Постанова

від 28.02.2024 по справі 753/15597/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/15597/20 головуючий у суді І інстанції Мицик Ю.С.

провадження № 22-ц/824/4694/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП», про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги б/н, укладений 10 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП», яким було відступлено право вимоги АТ «ОТП «Банк» за кредитним договором від 30 січня 2008 року № ML-001/009/2008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 січня 2008 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», укладений кредитний договір № ML-001/009/2008 за яким вона отримала споживчий кредит у розмірі 152 250 доларів США. Для забезпечення виконання зобов`язань позивача за вказаним кредитним договором, 30 січня 2008 року сторони уклали договір іпотеки № РML-001/009/2008, предметом якого виступила квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99,60 кв.м., власником якої є позивач. 27 січня 2015 року банк направив позивачу досудову вимогу від 21 січня 2015 року, якою вимагав дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором протягом 30 днів з дати відправлення банком вимоги після чого звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, за зверненням банку, приватний нотаріус КМНО Незнайко Н.М. 11 липня 2019 року видала виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 194. Виконавчий напис вчинено на договорі іпотеки № РML-001/009/2008 від 30 січня 2008 року. Цим документом приватний нотаріус запропонувала звернути стягнення на квартиру, яка належить позивачу на праві власності, за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаної квартири приватний нотаріус пропонує задовольнити вимоги АТ «ОТП Банк» до позивача у розмірі 81 163,36 доларів США і 41 555, 64 грн. 11 жовтня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом від 11 липня 2019 року у рамках якого відбулася заміна сторони виконавчого провадження правонаступником ТОВ «ФК «АСАП», про що позивачу стало відомо 06 серпня 2020 року з матеріалів справи № 640/17134/20. З матеріалів справи № 640/17134/20 позивач довідалася про існування двох договорів, укладених між відповідачами: договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 10 липня 2020 року б/н (оспорюваний договір) та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 10 липня 2020 року. Позивач стверджує, що оспорюваний договір було укладено з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме: - підпунктів 1, 3 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України; частини другої статті 1050 ЦК України; - частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», частини другої статті 9 Закону України «Про валюту і валютні операції»; статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пункту 2.1.2 кредитного договору.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі АТ «ОТП Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує про те, що у рішенні зазначається, що суд на підставі Інформаційної довідки, сформованої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановив, що у ОСОБА_1 немає іншого нерухомого житлового майна, окрім квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, судом не було досліджено обставини того, чи використовує ОСОБА_1 зазначену квартиру, як місце постійного проживання. Більше того, відповідно до Анкети позичальника щодо реструктуризації боргу від 12 січня 2009 року ОСОБА_1 вказувала, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 . Не встановлення вказаної вище обставини, є підставою для її не застосування та відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки п.1 ст. 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає до застосування. Крім того, до правовідносин, які склалися, не можна застосувати положення підпунктів 1, 3 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», обґрунтовуючи це тим, що у власності позивача, окрім іпотечного майна, перебуває Комплекс дорожнього сервісу, розташований у Кіровоградській області, який включає в себе житлову площу 344,8 кв.м.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «АСАП» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує про те, що задовольняючи позов, суд помилково виходив з того, що на позивача поширюється дія Закону №1304, не врахувавши вимог п. 6 вказаного Закону, та не встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору позивач мала статус суб`єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», а саме, була керівником юридичної особи приватного права - Приватного підприємства «Регіональні маркетологічні дослідження» (код ЄДРПОУ 32150494), посада якої пов`язана з виконанням організаційно- розпорядчих обов`язків (п.3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»). За таких обставин, згідно п. 6 Закону №1304 на позивача не поширювалася дія вказаного закону, а, отже, укладення відповідачами оспорюваного договору відбулося з дотриманням норм чинного законодавства. Крім того, розглядаючи справу та ухвалюючи у ній рішення, суд першої інстанції не перевірив, які саме права або законні інтереси позивача було порушено внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору.

У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_1 вказує про те, що апеляційні скарги відповідачів є безпідставними, необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. При цьому, оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального права та підлягає залишенню без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 30 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та громадянкою України ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-001/009/2008, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 152 250,00 доларів США для придбання нерухомого майна, з кінцевим строком повернення до 26 січня 2018 року та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,99% річних, а позичальник зобов`язався у строк та на умовах, визначених договором, повернути кредит і сплатити проценти (том 1, а.с. 26-39).

На забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, 30 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № РML-001/009/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_4 власником якої є позичальник (том 1, а.с.35-41).

10 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП» укладено договір про відступлення права вимоги за умовами якого первісний кредитор (АТ «ОТП Банк») відступив у повному обсязі, а новий кредитор (ТОВ «ФК «АСАП») набув право вимоги у повному обсязі за кредитним договором № ML-001/009/2008, укладеним 30 січня 2008 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 у розмірі 109 775,36 доларів США, із яких: 60 300,02 доларів США - основна сума боргу, 49 475,34 доларів США - проценти (том 1, а.с. 22-23).

10 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП» укладено договір про відступлення права вимоги за умовами якого первісний кредитор (АТ «ОТП Банк») відступив у повному обсязі, а новий кредитор (ТОВ «ФК «АСАП») набув право вимоги у повному обсязі за договором іпотеки № РML-001/009/2008, укладеним 30 січня 2008 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , предметом якого є квартира АДРЕСА_4 власником якої є ОСОБА_1 (том 1, а.с. 24-25).

Згідно зі свідоцтвом, виданим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, виданого 30 квітня 2020 року, ТОВ «ФК «АСАП» зареєстровано як фінансова установа на підставі розпорядження Комісії (том 1, а.с.117).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи 10 липня 2020 року оспорюваний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № ML/001/009/2008, АТ «ОТП Банк» та «ФК «АСАП», не дотримались вимог частини третьої статті 512 ЦК України та підпункту 3 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Пунктом 3 ч. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що протягом дії цього Закону кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Відповідно до ч. 6 вказаного закону його дія не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції».

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з відкритими даними єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач ОСОБА_1 , станом на момент укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги, була керівником та засновником приватного підприємства «Регіональні маркетологічні дослідження».

За таких обставин, позивач в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом, на якого поширюються вимоги вказаного закону та у відповідності до вимог ч. 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» - не поширюється дія цього закону.

Отже, підстав до визнання недійсним договору про відступлення права вимоги б/н, укладеного 10 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП», яким було відступлено право вимоги АТ «ОТП «Банк» за кредитним договором від 30 січня 2008 року № ML-001/009/2008 з огляду на вимоги п. 3 ч. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» - немає.

Оскаржуючи вказаний договір відступлення права вимоги, позивач вказувала, що сума заборгованості, яка відступлена ТОВ «ФК «АСАП» є значно більшою за суму, на яку мав право банк.

Вказані доводи апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки договір про відступлення права вимоги не є документом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором.

Зазначення банком в договорі відступлення права вимоги, певної суми заборгованості не тягне для боржника будь-яких наслідків, оскільки в будь-якому разі, вживаючи заходів щодо стягнення вказаної заборгованості чи її погашення шляхом звернення стягнення на майно боржника, саме позивач повинен довести розмір наявної заборгованості належними та допустимими доказами, незалежно від того, яка сума заборгованості зазначена в договорі відступлення права вимоги.

В будь-якому разі, особа, що придбала право вимоги за кредитним договором, набуває права вимоги на ту заборгованість, яка реально існує, однак не більше вказаної в договорі, і підтверджена належними та допустимими доказами. Зазначена заборгованість в жодному разі не може бути більшою ніж та, на яку мав право банк.

За таких обставин, відсутні підстави до визнання недійсним договору відступлення права вимоги з підстав невірного зазначення на думку позивача суми заборгованості, що відступається.

Вказуючи, що оспорюваний договір є договором факторингу, оскільки позивач переконана в цьому, ОСОБА_1 не звернула уваги, що ТОВ «ФК «АСАП» є фінансовою установою, а відтак має право укладати як договір відступлення права вимоги так і договір факторингу.

Доводи позивача про те, що ТОВ «ФК «АСАП» не мало права укладати спірний договір через відсутність ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «ФК «АСАП» є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи - відтак має право надання послуг факторингу.

Укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто, відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу.

Такого ж висновку щодо правової природи спірного договору дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 522/18180/15-ц.

Таким чином, відсутність у ТОВ «ФК «АСАП» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог, заявлених у позові, адже вказана ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «ФК «АСАП» за договором відступлення права вимоги, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Посилання позивача на ті обставини, що банк протиправно розкрив ТОВ «ФК «АСАП» банківську таємницю, апеляційний суд не може прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини, навіть у разі їх доведення не є підставою до визнання договору відступлення прав вимоги недійсним. При цьому, позивач в своїй позовній заяві не зазначає правову підставу з якої правочин може бути визнаний недійсним через розкриття банківської таємниці.

У відповідності до вимог ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність Банки та Національний банк України зобов`язані забезпечувати збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання інформації, що становить банківську таємницю, несуть кримінальну та іншу відповідальність згідно з законом.

Особи, винні в розголошенні інформації, що становить банківську таємницю, та/або її використанні на свою користь чи на користь третіх осіб, що заподіяло банку чи його клієнту збитки, зобов`язані відшкодувати заподіяні збитки та моральну шкоду відповідно до закону.

Отже, законом визначені відмінні від визнання недійсним правочину, наслідки розкриття банківської таємниці, з вимогами про застосуванням яких, позивач до суду не зверталась.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав до задоволення позовних вимог, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційних скарг відповідачі сплатили судовий збір по 1 261 грн. 20 коп. кожен. Оскільки апеляційні скарги підлягають задоволенню, сплачений відповідачами судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню з позивача на їх користь.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП» задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП» про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк», місце знаходження: вул. Жилянська, 43, м. Київ, ідентифікаційний код - 21685166, судовий збір у розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП», місце знаходження: пр-т Бажана, 16, оф. 163, м. Київ, ідентифікаційний код - 43575529, судовий збір у розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 04 березня 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.