Ухвала

від 07.03.2024 по справі 463/8348/23

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/8348/23

Провадження №1-кс/463/2137/24

У Х В А Л А

07 березня 2024 року слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотанняадвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №62023140120000216 від 27.04.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України про скасування арешту майна,-

в с т а н о в и в:

адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова з клопотанням про скасування арешту майна, арешт на яке накладено 04.08.2022 в межах кримінального провадження слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова ухвалою №1-кс/463/4168/22 на належну їй земельну ділянку 4623683300:01:001:0695 площею 0, 126 га. При цьому, у судове засідання її ніхто не викликав, що унеможливило висловлення аргументів проти такого обмеження її прав.

У межах даного кримінального провадження речовим доказом визнано належну, ОСОБА_4 , земельну ділянку 4623683300:01:001:0695 площею 0, 126 га. Вважає, що належна їй земельна ділянка не відповідає встановленим у статті 85 КПК України критеріям належності засобів доказування.

Ця земельна ділянка, як об`єкт матеріального світу (річ) не є носієм фактичних даних, які прямо чи опосередковано підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Вона не була і не могла бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберігає на собі його сліди та не містить будь яких відомостей, які могли б бути використані як доказ факту чи обставин, що підлягають встановленню під час кримінального провадження.

Безпосереднім правовим наслідком визнання цієї земельної ділянки речовими доказами є застосування до неї, ОСОБА_4 , заходів процесуального примусу, що полягають в обмеженні її у можливості реалізації правомочностей по розпорядженню власною земельною ділянкою. З огляду на її процесуальний статус, навіть з позиції слідства, вона не приймала і не могла приймати участі у реалізації об`єктивної сторони злочинних посягань. ОСОБА_4 відкрито володіє та користується належним їй майном, набутим у встановленому Законом порядку. Тому, надмірна тривалість вжитих щодо вказаного майна обмежень суперечить встановленому у статті 2 КПК України завданням кримінального провадження, одним з яких є запобігання необґрунтованому процесуальному примусу.

Представник власникамайна -адвокат ОСОБА_3 просив слідчого суддю задовольнити клопотання у повному обсязі, з підстав у ньому наведених.

Слідчий у судовому засіданні пояснив, що за час досудового розслідування не здобуто доказів того, що вказана у клопотанні земельна ділянка, належна ОСОБА_4 накладається на червоні лінії проектованої вулиці Вернадського.

Вирішуючи дане клопотання слідчий суддя виходить з наступного.

Слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021140010000296 від 12.07.2021. Постановою прокурора від 27 квітня 2023 року виділено матеріали досудового розслідування щодо протиправних дій посадових посадові особи ГУ Держгеокадастру у Львівській області та Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (Солонківської ОТГ) яким присвоєно у ЄРДР номер № 62023140120000216 від 27.04.2023.

Так у матеріалах вказаного кримінального провадження містяться відомості щодо протиправних дій посадових посадові особи ГУ Держгеокадастру у Львівській області та Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (Солонківської ОТГ), пов`язаних із прийняттям рішень про передачу у власність громадян інших ділянок, що знаходяться на території, розташованій в межах червоних ліній проектованої дороги Вернадського, якою планується з`єднати житловий мікрорайон «Сихів» від проспекту Червоної калини до вул.Стрийської, запланованої Генеральним планом міста Львова, який затверджений ухвалою Львівської міської ради № 3924 від 30.09.2010 «Про затвердження містобудівної документації Корегування генерального плану м.Львова II-стадія» та Генеральним планом с. Зубра, який затверджений рішенням Зубрянської сільської ради № 445 від 21.05.2008, котрий був розроблений КП «Архітектурно-планувальне бюро», з урахуванням змін, затверджених рішенням Зубрянської сільської ради № 660 від 01.08.2013, розроблених ДП ДІПМ «Містопроект», який є чинним на даний час.

Слідчий звертався з клопотанням до слідчого судді про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 62021140010000296 від 12.07.2021.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 04.08.2022 в межах даного кримінального провадження слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова ухвалою №1-кс/463/4168/22 накладено арешт на належну мені земельну ділянку 4623683300:01:001:0695 площею 0, 126 га.

При накладенні арешту, суд покликався на ч.1ст. 98 КПК України, п.1 ч.2 та ч.3 ст. 170 КПК України. Тобто, підставою для накладення арешту була необхідність збереження вказаного майна, як речового доказу.

Дана ухвала набрала законної сили.

Під час судового розгляду встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, у вказаному кримінальному провадженні повідомлено про підозру. Окрім того, кримінальне провадження №62023140120000216, не здійснюється щодо неї, ОСОБА_4 , та остання немає жодного відношення до вказаного кримінального провадження, жодним процесуальним статусом у вказаному кримінальному провадженні вона не наділена, жодного відношення до кримінального провадження №62023140120000216 земельна ділянка 4623683300:01:001:0695 не має, арешт на майно ОСОБА_4 було накладено безпідставно та необґрунтовано. Окрім цього, як вбачається з доданої копії договору дарування земельної ділянки такий вчинений ще 17.10.2012., відповідно до якого ОСОБА_5 дарувальник обдарував ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься недоторканність права власності.

Згідно ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.1, ч.2 та абз.1 ч.3 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є: 1) доказом кримінального правопорушення, 2) підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, 3) конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч.2 ст. 170 КПК України).

Водночас відповідно до ст.11 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до вимог ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Однак, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Вказана норма пов`язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Так, метою арешту майна, є визначеною в п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України, тобто з метою забезпечення збереження речового доказу у кримінальному провадженні.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2ст. 173 КПК України.

Нормоюст. 41 Конституції Українивстановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Відповідно до положеньст. 98 КПК Україниречовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Слідчому судді також не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна.

За наведених обставин вважаю, що подальше перебування під арештом належної ОСОБА_4 , земельної ділянки порушуватиме баланс між втручанням у її права та свободи та потребами досудового розслідування.

Слідчим суддею при розгляді даного клопотання враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема правова позиція ЄСПЛ у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02.02.2023, заява №30352/11. Власник приватної компанії скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, що належить його компанії, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що оскільки утримання майна Заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним. Водночас також повинно існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв`язку з цим. У справі Заявника Суд взяв до уваги, що кримінальне провадження залишалося призупиненим без проведення активних слідчих дій та без можливості переоцінити подальшу необхідність збереження речових доказів. При цьому Суд врахував значну вартість цього майна. Як наслідок, ЄСПЛ констатував, що у цій справі не було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами Заявника, оскільки він був зобов`язаний нести надмірний тягар внаслідок тривалого утримання його майна як доказу.

Беручи до уваги вищевикладене, а також позицію слідчого наведену у судовому засіданні, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння власником належним йому майном, у застосуванні цього заходу відпала потреба, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна.

Керуючись вимогами ст. ст.170, 171, 173, 174, 309 КПК України, слідчий суддя,-

п о с т а н о в и в:

клопотання задовольнити

Скасувати арешт майна, який накладений ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04.08.2022 провадження №1-кс/463/4168/22, справа №463/4828/22, на належну ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0, 126 га з кадастровим номером 4623683300:01:001:0695, що розташована у с.Зубра Львівської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1