Постанова

від 19.06.2024 по справі 904/1902/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1902/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кощеєва І.М.(доповідач),

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: Конюхов Є.А. - адвокат, ордер АН1351103 від 06.02.2024р.

від відповідача: Подолінська Т.В. - посвідчення адвоката №2141 від 05.07.2019р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД"

на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 р.

( суддя Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст додаткового рішення складено 05.03.2024р.)

у справі

за позовом:

Спільного українсько-іспанського підприємства

у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна",

м. Вінниця

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД",

м. Дніпро

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн., пені у розмірі 73106,28 грн., 3% річних у розмірі 17 299,57 грн., інфляційної складової у розмірі 130 188,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

20.11.2023 р. до господарського суду надійшла заява Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" про ухвалення додаткового рішення та покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 39 000 грн.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 р. заяву Позивача про стягнення з відповідача витрат позивача на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на користь Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" витрати на правову допомогу у розмірі 38 811,70 грн.. У решті вимог заявника - відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" подало апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 р. у справі № 904/1902/23 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на користь Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" витрат на правову допомогу у розмірі 38 811,70 грн. - скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" витрат на правову та/або правничу допомогу у розмірі 38 811,70 грн. - відмовити повністю.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що додаткове рішення прийняте незаконно та підлягає скасування у зв`язку з: не з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; не доведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушенням норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушені такі норми: ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року; ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; пункт 2 частини 3 ст. 2 ГПК України; пункт 4 частини 5 ст. 13 ГПК України, статті 123, 126, 129, 221, 236 ГПК України.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що сума витрат, оплачена згідно платіжної інструкції № 0000004391 від 06.04.2023 р. на суму 39 000 грн., взагалі є судовими витратами з огляду на положення ст. 123 ГПК України, та що ці витрати пов`язані з розглядом справи. В призначенні платежу вказано: «Оплата за юридичні посл. зг. Дог. № 23/06-22 від 23.06.2022 р., Рахунок № 1 від 03.04.2023 р., без ПДВ.».

При цьому Скаржник зазначає, що покладення судом першої інстанції в додатковому рішенні всієї суми судових витрат на Відповідача через відсутність його клопотання, є таким, що суперечить чинному законодавству та обставинам справи. Зокрема, тому, що суд і за власною ініціативою ( а не тільки за клопотанням ) може не покладати на сторону судові витрати повністю або частково.

Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції спочатку позбавив права Відповідача подавати пояснення, клопотання, заперечення, а потім в додатковому рішенні ще й вказав, що Відповідач ніяких клопотань па подав. Так, суд першої інстанції ухвалою від 22.11.2023 р. відклав вирішення питання про прийняття заяви про ухвалення додаткового рішення Позивача до повернення справи до Господарського суду Дніпропетровської області. Після повернення справи, суд першої інстанції ніяким процесуальним документом не прийняв заяву Позивача до розгляду, не повідомив про прийняття заяви Відповідача, чим позбавив його всіх процесуальних прав. Не прийнята до розгляду заява Позивача була розглянута судом першої інстанції та прийнято додаткове рішення. В той час як норми ГПК України та остання практика Верховного Суду свідчать про недопустимість таких дій. Так, згідно частини 3 ст. 244 ГПК України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Частиною 4 ст. 244 ГПКУ встановлено, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Скаржник зазначає, щодо неспіврозмірності заявленої суми 39 000 грн.. Справа розглядалась у спрощеному провадженні без участі сторін, в тому числу і без участі адвоката Конюхова Є.А. Предметом позову є три видаткові накладні № 2021/10/011 від 04.10.2021 р., № 2021/10/012 від 04.10.2021 р., № 2021/10/013 від 04.10.2021 р.. Справи про стягнення заборгованості за поставлений товар є нескладними. Адвокат Позивача Конюхов Є.А. склав в суді першої інстанції два процесуальних документа: позовну заяву та відповідь на відзив. В відповіді на відзив наведені ті самі обставини, що і в позовній заяві. Нічого нового в відповіді на відзив не наведено.

На переконання Скаржника суд першої інстанції мав обов`язок, принаймні, повідомити Відповідача про прийняття заяви про ухвалення додаткового рішення Позивача до розгляду та надати Відповідачу можливість подати заперечення, пояснення, клопотання, навіть у спрощеному провадженні без участі сторін.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" надійшли додаткові пояснення, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою. На думку Позивача скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені Апелянтом є необгрунтованими, а оскаржуване додаткове рішення суду прийнято з урахуванням всіх фактичних обставин справи та в межах наданих суду повноважень. Під час розгляду справи судом першої інстанції вірно застосовано як норми процесуального, так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, шо мають значення для правильного вирішення спору, надано належну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам.

