Рішення

від 28.02.2024 по справі 910/12630/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2024Справа № 910/12630/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючої судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібуд" (03035, місто Київ, вулиця Георгія Кірпи, будинок 2А, офіс 206)

до 1. Держави України в особі Головного управління ДФС у місті Києві (04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19)

2. Бюро економічної безпеки України (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 31)

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Печерської окружної прокуратури міста Києва (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2)

про відшкодування збитків.

Представники учасників справи:

від позивача: Шоман С.В.

від відповідача-1: не з`явився.

від відповідача-2: Рєзнікова І.В.

від третьої особи: Мацих Д.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ "Сібуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Головного управління ДФС у місті Києві та Бюро економічної безпеки України про відшкодування збитків, понесених у зв`язку із втратою майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібуд" залишено без руху.

06.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/12630/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, у порядку ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Печерську окружну прокуратуру міста Києва. Підготовче засідання призначено на 04.10.2023.

Вказана ухвала суду надсилалася, у тому числі, на адресу відповідача-1, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Україна, 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19. Утім, конверт з процесуальним документом відділенням поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 19.09.2023 було повернуто до суду із зазначенням причини: «адресат відсутній за вказаною адресою», що у розумінні ст. ст. 120, 242 ГПК України є доказом належного інформування учасника справи.

26.09.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення.

27.09.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

04.10.2023 в підготовче засідання представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд у підготовчому засіданні 04.10.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника позивача та витребування у порядку ст. 81 ГПК України у Київської міської прокуратури належним чином засвідченої копії матеріалів кримінального провадження. Підготовче засідання відкладено на 25.10.2023.

05.10.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла письмова заява про витребування матеріалів кримінального провадження.

13.10.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

25.10.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

25.10.2023 в підготовче засідання представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, конверт з ухвалою про повідомлення про дату, час і місце підготовчого засідання від 04.10.2023 відділенням поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 19.10.2023 було повернуто до суду з відміткою: «вибули».

25.10.2023 в підготовче засідання представник третьої особи-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 заяву ТОВ «Сібуд» про витребування доказів задоволено, витребувано у Київської міської прокуратури матеріали кримінального провадження. Підготовче засідання відкладено на 20.11.2023.

20.11.2023 в підготовче засідання представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд у підготовчому засіданні 20.11.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.12.2023, витребування у Київської міської прокуратури належним чином засвідченої копії матеріалів кримінального провадження.

20.11.2023 через відділ діловодства суду від Київської міської прокурати надійшла відповідь на ухвалу суду від 25.10.2023 про витребування матеріалів кримінального провадження.

13.12.2023 в підготовче засідання представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/12630/23 до судового розгляду по суті на 22.01.2024.

19.12.2023 через відділ діловодства суду від Київської міської прокурати надійшла повторна відповідь на ухвалу суду від 25.10.2023 про витребування матеріалів кримінального провадження.

22.01.2024 у судове засідання представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 22.01.2024 оголошувалася перерва до 07.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 призначено судове засідання на 28.02.2024.

28.02.2024 у судове засідання представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. У силу ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 28.02.2024 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні 28.02.2024 представник відповідача-2 та третьої особи заперечили проти позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.02.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.06.2017 було закрито кримінальне провадження №32016100060000018, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.02.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №757/54457/18-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2016 у справі № 757/38104/16-к, на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку в офісному приміщенні, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Філатова, буд. 22/8, офіс 304 від 02.08.2016, а саме: системний блок Grand 901D Black 0901120175 - 1 шт., первинні фінансово-господарські документи відповідно до протоколу обшуку від 02.08.2016, який було проведено слідчим СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві Попушним О.В. на підставі ухвали слідчого судді Печерського району м. Києва від 15.07.2016 у справі № 757/33969/16-к.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначає про те, що вищевказаний системний блок йому повернуто не було. Натомість, листом за підписом начальника шостого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Р. Довбаша повідомлено про його втрату.

З огляду на наведене позивач наразі заявляє вимоги про зобов`язання Держави України в особі ГУ ДФС у м. Києві та Бюро економічної безпеки України відшкодувати збитки в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35 000,00 грн.

У свою чергу Бюро економічної безпеки України у поданому відзиві на позов просить у задоволенні позовних вимог до нього відмовити, позаяк воно не є належним відповідачем у справі, оскільки детективам БЕБ України здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32016100060000018 не доручалось, вказане кримінальне провадження до архіву БЕБ України не передавалось.

Печерська окружна прокуратура міста Києва вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з тих підстав, що Товариством не доведено ні неправомірності дій відповідачів, ні факту заподіяння йому майнової шкоди та розміру останньої.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Стаття 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав і обов`язків відносить, серед іншого, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Так, ст. 1166 ЦК України передбачає загальне правило, за яким майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, за приписами наведеної норми для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Однак, деліктній відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб притаманні певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності, які обумовлені законодавцем у спеціальних нормах ЦК України, а саме: у ст. ст. 1173, 1174 останнього.

Так, за приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У силу ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зі змісту наведених норм слідує, що відповідальність органів державної влади, їх посадових або службових осіб має місце незалежно від наявності вини цих органів чи осіб, тобто вина останніх, як елемент складу цивільного правопорушення, не є обов`язковою.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, тягар доведення яких несе позивач.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Стосовно позовних вимог до відповідача-1 суд зазначає таке.

Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Порядком № 1104, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року, визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Згідно зі статтею 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У силу статті 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

Отже, обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його за наявності законних підстав прямо передбачений чинним законодавством.

На переконання позивача, неправомірна бездіяльність відповідача-1 полягає у невиконанні ним означеного вище обов`язку та втраті вилученого у ході проведення обшуку системного блоку Grand 901D Black 0901120175 (1 шт.), на який у подальшому було накладено арешт, факт чого підтверджується листом за підписом начальника шостого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Р. Довбаша.

Разом з тим, повного тексту зазначеного листа, на який посилається позивач, ним до матеріалів справи не надано.

Натомість, з наявного фрагменту листа, долученого до матеріалів справи (а.с. - 41), вбачається тільки факт повідомлення позивача на виконання ухвали від 26.11.2018 (справа № 757/54457/18-к) про можливість прибуття до шостого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві та отримання документів, вилучених у ході обшуку від 02.08.2016. Водночас позивача додатково повідомлено, що 15.12.2016 матеріали кримінального провадження № 32016100060000018 разом із речовими доказами (у т.ч. системним блоком Grand 901D Black 0901120175) передано до Київської місцевої прокуратури № 6 для визначення підслідності. Того ж дня визначено підслідність за слідчим відділом фінансових розслідувань ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області. 30.03.2017 визначена підслідність у кримінальному провадженні № 32016100060000018 за СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві. Утім, на адресу СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києва матеріали вказаного кримінального провадження надійшли без речових доказів (у т.ч. без системного блоку Grand 901D Black 0901120175).

Таким чином, зміст наведеного зводиться до повідомлення позивача про неможливість повернення йому шостим СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві речового доказу - системного блоку Grand 901D Black 0901120175, лише з тієї підстави, що останній разом з матеріалами кримінального провадження від органу, який попередньо здійснював досудове розслідування, йому не надходив.

Враховуючи викладене, наданий Товариством фрагмент листування сам по собі не дозволяє стверджувати про втрату системного блоку Grand 901D Black 0901120175 відповідачем-1, як на тому помилково наполягає позивач, керуючись винятково власним суб`єктивним трактуванням отриманого повідомлення.

При цьому будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт втрати відповідачем-1 вищевказаного речового доказу, а отже - і неправомірності дій/бездіяльності останнього позивачем до матеріалів справи не надано.

Як уже зазначалося вище, одночасному доведенню позивачем підлягає також факт наявності шкоди та її розмір і причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органу державної влади і шкодою.

Щодо визначення поняття майнової шкоди, суд виходить з того, що для цілей глави 82 ЦК України під нею розуміють зменшення майнової сфери потерпілого внаслідок пошкодження чи знищення його майна або внаслідок порушення його особистих немайнових прав.

Грошове вираження майнової шкоди іменується збитками.

Так, за приписами ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Тобто реальні збитки - це об`єктивне зменшення майнових благ особи, до якого включається: вартість втраченого або пошкодженого майна потерпілого, а також витрати, необхідні до здійснення потерпілим для усунення наслідків правопорушення.

Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки - безпосереднім наслідком такої протиправної поведінки.

Так, у якості доказу заподіяння збитків та розміру останніх у сумі «не менше 35 000,00 грн» унаслідок стверджуваної позивачем втрати системного блоку Grand 901D Black 0901120175 останній до матеріалів справи надає роздруківки з сайтів магазинів з відображенням вартості різноманітних ноутбуків бізнес-класу.

Однак, з наведеного переліку ноутбуків не вбачається за можливе встановити, що вони є ідентичними системному блоку Grand 901D Black 0901120175, котрий був вилучений у позивача у ході досудового розслідування.

Будь-яких доказів на підтвердження характеристик системного блоку Grand 901D Black 0901120175 та його початкової вартості з урахуванням амортизаційних відрахувань позивачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не приймає до уваги саме лише твердження Товариства про те, що заявлена ним до відшкодування сума збитків у розмірі 35 000,00 грн є справедливою вартістю спірного обладнання.

Суд акцентує увагу позивача на тому, що відповідальність за наслідки, які наступили, можлива лише тоді, коли ці наслідки є закономірним результатом вчиненого суб`єктом діяння.

Разом з тим, недоведеність Товариством двох попередніх елементів делікту апріорі свідчить про відсутність і третьої складової цієї правової конструкції - безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями заподіювача та спричиненою потерпілій особі шкодою.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічне положення закріплено і ч. 1 ст. 74 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 77 ГПК України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У силу ч. 1 ст. 78 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).

За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про недоведеність позивачем усіх елементів, наявність яких є необхідною для деліктної відповідальності відповідача-1, що, у свою чергу, виключає правові підстави для задоволення вимоги ТОВ "Сібуд" та стягнення з нього шкоди у заявленому розмірі.

Стосовно позовних вимог до відповідача-2 суд зазначає таке.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Одним із таких органів у цій справі позивачем визначене Бюро економічної безпеки України.

Частинами 3, 4 ст. 45 ГПК України передбачено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За приписами ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, серед іншого, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до частин 1 - 4 ст. 48 названого Кодексу суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Верховним Судом уже неодноразово зазначалося про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Таким чином, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Постановою КМУ від 12.05.2021 № 510 «Про утворення Бюро економчної безпеки України» утворено БЕБ України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

КМУ 24.11.2021 прийняв розпорядження № 1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки».

Відповідно до п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» матеріали кримінального провадження, які на день початку діяльності Бюро економічної безпеки України перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до закону підслідні Бюро економічної безпеки України, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про початок діяльності Бюро економічної безпеки України передаються органом досудового розслідування відповідному прокурору у кримінальному провадженні для подальшого прийняття рішення у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Матеріали кримінального провадження, які перебувають в органах досудового розслідування, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, на стадії досудового розслідування, передаються відповідному прокурору у кримінальному провадженні для подальшої передачі до Бюро економічної безпеки України у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

З аналізу наведеного слідує, що передачі БЕБ України підлягали лише ті справи, які на день початку його діяльності перебували на стадії досудового розслідування.

Разом з тим, з наявного у матеріалах справи листа Печерської окружної прокуратури міста Києва від 06.06.2023 вбачається, що кримінальне провадження № 32016100060000018 було закрито ще 26.06.2017, тобто задовго до початку створення та діяльності БЕБ України.

Водночас постановою КМУ від 28.10.2021 № 1127 «Деякі питання застосування окремих положень законодавства у процесі реорганізації Державної фіскальної служби» постановлено Бюро прийняти в упорядкованому стані від Державної фіскальної служби архівні кримінальні справи, досудове розслідування щодо яких закінчено, та речові докази, які були вилучені в ході досудових розслідувань.

Утім, згідно з обліковими даними кримінальне провадження за вищевказаним номером, а, відповідно, і речові докази, до архіву БЕБ України не передавалися.

З наведеного слідує, що Бюро не має жодних прав та обов`язків щодо даного кримінального провадження та процесуальних дій, котрі вчинялися в його межах, а отже - не є належним відповідачем за даним позовом, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Посилання позивача на сам факт існування постанови КМУ від 28.10.2021 № 1127 та закріплення нею обов`язку БЕБ України прийняти від ДФС архівні кримінальні справи та речові докази означеного вище висновку суду спростувати не спроможне, оскільки даний нормативно-правовий акт лише створює правове підґрунтя для вчинення вказаних у ньому дій, проте жодним чином не підтверджує фактичного отримання БЕБ України таких справ та доказів.

За встановленого суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Сібуд" повністю.

Керуючись ст. 74, 76-80, 86, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібуд" відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.03.2024.

Суддя М.Є. Літвінова