Постанова

від 22.02.2024 по справі 554/168/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/168/22 Номер провадження 22-ц/814/916/24Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Галушко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районногосуду м.Полтави від04жовтня 2023року,ухвалене суддеюБлажко І.О.,повний текстрішення складено13.10.2023, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,

встановила:

18 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 02.12.2021 вона подала до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради заяву на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства. Цього ж дня позивачка повторно звернулася до відповідача з заявою про видачу трудової книжки та проведення відповідного розрахунку при звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства. 02.12.2021 відповідач листом № 2155 відмовив у звільненні позивачки за ч.3 ст.38 КЗпП України. 06.12.2021 позивачка надала відповідь на вище зазначений лист, в якому вказувала на протиправність відмови у її звільненні та не видачі трудової книжки, наголосивши на необхідності провести звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства. Однак наказом №150-К від 15.12.2021 відповідач звільнив позивачку за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням, про що свідчить відмітка в її трудовій книжці. Позивачку з відповідним наказом не ознайомили, в тому числі не зважаючи на заяву до відповідача. ОСОБА_1 вважає вказаний наказ протиправним та таким, що не відповідає нормамКЗпП України.Вказує, що відповідач не мав на власний розсуд визначати підстави звільнення позивача за ч. 1ст. 38 КЗпП України, оскільки вона такої заяви не писала та не бажала звільнення за цією частиною, відтак вважає своє звільнення незаконним, а наказ про її звільнення таким, що підлягає скасуванню (т.1 а.с.1-4).

22 червня 2022 року представник позивачки ОСОБА_1 за ордером адвокат Грущанський В.О. подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить скасувати наказ КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради №150-к від 15.12.2021 про звільнення з роботи ОСОБА_1 в КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради. Стягнути з КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.12.2021 по 22.06.2022 в сумі 108 097 грн. 27 коп. Також просить стягнути з відповідача на користь позивачки понесені позивачем судові витрати (т.1 а.с.117-120).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Змінено формулювання причин звільнення у наказі Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради (код ЄДРПОУ01999336) № 150-К від 15 грудня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 , лікаря акушер-гінеколога, з ч.1ст.38 КЗпП України(за власним бажанням) на ч.3ст.38 КЗпП України(в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства). Стягнуто з комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок. В іншій частині позовувідмовлено.

Рішення суду вмотивоване тим, що формулювання причини звільнення ОСОБА_1 унаказі КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради №150-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » від 15.12.2021 за ч.1ст.38 КЗпП Україниє неправильним. Оскільки після звільнення позивачка не вийшла на роботу, що виключає вину роботодавця в неотриманні позивачкою заробітної плати та сплаті останній вимушеного прогулу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ч. 3 ст. 235 КЗпП України замість вірної ч.1 ст. 235 КЗпП України, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі та розподілити судові витрати. Апелянт вважає, що її звільнення відбулося за ч.1 ст. 38 КЗпП України без законної на те підстави, оскільки вона не подавала заяву про звільнення з передбачених вказаною нормою підстав. Предметом позову є поновлення на роботі, а не зміна підстави формулювання звільнення. Зазначає, що при незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП України останній може відмовити в розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що подана позивачкою заява про звільнення за власним бажанням не була відкликана, оскільки позивачка такої заяви роботодавцю не подавала. У цій справі відповідач не пов`язував звільнення позивачки згідно її заяви за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, так само як і відсутні докази того, що відповідач помилився у формулюванні підстав звільнення та помилково вказав ч.1 ст. 38 КЗпП України замість ч.3 цієї статті. Тому на власний розсуд та самостійно суд не вправі визнавати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення позивача. Оскільки предметом спору є поновлення на роботі, представник позивача вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Остапенко І.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, яке вважає законним і обґрунтованим.

Позивачка ОСОБА_1 до апеляційного суду не з`явилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення судового розгляду не подавала. Її інтереси в судовому засіданні представляв адвокат Грущанський В.О. відповідно до ордеру серії ВІ № 1193843 від 22.02.2024. Отже неявка позивача, яка належним чином повідомлена про день, час і місце розгляду справи, за участю її представника, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки адвоката Грущанського В.О., представника відповідача адвоката Остапенко І.О., перевіривши рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, що 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 подала до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради заяву на звільнення за ч.3ст.38КЗпП України в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства (т.1 а.с.7, 8).

02 грудня 2021 року КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради листом №2155 від 02.12.2021 відмовила ОСОБА_1 у звільненні за ч.3ст.38 КЗпП України, пославшись на те, що підприємством дотримуються нормиКЗпП України, колективного договору, договору №289 від 02.07.2018 про відпрацювання випускником у відповідача не менше трьох років після закінчення інтернатури. Вказаний договір є строковим та діє до 01 серпня 2024 року (т.1 а.с.10 - 11).

06 грудня 2021року ОСОБА_1 повторно подала до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради заяву на звільнення за ч.3ст.38 КЗпП України, в зв`язку з порушенням трудового законодавства роботодавцем за заявою від 02 грудня 2021 року (т.1 а.с.12-14).

13 грудня 2021 рокулистом за № 2190КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради надіслала на адресу ОСОБА_1 листа про те, що датою звільнення ОСОБА_1 є 15.12.2021 (останній робочий день), того ж дня з нею буде розірвано договір найму житла (т.1 а.с.68).

15 грудня 2021 року наказом КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради №150-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » від 15.12.2021 було звільнено позивачку згідно до ч. 1ст. 38 КЗпП України(за власним бажанням) з 15.12.2021 на підставі її заяви від 02 грудня 2021 року (т.1 а.с.16).

