Рішення

від 05.03.2024 по справі 293/1476/23

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/1476/23

Провадження № 2/293/55/2024

05 березня 2024 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

секретаря судового засідання Крисюк О.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Григор`єва Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Черняхів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СГС-Газтрейд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

І. СУТЬ ПОЗОВУ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить поновити її на роботі в ТОВ «СГС-Газтрейд» з дати звільнення на посаді оператора-заправника та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі, а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначила, що 25.03.2021 була прийнята на посаду оператора-заправника Товариства з обмеженою відповідальністю «СГС-Газтрейд» на АЗС, що знаходиться в с.Зарічани, вул. Бердичівське шосе, 4, Житомирського району Житомирської області. Проте, 26.06.2022 вона дізналась, що її звільнено з посади оператора-заправника АЗС з 01.06.2022 на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП, тобто за прогул без поважних причин. Зазначила, що з наказом про звільнення її не ознайомили, трудову книжку не видали, розрахунок при звільненні не провели.

Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернулась до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із заявою про проведення перевірки, щодо її незаконного звільнення та відсутністю повного розрахунку при звільненні, однак, в зв`язку з воєнним станом введеним в дію з 24.02.2022 проведення перевірок було накладено мораторій, який було знято 01.07.2023.

Крім того, 14.08.2023 отримавши лист Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, вона дізналась, що начебто у період з 07.03.2022 по 31.05.2022 перебувала у щорічній відпустці 24 календарних дні та у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю 61 день. Зазначає, що вказане не відповідає дійсності, оскільки у вказаний період вона виконувала свої посадові обов`язки, заяв про надання відпусток не писала.

ІІ. ПРОЦЕДУРА та ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 15.09.2023, справа №293/1476/23 передана на розгляд судді Збаражського О.М.

20.09.2023 ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області відкрито провадження у справі №293/1476/23, постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження.

18.10.2023 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач вказав, що позов не визнає в повному обсязі, звільнення ОСОБА_1 є законним, оскільки 01.06.2022 ОСОБА_1 не вийшла на роботу та не приступила до виконання своїх трудових обов`язків протягом всього робочого часу, про що було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. У зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці протягом всього робочого дня без поважних причин, наказом від 01.06.2022 ОСОБА_1 була звільнена з посади оператора-заправника АЗС з 01.06.2022, на підставі п. 4 ч 1 ст. 40 КЗпП України.

05.03.2024 в судовому засіданні позивач та її представник адвокат Денисенко М.В. позов підтримали з підстав, вказаних в позові, просили його задовольнити в повному обсязі. Представник позивача зазначила, що відповідач не ознайомив ОСОБА_1 із наказом про звільнення, трудову книжку не видав. Акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці складений з порушенням трудового законодавства, а саме за участі осіб, які не є працівниками товариства. Крім того, вказала, що відповідач зобов`язаний був відібрати у ОСОБА_1 пояснення щодо відсутності на робочому місці, однак цього не виконав.

Представник відповідача Григор`єв Р.І. просив відмовити в позові, вказуючи, що звільнення ОСОБА_1 з посади оператора-заправника АЗС проведено на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із відсутністю на робочому місці (прогул) повний робочий день без поважних причин, що підтверджується актом про відсутність працівника на робочому місці, табелем обліку робочого часу, до якого було внесено запис про прогул 01.06.2022. Звернув увагу суду, що ОСОБА_1 не повідомила про причини невиходу на роботу 01.06.2022, хоча директор товариства ОСОБА_4 телефонував їй протягом робочого дня, однак остання не відповідала, на роботу не вийшла. 02.06.2022 по телефону ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність з`явитись на підприємство з метою отримання трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку та наказу про звільнення, однак вона повідомила, що не бажає прибувати до підприємства. 02.06.2022 на адресу позивача, вказану в особовій картці працівника, товариством направлено повідомлення про необхідність прибуття до офісу ТОВ «СГС-Газтрейд» для отримання трудової книжки, розрахункових коштів та підписання розрахункових відомостей, однак ОСОБА_1 проігнорувала вказаний лист. Посилаючись на позицію Верховного Суду України у справі №6-409цс16, встановлені ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, зазначив, що строки звернення до суду ОСОБА_1 є штучно пропущеними з метою накопичення днів нарахування компенсації.

У судовому засіданні 05.03.2024 відповідно до ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Судом встановлено, що 25.03.2021 ОСОБА_1 прийнята в ТОВ «СГС-Газтрейд» на посаду оператора-заправника, що стверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 та наказом №5-к від 24.03.2021 ТОВ «СГС-Газтрейд» (а.с.48-49).

Актом від 01.06.2022 встановлено факт відсутності оператора-заправника ТОВ «СГС- Газтрейд» ОСОБА_1 без попередження відсутності і без поважних причин (а.с. 44).

У зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого дня до табелю обліку робочого часу за червень 2022 року внесено запис про прогул (а.с. 38).

Згідно наказу ТОВ «СГС-Газтрейд» № 23-К від 01.06.2022, ОСОБА_1 звільнена з посади оператора-заправника АЗС з 01.06.2022 згідно п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із прогулом без поважних причин (а.с.9).

Відповідно до листа від 02.06.2022 за вих. №2/06-02 ТОВ «СГС-Газтрейд» повідомило ОСОБА_1 про необхідність з`явитися до офісу товариства, що за адресою: АДРЕСА_1 для отримання трудової книжки, розрахункових коштів та підписання розрахункових відомостей, однак поштовий конверт не вручений адресату та був повернутий відправнику (а.с.50, 51,52,53).

За заявою ОСОБА_1 Центрально-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці в серпні 2023 року проведено перевірку щодо можливого порушення норм законодавства про працю керівництвом ТОВ «СГС-Газтрейд». За результатами перевірки керівнику підприємства ОСОБА_4 винесено припис про забезпечення додержання норм законодавства про працю в частині забезпечення своєчасності розрахунку при звільненні (а.с.5-6).

Відповідно до відомостей про розрахунок відпускних, оператору-заправнику ОСОБА_1 нараховано відпускні за період з 07.03.2022 по 31.03.2022 в сумі 5035,65 гривень (а.с.58) та нарахована компенсація за період 25.03.2022 по 01.05.2022 в кількості 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 1055,45 гривень (а.с.57).

Відповідно до відомості на виплату готівки №ВЗП-000056 ТОВ «СГС-Газтрейд» за червень 2022 року, ОСОБА_1 виплачено 849,64 гривень під підпис 18.06.2023 (а.с.46).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надав суду пояснення, що у період з 25.03.2021 по 15.06.2022 працював на АЗС оператором-заправником ТОВ «СГС-Газтрейд», що знаходиться в с. Зарічани, вул. Бердичівське шосе, 4, Житомирського району Житомирської області. Пояснив, що на АЗС працювало чотири оператора-заправника. Відповідно до графіку роботи, на зміну виходив один оператор-заправник АЗС, його ж змінював на наступний день інший оператор-заправник. Зміна починалась о 08 годині ранку та закінчувалась 20 години вечора. 01.06.2022 на зміні працювала ОСОБА_1 . В цей день він прийшов на АЗС, щоб написати заяву про звільнення, яку передав керівнику АЗС. На АЗС перебував близько години. Директора товариства ОСОБА_4 в той день не бачив. Акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці при ньому не складався. 02.06.2022 він змінив ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_6 допитаний в судовому засіданні пояснив, що працював на АЗС в м.Олевськ мийником-заправником. 01.06.2022 близько 09 години ранку йому зателефонував директор ОСОБА_4 та попросив приїхати на заправку в с.Зарічани, оскільки ніхто з операторів-заправників не вийшов на роботу. Приїхавши на АЗС в с.Зарічани, на заправці був відсутній оператор-заправник ОСОБА_1 , був лише ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , який приїхав на заправку злити пальне, однак поїхав на заправку в м.Олевськ, бо не було ключів від резервуарів для пального. ОСОБА_4 запропонував скласти акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, після складання акт підписав він та підписав водій ТОВ «Риолан плюс» ОСОБА_8 . На заправці він перебував 01.06.2022 з 12 години дня близько 4-5 годин. Щоб з`ясувати причини відсутності ОСОБА_1 на роботі керівник заправки їй телефонував у його присутності, однак ОСОБА_1 не відповідала.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що 31.05.2022 на вайбер ОСОБА_1 скинула йому заяву на звільнення, однак він повідомив її що треба відпрацювати два тижні та вийти на роботу 01.06.2022 згідно графіку. Однак 01.06.2022 близько 09 години ранку йому зателефонував водій постачальника пального ОСОБА_8 та повідомив, що не має заправника на АЗС, тому він не може злити пальне. 01.06.2022 він попередив мийника-заправника ОСОБА_6 , що працював в м.Олевську, про необхідність попрацювати на заправці в с.Зарічани, оскільки не вийшов оператор-заправник, на що він дав свою згоду. Приїхавши на заправку в с.Зарічани 01.06.2022 близько обіду, на заправці був керуючий заправкою ОСОБА_7 та водій ОСОБА_8 , оператора-заправника ОСОБА_1 на робочому місці не було. Після того як ОСОБА_1 не відповіла на його телефонні дзвінки, після обіду було складено акт про її відсутність на робочому місці. Протягом дня ОСОБА_4 телефонував ОСОБА_1 , щоб з`ясувати причини відсутності на робочому місці, однак вона не відповідала. Пояснив, що на заправці в с.Зарічани працювали чотири оператори-заправника. Трудової книжки ОСОБА_1 для працевлаштування не надала, тому була заведена нова трудова книжка. ОСОБА_5 вийшов на зміну 02.06.2022, тобто мав змінити ОСОБА_1 . Під час війни робочий день починався о 08 годині ранку та тривав до 17 години вечора. Акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці складав керуючий заправки ОСОБА_7 , акт підписали ОСОБА_4 , водій ОСОБА_8 та мийник-заправник ОСОБА_6 . Письмові пояснення у ОСОБА_1 не відбирались, оскільки вона була відсутня на робочому місці. Наказ про звільнення ОСОБА_1 складався того ж дня 01.06.2022 близько 18 години вечора та був направлений по пошті 02.06.2022, оскільки остання відмовилась приїхати до офісу товариства для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки та розрахункових коштів. До кінця червня 2022 року ОСОБА_1 не приходила на роботу. 18.06.2023 ОСОБА_1 отримала повний розрахунок при звільненні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що у 2022 році працював на заправці на підставі договірних відносин з директором товариства, працював віддалено. 01.06.2022 зранку йому зателефонував водій постачальника та повідомив, що не має заправника за АЗС в с.Зарічани. Приїхавши на заправку в с.Зарічани близько 10 години ранку ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, тому було складено акт про її відсутність на робочому місці 01.06.2022, який підписали мийник заправки ОСОБА_6 , директор заправки ОСОБА_4 та водій ОСОБА_8 . Директор заправки ОСОБА_4 01.06.2022 приїхав на заправку в с.Зарічани близько 12 години дня та перебував приблизно до 16-17 години вечора. Розрахунок із ОСОБА_1 був проведений 18.06.2023 у його присутності, ОСОБА_1 яка власноруч підписала розрахункову відомість.

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ, ОЦІНКА та МОТИВИ СУДУ

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23.

Роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції тут і надалі, що діяла на час звільнення позивача).

Відповідно до положень статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (ч.1 ст. 233 КЗпП України).

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ч.5 ст. 235 КЗпП України).

24.03.2022 набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до ч. 4 ст. 6 вказаного Закону, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем.

Положеннями ч.3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», встановлено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки", без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (ч.1 ст. 5 Закону).

Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду із позовом, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України (в ред., що діяла на час звільнення позивача з роботи) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення..

Стаття 234 КЗпП надає право на поновлення строків, пропущених з поважних причин.

При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Отже, підстави пропуску строку, визначеного статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, суд може поновити ці строки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що дізналась про звільнення з посади оператора- заправника АЗС 26.06.2022, однак встановленим порядком з наказом про звільнення не ознайомлена, докази вручення позивачу наказу про звільнення з посади в матеріалах справи відсутні, копію наказу отримала 13.09.2023 на запит адвоката.

Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 242/3602/19 дійшов висновку, що місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі належно оформленої трудової книжки.

Таким чином, суд приходить до переконання, що передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору позивачем не пропущено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 вказує, що не вчиняла прогул 01.06.2022, оскільки цього дня працювала на АЗС в с.Зарічани та виконувала свої трудові обов`язки. На підтвердження вказаних обставин посилалась на пояснення операторів-заправників, що працювали на АЗС в с.Зарічани - ОСОБА_5 та ОСОБА_9 .

За клопотанням позивача в судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_5 , який пояснив, що працював на АЗС в с.Зарічани оператором-заправки ТОВ «СГС-Газтрейд». 01.06.2022 прийшов на АЗС в с.Зарічани та подав заяву на звільнення за власним бажанням. На АЗС в с.Зарічани перебував близько однієї години, бачив ОСОБА_1 , яка виконувала свої трудові обов`язки. Директора заправки в той день не бачив, акт про відсутність ОСОБА_1 при ньому не складався.

З огляду на наведене, аналізуючи показання свідка ОСОБА_5 , суд дійшов висновку, що такі вочевидь не є тими достовірними та належними доказами, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на її робочому місці 01.06.2022 протягом усього робочого часу, оскільки ОСОБА_5 перебував на АЗС в с.Зарічани лише близько однієї години, при цьому саме ОСОБА_1 згідно погодженого графіку 01.06.2022 повинна була працювати на АЗС в с.Зарічани.

Свідок ОСОБА_9 29.01.2024 подала до суду письмові пояснення, які не можуть бути взяті судом до уваги та не є допустимими доказами згідно ст.78 ЦПК України.

При цьому допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 підтвердили факт відсутності на робочому місці оператора-заправника ОСОБА_1 на АЗС с.Зарічани 01.06.2022 в період з 09 години ранку до 16 години вечора, хоча згідно графіку повинна була у вказаний день виконувати свої трудові обов`язки. Крім того, під час дії воєнного стану робочий день починався о 08 годині ранку та тривав до 17 години вечора. У зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці до табелю обліку робочого часу за червень 2022 року внесено запис про прогул та складено акт про відсутність ОСОБА_1 01.06.2022 на робочому місці протягом робочого дня без попередження відсутності та поважності причин.

Поданий відповідачем акт про відсутність на роботі оператора-заправника ОСОБА_1 від 01.06.2022 підписаний директором ТОВ «СГС-Газтрейд» ОСОБА_4 мийником-заправником ТОВ «СГС-Газтрейд» ОСОБА_6 та водієм ТОВ «Риолан Плюс» ОСОБА_8 , які зафіксували факт відсутності ОСОБА_1 на роботі 01.06.2022.

Доводи позивача про те, що акт про відсутність на робочому місці складений не повноважними особами, тобто особами, які не є працівниками товариства, суд не приймає до уваги, оскільки такі твердження є голослівними та не доведені належними та допустимими доказами. У суду не має підстав не довіряти показанням свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , допитаних в судовому засіданні.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23.

Пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності її на роботі, які стали причиною звільнення, у матеріалах справи відсутні, відповідач намагався з`ясувати причини відсутності працівника на робочому місці, телефонував позивачу протягом робочого дня, однак позивач не відповідала, зазначене свідчить, що позивач уникала спілкування з роботодавцем.

Таким чином, неодержання пояснення працівника не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення та не свідчить про порушення процедури звільнення, оскільки факт порушення трудової дисципліни підтверджений зібраними у справі доказами.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Дисциплінарний проступок (прогул) позивачем вчинено 01.06.2022, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 01.06.2022, тобто в межах строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідач не ознайомив її з наказом про звільнення, не видав трудову книжку, не провів повного розрахунку при звільненні, не з`ясував причини відсутності на робочому місці, суд зазначає наступне.

Положеннями ч.1 ст. 47 КЗпП України закріплено обов`язок роботодавця в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення №58, встановлено, що у разі відсутності працівника на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Відповідно до пункту 6.2 Інструкції, трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Встановлені у цій справі обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки у розумінні положень частини п`ятої статті 235 КЗпП України.

Право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.

Судом надана оцінка діям обох сторін з урахуванням балансу прав та обов`язків як працівника, так і роботодавця. Судом встановлено, що позивачем не доведено, що вона була позбавлена можливості отримати трудову книжку в день звільнення, відповідно, критично оцінено доводи позивача щодо порушення її прав.

Розглядом справи встановлено та не спростовано позивачем, що позивач у день звільнення не працювала, роботодавець здійснив всі можливі для нього заходи для повідомлення позивача про звільнення, ознайомлення із наказом про звільнення, отримання трудової книжки та розрахункових коштів, оскільки намагався зв`язатися з нею за номером її телефону та засобами поштового зв`язку.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Аналізуючи викладене, позивач не довела, що 01.06.2022 вона перебувала увесь день на робочому місці та виконувала свої посадові обов`язки, не довела відсутність на роботі з поважних причин, як і не довела належними та допустимими доказами порушення відповідачем порядку її звільнення. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про законність звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Крім того, слід зазначити, що підставою для поновлення на роботі є скасування наказу про звільнення із займаної посади. Однак, зважаючи на те, що позивач не заявляла вимог про визнання наказу №23-к від 01.06.2022 ТОВ «СГС-Газтрейд» про звільнення незаконним та його скасування, у суду відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Належних та допустимих доказів того, що зазначений наказ про звільнення позивача у встановленому порядку визнаний незаконним та скасований, суду не надано.

Посилання позивача на необхідність застосування висновку Верховного Суду у справі №212/5018/20 щодо того, що суд повинен перевірити законність всіх попередніх стягнень, які за висновком роботодавця входять до системи для звільнення (річний строк та інше), незалежно від того чи оспорює позивач такі накази, які й не потрібно оспорювати заявленням окремої позовної вимоги, підлягають відхиленню з огляду на те, що у вказаній позивачем справі розглядався спір про звільнення працівника за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, однак у даній справі позивач звільнена з роботи за прогул, тобто обставини цих справ не є подібними.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи, що судом не встановлено підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно ст. 235 КЗпП України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Оскільки позивач в силу п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, такий відноситься за рахунок держави.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу, то суд звертає увагу позивача на положення частини 2 статті 141 ЦПК України, яка визначає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, понесені позивачем витрати на правову допомогу залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

адреса проживання:

АДРЕСА_2 ,

РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СГС-Газтрейд»,

адреса місцезнаходження: 11600, Житомирська область, м.Малин,

вул. Українських Повстанців, 31а

код ЄДРПОУ 36128079

Повне рішення складено та підписано 11.03.2024.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