Постанова

від 05.06.2024 по справі 910/1335/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. Справа№ 910/1335/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Прокопенко О.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

від відповідача: Пономаренко В.С.

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: не з`явився

від третьої особи 3: Дяк Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 11.07.2023 (повний текст складено та підписано 21.07.2023)

у справі №910/1335/23 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом ОСОБА_1

до Фонду державного майна України

треті особи: 1) Державна установа "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України";

2) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях;

3) Міністерство охорони здоров`я України

про зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) про зобов`язання відповідача включити нежитлове приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та затвердити цей перелік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №910/1335/23 постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 910/1335/23 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 призначено справу №910/1335/23 до розгляду на 24.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкладено розгляд справи до 22.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 05.06.2024.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 13.02.2018 між ОСОБА_1 (орендар) та РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 144,9 м2 в будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" (балансоутримувач), та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. Договір укладено строк на 5 років та діє з 13.02.2018 по 12.02.2023 включно (пункт 10.1 договору).

15.02.2019 Міністерство охорони здоров`я України листом № 10.4-12/81/4280 надало ОСОБА_1 погодження на проведення невід`ємних поліпшень орендованого нежитлового приміщення, без компенсації вартості зазначеного капітального ремонту орендодавцем або балансоутримувачем.

13.11.2019 листом РВ ФДМ України у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 08.07.2019 також надано згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, що є предметом договору оренди від 13.02.2018.

25.09.2020 на замовлення ОСОБА_1 надано висновок експерта фізичної особи - підприємця Горкуши М. Д., в якому зазначено, що здійснені ОСОБА_1 поліпшення нежитлових приміщень є невід`ємними. 02.10.2020 на замовлення позивача виконано звіт № 200731/108 про проведення незалежної оцінки невід`ємних поліпшень орендованих нежитлових приміщень відповідно до якого вартість цих поліпшень становить 479 850,00 грн.

06.10.2022 та 31.10.2022 ОСОБА_1 звертався до РВ ФДМ України із заявами про включення об`єкта державної власності - нежитлового приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Предметом позову у даній справі є вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ФДМ України включити спірне нежитлове приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та затвердити цей перелік.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову, зазначив, зокрема, що у матеріалах справи наявна згода на проведення поліпшень орендованого майна органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров`я України, надана у листі від 15.02.2019 № 10.4-12/81/4280. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що з матеріалів справи не убачається, що позивач звертався до балансоутримувача майна - ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, згоди балансоутримувача на здійснення таких поліпшень в матеріалах справи немає.

При цьому обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_1 акцентував увагу на отриманні згоди балансоутримувача майна на проведення невід`ємних поліпшень, на підтвердження чого надано лист ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" від 05.12.2018 № 01/00-2244, а також надані документи на підтвердження відсутності заборгованості з орендної плати та укладення договорів страхування об`єкта оренди.

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням установленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 (на яку посилався скаржник у касаційній скарзі) та від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19.

Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою установлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

Колегія суддів відзначає відсутність підстав для прийняття додаткових доказів, поданих апелянтом на стадії апеляційного провадження. При цьому судом береться до уваги те, що апелянтом в порушення ч.3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не було надано суду апеляційної інстанції доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім того колегія суддів відзначає, що ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров`я України про визнання незаконним листа Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, підписаного заступником міністра Світланою Шаталовою, про відмову в погодженні включення до переліку об`єктів приватизації нежитлового приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", належить до сфери управління МОЗ України, та знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Європейська,45а та зобов`язання Фонду державного майна України включити нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", який належить до сфери управління МОЗ України та знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Європейська, 45А до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу та затвердити цей перелік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Судова колегія відзначає, що частина 9 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачає, що відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема державні заклади охорони здоров`я, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади охорони здоров`я.

Відповідно до частини 3 статті 4 вказаного Закону України у разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації.

Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації.

Так, статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, треті особи - Державна установа "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Міністерство охорони здоров`я України про зобов`язання вчинити дії. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - ОСОБА_1 , у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №910/1335/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №910/1335/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №910/1335/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №910/1335/23 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран