Постанова

від 05.05.2025 по справі 369/11739/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 року

м. Київ

справа № 369/11739/22

провадження № 61-12254св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериська Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олена Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року в складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року в складі колегії суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериська Н. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Спадкоємцями за законом після смерті батька були: вона (дочка) та її бабуся (матір спадкодавця) ОСОБА_4 . Щодо майна померлого відкрита спадкова справа № 67565599.

Зазначала, що вона постійно проживала та була зареєстрована з бабусею за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом останніх років вона доглядала та опікувалась бабусею, яка похилого віку та не могла самостійно пересуватися.

Деякий час бабуся, за пропозицією ОСОБА_2 , перебувала у пансіонаті із забезпеченням проживання у АДРЕСА_2 . Послуги з догляду надавались Благодійною організацією «Життя продовжується». Вона в цей період щоденно спілкувалася з бабусею.

17 жовтня 2021 року ОСОБА_4 була госпіталізована з пансіонату до КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради», оскільки у неї було виявлено коронавірусну хворобу (COVID-19), двобічну пневмонію.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Після смерті бабусі вона як єдиний спадкоємець прийняла спадщину шляхом подання 09 лютого 2022 року відповідної заяви до нотаріуса.

Однак від нотаріуса вона отримала інформацію про те, що після смерті ОСОБА_4 вже відкрита спадкова справа приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. та існує заповіт, складений ОСОБА_4 за чотири дні до смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на користь ОСОБА_2 .

Позивачка вказувала, що заповіт спадкодавця, номер у спадковому реєстрі 68464595, дата та час реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_3 року, посвідчений приватним нотаріусом Чемериською Н. В., складений за відсутності волевиявлення ОСОБА_4 та не відповідав її внутрішній волі, оскільки у тексті заповіту зазначено, що ОСОБА_4 не змогла його підписати через існуючі у неї вади зору. Проте ця обставина спростовується документами, підписаними ОСОБА_4 , як перед складанням заповіту, так і після складання заповіту. Також у медичній документації ОСОБА_4 відсутня будь-яка інформація щодо вад (хвороби) зору чи будь-яких інших захворювань, які б унеможливили підписання нею тексту заповіту.

ОСОБА_4 протягом останніх років самостійно не могла вийти з квартири і фізично не могла прибути за адресою, де складався заповіт: АДРЕСА_3 . На момент складання заповіту стан здоров`я ОСОБА_4 був важкий, що також підтверджує відсутність волевиявлення у ОСОБА_4 на складання заповіту.

Позивач вважала, що у бабусі не було жодних мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь відповідачки ОСОБА_2 , яка була для неї зовсім чужою людиною, не проживала разом з нею, не надавала матеріальну допомогу, не доглядала за нею.

За життя ОСОБА_4 перш за все турбувалася про позивачку, з якою проживала протягом тривалого періоду часу та яку виховувала з дитинства. Позивачка також здійснювала догляд за своєю бабусею та матеріально їй допомагала.

З урахуванням наведеного, позивачка просила суд визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Чемериською Н. В. ІНФОРМАЦІЯ_3 року та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № № 2067, 2068, від імені ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н. В. ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № № 2067, 2068, від імені ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час посвідчення спірного заповіту були відсутні передбачені законом підстави для підписання заповіту замість заповідача іншою особою, що є порушення вимог щодо його форми, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус у голос зачитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Суд указав, що згідно з показами допитаних у судовому засіданні свідків вони не зачитували текст заповіту ОСОБА_4 . У порушення Порядку вчинення нотаріальних дій на спірному заповіті міститься лише посилання на хворобу заповідача без зазначення конкретних фізичних вад хвороби заповідача, які б перешкоджали йому самостійно підписати заповіт, а саме вади зору та втрата зору не є тотожними поняттями.

Суд зауважив, що матеріали справи містять документи, де ОСОБА_4 проставляла свої підписи особисто, зокрема, у записі приймального відділення міститься підпис ОСОБА_4 від 17 жовтня 2021 року під ознайомленням з режимом дня, а також у довіреності, виданій ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченій ІНФОРМАЦІЯ_3 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н. В.

З листа КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» № 1034 від 19 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_4 госпіталізована до лікарні 17 жовтня 2021 року з підозрою на діагноз «Коронавірусна хвороба (COVID-19), двобічна пневмонія». Під час перебування в лікарні хвора не скаржилася на порушення зору, самостійно підписувала та читала назви лікарських засобів. До листа додані документи, де є особистий підпис померлої.

Суд виснував, що на час посвідчення оспореного заповіту були відсутні обставини, які унеможливили підписання заповіту власноруч ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення місцевого суду відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Із показів свідків та інших матеріалів справи суд першої інстанції правильно встановив, що під час посвідчення заповіту не був дотриманий порядок складання та посвідчення заповіту та були порушені норми законодавства України.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 в присутності свідків вказувала на те, що бажає заповісти своє майно саме ОСОБА_2 , а не будь-якій іншій особі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки належним чином допитані свідки у судовому засіданні не підтвердили вказані твердження відповідачки. Навпаки, свідки повідомили, що вони не зачитували текст заповіту ОСОБА_4 та не були присутні під час запису нотаріусом тексту заповіту зі слів заповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 серпня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року у цій справі, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в позові.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 0910/1403/2012, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 29 квітня 2021 року у справі № 211/2682/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, від 30 січня 2023 року у справі № 472/566/19, від 20 листопада 2023 року у справі № 518/1249/14-ц, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Заявниця указує на те, що допитані судами свідки підтвердили, що волевиявлення заповідачки ОСОБА_4 відповідало її волі, оскільки остання в присутності свідків вказувала на те, що бажає заповісти своє майно саме ОСОБА_2 , а не будь-якій іншій особі. Вказану обставину суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили. Зібрані у справі докази не дають підстав визнати недійсним оспорений заповіт.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 на вчинення визначених цим правочином дій. Ця довіреність підписана ОСОБА_4 власноруч та посвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериською Н. В. і зареєстрована в реєстрі за № 2066.

Також ІНФОРМАЦІЯ_3 року від імені ОСОБА_4 у присутності запрошених свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 оформлено заповіт, яким вона все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом матиме право, заповідала ОСОБА_2 .

У заповіті вказано, що оскільки стан здоров`я ОСОБА_4 , що призвів до втрати зору, позбавляє її можливості прочитати заповіт та власноручно його підписати на її особисте прохання, цей заповіт складається та нотаріально посвідчується у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а підписання заповіту за дорученням (за її проханням) здійснюється ОСОБА_7 .

Заповіт ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериською Н. В. та зареєстрований у реєстрі за № № 2067, 2068.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

17 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

09 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 . Нотаріус повідомила ОСОБА_1 про те, що після смерті ОСОБА_4 вже відкрита спадкова справа Київським міським приватним нотаріусом Кравець О. О. та існує заповіт, складений ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 року на користь ОСОБА_2 .

Суд встановили, що у порушення Порядку вчинення нотаріальних дій у спірному заповіті міститься лише посилання на стан здоров`я заповідачки без зазначення конкретних фізичних вад та/або хвороби останньої, які б перешкоджали їй самостійно підписати заповіт.

Матеріали справи містять документи, де ОСОБА_4 проставляла особисті підписи, та відсутні докази, що ці підписи не належать померлій або вона не могла прочитати текст підписаного документу та проставити на ньому підпис. Зокрема таким документом є довіреність від ІНФОРМАЦІЯ_3 року (день складання оспореного заповіту), видана ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н. В.

Згідно з листом КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» № 1034 від 19 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_4 госпіталізована до лікарні 17 жовтня 2021 року з підозрою на діагноз «Коронавірусна хвороба (COVID-19), двобічна пневмонія». Під час перебування в лікарні хвора не скаржилася на порушення зору, самостійно підписувала та читала назви лікарських засобів, координаційні проби виконувала без промахування. До листа додані документи, де є особистий підпис померлої. Матеріали справи не містять медичної документації, яка б підтверджувала наявність у спадкодавця ОСОБА_4 хвороби, яка б прогресувала та мала наслідком втрату зору.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повідомили, що не були присутні під час того, як заповідачка просила нотаріуса посвідчувати заповіт, проговорювала текст заповіту для того, щоб нотаріус його записала з її слів, не чули, як нотаріус зачитує текст заповіту ОСОБА_4 .

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_4 не просила її підписати замість неї текст заповіту, а на підписання заповіту запросила її саме ОСОБА_2 . Під час посвідчення заповіту ОСОБА_7 та заповідачка ОСОБА_4 перебували в різних приміщеннях, а для підпису ОСОБА_7 заповіт надала нотаріус.

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 також пояснили суду, що не бачили та не чули, що нотаріусом було зачитано текст заповіту вголос та не можуть підтвердити, що текст заповіту відповідав волевиявленню заповідача.

Суд встановили відсутність обставин, за яких ОСОБА_4 не могла підписати оспорений заповіт власноруч, а також допущені під час посвідчення цього заповіту порушення вимог чинного законодавства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є неприйнятними з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23); від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21, провадження № 61-471св24).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе, як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 61-21249св19, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20, провадження №61- 21209св19).

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм Книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 1247 ЦК України (у редакції, чинній на час складання заповіту) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі (постанова Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17, провадження № 61-2912св24).

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі і заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

У частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Отже, не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність (постанова Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 465/2710/20, провадження № 61-3659св24).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року від імені ОСОБА_4 , у присутності запрошених свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , було оформлено заповіт, яким заповідачка все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом матиме право, заповідала ОСОБА_2 .

У заповіті вказано, що оскільки стан здоров`я ОСОБА_4 , що призвів до втрати зору, позбавляє її можливості прочитати заповіт та власноручно його підписати на її особисте прохання заповіт складається та нотаріально посвідчується у присутності названих вище свідків ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), а підписання заповіту за дорученням (за її проханням) здійснюється ОСОБА_7 .

За змістом пунктів 3-8 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі.

Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус у голос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

На оскаржуваному заповіті наявний запис про те, що такий був прочитаний уголос нотаріусом, але з показів допитаних у судовому засіданні свідків відомо, що вони не були присутні при зачитуванні тексту заповіту ОСОБА_4 .

Крім того, у порушення Порядку вчинення нотаріальних дій на спірному заповіті міститься лише посилання на стан здоров`я заповідачки без зазначення її конкретних фізичних вад та хвороби, які б перешкоджали їй самостійно підписати заповіт.

Матеріали справи містять документи, де ОСОБА_4 проставляла особисті підписи, та відсутні докази, що ці підписи не належать померлій або вона не могла прочитати текст підписаного документу та проставити на ньому підпис, зокрема таким документом є довіреність від ІНФОРМАЦІЯ_3 року (день складання оспореного заповіту), видана ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н. В.

Крім того, згідно з листом КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» № 1034 від 19 жовтня 2022 року ОСОБА_4 госпіталізована до лікарні 17 жовтня 2021 року з підозрою на діагноз «Коронавірусна хвороба (COVID-19), двобічна пневмонія». Під час перебування в лікарні хвора не скаржилася на порушення зору, самостійно підписувала та читала назви лікарських засобів, координаційні проби виконувала без промахування. До листа додані документи, де міститься особистий підпис померлої.

Матеріали справи не містять медичної документації на підтвердження наявності у спадкодавця ОСОБА_4 хвороби, яка б прогресувала та мала наслідком саме втрату зору. Натомість у судовому засіданні з показів допитаних свідків встановлено, що ОСОБА_4 приїхала до нотаріуса в окулярах.

Відповідачка та присутні під час складання заповіту свідки, які належно допитані судом, не спростували існуючі докази можливості спадкодавця ОСОБА_4 самостійно читати, писати на час складення заповіту.

З медичної документації Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» встановлено, що ОСОБА_4 проходила лікування з діагнозом «Глаукома, ускладнена катаракта лівого ока» у грудні 2004 року, у грудні 2008 року, у вересні 2013 року. Після лікування виписувалася з поліпшеннями. Інша інформація про лікування хвороби відсутня, тобто, наявні докази не підтверджують те, що ОСОБА_4 не мала змоги самостійно читати чи підписувати документи на час посвідчення заповіту.

Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 на вчинення визначених цим правочином дій. Ця довіреність підписана ОСОБА_4 власноруч, посвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериською Н. В. та зареєстрована в реєстрі за № 2066.

Після особистого підписання ОСОБА_4 довіреності цього ж дня складений оспорений заповіт від імені ОСОБА_4 , який підписаний іншою особою, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Чемериською Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № № 2067, 2068.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою, що є порушення вимог щодо його форми, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, оскільки відповідачка не спростувала наявні в матеріалах справи докази щодо можливості померлої самостійно читати, писати на час складання заповіту.

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суд апеляційної інстанції - залишити без змін.

Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 0910/1403/2012, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 29 квітня 2021 року у справі № 211/2682/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, від 30 січня 2023 року у справі № 472/566/19, від 20 листопада 2023 року у справі № 518/1249/14-ц, колегія суддів відхиляє такі доводи з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 0910/1403/2012 (провадження № 61-2900св18) су касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовляючи у позові про визнання заповіту недійсним вказав, що обставин про те, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 залишити 1/3 спадщини ОСОБА_2, яка здійснювала за нею догляд, не було вільним та не відповідало її волі, не встановлено, а наявність у ОСОБА_1 хвороби й неможливість у зв`язку з цим підписати заповіт особисто підтверджується підписом свідків. Отже, сама по собі відсутність вказівки у посвідчувальному написі на причину, з якої текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем особисто, за встановлених обставин неможливості підпису заповіту ОСОБА_3 за станом здоров`я не свідчить про дефект форми заповіту та його недійсність у зв`язку з цим.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) вирішувалися позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 211/2682/16-ц (провадження № 61-10324св19) вирішувалося питання чи є позивач заінтересованою особою, яка наділена правом на звернення до суду з позовом про визнання заповіту недійсним (нікчемним).

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) суд касаційної інстанції зазначив, що за обставин, встановлених судами, у тексті заповіту відсутні відомості про те, що ОСОБА_3 через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт. Заповідачем в заповіті власноручно написано, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно». Отже, відсутні підстави для кваліфікації заповіту ОСОБА_3 як нікчемного, а тому немає й підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 472/566/19 (провадження № 61-938св22) розглядався позов про визнання заповіту нікчемним.

У постанові Верховного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 518/1249/14-ц (провадження № 61-2627св23) суди встановили, що спірний заповіт посвідчений секретарем сільської ради, яка згідно з текстом заповіту записала його зі слів заповідача, встановила його особу, перевірила його дієздатність, заповіт власноручно підписаний заповідачем у її присутності. В матеріалах справи відсутні відомості про будь-яких інших посадових сільської ради та її виконавчого комітету, які б були уповноважені посвідчувати заповіти.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що заповіт, посвідчений ІНФОРМАЦІЯ_3 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Чемериською Н. В., не підлягає визнанню недійсним, з урахуванням норм матеріального права статей 204, 209, 1233, 1234, 1247, 1248, 1252, 1253 ЦК України, оскільки позивачем не доведено дефекту волевиявлення померлої ОСОБА_4 , колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, у її статтях 1247-1249, 1253 (пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20).

Пунктами 3-8 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повідомили, що не були присутні під час того, як заповідач просила нотаріуса посвідчувати заповіт, проговорювала текст заповіту для того, щоб нотаріус його записала з її слів, не чули, як нотаріус зачитує текст заповіту ОСОБА_4 . Вказані дії є порушенням частин другої та п`ятої статті 1253 ЦК України, абзацу третього частини другої статті 1248 ЦК України, пункту 1.11. глави 3 розділу II Порядку нотаріального посвідчення документів.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_4 не просила її підписати замість неї текст заповіту, а на підписання заповіту запросила її саме ОСОБА_2 (заінтересована особа). Під час посвідчення заповіту ОСОБА_7 та заповідач ОСОБА_4 перебували в різних приміщеннях, а для підпису ОСОБА_7 заповіт надала нотаріус. Наведене є порушенням абзацу 2 частини другої статті 1247 ЦК України, частини четвертої статті 207 ЦК України, пункту 1.8. глави 3 розділу II Порядку нотаріального посвідчення документів.

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 також пояснили суду, що не бачили та не чули, що нотаріусом було зачитано текст заповіту вголос, а тому не можуть підтвердити, що текст заповіту відповідав волевиявленню заповідача, що є порушенням пункту 6 глави 9 розділу І Порядку нотаріального посвідчення документів.

Також свідки підтвердили те, що ОСОБА_4 на момент посвідчення заповіту не втратила зір. Відповідно підстав для підписання замість ОСОБА_4 тексту заповіту іншою особою не було, що призвело до порушення частини другої статті 1247 ЦК України, пункту 1.8. глави 3 розділу II Порядку нотаріального посвідчення документів.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 в присутності свідків вказувала на те, що бажає заповісти своє майно саме ОСОБА_2 , а не будь-якій іншій особі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки допитані під присягою свідки у судовому засіданні не підтвердили такі твердження відповідачки. Навпаки, повідомили суду, що вони не зачитували текст заповіту ОСОБА_4 та не були присутні під час запису нотаріусом тексту заповіту зі слів заповідача.

Суди не встановили факту, а допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не підтвердили того, що ОСОБА_4 в присутності свідків вказувала на те, що бажає заповісти своє майно саме ОСОБА_2 , а не будь-якій іншій особі, а також того, що за станом здоров`я вона не може самостійно підписати заповіт. У свою чергу відповідачка ОСОБА_2 не спростувала вказаних показів свідків.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями щодо задоволення позову і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які відповідає вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська