Постанова

від 28.02.2024 по справі 640/13147/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

28 лютого 2024 року

м. Харків

справа № 640/13147/19

провадження № 22-ц/818/879/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії Маміної О.В. Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Носової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Михайлівський» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», Держави в особі Державної організації (установи, закладу) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Державної казначейської служби України про захист прав споживача фінансових послуг, визнання права власності на кошти, відшкодування майнової шкоди та стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Київського районного суд м. Харкова від 23 листопада 2023 року, постановлену суддею Юрлагіною Т.В.,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви від 21.06.2021 року, в якому просив:

Визнати право власності ОСОБА_1 на грошові кошти у розмірі 40017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп., які перебувають на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» за договором від «29» жовтня 2014 року про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 ;

Визнати право власності ОСОБА_1 на 2193368 грн. 31 коп. пені, що обрахована внаслідок не повернення ОСОБА_1 працівниками Фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 коштів у розмірі 40 017 грн. 63 коп з рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» за договором від «29» жовтня 2014 року про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 ;

Визнати право власності ОСОБА_1 на суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме 62067 (шістдесят дві тисячі шістдесят сім) грн. 34 коп. внаслідок не повернення ОСОБА_1 працівниками Фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та Фондом безпосередньо, коштів у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп з рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» за договором від «29» жовтня 2014 року про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 .

Визнати право власності ОСОБА_1 на 3% річних згідно з 2 ст. 625 ЦК України, а саме на 6000 (шість тисяч) грн. 95 коп. внаслідок не повернення ОСОБА_1 працівниками Фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та Фондом безпосередньо, коштів у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп. з рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» за договором від «29» жовтня 2014 року про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 .

Визнати право власності ОСОБА_1 на упущену вигоду у розмірі 4719 (чотири тисячі сімсот дев`ятнадцять) грн. 02 коп., які він міг отримати за довором банківського вкладу № 61822-Л-П-980/2 від "24" травня 2016 р., якби працівники Фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та Фонд посередньо, вчасно повернули кошти у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп.

Визнати право власності ОСОБА_1 на упущену вигоду у змірі 7003,09 (сім тисяч три) грн. 09 коп., які він міг отримати за договором від 09.08.2017 №SAMABWFD0070050016801, якби працівники Фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та Фонд безпосередньо, вчасно повернули кошти у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп.

Визнати право власності ОСОБА_1 на упущену вигоду у розмірі 7581 (сім тисяч п`ятсот вісімдесят одну) грн. 42 коп., які він міг отримати за договором від 17.08.2017 № 200057624, якби працівники Фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та Фонд безпосередньо, вчасно повернули кошти у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп.

Визнати право власності ОСОБА_1 на упущену вигоду у розмірі 9653 (дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят три) грн. 56 коп., які він міг отримати за договором від 14.11.2019 № 200230440, якби працівники Фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та Фонд безпосередньо, вчасно повернули кошти у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську Службу України та через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві солідарно на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2290393 (два мільйони двісті дев`яносто тисяч триста дев`яносто три) грн. 69 коп., як відшкодування майнової шкоди, завданої працівниками Державної організації (установи, закладу) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та Фондом безпосередньо внаслідок не повернення ОСОБА_1 коштів у розмірі 40017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63 коп.з рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» за договором від «29» жовтня 2014 року про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 .

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що по відношенню до нього відповідачем Фондом порушено матеріальне право споживача фінансових послуг, у зв`язку з неповерненням грошових коштів у розмірі 40 017 грн. 63 коп., які надійшли на його поточний рахунок від ДП «СЕТАМ» 16.06.2016 року, після введення в Банк тимчасової адміністрації, чим завдано позивачу значної (майнової) матеріальної і моральної шкоди, нанесено грошових збитків. Зазначає, що дії, бездіяльність Фонду, його уповноважених осіб можуть бути предметом провадження в суді або ж спір між клієнтом банку і цими особами підлягає розгляду судом лише за умов, коли останні не виконують чи неналежно виконують свої обов`язки, визначені Законом. Вказує, що уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі-Фонд) Волков О.Ю., ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є службовими особами-працівниками Фонду, та Фонд безпосередньо, ігноруючи вимоги п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не зарахувавши на банківський рахунок Позивача та не повернувши кошти у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) грн. 63коп. на користь Позивача, завдали йому шкоду. Зазначає, що згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Банк та працівники Фонду мали у термін три робочі дні, рахуючи від 16.06.2016, дня відправлення міжбанківського переказу, а саме не пізніше 21.06.2016 зарахувати кошти у розмірі 40 017 (сорок тисяч сімнадцять) гри. 63 коп., які надійшли для зарахування на рахунок Позивача № НОМЕР_1 , та негайно повернути їх на рахунок відправника переказу, який повинен був отримати їх на третій робочій день після їх відправлення Банком, а саме 23.06.2016. Саме 23.06.2016 є граничною датою виконання зобов`язання Банком, та з дати 24.06.2016 почалося порушення прав Позивача.

Ухвалою Київського районного суд м. Харкова від 23 листопада 2023 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Михайлівський» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», Держави в особі Державної організації (установи, закладу) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Державної казначейської служби України про захист прав споживача фінансових послуг, визнання права власності на кошти, відшкодування майнової шкоди та стягнення коштів - закрито. Роз`яснено позивачу його право на звернення з даним позовом до суду у порядку КАС України.

В апеляційній скарзі представник позивача просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова від 04 травня 2022 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/28949/17 стосується трьох процентів річних з урахуванням інфляції в розмірі 2 432,55 грн, пені за прострочення зобов`язання в сумі 100 000 грн. через несвоєчасне повернення вкладу ФГВФО, ця позиція не є релевантною до правовідносин ОСОБА_1 та ФГВФО, тобто позовні вимоги пов`язані з необхідністю визначення, чи є бездіяльність Фонду з виплати гарантованого відшкодування відповідно до статей 26, 27 Закону № 4452-VI неправомірною, що має відбуватися за правилами адміністративного судочинства, а не п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у справі за позовом ОСОБА_1 . Вказує, що у даній справі, виходячи із підстав і предмета позову, Позивач перебуває у матеріально-правових відносинах з Фондом через те, що його працівники, будучи наділеними повноваженнями щодо виведення проблемного банку з ринку, у тому числі щодо повернення коштів власнику, які надійшли переказом на рахунок позивача з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку, тобто після 23.05.2016, а саме 16.06.2016 не зарахували та не виплатили кошти, що надійшли на рахунок Позивача. Зазначає, що подібні висновки про те, що позови у зв`язку з невиконанням Банком (Фондом) договірних зобов`язань за договором банківського рахунку мають розглядатись за правилами цивільного судочинства містяться у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 826/8161/18 та 25 березня 2021 року у справі № 824/853/16-а.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд справ за позовними вимогами у даній справі віднесено до судів адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позивач вказує, що відповідачем Фондом порушено матеріальне право споживача фінансових послуг, у зв`язку з неповерненням грошових коштів у розмірі 40 017 грн. 63 коп., які надійшли на його поточний рахунок від ДП «СЕТАМ» 16.06.2016 року, після введення в Банк тимчасової адміністрації, чим завдано позивачу значної (майнової) матеріальної і моральної шкоди, нанесено грошових збитків.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4, 19 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Позивач вказує на неповернення йому Фондом грошових коштів у розмірі 40 017 грн. 63 коп., які надійшли на його поточний рахунок від ДП «СЕТАМ» 16.06.2016 року, після введення в Банк тимчасової адміністрації.

У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, банком та Фондом і визначення яких залежить від з`ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Статтею 5 КАС України установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частиною першою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі Закон № 2121-III), Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Як уже зазначалося, Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VIвирішує виключно Фонд.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанови від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справах № 761/7978/15-ц, № 805/2090/17-а, № 820/3664/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 815/2229/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 та інші).

Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства не вбачається.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачені статтею 625 ЦК України три проценти річних, інфляційні втрати, упущену вигоду. Правовими підставами для стягнення цих сум позивач зазначає неповернення грошових коштів у розмірі 40 017 грн. 63 коп., які надійшли на його поточний рахунок від ДП «СЕТАМ» 16.06.2016 року, після введення в Банк тимчасової адміністрації.

Отже, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою ОСОБА_1 вказаного відшкодування, відповідно також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 826/17974/17, від 08 листопада 2022 року у справі № 826/8161/18 та від 25 березня 2021 року у справі № 824/853/16-а судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки висновки викладені у вказаних постановах не є релевантними у даній справі.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч.1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.375,381,382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суд м. Харкова від 23 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 08 березня 2024 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова