Рішення

від 12.02.2024 по справі 369/11739/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11739/22

Провадження № 2/369/708/24

РІШЕННЯ

Іменем України

12.02.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

представника третьої особи ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериська Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олени Олександрівни про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що спадкоємцями після смерті її батька ОСОБА_7 були вона (донька) та ОСОБА_8 (мати). Вона спадщину прийняла шляхом звернення у місячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Її бабуся у невстановлену дату була покладена для догляду з забезпеченням проживання по АДРЕСА_1 , яка надавалась благодійною організацією або ТОВ «Життя продовжується». За час її перебування, вона постійно телефонувала бабусі, турбувалась про неї, переймалась станом її здоров`я, наполягавши на госпіталізації. 13 жовтня 2021 року її бабуся складає заповіт, яким все своє майно заповідала ОСОБА_3 , а 17 жовтня 2021 року її госпіталізують до лікарні в м.Боярка та виявляють короновірусну хворобу, двобічна пневмонія.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабуся померла. Спадщину після смерті бабусі вона прийняла шляхом подання 09лютого 2022 року відповідної заяви та є єдиним спадкоємцем. Але їй стало відомо, що спадкова справа заведена приватним нотаріусом Кравець О.О. та існує заповіт на користь ОСОБА_3 . Це зовсім стороння людина, яка не проживала разом з нею, не надавала матеріальну допомогу, недоглядала бабусю, але вмовляла поїхати до пансіонату на декілька місяців для відпочинку та можливості поспілкуватись з людьми також віку.

Так, вона постійно проживала та була зареєстрована з бабусею в АДРЕСА_2 , яка неодноразово казала, що все майно перейде їй, як єдиній спадкоємиці та близькій родичці. Протягом останніх років вона доглядала та опікувалась бабусею, яка була в похилому віці, не могла самостійно пересуватись, тому саме вона готувала їжу, прибирала, забезпечувала всі побутові потреби бабусі. Зважаючи на те, що бабуся мала у власності нерухоме майно, то складення заповіту, направлено на незаконне заволодіння таким майном. Даний заповіт вважає недійсним, адже складений за відсутності волевиявлення ОСОБА_8 та не відповідав її внутрішній волі.

Чинним законодавством встановлено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Законом також передбачені випадки підписання заповіту іншою особою, коли особа через хворобу або фізичну ваду не може підписати особисто. У заповіті зазначено, що бабуся має вади зору, що не відповідає дійсності. Так, ОСОБА_8 до моменту складення заповіту (13 жовтня 2021 рік) особисто читала, підписувала документи: довіреність (15 квітня 2021 рік), заява про прийняття спадщини (21 вересня 2021 рік), договір з благодійною організацією щодо її догляду (за декілька днів до складання заповіту), довіреність (13 жовтня 2021 рік), документи в лікарні м.Боярка після її госпіталізації (з 17 жовтня 2021 рік). Відсутні будь-які записи про вади зору і в медичній документації. Тому відсутні підстави для підписання заповіту іншою особою.

Також бабуся не могла самостійно ходити, тому прибути до нотаріуса в АДРЕСА_3 не могла, вона вже була хвора, що додатково свідчить про відсутність вільного волевиявлення заповідача.

Просила суд заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н.В. 13 жовтня 2021 року, та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2067, 2068, від імені ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_3 , визнати недійсним.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2022 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

25 січня 2023 року до суду надійшли заперечення відповідачки ОСОБА_3 . Не погоджуючись з позовом вказала, що померла ОСОБА_8 з 1994 року проживала в м.Боярка. А в квартирі в м.Києві проживали спочатку її син зі своєю дружиною та донькою (позивакою по справі), а після розлучення з донькою. Вони не проживали разом, онука не піклувалась про неї, тому бажання скласти заповіт на позивачку бабуся не мала. Похованням як бабусі, так і її сина, займалась саме вона, а не онука. Якби бабуся мала бажання залишити все майно онуці, то вона не приймала спадщину після смерті свого сина, а відмовилась на її користь.

ОСОБА_8 ще в 2016 році перенесла операцію на очах та мала проблеми з зором. Для неї не було зручно підписувати заповіт, тому попросила нотаріуса, щоб це зробила інша особа за її дорученням. Саме тому в один день було підписано і довіреність та посвідчено заповіт у присутності свідків для підтвердження стану здоров`я, та був зачитаний в голос. Волевиявлення померлої було вільним та відповідало її внутрішній волі. Тобто заповіт посвідчений відповідно до вимог закону, підстав визнавати його недійсним немає. Просила відмовити в задоволенні позову.

08 березня 2023 року до суду надійшла відповідь на заперечення відповідача. Додатково представник позивача вказав, що відповідачка не надала жодного доказу того, що бабуся проживала окремо в м.Боярка. Натомість позивачка стверджує, що вона проживала з бабусею більше двадцяти років, остання займалась її вихованням, мала з нею теплі, родинні стосунки. Рішенням апеляційного суду не встановлено жодного факту, який би мав преюдиційне значення. Законодавством встановлено чітко коли та в якому порядку може бути посвідчений заповіт іншою особою за дорученням спадкодавця. Натомість незручність підписання та хвилювання не відносяться до таких випадків. Відповідач не надала доказів неможливості самостійно підписати заповіт ОСОБА_8 , наявність таких вад зору. Натомість у лікарні в м.Боярка перед своєю смертю, бабуся читала та підписувала необхідну документацію. Дійсно організацією похованням займалась ОСОБА_3 , але кошти надавала позивачка. Також вважає, що ОСОБА_3 не надала доказів піклування про бабусю. Просив задоволити позов.

11 квітня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача. Додатково вказав, що місце реєстрації особи не є тотожним поняттю місця проживання. Хоч померла і була зареєстрована в м.Києві, але фактично проживала в м.Боярка. Відсутність її в м.Києві підтверджується листом Дарницького УП ГУ НП в м.Києві.

Померла бабуся самостійно пересувалась, а після отриманої травми у вересні 2021року могла самостійно пересуватись, але на візку. Саме тому погодилась поїхати до пансіонату для лікування. До нотаріуса її було доставлено спеціальним медичним транспортом, тому там вона була особисто і стан її здоров`я був задовільний, аж до 17 жовтня, коли її поклали до лікарні. ОСОБА_3 не є сторонньою особою, а родичкою, в тому числі й для позивачки. Вона піклувалась про померлу, прибирала в її квартирі в м.Боярка, готувала їсти, купувала ліки, дбала про неї, провідувала в пансіонаті, купувала ліки там за дорученням лікарів, тому померла висловила своє бажання та склала заповіт на користь відповідача. Вважає, що позивач не довів своїх вимог, тому просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали. Просили суд задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач та представник відповідача проти позову заперечували. Просили відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериська Н.В. суду показала, що до неї за консультацією порядку посвідчення заповітів звернулась особа; їй надане роз`яснення і згодом вона повернулась з бабусею для посвідчення заповіту. За сплином часу багатьох нюансів не пам`ятає, але вся процедура та порядок нею був дотриманий. Перед посвідченням заповіту вона розмовляла з бабусею. Остання свою волю висловила чітко та не двозначно. Жодних сумнівів у неї не виникло щодо дієздатності бабусі. Дійсно у той день також була посвідчена довіреність, але у заповіті потрібно було більше читати, писати рукописного тексту та підписувати, що для бабусі було важко і вона не могла таке написати. Вказала, шо не має медичної освіти для визначення чи достатньо людина бачить, щоб прочитати та підписати. Вважає, що нею дотримані вимоги чинного законодавства щодо порядку посвідчення заповіту та довіреності. Просила спір вирішити відповідно до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 ).

За життя померлий заповіту не складав.

Після смерті ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. із заявами про прийняття спадщини: 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 (донька) та ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 (мати).

З матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_7 №14/2021 вбачається, що свідоцтва про право на спадщину нотаріусом не видавалось.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , видане Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Після смерті ОСОБА_8 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. із заявами про прийняття спадщини: 29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (онука) та ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 (спадкоємець за заповітом).

За ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст.1270 ЦК України він не заявив відмову від неї.

Ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

У відповідності до встановленої законом черговості у першу чергу спадкують діти спадкодавця, той з подружжя, хто пережив його, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї.

Тобто позивачка має право спадкування у разі відсутності заповіту, неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом або визнання його недійсним в судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У матеріалах спадкової справи до майна померлої ОСОБА_8 № 49/2021 наявний заповіт ОСОБА_8 , яким вона все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом матиме право, заповідала ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериською Н.В.

Даний заповіт посвідчений у приміщенні приватного нотаріуса, куди ОСОБА_8 приїхала разом з ОСОБА_3 , свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

У заповіті вказано: «Оскільки стан мого здоров`я, що призвів до втрати зору, позбавляє мене можливості прочитати заповіт та власноручно його підписати на моє особисте прохання цей документ складається та нотаріально посвідчується у присутності свідків ( ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ), а підписання заповіту за моїм дорученням (за моїм проханням) здійснюється ОСОБА_11 ».

Підписання заповіту іншою особою зумовлено, як вказано у заповіті, «у зв`язку з вадами зору заповідача (втрата зору)».

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 стверджувала, що її бабуся бачила, читала, писала, тому необхідність підписувати заповіт сторонніми особами відсутня.

У частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникало б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід у законодавстві щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може бути посвідчений доволі широким і різноманітним колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити причини для того, аби визнати заповіт недійсним, не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Згідно із частиною третьою статті 45 Закону України «Про нотаріат» якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її та в нотаріуса присутності цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочину за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Відповідно до статті 1247 ЦК Українизаповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, згідно якої, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. При цьому, підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусомабо посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до вимог статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимогстатті 1257 ЦК України.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

З пояснень сторін вбачається, що оспорюваний заповіт посвідчено приватним нотаріусом у присутності заповідача, однак у зв`язку ізхворобою останньої та неможливістю самостійно прочитати та підписати такий, заповіт було прочитано й підписано свідками.

За змістом пунктів 3-8 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогоНаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі.

Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус у голос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На оскаржуваному заповіті наявний запис про те, що такий був прочитаний уголос нотаріусом, але з показів допитаних у судовому засіданні свідків вбачається, що вони не зачитували текст заповіту ОСОБА_8 .

Крім того, у порушення Порядку вчинення нотаріальних дій на спірному заповіті міститься лише посилання на хворобу заповідача без зазначення конкретних фізичних вад хвороби заповідача, які б перешкоджали йому самостійно підписати заповіт, а саме вади зору та втрата зору не є тотожними поняттями.

Також матеріали справи містять документи, де померла ОСОБА_8 проставляла особисті підписи, та відсутні докази, що ці підписи не належать померлій або вона не могла прочитати текст підписаного документу та проставити на ньому підпис.

30 серпня 2016 року ОСОБА_8 підписує договір дарування квартири ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкодою О.М.

На записі приймального відділення міститься підпис хворого ОСОБА_8 від 17 жовтня 2021року під ознайомленням з режимом дня та забороною паління.

Заява про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_7 , посвідченої 21 вересня 2021 року приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Цеброва Л.М.

Довіреність видана ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчена 15 квітня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Тимчук В.О.

Довіреність видана ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчена 13 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н.В.

З листа КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» №1034 від 19жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_8 госпіталізована до лікарні 17 жовтня 2021 року з підозрою на діагноз ковід-19, двобічна пневмонія. Під час перебування в лікарні хвора не скаржилась на порушення зору, самостійно підписувала та читала назви лікарських засобів, координаційні проби виконувала без промахування. До листа додані документи, де міститься особистий підпис померлої.

При вирішенні спору суд також враховує, що матеріали справи не містять медичної документації, яка б підтверджувала наявність хвороби у померлої, яка б прогресувала та мала наслідком саме втрату зору. Натомість у судовому засіданні з показів допитаних свідків вбачається, що бабуся приїхала до нотаріуса в окулярах. Відповідач не спростував наявні докази в матеріалах справи щодо можливості померлої бабусі самостійно читати, писати на час складення заповіту. Посилання лише на проведену операцію, похилий вік не може автоматично ототожнюватись з втратою зору.

У наявній в матеріалах справи медичної картки хворої ОСОБА_8 №3390 ННЦ «Інститут кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска» міститься запис: «Глаукома. Показана госпитализация в кардиологическое отделение стационар.»

Інші записи щодо цієї хвороби відсутні.

З витребуваної судом медичної документації Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» встановлено, що ОСОБА_8 проходила лікування з діагнозом «Глаукома, ускладнена катаракта лівого ока» у грудні 2008 року, у грудні 2004 року, у вересні 2013 року. Після лікування виписувалась з поліпшеннями. Інша інформація про лікування хвороби відсутня, тобто наявні докази жодним чином не підтверджують те, що ОСОБА_8 не мала змоги самостійно читати чи підписувати документи на час посвідчення заповіту.

Також суд критично оцінює посилання представника відповідача, що померла бабуся з онукою не проживала в м.Києві, оскільки дані обставини не мають вирішального значення для розгляду справи про визнання заповіту недійсним, суд не досліджує питання прийняття чи не прийняття спадщини, а дана інформація лише характеризує взаємовідносини позивача з бабусею.

Отже, у матеріалах справи наявні належні докази того, що за рік до посвідчення оспорюваного заповіту ОСОБА_8 самостійно читала та підписувала документи, доказів того, що після цього стан здоров`я її змінився і вона втратила можливість самостійно писати та проставляти підпис на документах, суду не надано.

Зазначені обставини перебувають у логічному та послідовному зв`язку із показами свідків, які проживали були в день посвідчення заповіту та зазначили, що бабуся пересувалась у візочку, проблем з руками не мала, могла самостійно виконувати побутові справи, користувалась телефоном, була з окулярами.

З огляду на вказане суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою, що є порушення вимог щодо його форми, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Так, у постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зазначено, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Також зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах: від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19, провадження № 61-6254св21; від 28 жовтня 2021 року у справі № 498/606/17, провадження № 61-545св20, а також Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14, провадження № 14-90цс19; від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18.

Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц). Отже, позовна вимога провизнання заповіту недійсним є ефективним способом захисту прав.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявність заповіту, крім звернення до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, позивач захистити своє порушене право не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту її права шляхом визнання оспорюваного заповіту недійсним, а відтак і про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериська Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олени Олександрівни про визнання заповіту недійсним задоволити.

Заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н.В. 13 жовтня 2021 року, та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2067, 2068, від імені ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_3 , визнати недійсним.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 07 березня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