пункту 12.1. договору Позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за загальний період з 10.12.2021 р. по 16.06.2022 р. у розмірі 73106,28 грн. Також, Позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував Відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 17 299,57 грн. за загальний період з 19.12.2021 р. по 07.04.2023 р. та інфляційну складову у розмірі 130 188,59 грн. за загальний період з січня 2022 року по лютий 2023 року.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Враховуючи нездійснення наразі Відповідачем повної оплати вартості отриманого товару та штрафних санкцій за несплачену поставлену продукцію за Договором поставки товару № 01/01/15 КС від 02.01.2015 р., Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" ( Постачальник ) звернулось до господарського суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" ( Покупець ) про стягнення означеної суми основного боргу та штрафних санкцій.

Отже, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати залишку вартості поставленого товару та штрафних санкцій за порушення ( прострочення у виконанні ) зобов`язань зі своєчасної оплати, обумовленого в договорі товару.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору поставки товару № 01/01/15 КС від 02.01.2015 р., кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.

Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов`язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов`язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.

Наразі, отримання коштів ( штрафних санкцій ) за отриманий товар та за прострочення виконання такого зобов`язання з оплати поставленого товару є належним об`єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов`язання з боку останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі неповної та несвоєчасної оплати товару на нарахування у відповідності до пункту 12.1. договору пені за кожний день прострочення, яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом строку прострочення від суми заборгованості.

Суд першої інстанції, задовольняючі частково позов, стягнув з ТОВ "Вента. ЛТД" на користь Спільного українсько-іспанського підприємства у формі ТОВ "Сперко Україна" суму основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн., пеню у розмірі 71 824,94 грн., 3% річних у розмірі 16 646,46 грн., інфляційну складову у розмірі 130 188,59 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 980,82 грн., відмовивши у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у розмірі 1 281,34 грн. та 3% річних у розмірі 653,11 грн., а також відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру пені.

Як вбачається з апеляційної скарги, предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині стягнення грошових сум, при цьому Скаржник визнає суму боргу у розмірі 45 618 грн. 73 коп. за отриманий та не оплачений в повному обсязі Товар та просить стягнути з Відповідача на користь Позивача пропорційно задоволеним вимогам інфляційні, 3% річних та 5 000,00 грн. пені, а відтак, враховуючи, що рішення в частині встановлення факту отримання товару та часткової сплати його вартості, правільность розрахунку стягуваних судом сум та в частині відмови у задоволення позову, сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

У частині 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( частина 1 ст. 74 ГПК України ).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ( частина 1 ст. 77 ГПК України ).

Відповідно до положень ст. 78 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 917/483/19.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування Відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на відсутність боргу на суму 134 442,52 грн. ( 180 061,25 грн. - 45 618 грн. 73 коп. ( сума яку визнає Відповідач )), повинен довести зазначені обставини.

Однак, як встановив суд першої інстанції, Відповідач не надав доказів оплати у повному обсязі вартості отриманого від Позивача товару за видатковими накладними: № 2021/10/012 від 04.10.2021 р. на суму 295 936,32 грн. ( оплачений на суму 100 000 грн., повернутий на суму 27 618,99 грн., залишок заборгованості за цією видатковою накладною складає 168 317,33 грн.); № 2021/10/013 від 04.10.2021 р. на суму 11 743,92 грн..

Натомість надані Відповідачем докази ( платіжні інструкції ) не містять в якості призначення платежу посилання саме на вказані видаткові накладні, а свідчать про оплату іншого товару поставленого Позивачем Відповідачу в рамках вказаної угоди з посиланням на відповідні, але інші, ніж зазначені в позові видаткові накладні.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд, приймаючи до уваги стандарт переваги більш вагомих доказів ( тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний ), погоджується з висновком господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн. є обґрунтованими, відповідно і індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних, відповідно до ст. 625 ЦК Цкраїни підлягають нарахуванню на вказану суму заборгованості та не підлягають зменшенню, як вважає Скаржник.

Щодо клопотання Скаржника про зменшення суми пені до 5 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України)

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вимоги щодо стягнення пені Позивач обґрунтовує пунктом п. 12.1. договору, яким сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар Покупець сплачує Постачальнику пеню за кожний день прострочення, яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом строку прострочення від суми заборгованості.

Оскільки судом встановлений факт порушення Відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару у передбачені Договором поставки строки та розмірі, то вимога Позивача про стягнення з Відповідача пені є законною та обґрунтованою.

На підставі пункту 12.1. договору Позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за загальний період з 10.12.2021 р. по 16.06.2022 р. у розмірі 73 106,28 грн.

Перевіривши розрахунок пені господарський суд встановив, що він не відповідає вимогам чинного законодавства, здійснивши перерахунок дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими у розмірі 71 824,94 грн. ( Скаржник не оскаржує правильність розрахунку пені здійсненого судом першої інстанції, а лише наголошує на її зменшенні ).

Згідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 р. у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 р. у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 р. у справі № 917/791/18.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені Скаржник не навів виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як слушно зауважив суд першої інстанції - скрутне матеріальне становище Відповідача не є тією винятковою обставиною, що може мати наслідком зменшення розміру штрафних санкцій. Крім того, прострочення виконання грошових зобов`язань Відповідача виникло за два місяці до введення воєнного стану.

За таких обставин, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Підсумовуючи вищевикладене, викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД".

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р. у справі № 904/1902/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.02.2024 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін