Постанова

від 28.02.2024 по справі 911/3334/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. Справа№ 911/3334/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

у справі № 911/3334/23 (суддя: Босий В.П.)

за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської ради

2. Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девері Лофт»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Святошинський дитячий будинок-інтернат

про стягнення 165 415,07 грн

ВСТАНОВИВ:

Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девері Лофт» про стягнення 165 415,07 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.11.2023 позовну заяву Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва з доданими до неї документами передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з позовом до Господарського суду міста Києва подана прокурором заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачу та кошти в межах ціни позову та можливих судових витрат у сумі 169 441,07 грн., які перебувають на рахунках у банках, інших фінансових установах, за виключенням коштів на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, та які будуть виявлені виконавцем в процесі виконання ухвали про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 911/3334/23 у задоволенні заяви Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 911/3334/23 та ухвалити нове рішення, яким заяву Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову у справі № 911/3334/23 задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята з невідповідністю викладених в ній висновків обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для її скасування. Скаржник зауважує, що наявність правових підстав для забезпечення позову підтверджується негативною поведінкою відповідача у минулому саме у даних правовідносинах та свідоме ухиляння від виконання своїх зобов`язань. Вказує на те, що судом першої інстанції застосовано завищений та заздалегідь недосяжний стандарт доказування, що порушує баланс інтересів сторін та фактично нівелює інститут забезпечення позову. Наголошує, що накладення арешту на майно та кошти відповідача є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2023 апеляційна скарга у справі № 911/3334/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову відкладено до надходження матеріалів справи № 911/3334/23 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду міста Києва копії матеріалів, необхідних для розгляду апеляційної скарги Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі № 911/3334/23 (матеріали оскарження).

До Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 19.12.2023, надійшли матеріали оскарження по справі № 911/3334/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 апеляційну скаргу Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі № 911/3334/23 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 поновлено Керівнику Святошинської окружної прокуратури міста Києва строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 911/3334/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі № 911/3334/23; розгляд апеляційної скарги Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі № 911/3334/23 призначено на 21.02.2024, запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У подальшому розгляд справи відкладено на 28.02.2024.

В межах встановлених судом процесуальних строків письмового відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник прокуратури в судовому засіданні 28.02.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про задоволення заяви про забезпечення позову.

Представник позивача 1 в судовому засіданні 28.02.2023 вказав, що покладається на розсуд суду, а представник позивача 2 просив прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 28.02.2024 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому процесуальним законодавством порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа, а також конвертом з ухвалою суду апеляційної інстанції, який направлявся на адресу відповідача, однак повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній».

При цьому, 16.02.2024 на адресу суду надійшла заява третьої особи, яка просила розглянути апеляційну скаргу без участі її представника.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю (п. 11 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Згідно з пунктом 2 Загальної частини Правил надання послуг поштового зв`язку повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Відповідно до пунктів 101, 102 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз ст. 242 ГПК України, п. п. 15, 83, 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судову повістку повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (Близька за змістом позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, - суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19).

Також Північним апеляційним господарським судом враховано, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу від 04.12.2023 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 06.12.2023 (http://www.reyestr.court.gov.ua), тобто усі учасники справи, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру, мали можливість ознайомитися зі змістом вказаної ухвали.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з цим, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989) (аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 908/98/18; від 13.09.2019 у справі № 904/4105/18).

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи, які повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про відмову в забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не надав суду належних обґрунтувань та доказів в підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, не надав жодних доказів, які свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення заявника можливості ефективно захистити порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову. Зауважив, що позивачем не доведено та не обґрунтовано, яким чином майно (грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Колегія суддів, за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Виходячи з положень ст. ст. 136, 137 ГПК України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 р. у справі № 914/970/18).

Позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 137 ГПК України).

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення або унеможливлення виконання рішення господарського суду, унеможливлення поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21).

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Положеннями частини третьої статті 13, частин першої та третьої статті 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищенаведені процесуальні положення, судова колегія зауважує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Разом з тим, заявник не навів мотивів, у тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, які б підтверджували наведені у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову у справі, і зокрема, що невжиття таких заходів спроможне істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Також, представником прокуратури не наведено обставин з посиланням на докази, які б свідчили про вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, в тому числі і дій, спрямованих на безпідставне витрачання ним коштів чи приховування активів тощо.

При цьому, припущення прокурора щодо потенційної можливості настання в майбутньому негативних наслідків, з посиланням на невизнання відповідачем вимог позивача та нібито негативну поведінку відповідача у спірних правовідносинах, а також нібито свідоме ухилення від відповідальності, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі з посиланням на докази, які б свідчили про вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з доводами місцевого господарського суду про те, що заявником не доведено та не обґрунтовано, яким чином майно (грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки заявником належними і допустимими доказами в розумінні приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення позову. Відтак, аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків Господарського суду міста Києва.

Поряд з викладеним суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 911/3334/23 у задоволенні позову Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девері Лофт», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів - Святошинського дитячого будинку-інтернат, про стягнення 165 415,07 грн - відмовлено повністю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду першої інстанції прийнята з невідповідністю викладених в ній висновків обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для її скасування, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі № 911/3334/23 відповідає загальним вимогам, встановленим статтями 136, 137, 234 ГПК України, а тому правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Судові витрати, що пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі № 911/3334/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі № 911/3334/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом ухвали в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження № 911/3334/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.03.2024.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков