Постанова

від 02.07.2024 по справі 910/12630/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2024 р. Справа№ 910/12630/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Шоман С.В. (в залі суду);

від відповідачів: 1. не з`явився;

2. Білашова К.В.(представник) (в залі суду);

від третьої особи: не з`явився;

при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд»

на рішення Господарського міста Києва від 28.02.2024

у справі № 910/12630/23 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд»

до 1. Держави України в особі Головного управління ДФС у місті Києві

2. Бюро економічної безпеки України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Печерської окружної прокуратури міста Києва

про відшкодування збитків

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

ТОВ «Сібуд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Головного управління ДФС у місті Києві та Бюро економічної безпеки України про відшкодування збитків, понесених у зв`язку із втратою майна.

Рішенням Господарського міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд» відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що зміст фрагменту листа зводиться до повідомлення позивача про неможливість повернення йому шостим СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві речового доказу - системного блоку Grand 901D Black 0901120175, лише з тієї підстави, що останній разом з матеріалами кримінального провадження від органу, який попередньо здійснював досудове розслідування, йому не надходив. Наданий Товариством фрагмент листування сам по собі не дозволяє стверджувати про втрату системного блоку Grand 901D Black 0901120175 відповідачем-1, як на тому помилково наполягає позивач, керуючись винятково власним суб`єктивним трактуванням отриманого повідомлення. При цьому будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт втрати відповідачем-1 вищевказаного речового доказу, а отже - і неправомірності дій/бездіяльності останнього позивачем до матеріалів справи не надано. Будь-яких доказів на підтвердження характеристик системного блоку Grand 901D Black 0901120175 та його початкової вартості з урахуванням амортизаційних відрахувань позивачем до матеріалів справи не надано. Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не приймає до уваги саме лише твердження Товариства про те, що заявлена ним до відшкодування сума збитків у розмірі 35 000,00 грн є справедливою вартістю спірного обладнання. Водночас постановою КМУ від 28.10.2021 № 1127 «Деякі питання застосування окремих положень законодавства у процесі реорганізації Державної фіскальної служби» постановлено Бюро прийняти в упорядкованому стані від Державної фіскальної служби архівні кримінальні справи, досудове розслідування щодо яких закінчено, та речові докази, які були вилучені в ході досудових розслідувань. Утім, згідно з обліковими даними кримінальне провадження за вищевказаним номером, а, відповідно, і речові докази, до архіву БЕБ України не передавалися. З наведеного слідує, що Бюро не має жодних прав та обов`язків щодо даного кримінального провадження та процесуальних дій, котрі вчинялися в його межах, а отже - не є належним відповідачем за даним позовом, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сібуд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/12630/23. Постановити зобов`язати Державу Україна в особі ГУ ДФС у м. Києві та Бюро економічної безпеки України відшкодувати збитки в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35000 (тридцяти п`яти тисяч) гривень.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, суд, встановивши факт неможливості повернути майно - «зміст наведеного зводиться до повідомлення позивача про неможливість повернення йому шостим СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві речового доказу - системного блоку Grand 901D Black 0901120175, лише з тієї підстави, що останній разом з матеріалами кримінального провадження від органу, який попередньо здійснював досудове розслідування, йому не надходив», ігнорує висновок, викладений у постанові від 12.03.2019 Великої Палати Верховного Суду у справа № 920/715/17: « 5.31. Суд апеляційної інстанції вірно взяв до уваги відповідні судові рішення про скасування арешту товару та повідомлення працівників відповідача про неможливість повернути цей товар як належні та допустимі докази протиправності позбавлення позивача належного йому майна».

Також на думку скаржника, судом проігноровано те, що для оцінки збитків використане визначення справедливої вартості обладнання на підставі національного стандарту, що є публічної інформацією та яке не спростовано відповідачами, та те, що, враховуючи принцип справедливості, значення має лише те, що системний блок був засобом праці, актуальним на час вилучення, а на даний час аналогічні засоби праці інші.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано те, що передача є нормою права, тобто має яскраво виражений вольовий прескриптивний характер, є владним велінням, що встановлює певний обов`язковий варіант поведінки суб`єктів стосовно тих чи інших обставин, а обов`язок прийняти та зберігати згадані матеріали та речові докази та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно переходить до другого відповідача, який був обізнаний про це заздалегідь (додаток 5 позовної заяви), але не вжив жодних заходів для його виконання, а тому треба розглядати речові докази як начебто передані.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що будь-якої інформації щодо звернення до органу, який здійснює досудове розслідування, про повернення речових доказів (зокрема, системного блоку Grand 901D Black 0901120175) та докази втрати таких речових доказів позивачем не надано, та їх втрату не з`ясовано.

Другий відповідач зазначає про те, що про ймовірну відсутність речових доказів у кримінальному провадженні було відомо ще на стадії досудового розслідування. Про вказаний факт був обізнаний позивач, проте не вважав за потрібне залучити ГУ ДФС у Київській області (орган, якому матеріали кримінального провадження були передані разом з речовими доказами) відповідачем у даній справі.

Другий відповідач вважає, що у даній справі позивачем не доведено ані неправомірності рішення, дій або бездіяльності органу державної влади, ані настання самої шкоди у вигляді збитків, що свідчить про відсутність і третьої складової деліктної відповідальності - безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями заподіювача та спричиненою потерпілій особі шкодою.

Досліджуючи питання про відшкодування майнової шкоди у заявленому позивачем розмірі, Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/19001/17 вказав, що виходячи із загального правила про необхідність встановлення судом наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення та обов`язок їх доведення позивачем, для покладення відповідальності у вигляді відшкодування суми реальних збитків на відповідача, позивач серед іншого повинен довести та обґрунтувати належними доказами розмір визначеної ним суми збитків. Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, Господарський суд міста Києва правомірно відхилив саме лише твердження позивача про те, що заявлена ним до відшкодування сума збитків у розмірі 35 000,00 грн є справедливою вартістю спірного обладнання.

Другий відповідач зазначає про те, що згідно з обліковими даними, кримінальне провадження № 32016100060000018 (а відповідно, і речові докази) органами ДФС до архіву БЕБ не передавалось. Отже, доводи позивача про те, що обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути це майно перейшов до БЕБ, є необгрунтованими та недоведеними, з огляду на відсутність доказів передання речових доказів, які належали йому, від позивача саме БЕБ. Таким чином, відсутні будь-які підстави стверджувати, що за вказані речові докази має відповідати БЕБ, тому суд дійшов правильного висновку, що Бюро не має жодних прав та обов`язків щодо даного кримінального провадження та процесуальних дій, що вчинялись у його межах, а отже - не є належним відповідачем за даним позовом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до нього.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/12630/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12630/23. Відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд» на рішення Господарського міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23.

28.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/12630/23.

Заява про поновлення строку на апеляційне провадження не підлягає розгляду, оскільки, апеляційну скаргу подано в строк, встановлений ст. 256 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд» на рішення Господарського міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23. Призначено справу № 910/12630/23 до розгляду у судовому засіданні 07.05.2024.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 та 11.06.2024 оголошувались перерви у розгляді справи № 910/12630/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд» на рішення Господарського міста Києва від 28.02.2024 до 11.06.2024 та 02.07.2024, відповідно.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, тимчасові непрацездатності суддів, зміни колегії суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/12630/23 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23 та постановити зобов`язати Державу Україна в особі ГУ ДФС у м. Києві та Бюро економічної безпеки України відшкодувати збитки в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35 000 грн.

Представник другого відповідача у судовому засіданні 02.07.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 26.06.2017 закрито кримінальне провадження №32016100060000018, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.02.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 757/54457/18-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2016 у справі № 757/38104/16-к, на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку в офісному приміщенні, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Філатова, буд. 22/8, офіс 304 від 02.08.2016, а саме: системний блок Grand 901D Black 0901120175 - 1 шт., первинні фінансово-господарські документи відповідно до протоколу обшуку від 02.08.2016, який було проведено слідчим СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві Попушним О.В. на підставі ухвали слідчого судді Печерського району м. Києва від 15.07.2016 у справі № 757/33969/16-к.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначає про те, що вищевказаний системний блок йому повернуто не було. Натомість, листом за підписом начальника шостого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Р. Довбаша повідомлено про його втрату.

У зв`язку із чим, позивачем заявлено вимоги про зобов`язання Держави України в особі ГУ ДФС у м. Києві та Бюро економічної безпеки України відшкодувати збитки в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35 000,00 грн.

Бюро економічної безпеки України у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог до нього відмовити, оскільки воно не є належним відповідачем у справі, оскільки детективам БЕБ України здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32016100060000018 не доручалось, вказане кримінальне провадження до архіву БЕБ України не передавалось.

Печерська окружна прокуратура міста Києва вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з тих підстав, що Товариством не доведено ні неправомірності дій відповідачів, ні факту заподіяння йому майнової шкоди та розміру останньої.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У пункті 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з ч. 2 цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Однак, деліктній відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб притаманні певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності, які обумовлені законодавцем у спеціальних нормах ЦК України, а саме: у ст. ст. 1173, 1174 останнього.

При цьому згідно з ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органом державної влади, його посадовою або службовою особою при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.

Цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади та її посадових осіб до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність сукупності трьох умов: неправомірні дії цього органу (посадової особи), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з цим позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/11820/20, від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

З правових позицій Верховного Суду у наведених справах вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправними діяннями заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діяннями особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братись до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки у разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так із діями, які перетворили її у дійність (фактичне завдання шкоди).

Також колегія суддів наголошує на тому спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Так, статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Порядком № 1104, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року, визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Згідно зі статтею 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У силу статті 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

Отже, обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його за наявності законних підстав прямо передбачений чинним законодавством.

Як зазначає позивач у позовній заяві, неправомірна бездіяльність першого відповідача полягає у невиконанні ним означеного вище обов`язку та втраті вилученого у ході проведення обшуку системного блоку Grand 901D Black 0901120175 (1 шт.), на який у подальшому було накладено арешт, факт чого підтверджується листом за підписом начальника шостого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Р. Довбаша.

Однак, повний текст зазначеного листа, на який посилається позивач, не наданий відповідачем та відсутній у матеріалах справи.

Як вбачається із наявного фрагменту листа, долученого до матеріалів справи (а.с. - 41), там зазначено лише про повідомлення позивача на виконання ухвали від 26.11.2018 (справа № 757/54457/18-к) про можливість прибуття до шостого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві та отримання документів, вилучених у ході обшуку від 02.08.2016. Водночас позивача додатково повідомлено, що 15.12.2016 матеріали кримінального провадження № 32016100060000018 разом із речовими доказами (у т.ч. системним блоком Grand 901D Black 0901120175) передано до Київської місцевої прокуратури № 6 для визначення підслідності. Того ж дня визначено підслідність за слідчим відділом фінансових розслідувань ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області. 30.03.2017 визначена підслідність у кримінальному провадженні № 32016100060000018 за СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві. Утім, на адресу СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києва матеріали вказаного кримінального провадження надійшли без речових доказів (у т.ч. без системного блоку Grand 901D Black 0901120175).

Тобто, зі змісту наявного фрагменту листа вбачається повідомлення позивача про неможливість повернення йому шостим СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві речового доказу - системного блоку Grand 901D Black 0901120175, лише з тієї підстави, що останній разом з матеріалами кримінального провадження від органу, який попередньо здійснював досудове розслідування, йому не надходив.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що наданий позивачем фрагмент листування сам по собі не дозволяє стверджувати про втрату системного блоку Grand 901D Black 0901120175 першим відповідачем, при цьому будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт втрати першим відповідачем вищевказаного речового доказу, а отже - і неправомірності дій/бездіяльності першого відповідача позивачем до матеріалів справи не надано.

Так, згідно із ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Тобто реальні збитки - це об`єктивне зменшення майнових благ особи, до якого включається: вартість втраченого або пошкодженого майна потерпілого, а також витрати, необхідні до здійснення потерпілим для усунення наслідків правопорушення.

Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки - безпосереднім наслідком такої протиправної поведінки.

Так, у якості доказу заподіяння збитків та розміру останніх у сумі «не менше 35 000,00 грн» унаслідок стверджуваної позивачем втрати системного блоку Grand 901D Black 0901120175 останній до матеріалів справи надає роздруківки з сайтів магазинів з відображенням вартості різноманітних ноутбуків бізнес-класу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що з наведеного переліку ноутбуків не вбачається за можливе встановити, що вони є ідентичними системному блоку Grand 901D Black 0901120175, котрий був вилучений у позивача у ході досудового розслідування.

Таким чином, враховуючи те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, відсутність будь-яких доказів на підтвердження характеристик системного блоку Grand 901D Black 0901120175 та його початкової вартості з урахуванням амортизаційних відрахувань позивачем до матеріалів справи не надано, твердження позивача про те, що заявлена ним до відшкодування сума збитків у розмірі 35 000,00 грн є справедливою вартістю спірного обладнання, є необгрунтованим.

Також колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи недоведеність позивачем попередніх елементів делікту, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність і третьої складової цієї правової конструкції - безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями заподіювача та спричиненою потерпілій особі шкодою.

Як вже зазначалось, особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Одним із таких органів у цій справі позивачем визначено Бюро економічної безпеки України.

Частинами 3, 4 ст. 45 ГПК України передбачено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За приписами ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, серед іншого, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до частин 1 - 4 ст. 48 названого Кодексу суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Таким чином, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Постановою КМУ від 12.05.2021 № 510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України» утворено БЕБ України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

КМУ 24.11.2021 прийняв розпорядження № 1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки».

Відповідно до п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» матеріали кримінального провадження, які на день початку діяльності Бюро економічної безпеки України перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до закону підслідні Бюро економічної безпеки України, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про початок діяльності Бюро економічної безпеки України передаються органом досудового розслідування відповідному прокурору у кримінальному провадженні для подальшого прийняття рішення у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Матеріали кримінального провадження, які перебувають в органах досудового розслідування, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, на стадії досудового розслідування, передаються відповідному прокурору у кримінальному провадженні для подальшої передачі до Бюро економічної безпеки України у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

З аналізу наведеного слідує, що передачі БЕБ України підлягали лише ті справи, які на день початку його діяльності перебували на стадії досудового розслідування.

Разом з тим, з наявного у матеріалах справи листа Печерської окружної прокуратури міста Києва від 06.06.2023 вбачається, що кримінальне провадження № 32016100060000018 було закрито ще 26.06.2017, тобто задовго до початку створення та діяльності БЕБ України.

Водночас постановою КМУ від 28.10.2021 № 1127 «Деякі питання застосування окремих положень законодавства у процесі реорганізації Державної фіскальної служби» постановлено Бюро прийняти в упорядкованому стані від Державної фіскальної служби архівні кримінальні справи, досудове розслідування щодо яких закінчено, та речові докази, які були вилучені в ході досудових розслідувань.

Утім, згідно з обліковими даними кримінальне провадження за вищевказаним номером, а, відповідно, і речові докази, до архіву БЕБ України не передавалися.

Враховуючи викладене, Бюро не має жодних прав та обов`язків щодо даного кримінального провадження та процесуальних дій, котрі вчинялися в його межах, а отже - не є належним відповідачем за даним позовом, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Посилання позивача на факт існування постанови КМУ від 28.10.2021 № 1127 та закріплення нею обов`язку БЕБ України прийняти від ДФС архівні кримінальні справи та речові докази, спростовуються тим, що даний нормативно-правовий акт лише створює правове підґрунтя для вчинення вказаних у ньому дій, натомість не підтверджує факт отримання БЕБ України таких справ та доказів.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на недоведеність позивачем усіх елементів, наявність яких є необхідною для деліктної відповідальності першого відповідача та відсутність доказів передання речових доказів до архіву БЕБ України, що, у свою чергу, виключає правові підстави для задоволення позовних вимог, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Скаржником не спростовано тієї обставини, що згідно з обліковими даними кримінальне провадження № 32016100060000018 стосовно ТОВ «Сібуд», відповідно із речові докази, до архіву другого відповідача не передавались.

Крім того, скаржником не доведено вартість системного блока Grand 901D Black 0901120175 та не підтверджено його характеристик, що унеможливлює співставити системний блок з ноутбуками, наведеними у переліку позивача.

Посилання скаржника на п. 5.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, є безпідставними, оскільки обставини справи № 920/715/17 є відмінними від обставин справи № 910/12630/23, а саме, спір у справі № 920/715/17 виник у зв`язку із втратою тимчасово вилученого майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23, відсутні.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд» на рішення Господарського міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібуд» на рішення Господарського міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 910/12630/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено 06.08.2024, у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці та періодичною відсутністю електроживлення у приміщенні суду протягом червня-липня 2024р.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко