Рішення

від 07.03.2024 по справі 495/11629/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/11629/23

№ провадження 2/495/214/2024

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

07 березня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Ульвіс К.Є.

справа №495/11629/23

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород Дністровському Одеської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

представника позивача адвоката Каланжова В.І.,

представника відповідача адвоката Манової І.М.,

ВСТАНОВИВ:

26жовтня 2023року позивачОСОБА_1 звернулася з позовом до суду до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ від 29 вересня 2023 року № 144/к «Про звільнення ОСОБА_1 » з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді медичної сестри з переливання крові хірургічного відділення Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області з 29 вересня 2023 року; стягнути з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2023 року по день ухвалення рішення; стягнути з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 15000, 00 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала на посаді медичної сестри з переливання крові хірургічного відділення в КП «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області.

29 вересня 2023 року наказом директора КП «Саратська ЦЛ» її було звільнено через відмову від продовження роботи у зв`язку із переведенням на посаду сестри медичної поліклінічного відділення, за п. 6 ст. 36 КЗпП України (підстава припинення трудового договору: відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці).

Підставою такого наказу став наказ директора КП «Саратська ЦЛ» від 07 вересня 2023 року № 126/к «Про зміну в організації праці», акту, доповідних тощо.

Вважає звільнення незаконним, оскільки працівник не був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці до звільнення.

Вона надала директору довідку про вагітність та власноручно написану заяву про те, що вона перебуває у стані вагітності та звільнення вагітних жінок є неприпустимим.

Закон та судова практика покладають обов`язок доведення запровадження змін в організації виробництва і праці на роботодавця, тобто роботодавець зобов`язаний повідомити працівника у чому полягають зміни в організації виробництва, які призвели до змін істотних умов праці, які, можливо, будуть підставою для звільнення працівника з посади.

Відмова від переведення на іншу роботу, якщо така мала місце не може бути підставою для звільнення працівника за п. 6 ст. 36 КЗпП України, оскільки переведення на іншу роботу не є тотожним зміні істотних умов праці.

В зв`язку з подіями стосовно звільнення, вона стала знервована, в неї піднявся тиск, температура і вона вимушена була звертатися до лікарів.

Стала відчувати депресію, підвищену нервовість, постійний стрес та упадок сили, що привело до моральних страждань.

Крім того, в зв`язку з неправомірними діями щодо її звільнення просить також стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.

З урахуванням усього вищевикладеного, вона і звернувся до суду за захистом своїх порушених трудових прав.

Не погоджуючись з позовними вимогами позивача, відповідачем 02 січня 2024 року наданий відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволені позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі, зазначаючи, що на сьогодні фінансування закладів охорони здоров`я відбувається відповідно до договору з Національною службою здоров`я України.

Тобто лікарня отримує кошти виключно за послуги, які надає, згідно з тарифом за них.

З метою раціонального використання коштів зароблених лікарнею, в КП «Саратська ЦЛ» проводиться постійний моніторинг фактично виконуваної роботи кожним з 203 працівників, за для постійного удосконалення функціонування лікарні та забезпечення безперебійної її роботи, з метою цілодобового надання медичних послуг населенню.

У період воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

У період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди.

Провівши аналіз роботи кабінету переливання крові хірургічного відділення було встановлено не завантаженість на 1, 0 посади, ОСОБА_1 було повідомлено, що у робочий час коли відсутні донори вона має допрацювати в процедурному кабінеті хірургічного відділення.

Від такої пропозиції ОСОБА_1 відмовилася, усно пояснивши, що в неї алергія на всі групи антибіотиків і працювати в процедурному кабінеті вона не може, надавши консультативний висновок спеціаліста від 08 листопада 2017 року зі встановленим діагнозом: «полівалентна медикаментозна алергія».

В зв`язку з чим, 07 вересня 2023 року директором КП «Саратська ЦЛ» виданий наказ № 99 «Про внесення змін до штатного розпису» ( у зв`язку з кадровими змінами економісту внести зміни до штатного розпису, а саме: перепрофілювати з 11 вересня 2023 року 1,0 посади сестри медичної з переливання крові хірургічного відділення на 1,0 посади сестри медичної поліклініки.

Також 07 вересня 2023 року виданий наказ № 126/к «Про зміни в організації праці», яким запропоновано перевести ОСОБА_1 , сестру медичну з переливання крові хірургічного відділення, на посаду сестри медичної поліклініки (1,0 ставки) з 11 вересня 2023 року.

07 вересня 2023 року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом та зачитано його в голос від 07 вересня 2023 року, на що ОСОБА_1 відмовилась від підпису наказу, про що складено акт від 07 вересня 2023 року.

08 вересня 2023 року комісійно у присутності ОСОБА_1 відбулася передача товаро матеріальних цінностей, вся медична документація та банк крові, про що складено акт.

Від підпису актів ОСОБА_1 відмовилася в присутності членів комісії, про що складено акт.

У зв`язку з цим, з метою захисту трудових прав ОСОБА_1 , їй було запропоновано переведення на посаду сестри медичної поліклініки, виконуючи всі умови трудового законодавства України, запропонована посада за тією є спеціальністю, кваліфікацією та розміром заробітної плати, оскільки у лікарні є нагальна потреба забезпечення кабінету стоматолога медичною сестрою.

Повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч.3 ст. 32 та ст. 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згодний на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.

Колишні умови праці ОСОБА_1 , як сестри медичній з переливання крові хірургічного відділення, не може бути збережено, оскільки: працювати 4 години, а сплачувати за роботу 160 годин за рахунок інших працівників КП «Саратська ЦЛ» не може; перевести на неповний робочий час також неможливо, оскільки з метою цілодобового надання медичних послуг населенню, кабінет з переливання крові має працювати цілодобово, саме тому функції медичної сестри з переливання крові покладені на медичну сестру стаціонару хірургічного відділення (без доплат); скоротити посаду також неможливо, оскільки КП «Саратська ЦЛ» зобов`язана працевлаштувати ОСОБА_1 , як вагітну жінку, та жінку яка має неповнолітніх дітей, тому її штатну одиницю перепрофільовано, з метою забезпечення ОСОБА_1 роботою.

Саме тому, ОСОБА_1 було запропоновано переведення, тобто продовження роботи за новими умовами праці, на посаду сестри медичного поліклінічного відділення, на 1,0 штатну посаду, зі збереженням розміру заробітної плати.

Змінилися істотні умови праці, а саме: змінилося найменування посади, змінилися функціональні обов`язки.

Щодо виходу на роботу в період з 25 вересня 2023 року по 28 вересня 2023 року зазначає, що ОСОБА_1 чотири робочі дні просиділа на стільці біля кабінету переливання крові, лежала на лавочках на території лікарні, кожного дня реєструючи заяви що її не допускають на робоче місце, на виклики до медичного директора та головної медичної сестри КП «Саратська ЦЛ» для роз`яснення, не з`являлася, демонструючи явну неповагу до керівництва лікарні.

Крім того, на підтвердження спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 не надано жодного доказу.

КП «Саратська ЦЛ» не мала жодного наміру звільняти ОСОБА_1 , її було забезпечено робочим місцем зі збереженням всіх умов передбачених чинним законодавством, не вийти на нове місце це був її свідомий вибір.

Окрім того, до позовної заяви не доданий навіть договір про надання правової допомоги, яким визначено повноваження адвоката, відсутній розрахунок сум судових витрат.

Вважає, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів в підтвердження позовних вимог, тому в задоволені позову слід відмовити.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

27 жовтня 2023 року Ухвалою суду, суддя Шевчук Ю.В., по вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом, повідомленням сторін. (а.с. 29)

15 листопада 2023 року, відповідно до розпорядження № 205 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи. (а.с. 32)

15 листопада 2023 року відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначена суддя Прийомова О.Ю. (а.с. 33)

16 листопада 2023 року Ухвалою суду вказана справа прийнята до провадження судді з призначенням розгляду справи по сутті. (а.с. 34)

14 грудня 2023 року Ухвалою суду у задоволені клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю було відмовлено. (а.с. 55-56)

07 березня 2024 року ухвалою суду, на місці, заява про уточнення (збільшення) позовних вимог позивача залишено без розгляду та повернуто позивачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, допитавши в якості свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що позивач дійсно працювала на посаді медичної сестри з переливання крові хірургічного відділення в КП «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області.

29 вересня 2023 року наказом директора КП «Саратська ЦЛ» її було звільнено через відмову від продовження роботи у зв`язку із переведенням на посаду сестри медичної поліклінічного відділення, за п. 6 ст. 36 КЗпП України (підстава припинення трудового договору: відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці).

