Рішення

від 29.02.2024 по справі 182/1163/21

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1163/21

Провадження № 2/0182/1421/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.02.2024 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» про визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» про визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсними.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що він являється власникомземельної ділянки,площею 6,6800га,на територіїЧистопільської сільськоїради,наданої дляведення товарногосільськогосподарського виробництва,за кадастровимномером 1222982200:01:006:0442,на підставісвідоцтва проправо наспадщину зазаповітом післясмерті ОСОБА_4 ,посвідченого приватнимнотаріусом Нікопольськогорайонного нотаріальногоокругу ГульбандянЛ.В.від 08квітня 2019року. Після отриманняспадщини,він дізнався,що належнайому земельна ділянкаперебуває воренді уТО В«Чистопілля».У квітні2019року вінв уснійформі звернувся до директора ТОВ«Чистопілля» О.В.Горбикз пропозицієюповернути належнейому майнов натурі,оскільки вінмає намірсам оброблятисвою землю. Директор ТОВ«Чистопілля» повідомив,що немає намірупередавати йомув натуріземельну ділянку,оскільки міжТОВ «Чистопілля»в йогоособі тапомерлою ОСОБА_4 укладений договіроренди від11лютого 2014року строкомна 7років. Після такогоповідомлення вінзвернувся звідповідним листомдо директораТОВ «Чистопілля».В листівід 18червня 2019року вінповідомив орендаряпро припиненнядоговору орендиу зв`язкузі смертю ОСОБА_4 .Також вінзапропонував орендарюнадати копіюдоговору орендивід 11лютого 2014року,укладеного з ОСОБА_4 та виплатитийому якспадкоємцю оренднуплату закористування земельноюділянкою завесь періодкористування.Усі вказаніобставини буливстановлені рішеннямНікопольського міськрайонногосуду поцивільній справі№ 182/6357/19. На його вимоги директор ТОВ «Чистопілля» листом від 29 липня 2019 року повідомив, що 29 липня 2014 року до договору оренди, укладеного між ТОВ «Чистопілля» та ОСОБА_4 , внесені зміни, а саме: продовжений строк дії договору до 49 років. При цьому, копій ні договору оренди від 11 лютого 2014 року, ні додаткової угоди до договору оренди від 29 липня 2014 року він не отримував. Крім того, директор ТОВ «Чистопілля» повідомив, що ним, нібито, сплачена повністю орендна плата за користування земельною ділянкою ОСОБА_5 за всі 49 років в розмірі 23802 грн. 89 коп., однак, ніяких письмових доказів отримання ОСОБА_4 цих грошей йому надано не було. З наведених підстав, він не має можливості надати суду копії документів на підтвердження вказаних обставин. У нього наявні лише копії відповідних витягів і реєстру, які підтверджують існування договору оренди від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди до цього договору від 27 липня 2014 року. На його думку, договір оренди від 11 лютого 2014 року та додаткова угода до нього від 27 липня 2014 року є недійсними, оскільки ОСОБА_4 не підписувала зазначені документи. Крім цього, зазначає, що ОСОБА_4 є його рідною бабусею. 17 грудня 2010 року в належному їй будинку в с.Таврічному сталась пожежа, будинок став непридатним до житла. Після цих подій він забрав бабусю до себе в с.Лебединське Нікопольського району, де вона постійно й проживала разом з ним до самої смерті. Він здійснював догляд за бабусею, без його допомоги вона не могла, навіть, залишити подвір`я, бо вже погано пересувалась та погано бачила. Якщо б їй знадобилось відвідати ТОВ «Чистопілля», вона б попросила відвезти її туди, але такого звернення від бабусі не надходило. До неї також ніхто з адміністрації ТОВ «Чистопілля» не приїздив, а тим більше не надавав підписувати договори та не передавав гроші. Якщо б бабусі були сплачені гроші в такому великому розмірі, як зазначив директор ТОВ «Чистопілля», він би про це знав. Крім того, у бабусі був наявним лише договір оренди земельної ділянки, укладений 10 серпня 2009 року та зареєстрований у відділі Держкомзема 27 грудня 2012 року. Згідно п.8 вказаного договору, строк його дії становив 7 років, тобто - до 10 серпня 2016 року, та розірваний не був, а тому чинність його не викликає сумнівів. То ж не зрозуміло, яким чином та на якій підставі, під час дії чинного договору оренди від 10 серпня 2009 року, знову укладається вже інший договір оренди цієї ж земельної ділянки від 11 лютого 2014 року та додаткова угода до нього від 27 липня 2014 року. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, змушений звернутись до суду та просить визнати договір оренди земельної ділянки, площею 6,6800 га, розташованої на території Чистопільської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 122982200:01:006:0442, яка належить на праві приватної власності, укладеного 11 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чистопілля», і додаткову угоду до цього договору від 27 липня 2014 року між сторонами - недійсними. А також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір в розмірі 1 718 грн. (одна тисяча сімсот вісімнадцять грн.) 40 коп., сплачений останнім при подачі позову до суду.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року по даній справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с.43).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, у відповідності до вимог чинного законодавства, скористався своїм правом та 25 травня 2021 року подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав, виходячи з наступного. Так, позивач зазначає, що він є власником земельної ділянки, яка ним набута в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 . При цьому, в квітні 2019 року йому стало відомо, що земельна ділянка перебуває в оренді строком на 49 років, на підставі договору оренди від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди від 29 липня 2014 року. При цьому, відповідач щодо наявності у померлої ОСОБА_4 волевиявлення на вчинення відповідних правочинів, зазначає наступне. Так, 11 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та відповідачем по справі був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 6,680 га, кадастровим номером 1222982200:01:006:0442, який було зареєстровано в реєстрі за № 18942460 від 13 березня 2014 року. При цьому, у липні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до відповідача з заявою, за змістом якої остання просила взяти в оренду її земельну ділянку на 49 років та виплатити їй оренду плату за весь період. 29 липня 2014 року між сторонами були узгодженні умови та укладена додатково угода № 1, якою сторони погодили внести зміни до договору оренди, та додаткова угода в реєстрі була зареєстрована 01 серпня 2014 року за № 25047472. На виконання положень додаткової угоди, ОСОБА_6 була виплачена орендна плата за 49 років у розмірі 20000 грн. 00 коп. Крім цього, 20 вересня 2011 року ОСОБА_4 був складений заповіт, яким вона належну їй земельну ділянку заповіла ТОВ «Чистопілля». Тобто, дане свідчить про безумовне волевиявлення ОСОБА_4 щодо обрання способу розпорядження земельною ділянкою, яка їй належала. У свою чергу, відповідач повинен був бути власником земельної ділянки, однак, шестимісячний строк був пропущений, при цьому, в судовому порядку поновлений не був. Проте, представник відповідача вважає, що дані обставини не можуть свідчити про той факт, що наявні підстави для визнання правомочину недійсним, оскільки в момент укладання договору сторони погодили всі умови та досягли згоди щодо строку дії договору оренди. Крім цього, в позовній заяві містилось посилання позивача на ту обставину, що ОСОБА_4 за життя не зверталась щодо оскарження спірних правомочинів, оскільки їй не було відомо про їх існування, не підтверджено жодними доказами та можуть розцінюватися як припущення. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_4 за життя здійснювала свої права як власниця земельної ділянки або, в іншому випадку, з лютого 2014 року утримувала її самостійно, тобто, дані обставини свідчать про той факт, що ОСОБА_4 була обізнана про факт перебування її земельної ділянки в користуванні відповідача і цей факт вона не оскаржувала протягом чотирьох років. Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що договір оренди є діючим та строк договору був погоджений на 49 років, а тому підстави для його визнання недійсним відсутні, що, в даному випадку, свідчить про той факт, що позовні вимоги є безпідставними та в їх задоволенні слід відмовити (а.с.44-50).

Позивач, у відповідності до вимог чинного законодавства, скористався своїм правом, визначеним законом, та подав до суду відповідь на відзив, згідно якого посилався на обставини, викладенні в позовній заяві. Крім цього, вкотре звертає увагу суду на ту обставину, що його бабуся ОСОБА_4 ніяких договорів не підписувала, крім договору від 10 серпня 2009 року, строк якого сплив. А щодо оскарження договору від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди від 27 липня 2014 року, до суду не зверталась, оскільки про їх наявність їй відомо не було. Тому, враховуючи викладене в позовній заяві та відповіді на відзив, просить суд його вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.69-97).

25 серпня 2021 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від відповідача надійшли заперечення, згідно яких посилається на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Крім цього, зазначає, що позивачем належних та допустимих доказів того, що на момент укладання спірного договору та додаткової угоди орендодавець ОСОБА_4 , за станом свого здоров`я, не могла самостійно вчинити дії, спрямовані на укладання зазначених правочинів, не надано. Тобто, фактично всі посилання в позовній заяві та відповіді на відзив полягають у припущеннях позивача. Тому, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не визнають та просять суд в задоволенні позову відмовити (а.с.95-101).

В судовому засіданні позивач послався на обставини, викладені в позовній заяві та зазначив, що кожного року його бабусі повинна була бути індексація, тому з сумою, яку відповідач, нібито, сплатив його бабусі, він не згоден, як і не згоден та заперечує той факт, щодо укладання договору оренди на 49 років, дійсно, мало місце. Тому, в судовому засіданні свої вимоги підтримав та на їх задоволенні наполягав.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та додатково суду пояснила, що договір слід визнати недійсним з наступних підстав. ОСОБА_4 була людиною похилого віку, неосвічена в правовому полі і не розуміла, що підписувала, якщо, дійсно, підписувала, з приводу чого в неї є дуже великі сумніви. Крім того, після пожежі проживала у будинку позивача, куди до неї ніхто не приїздив. Однак, довести технічними засобами недійсність договору вони позбавленні можливості, оскільки судом у призначенні додаткової експертизи по даній справі було відмовлено. Крім цього, звертає увагу суду на той факт, що підписання оспорюваного ними договору є нелогічним, оскільки, маючи чинний договір оренди, строк якого зазначений до 2016 року, відповідачем в 2014 році укладається новий на 49 років, під час якого ОСОБА_4 , нібито, було отримано кошти в розмірі 20000 грн. 00 коп., які є мізерними відносно до річної оренди за користування земельною ділянкою. Більш того, представник відповідача зазначає, що представники ТОВ «Чистопілля» приїздили до ОСОБА_4 в її помешкання та уклали там оспорюваний договір. Дане твердження спростовується довідкою, яка свідчить про той факт, що ОСОБА_4 за адресою своєї реєстрації не проживала, оскільки будинок не був придатний для проживання в ньому після пожежі, і в матеріалах справи міститься акт, що ОСОБА_4 проживала разом з позивачем у АДРЕСА_1 . Тому, враховуючи вищевикладене, представник позивача позовні вимоги підтримує та на їх задоволенні наполягає.

Представник відповідача в судовому засідання позовні вимоги не визнав, посилаючись на відзив, пояснення та заперечення. Крім того, зазначив, що всі посилання позивача ґрунтуються на припущеннях, будь-які докази, що померла мала якісь розлади чи вади, через що не розуміла своїх дій, позивачем надано не було. Підтвердив, що померла за життя отримала кошти на земельну ділянку готівкою. Крім цього, в судовому засіданні представник відповідача задавався питанням про те, навіщо ОСОБА_4 будо оформлено довіреність на працівників ТОВ «Чистопілля», яке займалось підготовкою документів, якби вона не мала наміру підписувати спірний договір оренди? Дана обставина свідчить про той факт, що ОСОБА_4 уповноважила іншу особу на вчинення відповідних дій від її імені. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, представник відповідача позовні вимоги не визнає та в задоволенні позову просить суд відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1.ст.4ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч.1.ст.13ЦПК України).

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПКкраїни, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1ст.89ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.76 ЦПКУкраїни, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2, 3ст.77ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2ст.78ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частини 1статті 80ЦПК України).

Як встановлено судом, 10 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Чистопілля» було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 6,6802, розташованої на території Кіровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (землі сільськогосподарського призначення) кадастровий номер 1222982200:01:006:0442, нормативна грошова оцінка якої становить 20786 грн. 00 коп. Згідно п.8 вищевказаного договору, договір укладений на 7 років, тобто, до - 11 серпня 2016 року. При цьому, п.21 передбачено, що, у разі закінчення строку дії договору оренди, орендатор повертає орендодавцю земельну ділянку на пізніше 01 жовтня (а.с.8-10). Проте, як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду позивача з даним позовом стали обставини, які полягають не в укладенні ОСОБА_4 договору оренди від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди від 27 липня 2014 року.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України, майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку, відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, об`єктом оренди є земельна ділянка.

За змістом статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з нормою статті 791 ЗК України, земельна ділянка набуває ознак об`єкта цивільних прав з моменту її формування з присвоєнням кадастрового номера та внесення в Державний земельний кадастр.

Разом із тим, положення статті 791 ЗК України, статті 3 Закону України «Про оренду землі» щодо визначення об`єкта оренди поширюється на відносини щодо оренди земельної частки (паю) з урахуванням певних особливостей.

Так, Указом Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», розділом IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», закріплено право громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Тобто, з урахуванням вищевказаних статей закону, ОСОБА_4 як власниця земельної ділянки, скористалась своїм правом, спрямованим на зміну або припинення своїх цивільних прав і обов`язків щодо земельної ділянки, площею 6,6802 га, розташованої на території Кіровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (землі сільськогосподарського призначення) кадастровий номер 1222982200:01:006:0442, уклала з ТОВ «Чистопілля» договір оренди земельної ділянки від 10 серпня 2008 року, що, в даному випадку, дає суду підстави вважати, що в момент укладання вищевказаного договору сторони були вільними в його укладенні та визначили умови договору з урахуванням вимог чинного законодавства, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а також і вимогам ч.1 ст.627 ЦК України.

У частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім того, стаття 764 ЦК України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умов: по-перше, наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у частинах першій - п`ятій статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Тобто, виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України, слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже, згідно з частинами першою - п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», у разі поновлення договору оренди землі, умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, які передбачені статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Тому, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти:орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Отже, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів:орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов`язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди: - з новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; - у разі недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах і укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; - укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю в поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15.

Справа з подібними фактичними обставинами також була предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду, за результатом якого було прийнято постанову від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою (та зазначеної вище) процедури і строків.

Тобто, вищевикладене, дає суду підстави вважати, що ЗУ «Про оренду землі» чітко передбачені випадки пролонгації договору оренди та при необхідності, сторони договору можуть погодити додаткові умови до договору. Однак, як вбачається з даних матеріалів справи, строк дії укладеного договору оренди між ОСОБА_4 та ТОВ «Чистопілля» від 10 серпня 2009 року становить 7 років, тобто, до серпня 2016 року і пунктом 39 вищевказаного договору передбачено, що умови договору зберігають свою чинність на строк його дії та по його закінченню, його дія пролонговується на кожний наступний термін на тих самих умовах, якщо до 25 серпня жодна із сторін не висловить другій стороні відмову від його пролонгації. Тому, з урахуванням даних обставин, суд вважає, що договір від 10 серпня 2009 року був чинним до серпня 2016 року (і сторонами не оскаржувався та не розривався). Однак, з незрозумілих суду підстав, між сторонами чомусь, нібито, було укладено 11 лютого 2014 року договір оренди вищевказаної земельної ділянки та додаткової угоди від 27 липня 2014 року (який позивачем оскаржується та визнається недійсним), що, на думку суду, не може розцінюватися як вчинення сторонами дій, спрямованих на пролонгацію договору оренди, укладеного 10 серпня 2009 року, оскільки строк його дії припинений не був. Спірний договір від 11 лютого 2014 року та додаткова угода до нього від 27 липня 2014 року в суду викликає обґрунтований сумнів, оскільки ані належними доказами, ані поясненням представник відповідача не довів, яким чином було укладено договір та додаткова угода в період, коли договір оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Чистопілля» від 10 серпня 2009 року, строком на 7 років, був чинним та недійсним судом або сторонами не визнався, оскільки строк його дії, зміна і припинення були чітко визначені та погоджені сторонами договору. Крім того, у суду викликає велике питання й твердження представника відповідача про укладення спірного договору за адресою, де орендодавець ОСОБА_4 була зареєстрована, але по факту не проживала через те, що пожежею її будинок було приведено в нежилий стан. Фактично, обставини, які склалися, судом не можуть бути розцінені, як поновлення існуючого договору від 10 серпня 2009 року, оскільки на момент укладання нового договору від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди 27 липня 2014 року, договір оренди від 10 серпня 2009 року був чинним та пролонгації вимагав би лише в серпні 2016 року.

Таким чином, суд, встановивши у справі правовідносини, вважає, що відповідачем не було дотримано процедури та умов договору, вчинені дії свідчать про порушене право позивача, який не має наміру реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, а договір оренди від 11 лютого 2014 року та додаткова угода від 27 липня 2014 року були укладені в період дії попереднього договору від 10 серпня 2009 року, що є порушенням норм закону та не відповідає вимогам чинного законодавства. Тому, суд вважає, що договір оренди землі від 11 лютого 2014 року та додаткова угода від 27 липня 2014 року - укладені з порушенням Закону України «Про оренду землі», на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

Доводи представника відповідача та його посилання на те, що позивач не довів факту неукладання договору від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди від 27 липня 2014 року, судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи та обставинами, зазначеними вище.

Отже, вирішуючи спір, суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонам, тому приходить до висновку, що ТОВ «Чистопілля» порушило переважне право позивача, шляхом укладання договору оренди землі від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди від 27 липня 2014 року, що судом розцінюється як порушення Закону України «Про оренду землі» (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України) та дає суду підстави для визнання правочинів недійсними.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12, 13,76-83,263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Чистопілля»про визнаннядоговору орендиземельної ділянкита додатковоїугоди додоговору орендиземельної ділянкинедійсними - задовольнити.

Визнати договір оренди земельної ділянки, площею 6,6800 га, розташованої на території Чистопільської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 122982200:01:006:0442, яка належить на праві приватної власності, укладеного 11лютого 2014року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» і додатковуугоду доцього договорувід 27липня 2014року між сторонами - недійсними.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір в розмірі 1 718 грн. (одна тисяча сімсот вісімнадцять грн.) 40 коп., сплачений останнім при подачі позову до суду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал