Ухвала

від 28.08.2024 по справі 182/1163/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 182/1163/21

провадження № 61-11067ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» про визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсними та

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними: договір оренди земельної ділянки площею 6,6800 га, розташованої на території Чистопільської сільської ради Нікопольського району, Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 122982200:01:006:0442, укладений 11 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» (далі - ТОВ «Чистопілля»); додаткову угоду від 27 липня 2014 року до договору, укладеного

11 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Чистопілля».

Вказував, що він є власником земельної ділянки площею 6,6800 га на території Чистопільської сільської ради Нікопольського району, Дніпропетровської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1222982200:01:006:0442, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Після отримання спадщини, він дізнався, що належна йому земельна ділянка перебуває в оренді в ТОВ «Чистопілля». У квітні 2019 року він в усній формі звертався до директора ТОВ «Чистопілля» з пропозицією повернути належне йому майно в натурі, оскільки мав намір сам обробляти свою землю. Йому було відмовлено в передачі земельної ділянки.

18 червня 2019 року він письмово повідомляв орендаря про припинення договору оренди у зв`язку зі смертю попереднього орендодавця - ОСОБА_2 . Також він пропонував орендарю надати копію договору оренди від 11 лютого 2014 року, укладеного з ОСОБА_2 , та виплатити йому як спадкоємцю орендну плату за користування земельною ділянкою за весь період користування.

На його вимоги директор ТОВ «Чистопілля» листом від 29 липня 2019 року повідомив, що 29 липня 2014 року до договору оренди, укладеного між

ТОВ «Чистопілля» та ОСОБА_2 , внесено зміни, а саме продовжений строк дії договору до 49 років. Однак, копій договору оренди від 11 лютого 2014 року та додаткової угоди до договору оренди від 29 липня 2014 року він не отримував. Директор ТОВ «Чистопілля» повідомив, що ним нібито сплачена повністю орендна плата за користування земельною ділянкою ОСОБА_3 за всі 49 років в розмірі 23 802,89 грн, проте, ніяких письмових доказів отримання ОСОБА_2 цих коштів йому надано не було.

29 лютого 2024 року рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки площею 6,6800 га, розташованої на території Чистопільської сільської ради Нікопольського району, Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 122982200:01:006:0442, укладений 11 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Чистопілля», і додаткову угоду до цього договору

від 27 липня 2014 року між сторонами - недійсними.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

02 липня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Чистопілля» задоволено.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 29 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

30 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2014 року залишити в силі.

Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

У справі предметом позову є вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсними.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

З матеріалів касаційного оскарження та оскаржуваної постанови вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 20 786,00 грн.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Чистопілля» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222982200:01:006:0442, строк дії договору до 11 лютого 2063 року з правом пролонгації. За користування вказаною в договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю за весь час оренди орендну плату, що становить 23 802,69 грн. Зміни зареєстровано

01 серпня 2014 року.

Отже, сукупність платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки, не перевищує тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (90 840,00 грн).

У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для нього.

Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України міститься серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягаює касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистопілля» про визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсними.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

Є. В. Петров

В. В. Пророк