Так, разом з позовною заявою СУПІ ТОВ «Сперко Україна» подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, та на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви додано: копію Договору про надання правової допомоги № 23/06-22 від 23.06.2022 р.; копію рахунку №1 від 03.04.2023 р. на оплату послуг адвоката; копію платіжної інструкції № 0000004391 від 06.04.2023 р.; копію банківської виписки по рахунку адвоката Конюхова С.А. щодо надходження оплати за договором про надання правової допомоги № 23/06-22 від 23.06.2022 р. Станом на сьогоднішній день, послуги з надання правової допомоги згідно договору № 23/06-22 від 23.06.2022 р. прийнято СУПІ ТОВ «Сперко Україна» без зауважень, про шо свідчить копія Акту приймання-передачі наданих послуг від 10.10.2023 р. ( додається).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, шо розмір фактичних витрат позивача на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами та співмірний із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та поклав ці виграти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 38 811,70 грн.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 25.03.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді Чус О.В., Дармін М.О..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 19.06.2024 р..

Від представника Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2024 р. призначено провести судове засідання 19.06.2024 р. в режимі відеоконференції за участю представника Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна".

У судовому засіданні 19.06.2024 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн., пені у розмірі 73 106,28 грн., 3% річних у розмірі 17 299,57 грн., інфляційної складової у розмірі 130 188,59 грн..

Разом з позовною заявою СУПІ ТОВ Сперко Україна подано до суду попередній ( орієнтовний ) розрахунок суми судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, та на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви додано: копію Договору про надання правової допомоги № 23/06-22 від 23.06.2022 р.; копію рахунку №1 від 03.04.2023 р. на оплату послуг адвоката; копію платіжної інструкції № 0000004391 від 06.04.2023 р.; копію банківської виписки по рахунку адвоката Конюхова С.А. щодо надходження оплати за договором про надання правової допомоги № 23/06-22 від 23.06.2022 р.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на користь Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" суму основної заборгованості у розмірі 180 061,25 грн., пеню у розмірі 71 824,94 грн., 3% річних у розмірі 16 646,46 грн., інфляційну складову у розмірі 130188,59 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 980,82 грн.. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 281,34 грн. та 3% річних у розмірі 653,11 грн. Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

20.11.2023 р. до господарського суду надійшла заява Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" про ухвалення додаткового рішення та покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 39 000 грн.

На підтвердження надання адвокатом Конюховим Є.А. адвокатських послуг Спільному українсько-іспанському підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" при розгляді справи № 904/1902/23, заявником надано: договір про надання правової допомоги № 23/06-22 від 23.06.2022 р.; ордер серія АН № 1147411 від 13.04.2023 р., виписку по банківському рахунку від 13.04.2023 р., платіжну інструкцію № 0000004391 від 06.04.2023 р., рахунок - фактуру від 03.04.2023 р. № 1.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2023 р. відкладено вирішення питання про прийняття заяви Позивача про ухвалення додаткового рішення до повернення справи № 904/3294/19 до господарського суду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2024 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023 р. у справі № 904/1902/23 залишено без змін.

26.02.2024 р. справу № 904/1902/23 повернуто до Господарського суду Дніпропетровської області.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 р. заяву Позивача про стягнення з Відповідача витрат Позивача на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на користь Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" витрати на правову допомогу у розмірі 38 811,70 грн.. У решті вимог заявника - відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що Відповідачем не було надано до суду заяви про зменшення заявленого Позивачем розміру витрат на правову допомогу. Розмір фактичних витрат Позивача на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами та співмірний із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 3. ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що Відповідач був позбавлений можливості подати до суду клопотання про зменшення розмір таких витрат та свої заперечення, оскільки не отримував від суду першої інстанції процесуального документу про прийняття заяви Позивача до розгляду, чим позбавив його всіх процесуальних прав.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, отримавши заяву Позивача про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, не повідомив Відповідача про прийняття до розгляду заяви Позивача про розподіл судових витрат та відповідно не надав Відповідачу можливість заявити свої заперечення щодо поданої Позивачем заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, ухвалив додаткове рішення, яким заяву Позивача про розподіл судових витрат задовольнив частково.

В п. п. 7.31, 7.32, 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 р. у справі № 911/3312/21 зазначено, що у процедурі розгляду заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи ч. 2 ст. 221 ГПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення ч. 4 ст. 244 ГПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду ( якщо провадження у справі є письмовим ). Також при розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони бути вислуханою як передумови того, що вона була почута, що є складовою права на справедливий суд ( рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України, заява № 4909/04 від 10.02.2010 р.).

Отже, ухвала прийняття до розгляду заяви Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" про розподіл судових витрат всупереч приписам ст. 221 ГПК України місцевим судом не приймалася, сторони про прийняття до розгляду заяви не повідомлялися. З огляду на це, апеляційний суд виснує, що внаслідок прийняття оскаржуваного судового рішення Відповідач був позбавлений можливості заявити клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу як таких, що є неспівмірними відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України.

З огляду на те, що основними засадами судочинства в Україні є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, апеляційний суд виснує, що місцевий суд, який розглянув заяву подану Позивачем на підставі ч. 5 ст. 130 ГПК України повинен був повідомити Відповідача про прийняття до розгляду заяви Позивача про розподіл судових витрат та надати Відповідачу можливість заявити свої заперечення щодо поданої Позивачем заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись приписами ст. 277 ГПК України про розгляд справи за відсутності належним чином повідомлення учасника справи про розгляд заяви, оскільки в спірному випадку таке повідомлення є обов`язковим, апеляційний суд дійшов висновку, що такі процесуальні порушення є обов`язковою умовою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині, у зв`язку з чим колегія суддів розглядає по суті заяву Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна"про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 39 000 грн., з урахуванням заперечень Відповідача викладених в апеляційній скарзі.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення ( п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу ( ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини п`ятої ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині п`ятій зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку, суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19. Ці правові висновки було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто, критерії, визначені частиною четвертою ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц ( провадження №14-382цс19 ) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21). Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункт 29). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI ) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини ( пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У розгляді даного спору судова колегія враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19. У наведеній постанові Верховний Суд у звернув увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Апеляційний суд також звертається до правової позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21. Так, Велика Палата зазначила про те, що частина третя ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

На підтвердження доказів понесення витрат на правову допомогу Позивачем було подано до суду першої інстанції: договір про надання правової допомоги № 23/06-22 від 23.06.2022 р.; ордер серія АН № 1147411 від 13.04.2023 р., виписку по банківському рахунку від 13.04.2023 р., платіжну інструкцію № 0000004391 від 06.04.2023 р., рахунок - фактуру від 03.04.2023 р. № 1.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2022 р. між Спільним українсько-іспанським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" та адвокатом Конюховим Євгеном Андрійовичем укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 23/06-22, за умовами п.1.1 якого, адвокат зобов`язується надати клієнту наступну правову допомогу: проведення претензійної роботи по стягненню заборгованості ТОВ "Вента. ЛТД" перед Спільним українсько-іспанським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" за договором поставки товару № 01/01/15 КС від 02.01.2015; підготовки та подання до суду позову СУІП ТОВ "Сперко Україна" до ТОВ "Вента. ЛТД" про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 01/01/15 КС від 02.01.2015; супровід розгляду судової справи та представництво інтересів клієнта у відповідному господарському суді першої інстанції.

Відповідно до п. 4.3 договору, здавання послуг Адвокатом та приймання їх результатів Клієнтом оформлюється актом наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін. У разі відсутності обґрунтованої відмови Клієнта від підписання акту наданих послуг протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання акту, такий акт вважається підписаним, а послуги прийнятими без заперечень. Підписання акту наданих послуг представником Клієнта є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Тобто, у Договорі про надання правничої (правової) допомоги сторони погодили, що вартість гонорару адвоката має визначатися в акті виконаних робіт.

Акту наданих послуг, передбаченого умовами п. 4.3 договору, до заяви Позивачем не додано.

Отже, всупереч вимог чинного законодавства, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували розмір та обґрунтованість витрат на оплату послуг адвоката, який приймав участь у справі, через що неможливо встановити час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, та обсяг наданих адвокатом послуг, а також вирішити питання обґрунтованості розміру цих витрат та його пропорційності предмету спору.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та Верховний Суд у постанові від 20.07.2021р. у справі №922/2604/20 вказали, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів; для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 р. у справі №826/1216/16 вказала, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак СУІП ТОВ Сперко Україна не надало саме докази понесення витрат, з яких би вбачався обсяг наданих представником послуг та їх вартість. Таким доказом міг слугувати акт виконаних робіт, що узгоджується із п. 4.3. Договору.

Суд апеляційної інстанції не приймає доданий Позивачем до письмових пояснень додатковий доказ - акт виконаних робіт, який не був доданий СУІП ТОВ Сперко Україна до суду першої інстанції без будь яких поважних причин.

Враховуючи, що учасник судового процесу додав вказаний документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскаржуваного судового рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, доданий Позивачем під час апеляційного перегляду акт виконаних робіт, без будь якого обгрунтування щодо неможливості його надання до суду першої інстанції і за відсутності відповідного клопотання до апеляційного суду, як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.14 ГПК).

Оскільки з наданих СУІП ТОВ Сперко Україна заяви про ухвалення додаткового рішення та додатків до цієї заяви не вбачається за можливе встановити обсяг наданих адвокатом послуг та вартість понесених заявником витрат на професійну правничу допомогу, то з урахуванням принципу диспозитивності, колегія суддів відмовляє у задоволенні такої заяви.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване додаткове рішення скасуванню з прийняттям нового судового рішення, відповідно до якого заява Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" про розподіл судових витрат не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом даної апеляційної скарги судом не здійснюється, оскільки Відповідачем оскаржено додаткове рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат. Натомість, сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України Про судовий збір не передбачена.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" задовольнити.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2024 р. у справі № 904/1902/23 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" про розподіл судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.06.2024 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

СуддяМ.О. Дармін