Рішення

від 27.02.2024 по справі 373/702/20

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/702/20

Номер провадження 2/373/28/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 р. м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого ? судді Реви О. І.

за участю:

секретарів судових засідань: Хоменко Н. І., Доброгорської Л. П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Гичко О. А.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Гарницького П. П. (в режимі ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , треті особи: Дівичківська сільська рада Бориспільського району Київської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп» про визнання незаконним рішення органу державної влади, визнання недійсним державного акту на землю та свідоцтва про право на спадщину та

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Дівичківська сільська рада Бориспільського району Київської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп» про визнання недійсним рішення органу державної влади, визнання недійсним державного акту на землю,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_3 04.06.2020 звернулася до суду із позовом в інтересах позивача ОСОБА_1 та просила:

-визнати незаконним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 14 липня 2005 року № 391 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам-власникам сертифікатів на право на земельні частки (паї) в межах Стовп`язької сільської ради», в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки (паю), площею 0,7385 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

-визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, серїі ЯА № 614780 від 02 листопада 2005 року, на земельну ділянку площею 0,7385 га, що виданий на ім`я ОСОБА_4 ;

-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2010 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-1979, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, площею 0,7385 га, з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008.

У позові зазначає про те, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 752 від 20 листопада 2002 року «Про передачу в приватну власність земельних ділянок» був затверджений Проект виділення земельних ділянок (паїв) на місцевості в межах території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Відповідно до додатку до такого розпорядження позивачу були передані у приватну власність дві земельні ділянки, загальною площею 2,190 га (1,451 га та 0,739 га), що розташовані на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (на даний час це територія Дівичківської сільської ради Бориспільського району Київської області).

Вище вказане розпорядження та технічна документація із землеустрою стали підставою для видачі 15.07.2003 року позивачу Державного акту на право приватної власності на землю (серія Р1 № 266784), що був зареєстрований за № 10 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

19 лютого 2020 року позивач звернувся до ТОВ «Регіонземсервіс» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Після виготовлення такої технічної документації він звернувся до Відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області про внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Однак, 05 березня 2020 року отримав відмову в зв`язку із знаходженням в межах земельної ділянки, яку необхідно зареєструвати, іншої земельної ділянки з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008.

На запит представника позивача Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області надала відповідь за № 06.01-19/384 від 20 березня 2020 року про розпорядження № 752 від 20 листопада 2002 року, стосовно другого розпорядження інформація відсутня.

Із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 14 квітня 2020 року вбачається, що право власності на земельну ділянку 0,7385 га належить позивачу, оскільки він першим отримав дану ділянку у власність, виділення ж земельної ділянки ОСОБА_4 відбулося помилково.

Після смерті ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008 успадкував відповідач ОСОБА_2 . Саме тому позивач не має можливості належним чином здійснити оформлення належної йому на підставі Державного акту земельної ділянки, якою він фактично користується з 2003 року, оскільки ОСОБА_4 та її спадкоємцем земельна ділянка була зареєстрована у відповідному державному Реєстрі раніше. Разом з тим, право власності на неї виникло у позивача раніше - після отримання ним належних документів на землю.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03.02.2022 указаний позов був задоволений.

Постановою Київського апеляційного суду від 07.09.2022 рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03.02.2022 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.01.2023 рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своєму рішенні ВС указав на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не встановили, коли позивач як особа, якій видано державний акт, за умови, якби він добросовісно користувався своїми правами, довідався або міг довідатись про те, що спірна земельна ділянка перебуває у власності іншої особи, яка передала її в оренду ТОВ «Агротрейд Груп». Залежно від встановлених обставин, суду необхідно звернути увагу на спосіб захисту порушених прав, обраний позивачем.

За приписами ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 14.03.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у даній справі.

27.03.2023 відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою в якій просив:

- визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації за № 752 від 20.11.2002 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки (паю), розміром 0,739 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (нині Дівичківська сільська рада Бориспільського району Київської області);

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, серії Р1 № 266784 від 15.07.2003 в частині ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер не зазначений, площею 0,739 га, виданий ОСОБА_1 ;

- стягнути із відповідачів понесені судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на правову допомогу.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА Київської області № 391 від 14.07.2005 його бабі ОСОБА_4 передано у приватну власність 2,2052 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (нині Дівичківська сільська рада Бориспільського району), що засвідчено виданим на її ім`я Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №614780 від 02.11.2005. У власність баби були передані дві ділянки: 1 площею 1,4667 га, 2 0,738 га. Виділенню ділянок на місцевості передувало виготовлення технічної документації із землеустрою. Виданим земельним ділянкам були присвоєні кадастрові номери та здійснено відповідну державну реєстрацію. Належну їй земельну ділянку ОСОБА_4 здала в оренду

Після смерті його баби він успадкував цю ділянку, отримавши 15.10.2010 свідоцтво про право на спадщину та звернувся до Управління Держкомзему в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області із заявою про її реєстрацію за ним.

Виданий на ім`я позивача Державний акт на право приватної власності на землю вважає таким, що не відповідає вимогам законодавства на час його видачі за формою та змістом. Указує на те, що на час видачі бланк старого зразка цього державного акту мав бути знищений, а не виданий позивачу всупереч закону, оскільки була затверджена нова форма бланку державного акту про право власності на земельну ділянку.

Зазначає про те, що ОСОБА_1 з 2005 року знав про те, що ОСОБА_4 належить певна ділянка і вона здає її в оренду. Щодо своєї землі не цікавився, не вчинив жодної дії по присвоєнню їй кадастрового номера. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 внесла відповідні відомості щодо своєї земельної ділянки до Публічної кадастрової карти, а ОСОБА_1 не вніс, то розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 20.11.2002 № 752 підлягає скасуванню.

03.04.2023 від імені Дівичківської сільської ради Бориспільського району до суду подана заява в якій зазначений відповідач указує на те, що у разі задоволення первісного позову сільська рада надасть вільну земельну ділянку ОСОБА_2 згідно схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) ПП «Агрофірма «Маяк» під № 10 (низ). У разі задоволення зустрічного позову ту ж саму ділянку сільська рада надасть ОСОБА_1 .

17.04.2023 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гарницький П. П. повторно подав до суду заяву про застосування строку позовної давності до первісного позову ОСОБА_1 . У цій заяві він зазначає, що позивач звернувся до суду лише через 15 років від дня видачі оспорюваних ним документів, а тому пропустив строк позовної давності. Указує на те, що позивачу було відомо про те, що титульний власник земельної ділянки ОСОБА_4 , а в подальшому і він відповідач, як спадкоємець її майна, відкрито користувалися земельною ділянкою, яку передали в оренду. Позивач як мешканець села не міг не знати про такі обставини.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28.04.2023 зустрічний позов ОСОБА_2 був прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1

12.05.2023 позивач ОСОБА_1 подав відзив на зустрічний позов у якому зазначив про те, що пред`явлені до нього відповідачем зустрічні позовні вимоги він не визнає, оскільки вони є необґрунтованими. Зокрема, ОСОБА_2 не обґрунтував у чому полягає неправомірність оскаржуваного ним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА. Щодо оскаржуваного державного акту на право власності на земельну ділянку доводи ОСОБА_2 про невідповідність бланка цього акту вимогам законодавства чи його крадіжку ОСОБА_1 є неспроможними. Заява відповідача про сплив позовної давності не містить доказів такого факту, оскільки про повне співпадіння ділянки ОСОБА_2 з його ділянкою він дізнався лише з відповіді державного реєстратора від 05.03.2020. Окрім того, на вимогу власника про визнання незаконним правового акта органу державної влади, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Про існування такого акта йому стало відомо лише 07.09.2020 під час ознайомлення з матеріалами даної справи в суді. До цього йому не було відомо ні про наявність державного акта на право власності на землю на ім`я ОСОБА_4 , ні про наявність свідоцтва про право на спадщину на ім`я відповідача.

18.05.2023 представник відповідача подав відповідь на відзив на зустрічний позов у якій заперечив проти викладених у відзиві обставин. Зокрема, вказав на те, що позивач отримав державний акт про право власності на землю старого зразка, у той час, коли діяли новий бланк та форма такого правовстановлюючого документа. Не може погодитися з тим фактом, що починаючи з 2003 року позивач обробляв спірну ділянку, а потім передав у користування ОСОБА_5 , який може засвідчити даний факт. Така обставина підлягає доказуванню іншими доказами. Натомість з 2005 року баба відповідача отримала на спірну ділянку правовстановлюючий документ і такій ділянці був присвоєний кадастровий номер та вона перебуває в оренді ТОВ «Агротрейд Груп».

23.05.2023 позивач подав до суду заперечення на відповідь відповідача, де зазначив про те, що строк позовної давності позивачем не пропущений, а доводи відповідача про підробку бланка державного акта на землю є безпідставними.

Бориспільська районна державна адміністрація, як правонаступник Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, відзиву на первісний та зустрічний позов не подавала, свого представника для забезпечення участі в розгляді справи не направляла, будь-яких заяв з процесуальних питань чи по суті до суду не подавала.

19.07.2023 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

У судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову просили відмовити з підстав, що викладені у позовній заяві та відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник первісного позову не визнали та просили у його задоволенні відмовити, а зустрічний позов підтримали в повному обсязі з підстав, що вкладені у відзиві на позов та зустрічній позовній заяві. Також підтримали подану ними заяву про застосування до первісного позову наслідків спливу позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наявними доказами судом установлено, що ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2021 року було залучено до участі у справі в якості відповідача Бориспільську районну державну адміністрацію Київської області, як правонаступника Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» та розпорядження КМ України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій».

За приписами ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею ст.89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 14Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 15ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 752 від 20 листопада 2002 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» були передані у приватну власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, переданих у колективну власність колишньому КСП АФ «Маяк» громадянам згідно списку, в тому числі й позивачу ОСОБА_1 (земельні ділянки № НОМЕР_2 , загальною площею 2,190 га).

На підставі клопотання Стовп`язької сільської ради; заявки районного відділу земельних ресурсів; доручення Київського обласного управління земельних ресурсів; технічного завдання на виконання робіт та згідно договору № 842 від 19.10.2001 Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук була розроблена Технічна документація зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) в межах Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

У списку громадян, власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) під номером 10 є прізвище позивача ОСОБА_1 , якому мала бути виділена земельна ділянка під номером НОМЕР_3 площею 53 га. Як з`ясовано в судовому засіданні у даному списку закралася помилка, оскільки ОСОБА_1 виділялося дві ділянки: під номером АДРЕСА_1 та під номером 53 з відповідними площами: № 10 на полі №2, площею 1,45 га та № 53 на полі №4, площею 0,74 га. Саме відносно останньої ділянки і виник спір про право між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Дана обставина опосередковано підтверджується збірним кадастровим планом земельних ділянок, що міститься у вищевказаній Технічній документації. Матеріали цієї документації містять акт про передачу на зберігання межових знаків власниками земельних ділянок, згідно списку, в якому є прізвище позивача ОСОБА_1 та підпис від його імені про отримання межових знаків. Проте, зазначений акт не містить дати вчинення такої дії.

Із копії державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784, виданого 15 липня 2003 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 10 вбачається, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,190 га, що розташовані на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Одна ділянка площею 1,451 га, а інша 0,739 га. Кадастрові номера таким ділянкам не присвоєні, хоча зазначені їх розміри та суміжні землекористувачі, серед яких є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , котрий є сином позивача ОСОБА_1 . Дана обставина про суміжність ділянок позивача та його сина ОСОБА_7 також підтверджена показаннями свідків по справі.

Лише 19 лютого 2020 року позивач звернувся до ТОВ «Регіонземсервіс» із заявою про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Цим товариством була виготовлена технічна документація на вищезазначену земельну ділянку із присвоєнням кадастрового номера 3223387200:06:003:___. Згідно кадастрового плану вбачається площа цієї ділянки 0,7385 та суміжні землекористувачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Отже, така заява ОСОБА_1 стосувалася саме земельної ділянки № НОМЕР_4 на полі № НОМЕР_5 , площею 0,74 га.

Рішенням № РВ-3202324092020 від 05 березня 2020 року державний кадастровий реєстратор Відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області відмовив позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру в зв`язку з тим, що в межах земельної ділянки, яку треба зареєструвати, розташована інша земельна ділянка з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008 ( площа співпадає на 100%).

Земельна ділянка з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 614780 від 02.11.2005, площею 0,7385, належала ОСОБА_4 та була успадкована відповідачем ОСОБА_2 відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України з часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтвердження належності ОСОБА_2 такої спадщини 15.10.2010 державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори йому було видане свідоцтво про право на спадщину на це майно.

Представник позивача адвокат Гичко О.А. 07.04.2020 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із запитом щодо надання копії Державного акту на право власності на земельну ділянку (пай), яка була виділена ОСОБА_4

14.04.2020 на такий запит була надана відповідь № 29-10-0.331-5310/2-20 про відсутність підстав надати копію вищезазначеного Державного акту в зв`язку з відсутністю згоди власника на поширення персональних даних та документів, що підтверджують право діяти від її імені.

Із наданої представником позивача, разом із позовом, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 204017721 від 13.03.2020 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008 перебуває в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп». Орендодавцем такої земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Аналогічну Інформацію представник позивача подала і станом на 12.06.2020 при подачі позовної заяви в новій редакції.

Із копії спадкової справи № 136 від 21.04.2010 вбачається, що спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є її онук ОСОБА_2 , відповідач за первісним позовом у даній справі.

До складу спадщини ввійшли земельні ділянка: № НОМЕР_6 з кадастровим номером 3223387200:05:014:0008, площею 1,4667 га та №2 з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008, площею 0,7385 га., згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 614780 від 02.11.2005.

15.10.2010 державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Новаку О. Г. було видане свідоцтво про право на спадщину на це майно.

Набуттю ОСОБА_4 права власності на вищевказані ділянки передували певні події та акти органу державної влади. Так, розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 14 липня 2005 року № 391 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам-власникам сертифікатів на право на земельні частки (паї) в межах Стовп`язької сільської ради» ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку № НОМЕР_4 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,2052 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

На її ім`я 02.11.2005 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯА№ 614780, про що судом вище вже було зазначено. Цільове призначення землі - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площа - 2,2052 га; кількість ділянок 2; розташування - територія Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Свідок ОСОБА_5 показав суду, що йому відомо про суть та предмет спору, адже він також має дві земельні ділянки, що були виділені йому як земельні паї на «верхньому» та «нижньому» полях. Ці ділянки були розпайовані першочергово на звернення частини пайовиків, у тому числі його та позивача. Була складена схема з двох полів і кожній ділянці був присвоєний номер. Через місцеву сільраду таким пайовикам були виготовлені документи на землю. Спочатку такі земельні ділянки вони почали обробляти без наявних документів, а через рік продовжили обробіток та розпочали процес виготовлення державних актів. ОСОБА_1 та його сім`я також перші роки обробляли земельну ділянку, що була виділена їм на тому ж полі, що і йому. ОСОБА_1 мав свою техніку для обробітку і займався обробкою землі певний час, а потім передав землю йому для обробітку. Хоча, договору оренди землі він не зміг укласти з ОСОБА_1 , бо його ділянці не присвоєний кадастровий номер. Він також має такий же державний акт як і в ОСОБА_1 , на якому також кадастровий номер не зазначений. Земельну ділянку ОСОБА_1 він обробляє більше 10 років.

Свідок ОСОБА_8 зазначив, що він також вимушений був у судовому порядку відновлювати своє право на виділену йому земельну ділянку, таку ж як і в ОСОБА_1 . Він входить в коло осіб, яким першочергово виділяли земельні паї на початку 2000-х років. ОСОБА_1 виділили землю на тому ж полі, де і йому. Цим займалися сільські землевпорядники. Земля була не розорана, а тому вони вимушені були власними силами здійснювати її рекультивацію. Особисто йому стало відомо про накладки земель з іншими співвласниками у 2016-2017 рр., коли він почав виготовляти кадастровий номер на свої ділянки.

Свідок ОСОБА_9 показав суду, що він також має аналогічний пай і йому стало відомо про накладки земель з іншими співвласниками у 2015-2016 рр., коли він почав виготовляти кадастровий номер на свої ділянки, які були успадковані після смерті його тещі. Тому він звертався до суду з відповідним позовом, який був задоволений. Кадастровий номер на його ділянки після цього був виготовлений, хоча дати він не пам`ятає. ОСОБА_1 раніше обробляв свою землю сам, а потім передав ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_10 (дружина ОСОБА_1 ), зазначила про те, що державний акт на землю був виготовлений та отриманий її чоловіком у 2003 році. Виділену землю вони спочатку обробляли своїми силами, маючи власну техніку. Згодом, у 2012-2013 рр. передали ОСОБА_5 для обробітку. Документів ОСОБА_5 на землю чоловік не давав, а ОСОБА_5 не вимагав. Їй відомо, де в натурі знаходиться виділена чоловіку земля.

ОСОБА_7 (син ОСОБА_1 ) як свідок показав суду, що він також як пайовик отримав земельну ділянку поруч із батьковою та братовою землею. Приблизно у 2001-2002 роках вони сім`єю самостійно почали обробляти виділену землю на нижньому полі, яку згодом передали в оренду ОСОБА_5 . Про відсутність кадастрового номера у своєму державному акті на землю довідався близько трьох-чотирьох років назад, тоді ж дізнався про наявність накладок земельних ділянок і в судовому порядку відновлював своє право на землю.

Свідок ОСОБА_11 (син ОСОБА_1 ) зазначив, що йому відомо про те, що батько має земельний пай, що складається із двох ділянок, їх він отримав у 2003 році. Йому також виділений такий же пай поруч із батьковою землею. Спір є про земельну ділянку на нижньому полі. Отримані земельні ділянки: пай батька, його пай та пай брата вони самостійно обробляли від дня її отримання, бо мали техніку. Згодом передали землю для обробітку ОСОБА_5 , за усною домовленістю. Про відсутність кадастрового номера він дізнався лише в 2020 році, разом з батьком звернулися до суду з позовом. Позов батька досі розглядається судом.

Свідок ОСОБА_12 показав суду, що йому відомо про суть спору, оскільки він проживає поруч із спірною ділянкою та є керівником ТОВ «Агротрейд Груп». Зокрема, його товариство дійсно орендує земельну ділянку ОСОБА_2 , але обробляє не її, а іншу рівноцінну, згідно виділеного сільською радою масиву землі відповідно до кількості гектарів орендованої землі. Де знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 йому не відомо, але він знає на якому вона полі, бо живе напроти нього. Це поле №4, площею близько 25 га і він знає, що його обробляють ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , а ОСОБА_1 на тому полі він ніколи не бачив. Спори про землю на цьому полі почалися ще в 2004-2006 роках, коли їх почали обробляти ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , а пайовиків він на тому полі ніколи не бачив.

Відповідно до частини 3 статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічна норма міститься у частині 4 статті 319 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку встановлених законом.

За змістом частин 1, 2 статті 328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 21ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 травня 2013 року по справі № 6-33цс13 вбачається, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року по справі № 6-2824цс15.

На виконання Указу Президенту України від 08 серпня 1995 року №720/95«Про порядокпаювання земель,переданих уколективну власністьсільськогосподарським підприємствамта організаціям» Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Українською академією аграрних наук 04 червня 1996 року були затверджені Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій.

Відповідно до підпункту 3.1 цих Методичних рекомендацій громадянин, який має сертифікат на право на земельну частку (пай) і бажає одержати свою земельну частку (пай) в натурі, подає підприємству заяву за формою, наведеною в додатку №1.

Згідно з підпунктом 3.2. місцеположення в натурі земельної ділянки, що надається згідно з Схемою, погоджується виконавчим органом управління підприємства в місячний строк з часу подання заяви співвласника про вихід із складу цього підприємства. Рішення виконавчого органу управління підприємства є підставою для виконання робіт щодо передачі земельної частки (паю) в натурі. У випадках, коли Схема не розроблена, місцеположення земельної частки (паю), що передається, погоджується відповідним рішенням чергових загальних зборів (зборів уповноважених) підприємства, але не пізніше трьох місяців з часу подання заяви про вихід із складу цього підприємства. У випадках вимоги про негайне виділення земельної ділянки в натурі, надання її здійснюється протягом поточного сільськогосподарського року не більше ніж за 12 місяців. Відповідне рішення загальних зборів (зборів уповноважених) за формою, наведеною в додатку № 2, є підставою для виконання робіт щодо передачі земельної частки (паю) в натурі.

Підпунктом 3.3. визначено, що передача земельної частки (паю) в натурі провадиться згідно зі Схемою та проектом організації території земельних ділянок першочергової передачі.

Згідно з підпунктом п. 3.8. після визначення меж в натурі складається акт передачі земельної ділянки із земель колективної власності у власність громадянину за формою, наведеною в додатку № 4.

Відповідно до підпункту 3.9. технічна документація щодо передачі земельної частки (паю) в натурі оформляється в трьох примірниках в обсязі відповідно переліку, що наведений в додатку № 5. Перший примірник видається власнику земельної ділянки, другий з журналом геодезичних вимірювань - зберігається в районному (міському) відділі земельних ресурсів, третій - залишається у землевпорядній або іншій організації, що виконує ці роботи. Вказана технічна документація є підставою для прийняття рішення місцевою радою про видачу державного акта на право приватної власності на землю, з визначенням цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної (міської) державної адміністрації (виконавчого комітету міської Ради).

Процедура отримання позивачем ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю порушена не була. Допущення розробником технічної документації зі складання такого державного акта певних помилок, що не залежали від волі позивача не можуть бути безумовною підставою для визнання такого акта недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 177 ЦК України одним із видів об`єктів цивільних прав є речі. За приписами частини 1 статті 181 ЦК України земельна ділянка є нерухомою річчю, а отже згідно частини 1 статті 182 цього ж Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до приписів пункту «г» частини 1 статті 81ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «а» частини 3 статті 122ЗК України (в редакції станом на 01 січня 2002 року) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Відповідно до ст.21Закону України«Про місцевідержавні адміністрації» (в редакції станом на 20 листопада 2002 року) місцева державна адміністрація подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель.

Відповідно до ст.125ЗК України (в редакції станом на день видачі державного акту на право власності на земельну ділянку позивача 15 липня 2003 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.16 Перехідних положеньЗК України (в редакції станом на день видачі державного акту на право власності на земельну ділянку позивача 15 липня 2003 року) громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Відповідно до частини 1 статті 21Закону України«Про місцевідержавні адміністрації»№ 586-ХІVвід 09квітня 1999року ( в редакції станом на 15 липня 2003 року) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 154ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Відповідно до частини 1 статті 155ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.

При цьому відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності.

Позивач ОСОБА_1 не здійснив державної реєстрації свого права на передану йому у власність земельну ділянку відповідно до такого закону, хоча це й не зумовило позбавлення його прав користування та володіння належною йому земельною ділянкою.

Відповідно до п. 2 Розділу VII «Прикінцевих і перехідних положеньЗакону України «Про Державний земельний кадастр»№3613-VI від 07 липня 2011 року земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом.

У разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом.

Право власності позивача ОСОБА_1 на спірну ділянку виникло у нього до 2004 року, а отже виділені йому за таким актом земельні ділянки можуть вважатися сформованими відповідно до вищевказаної норми закону.

За приписами пунктів 9, 10 Розділу VII «Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» №3613-VI від 07 липня 2011 року до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Таким чином, на підставі досліджених судом доказів встановлено, що позивачем ОСОБА_1 був отриманий у встановлені законом спосіб і порядок Державний акт на спірну земельну ділянку, який відповідно до вказаної норми є дійсним, а надані йому 2 земельні ділянки вважаються сформованими.

Згідно п. 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Зважаючи на вищезазначене, суд не бере до уваги позицію відповідача ОСОБА_2 та його представника про те, що земельна ділянка за кадастровим номером 3223387200:06:003:0008, площею 0,7385 га, в складі земельної ділянки № 10/53 сукупною площею 2,190 га ОСОБА_1 у власність не передавалася, оскільки Державний акт на право власності на земельну ділянку встановленого зразка ним не був отриманий, а також щодо втрати чинності цього державного акту в зв`язку зі зміною земельного законодавства й необхідністю присвоєння відповідних земельним ділянкам кадастрових номерів, виходячи з вищевикладеного.

Згідно з ч. 1 ст.154ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Відповідно до ч. 1 ст.155ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з частиною першою статті 21ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

При цьому передумовою та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Стаття 14Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Як передбачено ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначені норми Конституції України та Першого протоколу до Конвенції закріплюють основні права осіб на власність, зокрема на землю. Ці положення передбачають заборону на позбавлення права власності інакше як в інтересах суспільства та виключно на підставі закону.

У рішенні по справі «Христов проти України» (Заява № 24465/04) (п.46) Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар».

Разом з тим, не вбачається у спірних правовідносинах будь-якого суспільного інтересу як підстави для позбавлення сторін права власності.

Проте, як вбачається із матеріалів справи позивачу ОСОБА_1 державним кадастровим реєстратором 05.03.2020 було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо його ділянки площею 0,7385 га. Таким чином у здійсненні її державної реєстрації було відмовлено, оскільки було установлено розташування в межах наявної земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Такою ділянкою виявилася ділянка, що належить відповідачу ОСОБА_2 в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до ст. 16 цього ж Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Як вбачається із наданих сторонами доказів кадастровий номер земельної ділянки позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,7385 га є 3223387200:06:003:_____(далі наступні чотири цифри відсутні). Земельна ділянка, площею 0,7385 га, що належить відповідачу ОСОБА_2 має кадастровий номер 3223387200:06:003:0008 (повний набір цифр та знаків в системі нумерації).

Відповідно дост.1301ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Позивач ОСОБА_1 на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Київської області від 20 листопада 2002 № 752 року отримав у приватну власність із земель КСП «Агрофірма «Маяк» дві земельні ділянки, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784 від 15 липня 2003 року.

Виділення позивачу земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,190 га (площами 1,451 га та 0,739 га), що розташовані на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, підтверджується і матеріалами поданої технічної документації, відповідно до якої саме за клопотанням голови Стовп`язької сільської ради відповідно до затвердженої Схеми розпаювання, позивачеві було виділено земельні ділянки під № 10/53. Отже, сільська рада була обізнана щодо номерів земельних ділянок, які були виділені позивачу. Ймовірно, це були ділянки під номерами 10 та АДРЕСА_2 , а не під номером 10/53.

Будь-яких порушень, недобросовісності в діях позивача чи подання ним неправдивих документів для можливості отримання спірних земельних ділянок в суді не встановлено.

Розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації № 391 від 14 липня 2005 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки (паю), площею 0,7385 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, отримання нею державного акту на цю земельну ділянку, видача свідоцтва про право на спадщину на ім`я відповідача ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 порушило вже наявне право власності на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 , а відтак його позовна вимога в цій частині є обґрунтованою.

Однак, позивач, за його поясненням та показаннями свідків, з 2003 року безперешкодно та відкрито користувався спірною земельною ділянкою. Проте, починаючи з 2012-2013 рр. року він передав у користування виділені йому ділянки іншій особі ОСОБА_5 . Така передача земельної ділянки відбулася не у відповідності до вимог законодавства, без оформлення певного виду угоди договору оренди, що суперечить приписам ЦК України, ЗК України, ПК України та Закону України «Про оренду землі». Проте, ці обставини не є предметом доказування ні первісного, ні зустрічного позову.

До цього часу виданий ОСОБА_1 . Державний акт на спірну земельну ділянку недійним не визнавався. Прийняття оскаржуваного позивачем ОСОБА_13 розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 14.07.2005 № 391 та видача державного акту на ім`я ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку відбулося вже після отримання позивачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Однак, слід звернути увагу на те, що кадастровий план земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,7385 га, що належала ОСОБА_4 та яку успадкував відповідач ОСОБА_2 має кадастровий номер, графічні позначення, точки відліку, розміри та зазначення суміжних землекористувачів. Серед яких указані землі спільного використання; землі власників сертифікатів (без їх зазначення) та землевласника ОСОБА_14 .

Кадастровий номер ділянці, яка виділялася позивачу ОСОБА_1 не присвоєний, хоча зазначений її розмір, майже аналогічний ділянці відповідача (при умові застосування правила заокруглення чисел в арифметиці) та суміжні землекористувачі, серед яких є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Однак, даних про суміжного користувача ОСОБА_14 технічна документація земельної ділянки ОСОБА_1 не містить.

Такий факт може свідчити як про наявність допущених технічних помилок чи описок іншими особами, які здійснювали виготовлення технічної документації, державних актів і т.п. щодо спірної ділянки так і наявність аналогічної земельної ділянки, котра не витребувана її власником.

Допущення помилки іншою особою (не позивачем) в нумерації земельних ділянок, за умови погодження такої нумерації Стовп`язькою сільською ради, затвердження технічної документації з такою нумерацією, виготовлення кадастрових планів земельних ділянок з такою нумерацією із зазначенням опису меж земельної ділянки та суміжних землекористувачів чи землевласників, передача межових знаків на земельні ділянки з такими номерами, вільне відкрите користування позивачем такими земельними ділянками з 2003 по 2012-2013 роки, не може слугувати підставою для позбавлення позивача ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.

Виправлення таких технічних помилок відбувається відповідно до приписів чинного законодавства і не повинно порушувати будь-яких прав титульного власника чи добросовісного набувача. Спосіб захисту, що обраний позивачем у даному спорі, на думку суду, не є тим способом, що відновить його порушене право. Відновити своє порушене право можливо відповідно до вимог ст. 388 ЦК України. Такого висновку суд дійшов з огляду на зміст постанови Верховного Суду у даній справі від 11.01.2023 в якій зазначено про те, що залежно від встановлених обставин, суду необхідно звернути увагу на спосіб захисту порушеного права, обраного позивачем.

Проте, на думку суду, недбале ставлення позивача до здійснення свого права власності на передану йому земельну ділянку, що за твердженням колегії суддів Верховного Суду, яка переглядала попередні рішення у даній справі, може мати ознаки недобросовісності користування своїми правами, що вплинуло на те, коли він довідався або міг довідатися про те, що спірна земельна ділянка перебуває у іншої особи, яка передала її в оренду ТОВ «Агротрейд Груп», є причиною того, що спір виник не із-за протиправності чиїхось дій чи рішень, а із-за бездіяльність самого позивача, що полягала у несвоєчасному здійсненні ним оформлення відповідно до вимог закону свого права на передані йому у власність земельні ділянки.

Відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17.

Ігнорування позивачем ОСОБА_1 , впродовж майже 17 років до дня звернення до суду, вимог закону щодо здійснення державної реєстрації земельних ділянок з присвоєними кадастровими номерами; його достеменна обізнаність про існування так званих «накладок» земельних ділянок, що були виділені йому та певній групі його однодумців першочергово із земельними ділянками інших пайовиків, котрим земельні ділянки в натурі виділялися пізніше; його упевненість у тому, що його земельна ділянка обробляється іншою особою, а тому не вибуде з його володіння та невжиття ним заходів по оформленню права такої особи користуватися такої земельною ділянкою відповідно до закону, оскільки їм обом були відомі причини неможливості присвоєння кадастрового номера, і є тим, невеликим та неповним масивом причини спливу позовної давності щодо його вимог.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що дізнався про порушення свого права власності на земельну ділянку та неможливість внесення відомостей до Державного земельного кадастру після того, як звернувся до відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Київській області та отримав відповідь 05 березня 2020 року про відмову в присвоєнні належній йому земельній ділянці кадастрового номеру.

З урахуванням встановлених судом обставин, досліджених і оцінених доказів посилання відповідача, що він та його спадкодавець вільно і відкрито користуються/користувалися спірною земельною ділянкою з 2005 року, а третя особа ТОВ «Агротрейд Груп» використовує її за цільовим призначенням, є доказом можливості позивача дізнатися з того часу про порушено право.

Права позивача як власника земельної ділянки дійсно ніхто не оспорював, доказів щодо існування інших спорів щодо спірної земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ТОВ «Агротрейд Груп» також не було надано. Однак, про порушене право позивач міг дізнатися не з рішення державного кадастрового реєстратора від 05 березня 2020 року, яким йому було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, а саме від особи, яка відкрито, хоча й без достатніх законних підстав, користувалася не лише земельною ділянкою ОСОБА_1 , а й іншими суміжними ділянками та знала про існування накладок в кадастровій карті та неможливості присвоєння в зв`язку з цим ні ОСОБА_1 , ні суміжними землекористувачами кадастрових номерів ОСОБА_5 . Опосередковано це підтверджується показами свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_12 . Перший з них дав показання про те, що від дізнався про накладки земель у полі, де розташована земля ОСОБА_1 у 2015-2016 роках, коли виготовляв кадастровий номер для земельної ділянки своєї тещі. Другий, як керівник ТОВ «Агротрейд груп», підтвердив доводи відповідача про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 обробляють удвох це поле, взявши в оренду (користування) землю в інших власників паїв. ОСОБА_16 вони займаються давно, а спір з приводу землі у цьому полі виник ще в 2004-2005 роках.

У судовому засіданні суд дійшов до переконання, що позивач ОСОБА_1 не 05.03.2020 дізнався про те, що його право порушене, а значно раніше після передачі ОСОБА_5 права користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди, який не міг бути оформлений без наявності кадастрового номера. За поясненнями позивача та показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 таким часом, ймовірно, є період часу з 2012 по 2017 роки, у який інші сусідні землекористувачі вже довідалися про проблему накладення земельних ділянок на виділеному полі з іншими пайовиками ПП «Агрофірма «Маяк».

Про такі обставини він міг довідатися не лише від сусідніх землекористувачів, а безпосередньо від ОСОБА_5 , якому він у не встановлений законом спосіб передав у 2012-2013 роках виділену йому земельну ділянку в користування для обробітку та вирощення сільськогосподарської продукції та якому це було достеменно відомо.

Таким чином суд констатує, що перебіг позовної давності почався від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, що полягало в тому, що в полі, де йому була виділена земельна ділянка існують накладання меж земельних ділянок, що були виділені пайовикам, у тому числі йому, з ділянками, що були виділені іншим особам в результаті розпаювання землі згодом. Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України такий строк, з огляду на неможливість визначити місяць та число, припадає на 01.01.2018.

Судом не встановлено жодної підстави зупинення чи переривання перебігу позовної давності. Статтею 267 ЦК України передбачені наслідки спливу перебігу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач ОСОБА_2 та його представник заявили суду у встановлений законом строк про наслідки спливу позовної давності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 не відносяться до передбачених ст. 268 ЦК України вимог, на які позовна давність не поширюється. Отже, суд відмовляє позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог у зв`язку із спливом позовної давності, перебіг якої розпочався з 01.01.2018 відповідно до встановлених обставин та приписів ч. 1 ст. 254 ЦК України.

Оспорюване позивачем розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА Київської області від 14.07.2005 № 391, в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки, свідчить про те, що ОСОБА_4 була передана у власність як власнику сертифікату на право на земельні частки (паї) ПП «Агрофірма «Маяк» в межах Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області двох ділянок під №№ 53, загальною площею 2,2052 га. Згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї), що надана Дівичківською сільською радою Бориспільського району це ділянка № НОМЕР_4 , площею 1,47 (номер поля не зазначений) та ділянка № НОМЕР_4 , площею 0,74 га на полі №4.

Однак, представником відповідача разом із зустрічним позовом до матеріалів справи долучені письмові докази (копії документів), які свідчать про наявність певних протирічь.

Зокрема, у додатку до розпорядження голови райдержадміністрації від 14.07.2005 № 391 (том 5 а.с. 40-42) прізвище ОСОБА_4 відсутнє. Зазначений додаток складається із списку осіб в кількості 195 осіб та після цього не містить продовження, а підписаний керівником апарату адміністрації.

На противагу цьому в додатку до розпорядження голови райдержадміністрації від 14.07.2005 № 391 (том 1 а.с. 95), що надійшов на вимогу суду від відділу у Переяслав-Хмельницькому районі ГУ Держгеокадстру у Київській області 21.07.2020 прізвище ОСОБА_4 присутнє під номером (ймовірно) 196, оскільки якість копії занадто низька. Наступною за нею особою зазначена ОСОБА_14 , котра, ймовірно, доводиться їй донькою, як це вбачається із заяви від імені ОСОБА_14 від 28.07.2010 про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (том 1 а.с. 69).

Зазначені обставини сторонами у спорі не оспорювалися та не були підставою позовних вимог. Тому, суд вкотре констатує наявність певних помилок, які могли бути причиною виникнення спору в суді або ж такими бути не могли з огляду на відсутність доводів сторін з цього приводу.

Доводи відповідача та його представника, що позиція позивача, викладена в позовній заяві та наданих поясненнях, ґрунтується на не нормах існуючого права, а виключно виходячи з припущень, спростовуються змістом позову, наявними у справі доказами, установленими судом нормами матеріального права, а тому відхиляються судом як необґрунтовані.

Крім того, суд враховує, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi ius).

Деталі пояснила Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19. Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

Таким чином, встановивши правову природу заявлених позовів, в достатньому обсязі визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову в зв`язку з спливом позовної давності та про відмову в задоволенні зустрічного позову в зв`язку з недоведеністю вимог про незаконність акту індивідуальної дії органу державної влади та порушене право позивача за зустрічним позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні як первісного так і зустрічного позову судові витрати, понесені сторонами, їм не відшкодовуються, а покладаються на них.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. 15, 21, 177, 181, 182, 253, 254, 256, 257, 261, 267, 268, 317, 319, 328 та 373 ЦК України, 122, 125, 126, 154, 155 та п. 16 Перехідних положень ЗК України, згідно ст. 10, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 211, 223, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , треті особи: Дівичківська сільська рада Бориспільського району Київської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп» про визнання незаконним рішення органу державної влади, визнання недійсним державного акту на землю та свідоцтва про право на спадщину відмовити в зв`язку зі спливом позовної давності.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Дівичківська сільська рада Бориспільського району Київської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп» про визнання недійсним рішення органу державної влади, визнання недійсним державного акту на землю відмовити за недоведеністю вимог.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 08.03.2024.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований та проживаючий по АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 зареєстрований та проживаючий по АДРЕСА_4 ;

відповідач: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, вул. Київський шлях, 74, м. Бориспіль, Київська область, 08300 код ЄДРПОУ 24209740;

третя особа: Дівичківська сільська рада, вул. Сонячна, 1А, с. Дівички, Бориспільський район, Київська область, 08456, код ЄДРПОУ 04361491;

третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп», вул. Миру,46, с. Веселе, Бориспільський район, Київська область, код ЄДРПОУ 36571630.

Суддя: О. І. Рева