Постанова

від 11.09.2024 по справі 910/1335/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1335/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (Андрієнко В. В. - головуючий, судді: Буравльов С. І., Шапран В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 (суддя Борисенко І. І.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Фонду державного майна України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", (2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, (3) Міністерства охорони здоров`я України

про зобов`язання вчинити дії.

(у судовому засіданні взяли участь: ОСОБА_1 особисто, представник ФДМУ - Пономаренко В. С., представник МОЗ України - Дяк Ю. М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог та заперечень щодо них

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - "Позивач", ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - "Відповідач", ФДМУ) про зобов`язання Відповідача включити нежитлове приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та затвердити цей перелік.

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовані тим, що ФДМУ безпідставно не прийняв рішення про включення вказаного нежитлового приміщення, яке перебуває на балансі Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" (далі - "Третя особа-1", ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України") та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України (далі - "Третя особа-3", МОЗ України), до переліку об`єктів малої приватизації, у той час як Позивачем були виконані усі вимоги, передбачені статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", здійснені невід`ємні поліпшення майна, і орендар має право на викуп орендованого приміщення.

3. ФДМУ у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказував зокрема, на отримання листа органу управління нерухомим майном - МОЗ України про відмову у включенні спірного нежитлового приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації та використання приміщення для власних потреб.

4. ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначало, зокрема, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Третьої особи-3 з питанням про включення спірного приміщення до переліку об`єктів малої приватизації, у задоволенні якого було відмовлено, а включення спірного приміщення до переліку об`єктів приватизації не погоджено у зв`язку із необхідністю використання державного майна, яке орендує Позивач, під розміщення регіонального центру громадського здоров`я.

5. МОЗ України у поясненнях на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні через безпідставність позовних вимог, вказуючи також на надання уповноваженим органом у визначений законом строк та у встановленому порядку обґрунтованої відмови у включенні державного майна до переліку об`єктів малої приватизації.

6. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - "Третя оосба-2", РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях) у поясненнях на позовну заяву також просило відмовити в її задоволенні у зв`язку із безпідставністю позовних вимог.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. Розглядаючи заявлений позов суди попередніх інстанцій встановили, що 13.02.2018 між ОСОБА_1 (орендар) та РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 144,9 м2 в будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" (балансоутримувач), та належить до сфери управління МОЗ України. Договір укладено строк на 5 років та діє з 13.02.2018 по 12.02.2023 включно (пункт 10.1 договору).

8. 15.02.2019 МОЗ України листом № 10.4-12/81/4280 надало ОСОБА_1 погодження на проведення невід`ємних поліпшень орендованого нежитлового приміщення, без компенсації вартості зазначеного капітального ремонту орендодавцем або балансоутримувачем.

9. 13.11.2019 листом РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 08.07.2019 також надано згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, що є предметом договору оренди від 13.02.2018.

10. 25.09.2020 на замовлення ОСОБА_1 надано висновок експерта фізичної особи - підприємця Горкуши М. Д., в якому зазначено, що здійснені ОСОБА_1 поліпшення нежитлових приміщень є невід`ємними. 02.10.2020 на замовлення Позивача виконано звіт № 200731/108 про проведення незалежної оцінки невід`ємних поліпшень орендованих нежитлових приміщень, відповідно до якого вартість цих поліпшень становить 479 850 грн.

11. Суди установили також, що ОСОБА_1 вже звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до ФДМУ та МОЗ України про визнання незаконним листа МОЗ України № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, підписаного заступником міністра Світланою Шаталовою, про відмову в погодженні включення до переліку об`єктів приватизації нежитлового приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", належить до сфери управління МОЗ України, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання ФДМУ включити нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", який належить до сфери управління МОЗ України та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу та затвердити цей перелік.

12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

13. В подальшому, 06.10.2022 та 31.10.2022 ОСОБА_1 знову звернувся до РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях із заявами про включення об`єкта державної власності - нежитлового приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

14. Після звернення ОСОБА_1 до РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях з заявою від 06.10.2022 про включення нежитлового приміщення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, останнім було подано до МОЗ України, як органу управління цим майном, запиту № 01-09-2406 від 12.10.2022 про надання відповідної згоди про включення орендованого майна до переліку об`єктів малої приватизації.

15. У відповідь на вказаний запит, МОЗ України листом № 10-12/25668/2-22 від 01.11.2022 повідомило РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях, що частину будівлі СЕС площею 144,9 кв.м в будівлі літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 , балансоутримувач планує в подальшому використовувати для відкриття вірусологічної лабораторії в м. Бердичів. У цьому листі МОЗ України зазначило також, що відповідно до протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних з майном, що перебуває у державній власності та належить до сфери управління МОЗ, прийнято рішення про відмову у наданні згоди на включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації вищезазначеного об`єкта.

16. Вважаючи, що згадану відмову у наданні згоди на включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації орендованого Позивачем об`єкта МОЗ України надано з порушення встановленого Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" строку, а також, що ним виконані усі вимоги, передбачені статтею 18 вказаного Закону, ОСОБА_1 і звернувся до господарського суду позовом у цій справі.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

18. Суди обох інстанцій виходили з того, що у матеріалах справи наявна згода на проведення поліпшень орендованого майна від МОЗ України як органу, уповноваженого управляти майном, яку надано листом від 15.02.2019 № 10.4-12/81/4280, проте доказів звернення ОСОБА_1 щодо проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна та надання такої згоди балансоутримувачем майна - ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" матеріали справи не містять.

19. Суди також з посиланням на судові рішення у справі № 910/10171/21 за позовом ОСОБА_1 до ФДМУ про визнання незаконним листа МОЗ України та зобов`язання ФДМУ вчинити певні дії, якими у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено вказали на те, що здійснення Позивачем невід`ємних поліпшень орендованого майна за відсутності волі власника на відчуження такого майна автоматично не надає права на приватизацію цього майна шляхом викупу.

20. Суди констатували, що матеріали цієї справи не містять доказів того, що спірне орендоване майно включено до переліку майна, яке підлягає приватизації, та чи було волевиявлення власника про намір включення такого майна до об`єктів які підлягають приватизації, а відтак виснували, що не можуть втручатись у право власника, у даному випадку держави, на розпорядження належним йому майном.

21. Постановою Верховного Суду від 27.02.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 було скасовано, а цю справу направлено на новий розгляд до господарського суду попередньої інстанції.

22. Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 акцентував увагу на отриманні згоди балансоутримувача майна на проведення невід`ємних поліпшень, на підтвердження чого надавав лист ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" від 05.12.2018 № 01/00-2244, а також документи на підтвердження відсутності заборгованості з орендної плати та укладення договорів страхування об`єкта оренди.

23. Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки згаданим доводам скаржника, викладеним в апеляційній скарзі, а також не надав оцінку наданим ним додатковим доказам та не обґрунтував наявність/відсутність підстав для їх прийняття, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції положень частини третьої статті 269 ГПК України та є підставою для направлення цієї справи на новий розгляд.

24. За наслідками нового розгляду справи в апеляційній інстанції Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову від 05.06.2024, якою рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 знову залишив без змін.

25. На виконання вказівок суду касаційної інстанції апеляційний господарський суд вирішив питання щодо поданих ОСОБА_1 додаткових доказів виснувавши, що підстави для їх прийняття у даному випадку відсутні. При цьому суд взяв до уваги те, що апелянтом в порушення частини третьої статті 269 ГПК України, не було надано суду апеляційної інстанції доказів неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

26. По суті ж позовних вимог апеляційний господарський суд закцентував на тому, що МОЗ України раніше вже відмовило ОСОБА_1 в погодженні включення до переліку об`єктів приватизації спірного нежитлового приміщення і така відмова у судовому порядку незаконною не визнана. Більше того, знову відмовлячи Позивачеві у включенні до переліку об`єктів приватизації спірного нежитлового приміщення, МОЗ України вказало про необхідність використання вказаного майна в якості вірусологічної лабораторії, а відтак підстав, передбачених Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" для зобов`язання ФДМУ включити нежитлове приміщення площею 144,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та затвердити цей перелік у даному випадку немає.

Касаційна скарга

27. Не погодившись із судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Правові підстави касаційного оскарження - приписи пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

28. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи абзаців 4, 5 частини сьомої статті 11 та частини третьої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а також не враховано висновку Верховного Суду щодо їх правильного застосовування у подібних правовідносинах, який викладено у постанові від 07.07.2021 у справі № 910/6319/19.

29. Окремо скаржник наголошує, що обставини законності отримання ним згоди на проведення невід`ємних поліпшень суди установили на підставі недопустимих доказів, адже при з`ясуванні цих обставин керувалися Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом ФДМУ від 18.08.2022 № 910, який станом на день звернення ОСОБА_1 до ФДМУ за наданням згоди на здійснення невід`ємних поліпшень ще не діяв.

30. Доводи додаткових пояснень ОСОБА_1 суд касаційної інстанції не враховує, адже такі пояснення по суті є доповненнями до касаційної скарги, що подані з порушенням, встановленого ГПК України строку.

Узагальнені доводи інших учасників справи

31. ФДМУ подав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечив проти наведених ОСОБА_1 доводів. Зауважив, зокрема, про нерелевантність посилань скаржника у скарзі на постанову Верховного Суду. Просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

32. Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційне провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої цієї статті ГПК України касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з такого.

33. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали, зокрема, положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

34. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

35. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

36. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

37. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

38. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

39. Ураховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справі, на неврахування правового висновку в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах подібними не являються, а тому підстави для здійснення касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України у цій справі відсутні з огляду на таке.

40. Так, у справі № 910/6319/19 судами дійсно розглядався спір між орендарем державного майна (який бажав викупити орендоване майно в процесі приватизації) та ФДМУ про зобов`язання останнього включити спірну нежитлову будівлю до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу та затвердити цей перелік.

41. У постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у тій справі виснувано, що у розумінні абзаців 4, 5 частини сьомої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" неодержання органом приватизації дозволу чи відмови у приватизації об`єкта державної власності від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, є достатньою підставою вважати, що така згода надана.

42. Між тим у постанові від 07.07.2021 у тій же справі (прийнята після нового розгляду) Верховний Суд, враховуючи вже наданий висновок та виходячи із встановлених судами обставин справи лише погодився із висновками судів про те, що позивачем було виконано усі умови, передбачені статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а тому і наявні права на приватизацію об`єкту шляхом викупу. При цьому судом апеляційної інстанції, постанову якого переглянуто судом касаційної інстанції, встановлено, що Міністерством юстиції України, як уповноваженим органом управління спірним майном, було порушено строк розгляду звернення органу приватизації, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що згідно частини сьомої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" така згода вважається наданою.

43. Водночас у даній справі № 910/1335/23, з урахуванням преюдиційних обставин, встановлених у рішенні господарського суду від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі листа МОЗ України № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 вже було відмовлено в погодженні включення до переліку об`єктів приватизації орендованого ним нежитлового приміщення. За результатами ж повторного звернення - МОЗ України листом № 10-12/25668/2-22 від 01.11.2022 знову відмовило в погодженні включення до переліку об`єктів приватизації орендованого Позивачем нежитлового приміщення, повідомило про необхідність використання цього майна у державних цілях і при цьому порушення строку для такої відмови судами попередніх інстанцій не встановлено.

44. За вказаних обставин у даній справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, та у наведеній скаржником справі, суди виходили із різних фактичних обставин, що були встановлені на підставі поданих сторонами доказів.

45. Отже, висновок щодо застосування норми права у наведеній у касаційній скарзі постанові Верховного Суду, стосується правовідносин, які не є подібними із даною справою.

46. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

47. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

48. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

49. Зважаючи на те, що постанова суду касаційної інстанції, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийнята касаційним судом у неподібних справі № 910/1335/23 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на оскаржувані постанову і рішення у цій справі в частині названої підстави касаційного оскарження.

50. Щодо ж заявленої у скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів) колегія суддів відмічає таке.

51. Згідно із частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

52. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

53. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

54. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

55. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

56. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

57. Однак відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

58. У той же час ОСОБА_1 взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами попередніх інстанцій доказів недопустимими.

59. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до необхідності вирішення питання щодо правомірності застосовування норм матеріального права, зокрема, приписів Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом ФДМУ від 18.08.2022 № 910 до встановлених обставин цієї справи, що очевидно із обраною підставою касаційного оскарження не узгоджується, а інших підстав щодо цих доводів скаржником у скарзі не заявлено.

60. За викладеного доводи касаційної скарги про ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішення і постанови на підставі недопустимих доказів судом касаційної інстанції визнаються безпідставними та декларативними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

62. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

63. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і постанови.

Судові витрати

65. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі № 910/1335/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.