Підставою такого наказу став наказ директора КП «Саратська ЦЛ» від 07 вересня 2023 року № 126/к «Про зміну в організації праці», акту, доповідних. (а.с. 12)

Позивач перебуває у стані вагітності, що підтверджується Консультативним висновком експерта від 19 вересня 2023 року. (а.с 19)

ОСОБА_1 звернулася до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та отримала відповідь, відповідно до якої під час здійснення перевірки, будь яких підтверджень про наявність згоди ОСОБА_1 на переведення на іншу посаду надано не було через фактичну її відсутність.

Також зазначено, що зміни в організації виробництва і праці на підприємстві теж не проводились.

Отже, беручи до уваги з`ясовані під час проведення перевірки обставини, та керуючись правовим регламентуванням питань звільнення в умовах воєнного стану встановлено, що посадовими особами не забезпечено дотримання відповідного законодавства, що знайшло своє відображення у безпідставному застосуванні алгоритму звільнення відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України.

За наслідками позапланового заходу складено акт та у зв`язку з допущеними порушеннями законодавства про працю, фахівцем Південного міжрегіонального управління до посадових осіб Підприємства було вжито заходи реагування.

Разом з тим, поновлення порушених прав працівників може бути здійснено особою, що їх порушила.

Відмова ж роботодавця поновити порушені права працівника є ознакою трудового спору, механізм вирішення якого визначено КЗпП України, тому враховуючи вищезазначене, для вирішення спірних питань, позивачу рекомендовано звернутися до комісії по трудових спорах, а у разі незгоди з рішенням комісії із позовом до суду.

Позивач зазначає про порушення її трудових прав.

Відповідач заперечує, вважає, що звільнення відбулося на законних підставах та для поновлення позивача на роботі не має підстав.

Нормативне обґрунтування

За змістом ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, предметом позову є наказ про звільнення позивача, а обраний спосіб захисту зводиться до визнання його незаконним із скасуванням відповідного наказу.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону УкраїниПро судоустрій і статус суддів).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 3 статті 32 КЗпП України визначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною.

У відповідності дост. 235 КЗпП Українивстановлено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Відповідне положення міститься упостанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18.

Відповідно дост. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно зі ст. 12 ч.1-4 ЦПК України, Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Загаломпринцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінніпункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Згідно із ч. 4 ст. 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.

Суд при цьому зазначає, що відповідно до п. 2 «Прикінцевих положень» КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

На підставі ч. 3 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX, у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Так, за ч. 2 ст. 3 Закону, у період дії воєнного стану норми ч. 3 ст. 32 КЗпП та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною.

У п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Суд звертає увагу, що питання про те, які саме обставини впливають на зміну істотних умов праці, чинним законодавством не врегульовано, оскільки в ньому відсутній їх вичерпний перелік.

Зокрема, тлумачення того, що може бути підставою для зміни істотних умов праці наведено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», відповідно до якого припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Суд погоджується з доводами представника позивача про те, що необхідно розмежовувати поняття зміни в організації виробництва і праці та зміна істотних умов праці.

Зміна істотних умов праці за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року у справі № 333/5567/19 та від 11.09.2020 року у справі № 215/2330/19.

Водночас, суд зазначає, що вирішуючи питання щодо застосування норми ч. 3 ст. 32 КЗпП України, Верховним судом у постанові від 16.01.2019 року у справі № 582/1001/15 викладено правовий висновок про те, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки у тому випадку, якщо буде доведено наявність змін в організації виробництва і праці.

Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Крім того, в оспорюваному наказі № 144/к від 29.09.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідачем зазначається безпосередня підстава таких змін наказ директора КП «Саратська ЦЛ» від 07 вересня 2023 року № 126/к «Про зміни в організації праці», акт від 07 вересня 2023 року, доповідні ОСОБА_5 , завідувачки поліклиничного відділення від 25-28 вересня 2023 року. (а.с. 12)

У правовій позиції Верховного Суду щодо звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, викладеної у постанові від 04.12.2019 року справа № 215/4817/17, визначено, що під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних і соціальних показників, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

З огляду на викладене суд зазначає, що представником відповідача не було надано доказів, що дали б підстави суду вважати, що відбулися зміни в організації виробництва і праці у КП «Саратська ЦЛ», що призвело до істотних змін в умовах праці ОСОБА_1 .

