Постанова

від 05.03.2024 по справі 380/22499/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/22499/23 пров. № А/857/21538/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

за участі секретаря судового засідання Гриньків І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог (суддя Гулик А.Г., м. Львів, повний текст ухвали складено 03 листопада 2023 року) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Львівській області у вересні 2023 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просило: скасувати постанови ВП №71930299 від 17.07.2023 та ВП №71930299 від 07.09.2023 винесені заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Романом Назаром Олеговичем про накладення штрафу на Головне управління ДПС у Львівській області у розмірі 5100,00 грн. та 10200,00 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позовну заяву Головного управління ДПС у Львівській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанов в частині позовної вимоги про скасування постанови ВП №71930299 від 17.07.2023, винесеної заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Романом Назаром Олеговичем про накладення штрафу на Головне управління ДПС у Львівській області у розмірі 5100,00 грн залишено без розгляду.

Не погодившись із прийнятою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що первинна позовна заява щодо скасування постанови ВП №71930299 від 17.07.2023 подана позивачем в межах процесуальних строків, встановлених статтею 287 КАС України. Зазначає, що органи ДПС не є розпорядниками коштів і для сплати судового збору вони зобов`язані звернутись до Управлінь Державної казначейської служби України за місцем знаходження. Вказує, що ГУДПС у Львівській області добросовісно користується процесуальними правами, вживає послідовні дії, а також максимально використовує усі засобі для прискорення процедури слухання за наявності об`єктивних причин.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 17.07.2023 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Романом Назаром Олеговичем винесено постанову ВП №71930299 про накладення штрафу на Головне управління ДПС у Львівській області у розмірі 5100,00грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про скасування вказаної постанови 25.09.2023, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 287 КАС України.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 залишено позовну заяву без руху та надано позивачу можливість подати до суду обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині оскарження постанови ВП №71930299 від 17.07.2023.

На виконання ухвали суду від 02.10.2023 про залишення позовної заяви без руху, до суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 12.10.2023. Заява обґрунтована тим, що пропуск строку зумовлений поважними причинами, а тому підлягає поновленню. Так, позивач зазначає про те, що постанова ВП №71930299 від 17.07.2023 отримана контролюючим органом 25.07.2023 про що свідчить штамп канцелярії ГУ ДПС у Львівській області із зазначеною датою отримання постанови. Головним управлінням ДПС у Львівській області в межах процесуальних строків, встановлених статтею 287 КАС України, подано позовну заяву щодо скасування постанови ВП №71930299, а саме 04.08.2023, однак ухвалою від 14.08.2023 у справі №380/18347/23 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з відсутністю сплати судового збору. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 у справі №380/18347/23 позовну заяву залишено без руху. Ухвалою від 29.08.2023 у задоволенні заяви ГУ ДПС у Львівській області про продовження процесуального строку для сплати судового збору відмовлено, позовну заяву повернуто заявнику. Підсумовуючи викладене позивач вважав, що первинна позовна заява щодо скасування постанови ВП №71930299 подана позивачем в межах процесуальних строків, встановлених статтею 287 КАС України.

Залишаючи позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду:

1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Спірною в даному випадку є постанова ВП №71930299 від 17.07.2023, винесену заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Романом Назаром Олеговичем про накладення штрафу на Головне управління ДПС у Львівській області у розмірі 5100,00грн.

Як встановлено матеріалами справи, з позовом позивач звернувся лише 25.09.2023, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 287 КАС України.

Частина друга статті 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

У пункті 570 рішення у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі Мушта проти України нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4)ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №№120/5780/20-а.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.

Як вбачається з апеляційної скарги, ГУДПС у Львівській області обґрунтовує пропуск строку на оскарження фактом повернення Львівським окружним адміністративним судом ухвалою від 29.08.2023 позовної заяви у справі №380/18347/23, у зв`язку з відсутністю сплати судового збору.

З огляду на наведене вище, колегія суддів критично оцінює такі покликання апелянта.

Пунктом 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.

Згідно з положеннями Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VІ податковим органам не надано пільг щодо сплати судового збору.

Податкові органи є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб`єктами, що реалізують свою владну компетенцію.

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Тобто, виходячи з принципу належного урядування, державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб.

А отже, довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень при повторному зверненні до суду не може бути безумовною підставою для поновлення строку на звернення з позовом.

При наданні оцінки поважності причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у поставної від 18.05.2022 у справі №9901/484/21: недотримання вимог КАС при поданні першого адміністративного позову, що мало наслідком його повернення, не може вважатися поважною причиною для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Між тим, слід врахувати, що з моменту отримання позивачем копії ухвали про повернення позовної заяви від 29.08.2023 у справі № 380/18347/23 до моменту звернення позивача до суду з цим позовом (25.09.2023) минув майже місяць. При цьому, причини та обставини, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом саме в цей період не були зазначені.

Слід звернути увагу, що відсутність коштів для сплати судового збору не може визначатися поважною пропуску строку звернення до суду. Адже, вказана обставина не позбавляє позивача можливості звертатися до суду із заявою про звільнення від сплати судового збору, розстрочення чи відстрочення такої сплати.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.

За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог у справі №380/22499/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда З. М. Матковська Повне судове рішення складено 07 березня 2024 року