Постанова

від 27.02.2024 по справі 910/1335/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1335/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Малик В. Г.,

відповідача - Хайновський О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (судді: Тарасенко К. В. - головуючий, Кравчук Г. А., Шаптала Є. Ю.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Фонду державного майна України

треті особи: 1) Державна установа "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України"; 2) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях; 3) Міністерство охорони здоров`я України

про зобов`язання вчинити дії

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) про зобов`язання відповідача включити нежитлове приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та затвердити цей перелік.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФДМ України безпідставно не прийняв рішення про включення нежитлового приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , яке перебуває на балансі Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" (далі - ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України") та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, до переліку об`єктів малої приватизації, у той час як позивачем були виконані вимоги, передбачені статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", здійснені невід`ємні поліпшення майна, і орендар має право на викуп орендованого приміщення.

1.2. ФДМ України у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказувало зокрема, на отриманні листа органу управління нерухомим майно - Міністерства охорони здоров`я України про відмову у включенні спірного нежитлового приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації та використання приміщення для власних потреб.

1.3. Ухвалами Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 та від 07.03.2023 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях) та Міністерство охорони здоров`я України.

1.4. ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначало, зокрема, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Міністерства охорони здоров`я України з питанням про включення спірного приміщення до переліку об`єктів малої приватизації, у задоволенні якого було відмовлено, а включення спірного приміщення до переліку об`єктів приватизації не погоджено у зв`язку із необхідністю використання державного майна, яке орендує позивач, під розміщення регіонального центру громадського здоров`я.

Міністерство охорони здоров`я України у поясненнях на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні через безпідставність позовних вимог, вказуючи також на надання уповноваженим органом у визначений законом строк та у встановленому порядку обґрунтованої відмови у включенні державного майна до переліку об`єктів малої приватизації.

РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях у поясненнях на позовну заяву також просило відмовити в її задоволенні у зв`язку із безпідставністю позовних вимог.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у матеріалах справи наявна згода на проведення поліпшень орендованого майна від Міністерства охорони здоров`я України як органу, уповноваженого управляти майном, яку надано листом від 15.02.2019 № 10.4-12/81/4280, проте доказів звернення ОСОБА_1 щодо проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна та надання такої згоди балансоутримувачем майна - ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" матеріали справи не містять.

Суди попередніх інстанцій з посиланням на судові рішення у справі № 910/10171/21 за позовом ОСОБА_1 до ФДМ України про визнання незаконним листа Міністерства охорони здоров`я України та зобов`язання ФДМ України вчинити певні дії, вказали на те, що здійснені позивачем невід`ємних поліпшень орендованого майна автоматично не надає права на приватизацію майна шляхом викупу.

Отже, суди дійшли висновку, що наявність істотних поліпшень майна не надає орендарю права на отримання шляхом приватизації чи буд-яким іншим чином права власності на майно, яке є предметом оренди, за відсутності волі власника на відчуження такого майна.

Матеріали справи не містять доказів того, що спірне орендоване майно включено до переліку майна, яке підлягає приватизації, та чи було волевиявлення власника про намір включення такого майна до об`єктів які підлягають приватизації, а тому суд не може втручатись у право власника, у даному випадку держави, на розпорядження належним йому майном.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 та пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на таке.

3.1.1. Скаржник зазначає, що в постанові суд апеляційної інстанції погодився, що ОСОБА_1 здійснив невід`ємні поліпшення, але дійшов до висновку, що наявність істотних поліпшень майна не надає орендарю права на отримання шляхом приватизації чи буд-яким іншим чином права власності на майно яке є предметом оренди за відсутності волі власника на відчуження такого майна. Проте, як вказує заявник касаційної скарги, не існує такого терміну, як "істотні поліпшення майна", а в цій справі мова йде про "невід`ємні поліпшення орендованого майна". Скаржник вважає, що висновок суду апеляційної інстанції протирічить висновку Верховного суду, викладеного в постанові від 07.07.2021 у справі № 910/6319/19.

3.1.2. ОСОБА_1 , оскаржуючи судове рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, наголошує на тому, що зі змісту протоколів судових засідань та оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції не досліджував в судовому засіданні зібрані у справі докази, не приймав ніяких процесуальних рішень щодо доказів, поданих скаржником разом з апеляційною скаргою, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов висновку, що орендар при отриманні погодження на проведення невід`ємних поліпшень не отримав згоди балансоутримувача - ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", на спростування чого ОСОБА_1 надав до суду апеляційної інстанції згоду балансоутримувача від 05.12.2018 № 01/00-2244 на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна.

ОСОБА_1 до апеляційної інстанції також надав докази на підтвердження відсутності заборгованості з орендної плати та договори страхування об`єкта оренди, що було поставлено під сумнів судом першої інстанції.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги на надані скаржником докази та не навів своєї позиції щодо наданих доказів.

Крім того в порушення пункту 5 статті 270 Господарського процесуального кодексу України після з`ясування явки учасників, головуючий суддя надав слово представнику позивача, не проголосивши зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

3.2. ФДМ України у відзиві на касаційну скаргу, строк пропуску якого визнано поважним, просить відмовити в її задоволенні вказуючи, зокрема на те, що зважаючи надання органом управління об`єктом державної власності - Міністерство охорони здоров`я України мотивованої відмови у включенні спірного нежитлового приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відсутні правові підстави для включення вказаних нежитлових приміщень до переліку об`єктів малої приватизації.

Крім того у 2020 році Міністерство охорони здоров`я України листом від 28.10.2020 № 10-13/31952/2-20 вже відмовляло ОСОБА_1 у наданні згоди на включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації об`єкта права державної власності спірного нежитлового приміщення.

Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_1 вже звертався до Господарського суду міста Києва, який рішенням від 25.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі № 910/10171/21, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 13.02.2018 між ОСОБА_1 (орендар) та РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 144,9 м2 в будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" (балансоутримувач), та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. Договір укладено строк на 5 років та діє з 13.02.2018 по 12.02.2023 включно (пункт 10.1 договору).

15.02.2019 Міністерство охорони здоров`я України листом № 10.4-12/81/4280 надало ОСОБА_1 погодження на проведення невід`ємних поліпшень орендованого нежитлового приміщення, без компенсації вартості зазначеного капітального ремонту орендодавцем або балансоутримувачем.

13.11.2019 листом РВ ФДМ України у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 08.07.2019 також надано згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, що є предметом договору оренди від 13.02.2018.

25.09.2020 на замовлення ОСОБА_1 надано висновок експерта фізичної особи - підприємця Горкуши М. Д., в якому зазначено, що здійснені ОСОБА_1 поліпшення нежитлових приміщень є невід`ємними. 02.10.2020 на замовлення позивача виконано звіт № 200731/108 про проведення незалежної оцінки невід`ємних поліпшень орендованих нежитлових приміщень відповідно до якого вартість цих поліпшень становить 479 850,00 грн.

06.10.2022 та 31.10.2022 ОСОБА_1 звертався до РВ ФДМ України із заявами про включення об`єкта державної власності - нежитлового приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ФДМ України включити спірне нежитлове приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та затвердити цей перелік.

4.4. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову, зазначив, зокрема, що у матеріалах справи наявна згода на проведення поліпшень орендованого майна органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров`я України, надана у листі від 15.02.2019 № 10.4-12/81/4280.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що з матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до балансоутримувача майна - ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, згоди балансоутримувача на здійснення таких поліпшень в матеріалах справи немає.

4.5. Водночас в апеляційній скарзі ОСОБА_1 акцентував увагу на отриманні згоди балансоутримувача майна на проведення невід`ємних поліпшень, на підтвердження чого надано лист ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" від 05.12.2018 № 01/00-2244, а також надані документи на підтвердження відсутності заборгованості з орендної плати та укладення договорів страхування об`єкта оренди.

4.6. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 (на яку посилався скаржник у касаційній скарзі) та від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19.

Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

4.7. Отже у розумінні наведених процесуальних норм суд апеляційної інстанції мав оцінити наявність підстав для прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження та навести обґрунтування прийняття таких доказів, чи навпаки.

Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки всім доводам скаржника, викладеним в апеляційній скарзі, не надав оцінку наданим скаржником додатковим доказам та не обґрунтував наявність/відсутність підстав для їх прийняття, що свідчить про порушення апеляційної інстанції положень частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1 - 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.4. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 2 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 910/1335/23 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак