Ухвала

від 11.03.2024 по справі 927/150/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/150/23

Касаційний господарський суд у складі судді Верховного Суду О.О. Мамалуя,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023

у складі колегії суддів: Ю. Б. Михальська - головуючий, І. М. Скрипка, А. І. Тищенко

та на рішення господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023

суддя: М. О. Демидова

у справі № 927/150/23

за позовом Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни

до 1. Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України,

2. Фізичної особи - підприємця Мигрина Володимира Івановича

про визнання недійсним договору оренди, визнання продовженим договору оренди у редакції позивача,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Лукіянчук Марина Вікторівна звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 та на рішення господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі № 927/150/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1 - посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Скаржник має чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій порушили/застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що однією з підстав оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України. В обґрунтування цього вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині порушення переважного права орендаря, місцем реєстрації якого є АРК, що має статус ВПО і здійснює свою діяльність за іншим місцем реєстрації, дані про що внесені в ЄДРПОУ.

Однак всупереч вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник не вказує норму права (пункт, частина, стаття), яку суди неправильно застосували в оскаржуваних судових рішеннях; не наводить обґрунтування неправильного застосування цієї норми права та як саме, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах, і у який саме спосіб суду необхідно сформувати єдину практику застосування цих норм.

Разом з тим касаційна скарга також містить посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та зводиться до цитування окремих приписів частин першої та третьої статті 310 ГПК України.

Проте, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Наведені у скарзі посилання скаржника на недослідження процесуального статусу відповідача-1, об`єкта оренди та цитування окремих приписів статті 310 ГПК України не формують чітких підстав касаційного оскарження судових рішень, а також не можуть автоматично ототожнюватись Судом з власної ініціативи як підстава для касаційного оскарження без прямої вказівки на це скаржника, зокрема, щодо порушення норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник не зазначив норм права (пункт, частина, стаття) щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду. Окрім того, зі змісту касаційної скарги не можливо однозначно визначити, що недослідження доказів та цитування окремих приписів статті 310 ГПК України формують чіткі підстави касаційного оскарження судових рішень, на яких подається касаційна скарга.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позов у цій справі подано у 2023 році.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.

Предметом спору в зазначеній справі є дві вимоги немайнового характеру. Отже, при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 10 736,00 грн.: (2 684,00 грн х 2 х 200 %). Однак Фізична особа - підприємець Лукіянчук Марина Вікторівна до касаційної скарги доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі не додала.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому законом розмірі.

Згідно з приписами частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Зі змісту частини другої статті 174 ГПК України вбачається, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:

- виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та уточнити підставу касаційного оскарження визначену відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, чітко вказати пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як підставу (підстави) для касаційного оскарження судового рішення та зазначити норму права (пункт, частина, стаття), щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Скаржник має чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій порушили/застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Також зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України; чітко обґрунтувати, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій;

- надати документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, а саме - 10 736,00 грн.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 та на рішення господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі №927/150/23 залишити без руху.

2. Надати Фізичній особі - підприємцю Лукіянчук Марині Вікторівні строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити Фізичній особі - підприємцю Лукіянчук Марині Вікторівні, що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду О. О. Мамалуй