Постанова

від 05.03.2024 по справі 488/3868/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

05.03.24

22-ц/812/374/24

Провадження №22-ц/812/374/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 березня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.

із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №488/3868/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Даниловою Катериною Юріївною на рішення, яке постановив Корабельний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Чернявської Яни Анатоліївни у приміщенні цього суду 13 грудня 2023 року, дата складання повного тексту якого не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів,

у с т а н о в и в:

19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Корабельної районної ради.

Позов мотивовано тим, що він є єдиним спадкоємець майна після смерті його матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки його рідна сестра - ОСОБА_7 від спадщини відмовилася на його користь. 27 липня 2012 року на підставі ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва позивач став правонаступником померлою матері у цивільній справі № 2-3/11 за позовом про виділення в натурі частки у житловому будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою. В свою чергу, ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті своєї матері - ОСОБА_8 , яка померла у 1992 році та була єдиним власником житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 мала ще й сина - ОСОБА_9 , дітьми якого є відповідачі по справі. Під час вирішення у 2012 році спору про поділ спадкового жилого будинку та земельної ділянки позивачу стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів № 50 від 23 березня 1990 року було оформлено право власності за ОСОБА_9 на самовільно споруджені ним об`єкти нерухомості, розташовані біля будинку АДРЕСА_1 , а саме: на сіни літ. «а» розміром 2,35 м х 11.7 м, нежитлову прибудову літ. «А1» розміром 8,36 м х 2,75 м, сарай літ. «Д» розміром 2,38 м х 5,8 м, сарай літ. «Ж» розміром 3,06 м х 5,91 м, сарай літ. «К» розміром 3,53 м х 3,13 м, сарай літ. «Н» розміром 4,06 м х 2 м, літній душ літ. «М», вбиральню літ. «Л», гараж літ. «З» розміром 3,92 м х 6 м, навіс літ. «Е» розміром 2,83 м х 2,37 м, та на збільшену житлову площу будинку, розміром 51,6 кв.м.

Посилаючись на те, що на час прийняття вказаного рішення власником житлового будинку за даною адресою була ОСОБА_8 , що виключало визнання за іншими особами право на житлові та нежитлові приміщення, які є складовими будинку, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів № 50 від 23 березня 1990 року в частині оформлення ОСОБА_9 у будинку АДРЕСА_1 самовільно побудовані господарські споруди, а саме: 18,9 м2 жилої площі у житловому будинку літ. «А», нежитлової прибудови літ. «А-1» розміром 8,36 м х 2,75м, сіни літ. «а» розміром 2,35м х11,7 м, сарай літ. «Д», розміром 2,85х5,8 м, сарай літ. «Ж», розміром 3,06х5,91 м, сарай літ. «К», розміром 3,53х3,13 м, сарай літ. «Н», розміром 4,06х2,0 м, літній душ «М», вбиральня «Л», гараж літ. «З», навіс літ. «Е».

Рішенням Корабельний районного суду м. Миколаєва від 30 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2019 року в позові відмовлено з підстав пред`явлення позову до неналежної особи - Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

За касаційною скаргою ОСОБА_1 постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 січня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, у порушення вимог статей 263-265, 382 ЦПК України формально розглянув справу, не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не дослідив усіх наданих учасниками процесу доказів й не надав їм правову оцінку, не перевірив належним чином доводів позивача щодо наявності правонаступника виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що питання про законність рішення Корабельного райвиконкому м. Миколаєва від 23 березня 1990 року № 50 вже було вирішено судами першої та апеляційної інстанції за шість років до звернення позивача з даним позовом до суду, а саме у справі №2-12/2010, а отже висновки, зроблені судами у тій справі, мають преюдиціальне значення для цієї.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Даниловою К.Ю., вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що за приписами суду касаційної інстанції, суд першої інстанції переглядаючи справу, мав дослідити усі надані учасниками процесу докази й не надати їм правову оцінку, врахувати наведені норми матеріального та процесуального права та перевірити належним чином доводи позивача щодо наявності правонаступника виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів. В свою чергу, на думку адвоката Данилової К.Ю., суд першої інстанції, відкладаючи розгляд справи, до якої не було надано жодного нового доказу, окрім тих, які додавалися до позову, майже 4 роки (з квітня 2020 р. по грудень 2023 р.), не виконав жодного припису суду касаційної інстанції. ОСОБА_10 зазначає, що суд першої інстанції зазначив, що відповідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні обставини не потребують доказування. Проте, в свою чергу у справі №2-12/2010 не встановлювалися обставини щодо законності або незаконності рішення виконкому Корабельної районної ради народних депутатів від 23.03.1990 №50 (далі - рішення виконкому №50), яким виконком Корабельної районної ради народних депутатів вирішив оформити громадянину ОСОБА_9 сіни «а» розміром 2,35м х 11,7м, нежилу прибудову «А1» розміром 8,36м х 2,75м, сарай «Д» розміром 2,38м х 5,8м, «Ж» розміром 3,06м х 5,91м, «К» розміром 3,53 х 3,13м, «Н» розміром 4,06 х 2м, літній душ «М», туалет «Л», гараж «З» розміром 3,92м х 6м, навіс «Е» розміром 2,83м х 2,37м, також збільшену на 18,9м2 жилу площу будинку та рівну 51,6 м2 по АДРЕСА_1 .

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, повідомлені про час та місце судового засідання шляхом надіслання судових повісток засобами поштового зв`язку та через підсистему «Електронний суд».

Зважаючи на вимоги статей 128, 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду відповідає вказаним положенням закону.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, на підставі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя від 27 червня 1968 року та свідоцтва про право на спадщину від 27 червня 1968 року, виданих державним нотаріусом П`ятої миколаївської державної нотаріальної контори Гусаренко І. М., власником домоволодіння по АДРЕСА_1 була ОСОБА_8 . Вона мала двох дітей від різних батьків - ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (том 1, а.с. 14-17)

На земельній ділянці, де знаходиться цей житловий будинок, без будівельної документації ОСОБА_9 були збудовані господарські споруди та здійснені добудови до житлового будинку.

Рішенням Виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів від 23 березня 1990 року № 50 вирішено оформити ОСОБА_9 сіни літ. «а» розміром 2,35 м х 11.7 м, нежитлову прибудову літ. «А1» розміром 8,36 м х 2,75 м, сарай літ. «Д» розміром 2,83 м х 5,8 м, сарай літ. «Ж» розміром 3,06 м х 5,91 м, сарай літ. «К» розміром 3,53 м х 3,13 м, сарай літ. «Н» розміром 4,06 м х 2 м, літній душ літ. «М», вбиральню літ. «Л», гараж літ. «З» розміром 3,92 м х 6 м, навіс літ. «Е» розміром 2,83 м х 2,37 м та на збільшену на 18,9 кв. м житлову площу будинку, розміром 51,6 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.

Спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняли ОСОБА_6 (дочка померлої) та її син - ОСОБА_9 , який був прописаним зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер.

Після його смерті до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись його спадкоємці за законом: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5

04 лютого 2005 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, видане П`ятою миколаївською державною нотаріальною конторою, на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_8 - житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2010 року у справі №22ц-224/11, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року, визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 лютого 2005 року ОСОБА_6 . П`ятою миколаївською державною нотаріальною конторою на 1/2 частину спадкового майна - житловий будинок по АДРЕСА_1 , в частині виключення зі спадкового майна збільшеної на 18,9 кв. м житлової площі у житловому будинку літ. «А», нежилої прибудови літ. «А-1» розміром 8,36 м х 2,75 м, сіней літ. «а» розміром 2,35 м х 11,7 м, сарай літ. «Д» розміром 2,83 м х 5,8 м, сарай літ. «Ж» розміром 3,06 м х 5,91 м, сарай літ. «К» розміром 3,53 м х 3,13 м, сарай літ. «Н» розміром 4,06 м х 2 м, літній душ літ. «М», вбиральню літ. «Л», гараж літ. «З» розміром 3,92 м х 6 м, навіс літ. «Е» розміром 2,83 м х 2,37 м та скасовано його реєстрацію в Миколаївському МБТІ (том 1, а.с. 20-23, 108-11)).

Також цим рішенням суд визнав право власності в рівних частках на спадкове майно за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на збільшену на 18,9 кв. м житлової площі у житловому будинку літ. «А», нежилу прибудови літ. «А-1» розміром 8,36 м х 2,75 м, сіней літ. «а» розміром 2,35 м х 11,7 м, сарай літ. «Д» розміром 2,83 м х 5,8 м, сарай літ. «Ж» розміром 3,06 м х 5,91 м, сарай літ. «К» розміром 3,53 м х 3,13 м, сарай літ. «Н» розміром 4,06 м х 2 м, літній душ літ. «М», вбиральню літ. «Л», гараж літ. «З» розміром 3,92 м х 6 м, навіс літ. «Е» розміром 2,83 м х 2,37 м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду, оскаржуючи рішення Виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів м. Миколаєва від 23 березня 1990 року, яким проведено оформлення за ОСОБА_9 (сином власника житлового будинку по АДРЕСА_1 ) господарські споруди та прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 , посилаючись на порушення цим рішенням права власника цього житлового будинку на вказані об`єкти, а, як наслідок - порушення прав спадкоємців її майна, оскільки вказане рішення, фактично, призвело до зменшення обсягу (складу) спадкового майна.

Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, питання виключення зі складу спадкового майна спадкодавця ОСОБА_8 , а саме житлового будинку по АДРЕСА_1 , збільшеної на 18,9 кв. м житлової площі у житловому будинку літ. «А», нежилої прибудови літ. «А-1» розміром 8,36 м х 2,75 м, сіней літ. «а» розміром 2,35 м х 11,7 м, сарай літ. «Д» розміром 2,83 м х 5,8 м, сарай літ. «Ж» розміром 3,06 м х 5,91 м, сарай літ. «К» розміром 3,53 м х 3,13 м, сарай літ. «Н» розміром 4,06 м х 2 м, літній душ літ. «М», вбиральню літ. «Л», гараж літ. «З» розміром 3,92 м х 6 м, навіс літ. «Е» розміром 2,83 м х 2,37 м вирішувалось судами першої та апеляційної інстанцій у цивільній справі №2-12/2010 р. (том 1, а.с. 105-111). Так, із судових рішень у цій справі вбачається, що суди, вирішуючи спір, виходили саме з правомірності рішення виконавчого комітету від 22 лютого 1990 року, а відповідачці у справі ОСОБА_6 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , яка не визнавала законність цього рішення, роз`яснювалось право на звернення до суду із позовом на захист своїх прав, але таким правом остання не скористалася.

За таких конкретних обставин справи ОСОБА_6 мала захищати свої права щодо складу спадкового майна ОСОБА_8 саме в цьому провадженні - у цивільній справі №2-12/2010 р., заперечуючи проти позову та доводячи відсутність підстав для задоволення пред`явленого до неї позову про визнання її свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання за позивачами прав власності в порядку спадкування на спірні споруди та поліпшення нерухомого майна, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін щодо складу цього майна. Наявність чи відсутність підстав для зміни складу спадкового майна ОСОБА_8 було предметом доказування саме у цивільній справі №2-12/2010 р. незалежно від того, чи подала ОСОБА_6 зустрічний позов про незаконність рішення виконавчого комітету чи ні, чи довела його незаконність. Оскільки інші спадкоємці майна ОСОБА_11 та ОСОБА_9 уже ініціювали судовий процес, спрямований на захист порушеного, на їх думку, права, і такий спір суд уже вирішив, звернення спадкоємця ОСОБА_6 з позовом про визнання незаконним рішення виконавчого комітету не є належним способом захисту.

Фактично пред`явлення ОСОБА_1 такого позову про визнання незаконним рішення виконавчого комітету від 23 березня 1990 року спрямоване на створення підґрунтя для ревізування судових рішень в справі №2-12/2010 р., які набрали законної сили.

Відповідно до части 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У наведеній правовій нормі мова йде про преюдиційні факти. Преюдиційність (від лат. praejudicio - предрешение) - у процесуальному праві обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравшим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.

Право на справедливий розгляд судом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення «суттєвих недоліків» або «судової помилки» («Сутяжник проти Росії» (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахував, що питання про законність рішення Виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів м. Миколаєва від 23 березня 1990 року № 50 вже було вирішено судами першої та апеляційної інстанції за шість років до звернення позивача з даним позовом до суду.

За такого суд першої інстанції з урахуванням принципу правової визначеності, обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») та такої властивості судового рішення як преюдиціальність дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову через застосування позивачем неналежного способу захисту.

Апеляційний суд не вбачає підстав не погоджуватися з таким висновком та відхиляє аргументи апеляційної скарги, які його правильність не спростовують.

Щодо доводів апеляційної скарги про невиконання судом першої інстанції вимог постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року щодо перегляду цієї справи.

Так. у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що «суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, у порушення вимог статей 263-265, 382 ЦПК України формально розглянув справу, не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не дослідив усіх наданих учасниками процесу доказів й не надав їм правову оцінку, не врахував наведених норм матеріального та процесуального права, не перевірив належним чином доводів позивача щодо наявності правонаступника виконавчого комітету Корабельної районної ради народних депутатів, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову».

Під час нового розгляду справи суд першої інстанції на виконання таких вказівок касаційного суду повно та всебічно дослідив фактичні обставини справи, визначився із характером спірних правовідносин та зробив висновки щодо вирішення спору по суті.

Щодо визначення Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради відповідачем у справі.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету (частина друга статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»).

Конституція України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша статті 55 Основного Закону).

Рішенням Миколаївської міської ради від 27 квітня 2002 року № 1/11 «Про затвердження структури Миколаївської міської ради та її виконавчих органів» було ліквідовано райвиконкоми (пункт 3.1) та у межах затвердженої структури за рахунок зміни штатної чисельності при ліквідації та реорганізації створено такі відділи, управління та інші виконавчі органи, серед яких, й адміністрацію Корабельного району (пункт 3.3).

Рішенням Миколаївської міської ради від 25 березня 2004 року № 19/5 затверджено Положення про адміністрацію району виконкому Миколаївської міської ради.

Пунктом 1.1 вказаного Положення передбачено, що адміністрація району створюється міською радою та є підрозділом її виконкому.

Відповідно до пункту 1.4 Положення адміністрація району є правонаступником відповідного районного виконавчого комітету м. Миколаєва.

Частиною першою статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

При визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників.

З урахуванням наведеного, а також того, що позбавлення особи права на оскарження рішень органів місцевого самоврядування є прямим порушенням Конституції України, суд при новому розгляді справи правильно виходив з належного складу учасників, оскільки залучена позивачем Адміністрація Корабельного району Миколаївської міської ради є правонаступником ліквідованого виконавчого комітету відповідної районної ради.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо преюдиційності судових рішень у цивільній справі №2-12/2010 р. для справи, яка переглядається з міркувань, які викладені в цій постанові раніше.

Оскільки рішення суду ухвалено судом з дотриманням вимог процесуального закону та його висновки відповідають положенням матеріального права в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи результати апеляційного перегляду, відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для перерозподілу судових витрат, які у цій справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Даниловою Катериною Юріївною, залишити без задоволення, рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 05 березня 2024 року