Задовольняючи частково позовні вимоги та змінюючи формулювання причин звільнення, суд першої інстанції виходив із того, що роботодавець не може самостійно змінити формулювання звільнення, а орган, що розглядає спір наділений такими повноваженнями. Також під час розгляду справи місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 після подання заяви про звільнення не вийшла на роботу, отже, відсутня вина роботодавця в неотриманні нею заробітної плати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначені статтями 38, 39 КЗпП України.

Згідно ч. 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 31.10.2012 у справі за №6-120цс12 виклав наступну правову позицію:

«За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України».

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Такий правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 у справі №6-34цс13.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що роботодавцем не визнавались факти порушення трудового законодавства та умов колективного договору стосовно працівника ОСОБА_1 , тоді як вона наполягала на невідповідності чинному законодавству договору від 02 липня 2018 року про відпрацювання нею як випускником, про що зазначено у поданій повторно заяві роботодавцю від 06 грудня 2021 року.

Також судом першої інстанції встановлено, і це не спростовано позивачкою, що з часу подання заяви про порушення трудового законодавства, а саме з 02 грудня 2021 року, ОСОБА_1 фактично на роботу в КНП «Котелевська лікарня планового лікування» не виходила та не виконувала своїх службових обов`язків як лікар акушер-гінеколог.

При цьому, суд вірно зазначив про те, що в даній ситуації неможливість виконання трудової функції працівником була пов`язана виключно з діями самої позивачки, яка вважала, що подавши заяву про своє звільнення 02 грудня 2021 року, вона припинила з роботодавцем всі трудові правовідносини та не заперечується сторонами подання ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв`язку з невиконанням на її думку роботодавцем законодавства про працю. Між тим остання була звільнена за ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги судову практику Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 31.10.2012 у справі за № 6-120цс12 та правомірно визнав формулювання причин звільнення позивачки за ч. 1 ст. 38 КЗпП України неправильним, з огляду на те, що ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України і роботодавець не мав права його змінювати.

В даному випадку суд вірно послався на те, що обставинам, які стали підставою для звільнення в наказі про звільнення позивачки, була дана неправильна юридична кваліфікація, тому суд першої інстанції обґрунтовано змінив формулювання причин звільнення позивачки ОСОБА_1 , привівши їх таким чином у відповідність із волевиявленням позивачки.

За вказаних обставин суд, як орган, що розглядає трудовий спір, правомірно змінив формулювання причин звільнення у відповідності до положень ч. 3 ст. 235 КЗпП України - а саме з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у відповідності до поданої працівником ОСОБА_1 заяви про звільнення.

Частиною 3 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Стороною позивача не заперечувалося, що ОСОБА_2 від часу подання заяви про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗПп України (02.12.2021) на роботу не вийшла та не здійснювала трудову діяльність в КНП «Котелевська лікарня планового лікування».

Отже звільнення позивачки не перешкоджало її працевлаштуванню та виключає вину роботодавця (відповідача) в неотриманні позивачкою заробітної плати.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для покладення на роботодавця відповідальності по виплаті позивачу середнього заробітку у відповідності до ст. 235 КЗпП України, оскільки невірне формулювання причин її звільнення не перешкоджало подальшому працевлаштуванню та отриманню заробітної плати за іншим місцем роботи, а відтак не порушило трудові права на отримання доходу від своєї праці.

Також колегія суддів враховує, що неможливість виконання трудової функції працівником була пов`язана виключно з діями безпосередньо позивачки, яка вважала, що подавши 02.12.2021 заяву про звільнення, вона припинила з роботодавцем трудові правовідносини.

Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилань на обставини, які б давали підстави вважати їх помилковими.

Твердження апелянта про те, що роботодавець не мав права звільняти ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а повинен був відмовити в розірванні договору, колегія суддів не розцінює як підставу для скасування судового рішення, оскільки судом відновлено порушене право позивача та змінено підстави її звільнення у відповідності до поданої нею заяви.

При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 заяву про звільнення за власним бажанням з підстав ч.3 ст. 38 КЗпП України не відкликала, на роботу не виходила. В свою чергу роботодавець не надав доказів на підтвердження недопущення відносно ОСОБА_1 норм трудового законодавства та відсутність підстав на звільнення її за поданою заявою.

Таким чином допущені роботодавцем порушення норм трудового законодавства в зазначенні підстав звільнення були виправлені судом шляхом зміни формулювання причини звільнення в порядку, визначеному положеннями ст. 235 КЗпП України.

Також колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що даний спір виник не у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою роботу, а внаслідок незгоди ОСОБА_1 з підставами свого звільнення. При цьому вона за власною ініціативою прийняла рішення не виходити на роботу та не виконувати свої службові обов`язки відразу після подання заяви про звільнення з підстав порушення відповідачем її трудових прав, посилаючись на те, що таке право їй надано положеннями ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Наведене свідчить, що неможливість виконання трудової функції працівником була пов`язана виключно з діями безпосередньо самої позивачки, яка вважала, що подавши заяву про звільнення 02.12.2021 р., вона припинила з роботодавцем всі трудові правовідносини. Що виключає правові підстави для стягнення з роботодавця середнього заробітку в порядку, визначеному ст. 235 КЗпП України.

Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів апеляційного суду не встановлено.

За таких обставин апеляційна скарга, яка фактично дублює обґрунтування позовних вимог та не спростовує правильних висновків місцевого суду, задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384,389 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районногосуду м.Полтави від04жовтня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05.03.2024.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді: Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук