Постанова

від 29.02.2024 по справі 460/8361/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 460/8361/23 пров. № А/857/19059/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року, ухвалене суддею Поліщук О.В. у м. Рівне о 14:30, повний текст якого складений 15 вересня 2023 року, у справі №460/8361/23 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2023 року позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Рівненський завод будівельних матеріалів» звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Рівненській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.01.2022 № 7717000703 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 168 412 грн та застосування штрафних санкції на суму 319 390,85 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Товариство з додатковою відповідальністю «Рівненський завод будівельних матеріалів», ЄДРПОУ 05515192, зареєстроване як юридична особа, основним видом діяльності якого є: 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини.

Посадовими особами Головного управління ДПС у Рівненській області в період з 25.11.2021 по 01.12.2021 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю «Рівненський завод будівельних матеріалів» (код 05515192), щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначене з урахування від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах.

Перевірка проведена відповідно до наказу Головного управління ДПС у Рівненській області № 2406-п від 25.11.2021 «Про проведення відповідно до пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" (код ЄДРПОУ 05515192)» та на підставі направлень Головного управління ДПС у Рівненській області на проведення перевірки № 3615/17-00-07-03 та № 3616/17-00-07-03 від 25.11.2021 (а.с. 75 77).

В ході проведення перевірки відповідачем встановлено допущення товариством порушення п. 184.7 ст. 184, п.189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 204 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання на суму 1 520 165 грн, що призвело до заниження суми ПДВ яка підлягає сплаті до бюджету за вересень 2021 року на суму ПДВ 1 350 331 грн, та до завищення залишку від`ємного значення за звітний період вересень 2021 року на суму ПДВ 169 834 грн, про що складено акт від 08.12.2021 № 8292/17-00-07-03/05515192 (а.с. 25 31.).

08.12.2021 акт перевірки було надіслано контролюючим органом на адресу платника податків, що підтверджується фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (зворотній бік а.с. 89).

06.01.2022, на підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у Рівненській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 7717000703, яким Товариству з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 687913,75 грн (в т.ч. за податковим зобов`язанням - 1 350 331 грн та штрафними санкціями - 337 582,75 грн).

Вищевказане податкове повідомлення-рішення позивач в адміністративному порядку не оскаржував.

Позивач, вважаючи рішенням податкового органу протиправним в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 168 412 грн та застосованих штрафних санкцій на суму 319 390,85 грн, звернувся до суду з вимогами про його скасування у цій частині.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

За приписами пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

У разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням (пункт 189.9 статті 189 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

За приписами пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваного рішення контролюючого органу щодо його відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Позивач вимоги позову обгрунтовує тим, що базою нарахування податку на додану вартість при анулюванні реєстрації товариства, як платника податку повинна бути балансова (залишкова) вартість необоротних активів, а відтак нарахування податку на додану вартість в розмірі 1292 012,16 грн на суму первісної вартості необоротних активів у розмірі 6460 060,82 грн є незаконним, оскільки таке нарахування мало б бути зроблено у розмірі 123 600 грн податку на додану вартість виходячи з балансової (залишкової) вартості необоротних активів позивача станом на 30 вересня 2021 року в розмірі 618 000 грн. За таких обставин позивач стверджує, що Головним управлінням ДПС у Рівненській області зайво донараховано 1168412 грн податку на додану вартість.

Крім того, позивач звертає увагу суду на безпідставність застосування штрафу у розмірі 25 відсотків у відповідності до пункту 123.2 статті 132 ПК України, оскільки у товаристві відсутні працівники, в тому числі бухгалтер, а тому порушення при декларуванні податкових зобов`язань було допущено не умисно.

Згідно доводів контролюючого органу, в ході проведеної документальної виїзної перевірки ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів» позивачем не надано бухгалтерські документи, а саме: оборотно-сальдові відомості по рахунках 131 «Знос основних фондів», 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів», 133 «Знос нематеріальних активів», не надано таких документів і після перевірки. Для перевірки було надано лише оборотно-сальдову відомість по рахунку 10 «Основні засоби» за вересень згідно якої вартість необоротних активів станом на 30.09.2021 становить 6587 050,69 грн (в т.ч. «земельна ділянка 382» - 126 989,87 грн). Враховуючи наведене, у відповідності до п. 184.7 ст. 184, п. 189.1 ст. 189 ПК України, перевіркою встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму ПДВ 1520 165 грн. Наведене порушення призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за вересень 2021 року на суму ПДВ 1 350 331 грн, та до завищення залишку від`ємного значення за звітний період вересень 2021 року на суму ПДВ 169 834 грн.

Також з акта перевірки, слідує, що ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів» подано заяву про застосування спрощеної системи оподаткування №9267097864 від 14.09.2021, згідно з якою змінено ставку єдиного податку з групи 3 зі ставкою 3% на групу 3 зі ставкою 5%, без ПДВ.

Як вбачається з акта перевірки під час проведення позапланової виїзної перевірки директору ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів» вручено запит від 25.11.2021 з проханням надати підтверджуючі документи, а саме інформацію про наявні основні фонди (власні та орендовані), ж/о (картка по рах. 10), документи які підтверджують право власності (оренди, іншого права користування на основні фонди).

Станом на запитувану дату та момент складення акта перевірки, копії документів про наявні основні фонди (власні та орендовані), документи, які підтверджують право власності (оренди, іншого права користування на основні фонди) ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів» не надано, про що складено акт № 585/17-00-07-03 від 30.11.2021.

Для перевірки було надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 10 «Основні засоби» за вересень згідно якої вартість необоротних активів станом на 30.09.2021 становить 6587050,69 грн (в т.ч. «земельна ділянка 382» - 126 989,87 грн), що не заперечується сторонами.

Крім того, представником відповідача до відзиву на позовну заяву було долучено лист ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів» про надання відповіді на запит податкового органу про надання документів (копій документів) від 25.11.2021, який не містить відомостей щодо балансової (залишкової) вартість необоротних активів позивача, а також не містить додатків (а.с. 78)

Доказів надання інших документів контролюючому органу під час проведення документальної перевірки позивачем не надано.

В розумінні 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (тут і далі в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Положеннями частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з п.83.1 ст.83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи

Платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (підпункт 85.2 статті 85 ПК України).

За змістом п.85.4 ст.85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Пункт 85.6 статті 85 ПК України передбачає, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

З системного аналізу наведених вище правових можна дійти ввисновку про те, що надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Обставини щодо надання до перевірки (отримання разом із запереченнями) документів безпосередньо входять до предмета доказування у цій справі, оскільки від їх достовірного установлення на основі конкретних доказів залежить висновок суду щодо правомірності оскаржуваного платником податків рішення контролюючого органу.

На обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення у відповідній частині позивач покликається наявність оборотно-сальдових відомостей по рахунках 131 «Знос основних фондів», 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів», 133 «Знос нематеріальних активів», однак такі під час проведення перевірки позивачем контролюючому органу не надано не було. Не надано таких документів і після проведення перевірки в строки визначені абз. 2 пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Судом слушно не враховано покликання позивача на фінансову звітність станом на 31 грудня 2021 року, як підставу для скасування спірних податкових зобов`язань, оскільки така звітність була складена після проведення перевірки відповідачем.

Наведені вище норми вимагають наявності документів на час складення податкової звітності, встановлюють правило щодо надання платником податків документів для перевірки та надіслання копій, а також юридичний наслідок недотримання цього правила - виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вони є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

Отже, платник податків не може посилатися в судовому процесі на підтвердження показників, які відображені ним у податковій звітності, на документи, які не були надані під час перевірки або впродовж десяти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

На переконання суду, в разі ненадання платником податків всіх документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов`язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.

З огляду на наведені положення та встановлені обставини у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачу правомірно збільшено контролюючим органом суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість по необоротним активам в сумі 1 292 012,16 грн.

Водночас за змістом п. 123.1 ст. 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно п. 123.2 ст. 123 ПК України діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Слід зазначити, що визначений контролюючим органом розмір штрафу відповідає санкції п. 123.2 ст. 123 ПК України

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем - суб`єктом владних повановажень з дотриманням норм, у спосіб та в порядку, які встановлені передбачені Конституцією та законами України, та в повній мірі відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що всі ключові питання були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Щодо інших доводів скаржника суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі № 460/8361/23, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 195, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський завод будівельних матеріалів" залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі №460/8361/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська Постанова складена в повному обсязі 06.03.2024.