Рішення

від 11.03.2024 по справі 629/4498/23

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/4498/23 провадження № 2/632/134/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 рокум. Первомайський

Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі:

судді - Кочнєва О.В.,

за участі секретаря - Клименко А.В.,

представниці відповідача - адвоката Лєдєньової С.М.,

розглянувши у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні при розгляді справи по суті у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору емфітевзису, стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

24.10.2023 року на адресу суду на підставі ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.09.2023 року, яка 16.10.2023 набула чинності (а.с.44), про зміну підсудності справи надійшла вказана цивільна справа та була розподілена даному складу суду.

У позовній заяві позивач просив суд розірвати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) без номеру від 06.12.2021 року щодо земельної ділянки площею 1,6293 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6324583500:28:000:0041, укладеним між сторонами по справі; стягнути з відповідача на користь позивача - 15076,21 грн., з яких 7281,54 грн. - прострочена заборгованість, 315,93 - 3% річних, 4538,88 грн. - пеня, а також 2713,72 грн. - плати податку на доходу фізичних осіб (18%) та 226,14 грн. - військового збору (1,5%); зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку позивачу в стані, придатному для її цільового використання; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. та стягнути з відповідача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, попередній розрахунок яких був заявлений у розмірі 15000,00 грн.

Підставою заявлених вимог позивач вказав не виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, що свідчить про неналежне виконання умов договору, у зв`язку з чим позивач бажав розірвати вказаний договір в односторонньому порядку та стягнути з відповідача усі необхідні та встановлені договором платежі відповідно до договору та вимог законодавства, зокрема бюджетні платежі, та штрафні санкції.

Ухвалою судді від 13.11.2023 року вказана справа була прийнята до свого провадження, визначено вид позовного провадження, призначено підготовче провадження, змінено підставу для звільнення позивача від сплати судового збору при зверненні до суду, наданий відповідачу час для подання відзиву та зустрічної позовної заяви (а.с.46-47).

Ухвалою суду від 06.12.2023 року підготовче провадження у справі було відкладено, визначено наявність представника позивача в даній справі, наданий строк для подання відповіді на відзив та заперечення в разі подання відзиву відповідачем, призначено наступне судове засідання у підготовчому провадженні (а.с.59-60).

11.12.2023 року на адресу суду надійшов відзив з боку відповідача, направлений поштою 07.12.2023 року, тобто в межах визначеного судом та законом строку для його подання, в якому відповідач категорично не погоджувався із заявленими позовними вимогами та просив суд відмовити у їх задоволенні через повне виконання з його боку умов договору (а.с.66-74). Як додатки до відзиву надав квитанції про направлення поштових переказів на користь позивача у розмірі 13040,00 грн. та 465,00 грн. від 27.11.2023 року та від 29.11.2023 року відповідно (а.с.70). У вимогах відзиву вказував, що повністю сплачував за використання земельних ділянок, свідком чого були два свідки, які підтвердять факт передання коштів позивачу, підстав для розірвання договору емфітевзису немає, оскільки його норми відповідач не порушував та не порушує, додаткові підстави для його розірвання відсутні та для договорів даного виду взагалі відсутні істотні умови, які є загальними за нормами ЦК України і які відповідач не порушував.

27.12.2023 року до суду засобами Електронного суду надійшла відповідь на відзив з боку представниці позивача, в якій вона вказувала на невідповідність позиції відповідача фактичним обставинам справи та просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.80-84). Зокрема, зазначила, що кошти позивач перевів позивачу вже після звернення до суду, саме відповідач є податковим агентом, який має сплатити на користь позивача податки та збори до державного бюджету за користування земельною ділянкою, що відповідає вимогам Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 27.12.2023 року представниці позивача було надано право на участь у судовому засіданні у підготовчому провадженні 27.12.2023 року та в подальших судових засіданнях у справі у режимі відеоконференції за допомогою власних засобів зв`язку на підставі її клопотання (а.с.85-86).

Під час судового засідання 27.12.2023 року до участі у справі вступила представниця відповідача адвокат Лєдєньова С.М. (а.с.88).

В судовому засіданні 27.12.2023 року було встановлено час для ознайомлення позивача з відзивом та встановлено, що відповідь на відзив подана у межах, визначених судом строків для її подання, заслухано позиції сторін щодо руху справи та ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання відкладено підготовче провадження з метою надання часу стороні відповідача для подання заперечення, оскільки було встановлено, що сторона відповідача станом на 27.12.2023 року взагалі не отримувала відповідь на відзив з боку представниці позивача.

У судовому засіданні у підготовчому провадженні 08.01.2024 року представниця відповідача заявила, що її довірителем було подане заперечення в день судового засідання 08.01.2024 року, тому просила відкласти розгляд справи з метою отримання вказаного заперечення судом та стороною позивача, у зв`язку з чим судове засідання у підготовчому провадженні було відкладено.

Також у судовому засіданні 08.01.2024 року представницею відповідача було заявлено клопотання про виклик та допит у судовому засіданні двох свідків для підтвердження факту передання коштів у грудні 2021 року та у вересні 2022 року дружині позивача ОСОБА_3 (а.с.100-101).

Судове засідання 18.01.2024 року не відбулося через відсутність можливості проведення відеоконференції через відсутність світла на головній будівлі суду, де знаходиться сервер суду (а.с.122).

У судовому засіданні 22.01.2024 року ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання було відмовлено стороні відповідача щодо долучення заперечення як заяви по суті позову через пропущення встановленого судом строку для його подання та відсутність заяви про поновлення вказаного строку з відповідних підстав. Вказаний документ рахується судом як письмові пояснення сторони відповідача у порядку ст.43 ЦПК України (а.с.115-118). У вказаних письмових поясненнях відповідач наполягав, що саме позивач є податковим агентом відносно платежів на користь бюджету за користування земельною ділянкою, повторно підтвердив факт відсутності порушень укладеного договору з боку відповідача та наполягав окремо на тому, що кошти передавалися позивачу через його дружину - ОСОБА_3 , яка і отримувала вказані кошти.

Також у судовому засіданні 22.01.2024 року представниця відповідача заявила клопотання про виклик та допит у судовому засіданні як свідка позивача по справі з метою підтвердження факту передання коштів за землю у 2021 та 2022 роках, що, на думку представниці відповідача, повинен був підтвердити саме позивач, який в телефонному режимі спілкувався із відповідачем. Через необхідність з`ясувати вказане питання у підготовчому провадженні була оголошена перерва до 31.01.2024 року (а.с.135-137).

30.01.2024 року засобами Електронного суду з боку представниці позивача надійшла заява, в якій вона спростовувала мотиви представниці відповідача та повідомила, що позивач спілкування з відповідачем не мав та проти його допиту у судовому засіданні як свідка заперечує, для чого і обрав собі представника, яка має усі повноваження (а.с.145-146).

У судовому засіданні 31.01.2024 року представниця позивача вказане клопотання підтримала та заперечувала про виклик та допит позивача у судовому засіданні як свідка з мотивів, викладених у заяві від 30.01.2024 року. Представниця відповідача додатково в усній формі просила викликати та допитати у судовому засіданні при розгляді справи по суті дружину позивача - ОСОБА_3 , забезпечення явки якої, як і попередньо заявлених двох свідків, сторона відповідача бере на себе.

Ухвалою суду від 31.01.2024 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до розгляду по суті на 12.02.2024 року, здійснено за клопотанням представниці відповідача виклик у судове засідання для розгляду по суті трьох свідків, одна з яких дружина позивача, покладений обов`язок з забезпечення явки свідків, які викликалися у порядку ст.91 ЦПК України на сторону відповідача, відмовлено у задоволенні клопотання представниці відповідача про виклик та допит у судовому засіданні при розгляді справи по суті позивача по справі (а.с.150-151).

У судовому засіданні 12.02.2024 року слухання справи по суті не розпочалося через неявку відповідача та його представниці через хворобу останньої докази чого були надані суду 04.03.2024 року (а.с.162-163, 171).

У судовому засіданні 04.03.2024 року, в якому окрім представниць сторін був присутній відповідач, відповідач та представниці сторін надали розгорнуті пояснення власних позицій по справі, підтримавши позовні вимоги в частині позиції позивача та заперечивши заявлені позовні вимоги у повному обсязі в частині позиції відповідача. Представниця відповідача без надання жодних доказів вказаного факту, окрім слів, надала пояснення, що вона володіє інформацією про виконання спірного договору з боку відповідача у повному обсязі. Також вказана представниця повідомила суд, що позивач в дійсності мешкає на території Лозівського району Харківської області, а не у м. Києві, про що зазначено у позовній заяві на доказ чого надала суду відповідь на її запит з боку Троїцького старостинського округу виконавчого комітету Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області (а.с.172).

Крім цього, у судовому засіданні 04.03.2024 року були допитані два свідка з боку сторони відповідача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (ім`я вказаного свідка було зазначено у відповідному клопотанні стороною відповідача не вірно), які підтвердили факт передання коштів позивачеві в особі, у тому числі його дружини, з боку відповідача у 2021 та 2022 роках. Свідок ОСОБА_3 не допитувалася судом, оскільки її явку не забезпечила сторона відповідача, шляхом визнання ухвали від 31.01.2024 року такою, що не підлягає виконанню із занесенням до протоколу судового засідання, а заявлене клопотання про її виклик та допит в порядку забезпечення доказів від 09.02.2024 року (а.с.161) суд залишив без розгляду на підставі ч.2 ст.222 ЦПК України через те, що вказане клопотання було заявлене вже після закриття підготовчого провадження, до того ж без сплати судового збору та без пояснення причин такого подання вказаного клопотання після закриття підготовчого провадження.

Посилання представниці відповідача, озвучені у судових засіданнях 04.03.2024 року та 06.03.2024 року щодо невірного складання ухвали суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 31.01.2024 року в частині виклику та допиту свідків суд відкидає, оскільки такі доводи представниці відповідачки не грунтуються на вимогах закону та вона під звукозапис 31.01.2024 року чітко висловила позицію, що саме сторона відповідача зобов`язується забезпечити явку свідків у порядку ст.91 ЦПК України.

У судовому засіданні 06.03.2024 року за участі виключно представниць сторін, вказані представниці виступили у судових дебатах та використали своє право на репліки, з яких суд дізнався, що сторона позивача не отримала направлені їй кошти з боку сторони відповідача вже після відкриття провадження у справі з власних мотивів, а самі сторони наполягали на задоволенні (з боку сторони позивача) та відмові у задоволенні (з боку сторони відповідача) позовних вимог.

У судовому засіданні 06.03.2024 року для дослідження матеріалів справи, включаючи доводи у дебатах з боку представниць сторін, була оголошена перерва.

Дослідивши матеріали справи, зокрема усі наявні заяви по суті позову та пояснення в порядку ст.43 ЦПК України, дослідивши позицію сторін, висловлену під час розгляду справи по суті, зокрема, у судових засідання 04.03.2024 року та 06.03.2024 року, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

06.12.2021 року між позивачем та відповідачем як фізичними особами без іншого правого статусу був укладений договір користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), відповідно до умов якого: його строк був визначений у сім років (п.5), він стосувався належної позивачеві земельної ділянки з кадастровим номером 6324583500:28:000:0041, площею 1,6293 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.1), вказаний договір був платним, розмір плати за користування земельною ділянкою був погоджений сторонами у розмірі 4000,00 грн. за 1 га у рік, що становить 6517,20 грн. за усю земельну ділянку площею 1,6293 га на рік (абз. 2 п.5), платником усіх інших платежів за земельну ділянку на користь держави є відповідач (абз.4 п.5), договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації (п.11) та право користування переходить до відповідача з моменту такої державної реєстрації (п.12) (а.с.19-21).

Реєстрація вказаного договору відбулася 10.12.2021 року, про що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є номер запису про інше речове право - 45583690, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №289634017 від 10.12.2021 року (а.с.22).

Під час судового розгляду встановлено, що відповідач, який є правокористувачем за вказаним договором ОСОБА_2 , істотну вимогу договору, викладену в абзаці другому пункту п`ятого спірного договору щодо оплати за вказаний договір не здійснював, чим не виконував вимоги укладеного між сторонами договору. Так, станом на час звернення позивача до суду 09.08.2023 року (первинно справа була подана до Лозівського міськрайонного суду Харківської області), борг відповідача перед позивачем склав 438,00 грн. за 25 днів грудня 2021 року (з 06.12.2021 року до 31.12.2021 року включно), виходячи з щомісячного платежу у розмірі 543,10 грн. (6517,20 грн. : 12) та щоденного платежу у грудні, де 31 день, у розмірі 17,52 грн. (543,10 : 31) та 6517,20 грн. боргу за 2022 рік. Тобто судом встановлюється неоплата відповідачем на користь позивача плати за користування земельною ділянкою два роки поспіль, враховуючи, що оплата повинна здійснюватися не пізніше 31 грудня року, за яким вноситься платіж. Щодо заборгованості за 2023 рік, суд її до уваги не приймає, оскільки, знов таки, така плата може вноситися відповідачем у будь-який час не пізніше 31 грудня року користування.

При цьому суд відкидає сплату відповідача на користь позивача у розмірі 13040,00 грн. та 465,00 грн. від 27.11.2023 року та від 29.11.2023 року відповідно (а.с.70), оскільки така виплата була здійснена на користь позивача вже після прийняття справи до свого провадження та відкриття провадження у ній, тобто була здійснена вже після пред`явлення вимоги до відповідача.

Також суд не приймає як належні докази виконання зобов`язання, які були повідомлені суду допитаними у судовому засіданні свідками, оскільки показаннями як сторони, так і показами свідків не може доводитись факт виконання зобов?язання за договором. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-16630св19) та від 12.01.2022 року у справі №206/6401/18, про що вказувала представниця позивача у судових дебатах і з якими суд погоджується та вважає їх релевантними до предмету спору в даній справі та застосовує відносно показів вказаних свідків.

Жодних інших доказів належного виконання зобов`язань перед позивачем відповідач суду не надав, а тому вимога про розірвання спірного договору повинна бути задоволена, оскільки відповідач на протязі двох розрахункових періодів допустив не оплату на користь позивача встановлених договором платежів, які відносяться до істотних умов укладеного між сторонами договору та яких сторони повинні дотримуватися. Доводи представниці відповідача жодним чином не спростовують вказаного факту.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.395 Цивільного кодексу України самостійним різновидом виду речового права на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Згідно ч.1 ст.102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною п`ятою наведеної норми визначено, що укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно ч.2 ст.409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідност.531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим до виконання (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 611 цього Кодексу, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч.2 ст.76 ЦПК України, ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Засобами доказування є письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

В частині стягнення з відповідача коштів за користування земельною ділянкою, то суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком як в частині суми боргу, так і в частині розрахунку суми боргу, оскільки, як зазначалося вище, підстави для нарахування боргу за 2023 рік відсутні, оскільки періодом оплати є 31 грудня відповідного року та відповідач вказаний платіж на користь позивача здійснив 27.11.2023 року, безвідносно того отримав його позивач чи ні з власних мотивів (а.с.70), а розрахунок для грудень 2021 року є невірним в сумі 455,50 грн., які нараховані позивачем, оскільки вірним нарахуванням за 25 днів грудня 2021 року є сума у розмірі 438,00 грн.

Далі. Суд відкидає посилання позивача на можливість застосування до вказаних правовідносин двох видів штрафних санкцій у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, що передбачено абзацом 4 п.5 спірного договору та санкцій за невиконання договору у порядку ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказані санкції є подвійною формою цивільно-правової відповідальності одного типу та відповідно до ст.42 Конституції України не можуть застосовуватися одночасно. Ба більше, застосування ч.2 ст.625 ЦК України можливе виключно у тому разі, якшо відповідний договір припинив свою дію. В даній справі на час звернення позивача до суду він діяв, тому до суми боргу за 2021-2022 роки у розмірі 6955,20 грн. слід застосовувати виключно подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у відповідний період без застосування норм ч.2 ст.625 ЦК України щодо індексу інфляції та 3% річних від вказаної суми.

Розмір пені на розмір невнесеної плати за землю у даній справі станом на 30.06.2023 року склав:

-за період з 01.01.2022 до 20.01.2022 року: 438,00 * 9,00% : 100% *20/365 *2 = 4,32 грн.;

-за період з 21.01.2022 до 02.06.2022 року: 438,00 * 10,00% : 100% *133/365 *2 = 31,92 грн.;

-за період з 03.06.2022 до 31.12.2022 року: 438,00 * 25,00% : 100% *212/365 *2 = 61,57 грн.;

-за період з 01.01.2023 до 30.06.2023 року: 6955,20 * 25,00% : 100% *181/365 *2 = 1724,51 грн.;

Загальний розмір пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ для стягнення склав: 1822,32 грн. (4,32 грн. + 31.92 грн. + 61,57 грн. + 1724,51 грн.), а не заявлені позивачем 4538,88 грн.

Жодних обмежень строком стягнення в частині стягнення пені позивач не обмежений у відповідності до п.12 розділу «Перехідні та прикінцеві положення» ЦК України, відповідно до яких строк для стягнення пені, визначений ст. 258 ЦК України не обмежується, при наявності карантину, який в нашій державі діяв до 30.06.2023 року.

Щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача податку з доходів фізичних осіб та військового збору, то в цій частині суд зазначає наступне.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 168.4.9 пункту 168.4 статті 168 ПК України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, нараховані податковим агентом з доходів за здавання фізичними особами в оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості), сплачуються таким податковим агентом до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об`єктів оренди (суборенди, емфітевзису).

Підпунктом 170.1.1 пункту 170.1 ст.170 ПК України передбачено, що Податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

В той же час підпунктом 170.1.5 пункту 170.1 ст.170 ПК України встановлено, що якщо орендар є фізичною особою, яка не є самозайнятою особою, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку - орендодавець.

Тобто, в даній справі суд в цій частині погоджується з позицією сторони відповідача та вважає, що норми п.п.п.170.1.5 є спеціальними по відношенню до п.п.п.170.1.1 ПК України та в даній справі належним податковим агентом є саме власник землі - позивач по справі. Той факт, що у спірному договорі зазначено, що податковим агентом є саме землекористувач суперечить прямим вимогам ПК України, враховуючи той факт, що відповідач не є фізичною особою - підприємцем до вказаних правовідносин чи незалежною самозайнятою особою, а виступає виключно як фізична особа, а тому підстав вважати його податковим агентом не можна, а вказаний пункт спірного договору є нікчемним, оскільки він суперечить вимогам діючого законодавства.

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, в частині стягнення коштів за користування земельною ділянкою під час розгляду справи підтвердилася сума боргу за 2021-2022 роки у розмірі 6955,20 грн. та пеня за період з 01.01.2022 року до 30.06.2023 року у розмірі 1822,32 грн., а загалом 8777,52 грн. із 15076,21 грн. заявлених до стягнення, що становить 58,22 % від первинно заявлених вимог.

Відносно вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., то в цій частині суд встановлює, що підстав для стягнення моральної шкоди судом не встановлено, та вказана вимога фактично є намаганням позивача незаконно збагатитися, що є підставою для відмови у стягненні моральної шкоди, оскільки для забезпечення виконання зобов`язання в укладеному між сторонами договорі визначена відповідальність у вигляді пені у формі подвійної облікової ставки НБУ, що є достатнім для забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок не виконання зобов`язань з боку відповідача.

Нарешті, вимога про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку позивачу у придатному стані для її цільового використання не може бути задоволена, оскільки при розірванні договору емфітевзису, як і будь-якого іншого договору за рішенням суду або за домовленістю сторін презумується, що після набуття рішенням суду чинності, сторони автоматично повертаються у стан, який існував до укладання розірваного правочину. В даній справі встановлено, що при розірванні договору емфітевзису, відповідач автоматично повертає позивачу земельну ділянку на наступний день після набуття рішенням суду законної сили. Будь-які дії відповідача щодо не повернення земельної ділянки позивачеві, перешкоджання у володінні та користуванні земельної ділянки, а тим більше погіршення стану землі сільськогосподарського призначення є підставою для притягнення вказаної особи не просто до юридичної відповідальності, а до кримінальної відповідальності відповідно до вимог Особливої частини Кримінального кодексу України після фіксації вказаного факту будь-яким доступним та належним способом. До того ж для застосування вказаної вимоги між сторонами повинен був бути укладеним не тільки сам спірний договір, а й підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки, чого не було при укладанні спірного договору 06.12.2021 року між сторонами.

Відносно судових витрат по справі в частині судового збору. Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору при зверненні до суду з підстави, визначеної в ухвалі судді від 13.11.2023 року про прийняття справи до свого провадження, а не вказаної у позовній заяві, з відповідача на підставі ч.6 ст.141 ЦПК України на користь держави слід стягнути судовий збір, від сплати якого був звільнений позивач за немайнову вимогу про розірвання договору емфітевзису у розмірі 1073,60 грн. та 58,22% за вимогу про стягнення з нього заборгованості за користування земельною ділянкою, що становить 625,05 грн., а інші 41,78% за вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за користування земельною ділянкою у розмірі 448,55 грн. та 1073,60 грн. за немайнову вимогу про зобов`язання вчинити певні дії, а також 1073,60 грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди, в задоволенні яких судом відмовлено, компенсувати за рахунок держави.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., заявлених у позовній заяві, то в цій частині станом на час постановлення даного судового рішення слід відмовити, оскільки жодних належних доказів отримання вказаних коштів з боку позивача його представником суду надано не було, що унеможливлює задоволення позовних вимог в цій частині відповідно до норм ст.137 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 137, 141, 259, 263-265, 268, 351-352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Розірвати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) без номера від 06.12.2021 року, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324583500:28:000:0041, площею 1,6293 га, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з плати за користування земельною ділянкою за 2021 та 2022 роки у розмірі 6955,20 грн. та пені за несвоєчасну сплату за користування земельною ділянкою у розмірі 1822,32 грн., а загалом 8777,52 грн. (вісім тисяч сімсот сімдесят сім грн. 52 коп.)

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати, від сплати яких був звільнений позивач при зверненні до суду, у розмірі 1698,65 грн. (одна тисяча шістсот дев`яноста вісім грн. 65 коп.), які складаються із судового збору за вимогою про розірвання договору емфітевзису у розмірі 1073,60 грн. та 58,22% судового збору у розмірі 1073,60 грн. за вимогою про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою, що складає 625,05 грн.

Судові збір у розмірі 2595,75 грн. компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду безпосередньо або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду проголошений 11 березня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_4 .

Суддя - Олег КОЧНЄВ