Допитані в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 пояснили в судовому засіданні, що пройшло перепрофілювання посади сестри медичної з переливання крові хірургічного відділення на 1,0 посади сестри медичної, умови праці, заробітна плата не змінилася.

Як зазначено Державною службою з питань праці, під час здійснення перевірки, будь яких підтверджень про наявність згоди ОСОБА_1 на переведення на іншу посаду не було надано через фактичну її відсутність.

Також зазначив, що зміна в організації виробництва і праці на підприємстві також не проводилися та було встановлено, що посадовими особами не забезпечено дотримання відповідного законодавства, що знайшло своє відображення у безпідставному застосуванні алгоритму звільнення відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України.

Отже, відповідачем не було доведено дійсної наявності змін в організації виробництва і праці, які могли б стати беззаперечною підставою для запровадження змін в істотних умовах праці позивача, що виразилось у зміні режиму її роботи.

Також, суд звертає увагу, що у спорі працівника з роботодавцем про незаконність звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України, обов`язок довести, що працівник відмовився від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці покладається саме на власника або уповноважений ним орган (постанова Верховного Суду від 23.11.2020 року у справі № 333/5567/19).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 273/212/16-ц, а саме, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Закон детально не регламентує порядок відмови працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці і не встановлює, що передбачена п.6 ст.36 КЗпП України незгода працівника продовжувати роботу з такими змінами в нових умовах має бути у письмовій формі (постанова Верховного Суду від 23.12.2020 року справа № 447/334/18, провадження № 61-1210св20).

Водночас суд зазначає, що належних та допустимих доказів на підтвердження доводів представника відповідача про ознайомлення позивачем з наказом № 126/к від 07.09.2023 року та наявності відмітки про відмову позивача продовжувати роботу у зв`язку зі зміною істотних умов праці, до суду надано не було.

Доказів на підтвердження наявності незгоди ОСОБА_1 з такими змінами, на що безпосередньо посилається представник відповідача, матеріали справи не містять.

Натомість, з урахуванням вищевказаного та встановивши, що ОСОБА_1 не надавала відповідачу письмову відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, фактично зміни істотних умов праці у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП України не відбулось, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 було безпідставно звільнено на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку з переведенням на посаду сестри медичної поліклінічного відділення за п.6 ст. 36 КЗпП України, тому наказ № 144/к від 29.09.2023 року, що став підставою такого звільнення, суд вважає неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язкових яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким актом національного законодавства України, є зокрема, Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» від 22.06.1982, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція МОП №158).

Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка ґрунтується на положеннях Конвенція МОП №158 є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.

Стаття 9 Конвенції МОП № 158 покладає на роботодавця тягар доказування законності підстав звільнення працівника.

Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 міститься в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 235/3148/17-ц, від 23.01.2019 у справі № 520/211/16-ц.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівниковісереднього заробіткуза часвимушеного прогулуабо різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваноїроботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного рокуне з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогулце час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, який затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995 року, передбачено що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Позивача звільнено з роботи 29 вересня 2023 року, тобто з цього часу було порушено її трудові права і поновлюються вони судом 07 березня 2024 року, тому саме цей період, тобто з дня наступного за днем звільнення до дня ухвалення судового рішення, і слід визнати вимушеним прогулом.

Згідно розрахунку середньоденного заробітку, позивачу було нараховано 25112, 97 грн, а за липень 2023 року 12980, 30 грн; за серпень 2023 року 11519, 03 грн.

Всього за два місяці 24499, 33 грн, за відпрацьованих 61 день. Середньомісячний заробіток позивача складає: 12 249,67 грн. (12980, 30 грн +11519, 03 грн :2).

Середньоденний заробіток позивача відповідно довідки КП «Саратська центральна лікарня» складає 405,05 грн.

Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 вересня 2023 року по день ухвалення рішення 07 березня 2024 року у розмірі 73498 грн. ( 5 місяців 7 днів)

Згідно з п.2,4 ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення про поновлення незаконно звільненого працівника та про присудження працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Стосовно вимог позивача про компенсацію їй моральної шкоди, слід виходити з наступного.

На підставіст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до роз`яснень викладених вПостанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди»під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідностаттею 237-1 КЗпП України, занаявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у справі № 362/7161/15-ц зазначив: враховуючи, щоКЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним.

При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, суди вірно врахували характер порушень та дій вчинених власником, а також те, що порушення законних прав позивача призвели до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування, а також стресі, пов`язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що очевидно позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед необґрунтованими діями власника.

Мотивуванням позову у цій частині є таким: моральна шкода, завдана позивачу обумовлюється моральними стражданнями внаслідок порушення його законного права на своєчасне отримання заробітної плати, втрати нормальних життєвих зв`язків, що в теперішній час потребує додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд погоджується з доводами позивача в цій частині, оскільки ОСОБА_1 безсумнівно переживає моральні страждання, у зв`язку зі звільненням, що потребувало додаткових зусиль для з`ясування усіх обставин для встановлення істини, що зумовлює напруженість, стреси, те, що вона знаходиться у стані вагітності.

З врахуванням фактичних обставин справи, характеру та обсягу спричинених моральних страждань, принципів справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням доведеності вини відповідача у спричиненні відповідачу моральної шкоди, суд вважає за необхідне призначити позивачу відшкодування відповідачем моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

З урахуванням усього вищевикладеного, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди з Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно витрат на правову допомогу, судом встановлено наступне.

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідноз умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятоюстатті 137 ЦПКвстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостоюстатті 137 ЦПКобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмовиу задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане кореспондується з позицією ВСУ, викладеною у постанові від 23.11.2020 року у справі № 638/7748/18

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 рокуу справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне дорученняз відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі№ 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмовиу стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, від якої вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/1964/21, предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначену ухвалу залишив без змін.

У зазначеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Натомість у цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальнимзакономчіткихкритеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.

Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

У даній конкретній цивільній справі, що розглядається, позивачем ОСОБА_1 у підтвердження обґрунтованості позову у частині стягнення витрат на правничу допомогу приєднані ордер серії ВН № 1292284.

Між тим, договору про надання правової правничої допомоги, детального опису робіт та квитанції про сплату послуг адвоката матеріали справи не містять, що є підставою для відмови в задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

З урахуванням усього вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, надаючи оцінку їх належності, доступності, допустимості та у їх логічному взаємозв`язку, встановивши правовідносини, що виникли між сторонами, та норми чинного законодавства, що підлягають до правозастосування до даних фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про доцільність часткового задоволення позову ОСОБА_1 , а саме: в частині визнання незаконним та скасування наказу від 29 вересня 2023 року № 144/к «Про звільнення ОСОБА_1 » з роботи через відмову від продовження роботи у зв`язку з переведенням на посаду сестри медичного поліклінічного відділення, за п.6 ст. 36 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді медичної сестри з переливання крові хірургічного відділення Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області з 29 вересня 2023 року; стягнення з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2023 року по день ухвалення рішення, тобто по 07 березня 2024 року у загальному розмірі 73498 грн з відрахуванням з даної суми податків та інших обов`язкових платежів; стягнути з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

У зв`язку із звільненням від сплати судового збору позивача та у відповідності до пропорційності задоволених позовних вимог, виходячи із ціни позову, суд вважає правильним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 2684 грн.

В інший частині в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Керуючись п.6 ст. 36, ст. ст. 5-1, 232,233, 237-1 КЗпП України , ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 280, 430 ЦПК України , суд,

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ від 29 вересня 2023 року № 144/к «Про звільнення ОСОБА_1 » з роботи через відмову від продовження роботи у зв`язку з переведенням на посаду сестри медичного поліклінічного відділення, за п.6 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді медичної сестри з переливання крові хірургічного відділення Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області з 29 вересня 2023 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2023 року по день ухвалення рішення, тобто по 07 березня 2024 року у загальному розмірі 73 498 грн з відрахуванням з даної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області судовий збір у розмірі 2684 грн на користь держави.

Допустити негайне виконання рішення, у відповідності до п.2,4 ч.1 ст 430 ЦПК України в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати з Комунального підприємства «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород Дністровського району Одеської області але не більше ніж за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство "Саратська центральна лікарня" Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, код ЄДРПОУ:01998880, адреса: 68200, смт. Сарата, вул. Соборна,2 Білгород Дністровського району Одеської області.

Повний текст рішення складений 12 березня 2024 року.

С У Д Д Я :