Ухвала

від 09.09.2024 по справі 910/12630/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12630/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженої відповідальності «Сібуд» (далі - ТОВ «Сібуд», скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024

за позовом Товариства з обмеженої відповідальності «Сібуд»

до:

1) Держави України в особі Головного управління ДФС у місті Києві;

2) Бюро економічної безпеки України

про відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Сібуд» 26.08.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 року у справі № 910/12630/23 та зобов`язати Державу Україна в особі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) та Бюро економічної безпеки України (далі - Бюро) відшкодувати збитки в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35 000 грн. Крім того, у касаційній скарзі просить поновити процесуальний строк на оскарження рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/12630/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючої, Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ТОВ «Сібуд» звернулося до суду з позовом про зобов`язання Держави України в особі ГУ ДФС у м. Києві та Бюро відшкодувати збитки в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35 000, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/12630/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Сібуд» відмовлено повністю.

Зі змісту судових рішень вбачається, що: зміст фрагменту листа зводиться до повідомлення позивача про неможливість повернення йому шостим СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві речового доказу - системного блоку Grand 901D Black 0901120175, лише з тієї підстави, що останній разом з матеріалами кримінального провадження від органу, який попередньо здійснював досудове розслідування, йому не надходив. Наданий Товариством фрагмент листування сам по собі не дозволяє стверджувати про втрату системного блоку Grand 901D Black 0901120175 ГУ ДФС у м. Києві, як на тому помилково наполягає позивач, керуючись винятково власним суб`єктивним трактуванням отриманого повідомлення. При цьому будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт втрати ГУ ДФС у м. Києві вищевказаного речового доказу, а, отже, і неправомірності дій / бездіяльності останнього позивачем до матеріалів справи не надано. Будь-яких доказів на підтвердження характеристик системного блоку Grand 901D Black 0901120175 та його початкової вартості з урахуванням амортизаційних відрахувань позивачем до матеріалів справи не надано. Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, судами не прийнято до уваги саме лише твердження Товариства про те, що заявлена ним до відшкодування сума збитків у розмірі 35 000, 00 грн є справедливою вартістю спірного обладнання. Водночас постановою КМУ від 28.10.2021 № 1127 «Деякі питання застосування окремих положень законодавства у процесі реорганізації Державної фіскальної служби» постановлено Бюро прийняти в упорядкованому стані від Державної фіскальної служби архівні кримінальні справи, досудове розслідування щодо яких закінчено, та речові докази, які були вилучені в ході досудових розслідувань. Утім, згідно з обліковими даними кримінальне провадження за вищевказаним номером, а, відповідно, і речові докази, до архіву Бюро не передавалися, а тому Бюро не має жодних прав та обов`язків щодо даного кримінального провадження та процесуальних дій, котрі вчинялися в його межах, а, отже, суду дійшли до висновку, що не є належним відповідачем за даним позовом, у зв`язку з чим судові інстанції у задоволенні позовних вимог до нього відмовили.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Відділу в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684, 00 гривень.

Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження №12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Таким чином позовна вимога про з відшкодування збитків в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35 000, 00 грн має вартісну оцінку, носить майновий характер.

Предметом позову у справі № 910/12630/23 є зобов`язання відшкодувати збитки в натурі з урахуванням морального та фізичного зносу основного засобу у вигляді сучасного моноблоку або ноутбуку бізнес-класу за ціною не менше 35 000, 00 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 684, 00 грн = 268 400, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ТОВ «Сібуд» у поданій касаційній скарзі зазначає на порушенні норм права, неправильному застосуванні норм матеріального права та неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах викладених у постанові від 30.08.2023 у справі № 759/25340/21. Верховний Суд відзначає, що постанова від 30.08.2023 прийнята за результатом розгляду касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 29.12.2022 щодо вирішення питання про відкриття апеляційного провадження і розглядалося питання справляння судового збору. Втім касаційна скарга у цій справі подана на рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду і не стосується питання судового збору.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки як виключення із загального правила, з огляду на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Верховний Суд вказує, що скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних випадків щодо оскарження рішення та постанови апеляційного суду у справі № 910/12630/23 з огляду на частину третю статті 287 ГПК України.

Суд вважає за доцільне зазначити, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Касаційна скарга ТОВ «Сібуд» не містить обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а зводиться лише до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями попередніх судових інстанцій.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів у справі, а також встановлення інших обставин у справі, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, касаційна скарга ТОВ «Сібуд» у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже випадків, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Сібуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі № 910/12630/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженої відповідальності «Сібуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі № 910/12630/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос