Постанова

від 15.02.2024 по справі 911/829/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2024 р. Справа№ 911/829/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Коробенка Г.П.

Гончарова С.А.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 (повний текст рішення складено та підписано 20.11.2023)

у справі №911/829/23 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк»

до Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Росич Приват»

про стягнення коштів

в с т а н о в и в:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк» (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича (далі - відповідач) про стягнення 89520,00 грн. основного боргу, 19200,00 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, 15126,77 грн. інфляційних втрат, 2050,51 грн. 3% річних, 4552,32 грн. пені (вимоги в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 12.10.2023).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 13.08.2021 є власником нежитлової будівлі винного цеху літера «Б» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2371120532103), загальною площею 2155 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Водопійна, 37, м. Біла Церква, Київська обл., 09100. Частина вказаного майна, а саме: частина нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 495,6 кв.м., що схематично в технічному паспорті відображено приміщеннями № 23 площею 203,5 кв.м., № 24 площа 4,1 кв.м., № 25 площа 9,4 кв.м, № 42 площею 6,0 кв.м., № 41 площею 28,9 кв.м., № 26 площею 56,4 кв.м., № 27 площею 9,8 кв.м., № 28 площею 10,9 кв.м., № 29 площею 48,4 кв.м, № 30 площею 77,4 кв.м., № 33 площею 40,8 кв.м. відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 № 20, укладеного між ТОВ «Росич Приват» (попередній власник нерухомого майна) та ФОП Курочкіним В.О., передано в строкове платне користування відповідачу. Після зміни власника нерухомого майна, про що було повідомлено орендаря, останній своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування нерухомим майном новому власнику майна - позивачу за період з 16.09.2021 по 17.03.2023 не виконав, що стало підставою для подачі даного позову.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог, з підстав, які зводяться до того, що відповідачем повідомлено ТОВ «Росич Приват» про розірвання з 31.12.2021 договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 № 20, укладеного між ТОВ «Росич Приват» та ФОП Курочкіним В.О., у зв`язку з чим відповідачем було звільнено та передано орендодавцю (третій особі) частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 495,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37 та сплачено орендну плату до 31.12.2021 до каси ТОВ «Росич Приват». Також відповідач у відзиві посилається на те, що на допиті відповідача від працівників Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області йому стало відомо, що з початку 2022 року будівля за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37 перебуває у технічно несправному стані, що виключає можливість використання її за призначенням у будь-якій господарській діяльності, у зв`язку з чим наймач на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.10.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк» до Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк» 89520,00 грн. основного боргу, 19200,00 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, 15126,77 грн. інфляційних втрат, 2050,51 грн. 3% річних, 4552,32 грн. пені, 2684,00 грн. витрат по сплаті судового збору, 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Курочкін Віталій Олександрович звернувся 01.12.2023 (згідно поштового трекера на конверті) до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/829/23 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Також заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що позивачем не надано суду детального опису робіт, виконаних адвокатом. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/829/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Станік С.Р., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/829/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі № 911/829/23.

20.12.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відрядженні з 18.12.2023 по 23.12.2023 та судді Станіка С.Р. у відрядженні з 21.12.2023 по 23.12.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у справі №911/829/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 прийнято справу №911/829/23 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П. та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відрядженні з 13.02.2024 по 18.02.2024, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.02.2024 у справі №911/829/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 прийнято справу №911/829/23 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Коробенко Г.П.

27.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №911/829/23 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 01.05.2021 між ТОВ «Росич Приват» (орендодавець) та ФОП Курочкін В.О. (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №20 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає орендареві в строкове платне користування частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 495,6 кв.м., що схематично в технічному паспорті відображено приміщеннями № 23 площею 203,5 кв.м., № 24 площа 4,1 кв.м., № 25 площа 9,4 кв.м, № 42 площею 6,0 кв.м., № 41 площею 28,9 кв.м., № 26 площею 56,4 кв.м., № 27 площею 9,8 кв.м., № 28 площею 10,9 кв.м., № 29 площею 48,4 кв.м, № 30 площею 77,4 кв.м., № 33 площею 40,8 кв.м. (далі по тексту майно або приміщення), та знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37 (п. 1.1 договору).

Загальна площа нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», розташованої в м. Біла Церква по вул. Водопійна, 37, становить 2155,0 кв.м. Орендована частина нежитлової будівлі графічно виділена на схемі будівлі винного цеху літера «Б» та долучена в якості додатку до даного договору, який є його невід`ємною частиною (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору за користування орендованим приміщенням орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 4960 грн., у тому числі ПДВ, не пізніше 10 числа поточного місяця шляхом перерахування в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця.

Згідно з п. 4.2 договору у випадку несплати орендної плати в строки, встановлені пунктом 3.1 договору, орендар зобов`язаний виплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми орендної плати за кожний календарний день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань (п. 5.1 договору).

На виконання умов договору оренди ТОВ «Росич Приват», як орендодавець, передало, а ФОП Курочкін В.О., як орендар, прийняв у строкове платне користування частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 495,6 кв.м., що схематично в технічному паспорті відображено приміщеннями № 23 площею 203,5 кв.м., № 24 площа 4,1 кв.м., № 25 площа 9,4 кв.м, № 42 площею 6,0 кв.м., № 41 площею 28,9 кв.м., № 26 площею 56,4 кв.м., № 27 площею 9,8 кв.м., № 28 площею 10,9 кв.м., № 29 площею 48,4 кв.м, № 30 площею 77,4 кв.м., № 33 площею 40,8 кв.м. та знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37, про що свідчить акт приймання-передачі від 01.05.2021, який залучено до матеріалів справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк» 13.08.2021 набуло у власність нежитлову будівлю винного цеху літера «Б» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2371120532103; дата державної реєстрації: 13.08.2021), загальною площею 2155 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37, на підтвердження чого до матеріалів позовної заяви додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №270522917, сформованого 13.08.2021 приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Корнійчук А.В.

Керуючись вказаною нормою Цивільного кодексу України, позивач, як новий власник нерухомого майна нежитлової будівлі винного цеху літера «Б» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2371120532103; дата державної реєстрації: 13.08.2021), що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37, а також підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 № 20, укладеного з попереднім власником нежитлової будівлі - ТОВ «Росич Приват», з метою врегулювання питання щодо експлуатації належного йому приміщення та сплати орендної плати, враховуючи що до ТОВ «ХерсонІндустріалПарк» при переході права власності на нерухоме майно також перейшли права і обов`язки, які були у попереднього власника об`єкту оренди, листом від 09.09.2021 №01-29 повідомив ФОП Курочкіна В.О. про зміну власника нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», загальною площею 2155 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37 та необхідність сплати орендної плати новому власнику, а також просив укласти відповідну додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 № 20. В листі позивач зазначав, що у разі не підписання додаткової угоди (ненадання відповіді), вказаний договір оренди буде вважатись розірваним, а предмет оренди має бути повернуто позивачу у строк - протягом 15 календарних днів з моменту отримання даного листа. На підтвердження надсилання відповідачу вказаного листа до матеріалів справи додано опис вкладення у цінний лист від 10.09.2021 №7300312779047, накладну «Укрпошти» від 10.09.2021 №7300312779047 та фіскальний чек «Укрпошти» від 10.09.2021 №7300312779047. Відповідач отримав відправлення за №7300312779047 - 16.09.2021, що підтверджується роздруківкою з сайту «Укрпошта».

Проте, відповідач підписану додаткову угоду не повернув, домовленості щодо подальшої експлуатації відповідачем належного позивачу майна не було досягнуто, у зв`язку з чим ТОВ «ХерсонІндустріалПарк» звернувся до суду з позовною заявою до ФОП Курочкіна В.О. про визнання договору оренди від 01.05.2021 №20, укладеного між ТОВ «Росич Приват» та Фізичною-особою підприємцем Курочкін Віталієм Олександровичем розірваним з 01.10.2021 та стягнення 79296 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.08.2022 у справі №911/74/22 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «ХерсонІндустріалПарк» до ФОП Курочкіна В.О., про визнання договору оренди від 01.05.2021 № 20, укладеного між ТОВ «Росич Приват» та Фізичною-особою підприємцем Курочкін Віталієм Олександровичем, розірваним з 01.10.2021 та стягнення 79296 грн. збитків.

Судове рішення у справі №911/74/22 мотивовано, зокрема, тим, що оскільки предметом позову у даній справі є конкретно сформульована вимога про визнання розірваним договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 № 20, тобто позивач фактично просить встановити юридичний факт розірвання договору в минулому, а встановлення юридичного факту виходить поза межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання договору розірваним з 01.10.2021, позаяк обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в даному випадку є неналежним та неефективним.

При цьому, судом при розгляді справи №911/74/22 встановлено, що користування орендованим майном здійснюється відповідачем на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 р. № 20, що не є розірваним ні на підставі рішення суду ні за згодою сторін.

Відповідач, в свою чергу, у справі №911/74/22 вказував, що користується орендованим майном на підставі діючого договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 р. № 20.

Також, суд в своєму рішенні у справі №911/74/22 дійшов наступного висновку, що твердження позивача (ТОВ «ХерсонІндустріалПарк»), що користування майном відбувається без достатньої правової підстави є недоведеним належними та допустимими доказам, адже правовою підставою, в цьому випадку, є сам діючий договір оренди від 01.05.2021 р. № 20, який позивач просив визнати розірваним.

13.02.2023 позивач надіслав відповідачу претензію №9 про сплату заборгованості з орендної плати в сумі 94240 грн., а також нарахованих за час прострочення сум інфляційних втрат, 3% річних та пені. Факт надіслання зазначеної кореспонденції підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.02.2023 №0910711845247, накладною «Укрпошта» від 13.02.2023 № 0910711845247, фіскальним чеком «Укрпошта» від 13.02.2023. Проте, відповідач вказану претензію залишив без відповіді та задоволення, сплату орендної плати за користування орендованим майном на користь позивача не здійснив.

27.02.2023 позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення за вих. №23, в якому повідомив про відмову ТОВ «ХерсонІндустріалПарк» від договору від 01.05.2021 № 20 та просив забезпечити явку повноважної особи відповідача на 08.03.2023 для підписання актів приймання-передачі приміщення з оренди. Зазначене підтверджується описом вкладення у цінний лист від 27.02.2023 №0910711850321, накладною «Укрпошта» від 27.02.2023 № 0910711850321, фіскальним чеком «Укрпошта» від 27.02.2023.

Проте, зазначене повідомлення не одержано відповідачем та повернуто за зворотною адресою з причиною повернення «за закінченням терміну зберігання».

Позивач вдруге надіслав на адресу відповідача повідомлення від 04.05.2023 № 57 з вимогою забезпечити явку повноважної особи для підписання актів приймання-передачі приміщення з оренди. Факт надіслання зазначеної кореспонденції підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.05.2023 № 0910711943419, накладною «Укрпошта» від 04.05.2023 № 0910711943419, фіскальним чеком «Укрпошта» від 04.05.2023.

Оскільки відповідач об`єкт оренди з найму не повернув, не забезпечив явку повноважної особи для підписання актів приймання-передачі приміщення з оренди, позивач здійснив комісійне повернення майна з користування ФОП Курочкіна В.О. за участі третіх осіб, що підтверджується залученим до матеріалів справи актом приймання-передачі майна з оренди від 15.05.2023.

Отже, оскільки відповідач своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування нерухомим майном позивачу за період з 16.09.2021 по 17.03.2023 не виконав та не виконав обов`язку щодо повернення орендованого приміщення після розірвання договору у зв`язку з відмовою наймодавця від договору, позивач звернувся з цим позовом про стягнення з відповідача на свою користь 89520,00 грн. заборгованості з орендної плати, 19200,00 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, а також нарахованих за час прострочення основного зобов`язання 15126,77 грн. інфляційних втрат, 2050,51 грн. 3% річних та 4552,32 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Згідно з ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Отже, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.05.2021 між третьою особою та відповідачем був укладений договір оренди, за умовами якого відповідач отримав в строкове платне користування частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 495,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37, а також підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 № 20.

В подальшому, третя особа відчужила нежитлову будівлю винного цеху літера «Б», загальною площею 2155 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37 позивачеві, у складі якої була і спірна частина нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 495,6 кв.м., що перебувала в користуванні відповідача.

Керуючись умовами договору та нормою ст. 770 Цивільного кодексу України позивач, як новий власник спірного приміщення, направив на адресу відповідача лист-повідомлення про зміну власника нежитлової будівлі та необхідність проведення оплати орендної плати саме позивачеві, крім того, просив укласти додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 № 20.

Отже, відповідач був обізнаний про зміну власника нежитлової будівлі, в якій він користувався приміщенням, площею 495,6 кв.м., з 16.09.2021, а тому зобов`язаний був здійснювати оплату оренду позивачеві.

Проте, всупереч згаданих приписів закону та умов договору оренди, відповідач після зміни власника нерухомого майна, про що його було повідомлено належним чином, своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування нерухомим майном новому власнику майна - позивачу за період з 16.09.2021 по 17.03.2023 не виконав, в зв`язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 89520 грн. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Твердження відповідача, що рішенням господарського суду Київської області від 17.08.2022 у справі №911/74/22 не встановлені обставини продовження чи припинення дії договору, так як у вказаній справі предметом розгляду була вимога позивача про визнання розірваним договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 №20, тобто позивач фактично просив встановити юридичний факт розірвання договору в минулому, колегія суддів не приймає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 1-3 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, перелік обставин, які є предметом доказування у справі; перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів

Так, господарський суд Київської області в своєму рішенні від 17.08.2022 у справі №911/74/22 зазначив, що «позивач (ТОВ «ХерсонІндустріалПарк») фактично обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач використовує належне позивачу приміщення без достатньої правової підстави, оскільки, на його переконання, договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 р. № 20 розірвано з 01.10.2021 р., а відтак, відповідач чинить перешкоди у реалізації позивачем його права власності на майно, що, в свою чергу, призвело до понесення збитків на сплату штрафу позивачем на користь ТОВ «Тираспільський ринок», у зв`язку із невиконанням договору оренди нерухомого майна від 20.10.2021 №20/10/21-04, в частині передання предмету оренди в оренду вказаному товариству.

Відповідач (ФОП Курочкін В.О.), в свою чергу, вказує, що користується орендованим майном на підставі діючого договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 р. № 20.

Судом встановлено, що користування орендованим майном здійснюється відповідачем на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 р. №20, що не є розірваним ні на підставі рішення суду ні за згодою сторін».

Отже, обставина того, що спірний договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 р. №20, який не розірваний і є діючим, встановлена судом у справі №911/74/22 та самим відповідачем не спростована. Крім того, колегія суддів враховує, що умовами п.5.1 договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2021 р. № 20 сторони погодили строк дії договору до 30.04.2024, а тому, враховуючи встановлені господарським судом Київської області обставини у справі №911/74/22, а також те, що відповідачем не надано належних доказів припинення дії договору або його розірвання у встановленому законодавством порядку, колегія суддів приходить до висновку, що на час виникнення спору між сторонами договір був діючим.

Заперечення відповідача проти позовних вимог, з підстав, які зводяться до того, що ним було розірвало договір оренди з попереднім власником в грудні 2021 року та сплачено попередньому власнику, а саме, ТОВ «Росич Приват» орендну плату по грудень 2021 року, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог, обґрунтовано не прийняті місцевим господарським судом до уваги при вирішенні даного спору та відхилені, оскільки в грудні 2021 року розірвання договору оренди можливо було вчинити лише з позивачем, як новим власником майна до якого перейшли всі права та обов`язки орендодавця, про що відповідач у вересні 2021 року був обізнаний, а не з попереднім власником ТОВ «Росич Приват». А орендні платежі за час користування орендованим майном з моменту зміни власника майна повинні були сплачуватися відповідачем на користь нового власника майна - позивача. Сплата орендних платежів попередньому власнику за користування майном у спірний період не підтверджує належне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди щодо здійснення орендних платежів орендодавцю - позивачу. Після зміни власника майна відсутні правові підстави сплачувати орендну плату попередньому власнику - ТОВ «Росич Приват».

Доводи скаржника про те, що судом не враховано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2022 у справі №357/6000/22, якою встановлено обставини неможливості використання спірного нерухомого майна, колегія суддів відхиляє, що обумовлене наступним.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що від працівників Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області стало відомо, що з лютого 2022 року будівля за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37 перебуває у технічно несправному стані через демонтаж дверей та вікон, що виключає можливість використання приміщення за призначенням. І зазначений факт на думку відповідача підтверджується саме згаданою ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2022 у справі №357/6000/22, на яку посилається відповідач, було винесено за результатом розгляду скарги позивача на бездіяльність слідчого під час досудового розслідування щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Водночас, оскарження бездіяльності слідчого або іншої уповноваженої особи щодо невнесення відомостей про правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не вимагає від суду оцінки повідомлення на предмет наявності ознак складу злочину та обставин злочину, а вимагає виключно оцінки діяльності або бездіяльності органу досудового розслідування на відповідність вимогам ч.1, ч. 2 ст.214 та п.1 ч.2 ст.40 та п.1 ч. 2 ст. 40-1 Кримінального процесуального кодексу України.

Постановляючи ухвалу, слідчий суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зазначив, що не оцінював обґрунтованість заяви представника товариства, з якою він звернувся до Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області, на предмет наявності ознак складу кримінального правопорушення, слідчий суддя встановив, що у поданій заяві наявні відомості (об`єктивні дані) про діяння (умисне знищення або пошкодження майна), яке виглядає як суспільно-небезпечне і протиправне, що може стати предметом перевірки в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Разом з тим, в силу вимог ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обов`язковим для господарського суду є лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, але аж ніяк не ухвала слідчого судді за результатом розгляду скарги особи на бездіяльність слідчого.

А тому, посилання відповідача на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2022 у справі №357/6000/22 є безпідставними.

Крім того, місцевий господарський суд вірно звернув увагу, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували непридатність саме орендованого відповідачем майна (нежитлового приміщення площею 495,6 кв.м.) для використання його у цілях передбачених договором оренди або неможливість його використання, як то докази проведення відповідної експертизи щодо технічного стану орендованого майна, акт обстеження орендованого майна сторонами договору, тощо.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Стаття 782 Цивільного кодексу України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Виходячи з аналізу зазначеної норми, відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони.

Оскільки відповідач допустив прострочення внесення орендної плати за користування майном більше ніж три місяці, то позивач скористався своїм правом, передбаченим зазначеною ст.782 Цивільного кодексу України та надіслав відповідачу повідомлення від 27.02.2023 № 23, а відтак договір є розірваним з 17.03.2023 (дата повернення відправнику повідомлення орендодавця про відмову від договору оренди, що підтверджується роздруківкою трекінгу поштового відправлення за № 0910711850321 з сайту Укрпошти, яка залучена до матеріалів справи).

Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення з відповідача 89520,00 грн. заборгованості з орендної плати за період з 16.09.2021 по 17.03.2023.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення за період з 18.03.2023 по 15.05.2023 в сумі 19200,00 грн., що обґрунтовано наступним.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що приймання-передача орендованого майна здійснюється за участю представників сторін і на підставі акта приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного договору. Орендар зобов`язується при припиненні цього договору повернути майно у порядку, обумовленому цим договором, в належному стані (п. 2.1.5 договору).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем орендованого майна позивачу, зокрема, після розірвання договору, у зв`язку з відмовою наймодавця від договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Неустойка за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що в порушення п.п. 1.4, 2.1.5 договору та вимог ст. 785 Цивільного кодексу України, відповідач не повернув об`єкт оренди, а повернення майна з користування відповідача було здійснено позивачем комісійно за участі третіх осіб 15.05.2023, що підтверджується копією акту приймання-передачі майна з оренди від 15.05.2023.

Здійснений позивачем розрахунок неустойки у розмірі подвійного плати за найм речі за час прострочення за період з 18.03.2023 по 15.05.2023 в сумі 19200,00 грн. є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги у вказаній частині позову є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача розміру інфляційних втрат з прострочених сум за загальний період прострочення з 16.09.2021 по 17.03.2023, що складають 15126,77 грн., а також розрахунок 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 16.09.2021 по 17.03.2023, які складають 2050,51 грн., апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є вірним, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.

Також позивач на підставі п. 4.2 договору просить суд стягнути з відповідача за несплату орендної плати у встановлений договором строк, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми орендної плати за кожний календарний день прострочення, яка за його розрахунком з прострочених сум за загальний період прострочення з 19.09.2022 по 17.03.2023 складає 4552,32 грн.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів також погоджується з місцевим судом, що він є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги у вказаній частині позову є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, що, у свою чергу, слугує підставою для стягнення з відповідача орендної плати за період з 16.09.2021 по17.03.2023, неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за період з 18.03.2023 по 15.05.2023, а також стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

Щодо заперечень відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначив, що складання претензії та підготовка повідомлення по договору оренди не пов`язано з розглядом справи, а сам договір містить лише перелік виконаних робіт без зазначення витраченого часу адвокатом на кожну із них, крім того, відсутній детальний опис робіт, виконаних адвокатом, зокрема із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, що ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору. А тому, на думку відповідача, судом першої інстанції не вірно стягнуто з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч.1., 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі N 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Колегія суддів звертає увагу, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2021 року у справі 910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);

- ГПК України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи (пункт 20 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 911/4670/13, постанова від 21.12.2019 у справі № 910/6298/19, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (пункти 57-58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19));

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22)).

У своїй позовній заяві позивач зазначив, що станом на день звернення з позовом витрати позивача на професійну правничу допомогу, які він очікує понести в зв`язку з розглядом справи становлять 12000,00 грн.

На підтвердження зазначеного, позивачем долучено до позовної заяви договір №20/01/23-01 про надання правової допомоги від 20.01.2023, укладений між адвокатом Олійник Ксенією Олегівною та товариством з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк», а також додаток №2 до вказаного договору.

Так, відповідно до умов п.1.1. договору №20/01/23-01 про надання правової допомоги клієнт доручає та зобов`язується оплатити, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п.4.1. договору №20/01/23-01 за надання правової допомоги, що надається Адвокатом, Клієнт оплачує гонорар в готівковій або безготівковій формі на поточний рахунок Адвоката.

Відповідно до п.4.2 договору №20/01/23-01 при розрахунку суми гонорару враховується час, що буде витрачений адвокатом. Гонорар оплачується на підставі окремих рахунків адвоката.

Згідно з п.4.3. договору №20/01/23-01 оплата здійснюється в терміни, визначені у рахунках, але не пізніше ніж протягом 5 робочих днів з моменту виставлення відповідного рахунку.

Пунктами 4.4. та 4.5 договору №20/01/23-01 сторони погодили, що за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту адвокатом факсимільним зв`язком, поштою або вручається уповноваженій особі клієнта. На письмову вимогу клієнта, адвокат може надавати акт(и) про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої правої допомоги із ідентифікацією. Акт про надання правової допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту отримання клієнтом, останній не надав адвокату письмові аргументовані заперечення на цей акт.

Як свідчить додаток №2 до договору №20/01/23-01, сторони домовились про наступний обсяг робіт/правничої допомоги: підготовка претензії по ФОП Курочкін В.О. до договору № 20 від 01.05.2021; підготовка повідомлення по договору № 20 від 01.05.2021 (відповідно до приписів ст. 782 ЦК України); підготовка позову про стягнення коштів з ФОП Курочкін В.О. по договору № 20 від 01.05.2021.

Відповідно до п.3 додатку №2 до договору №0/01/23-01 сторони домовились, що гонорар за правничу допомогу викладену в п. 2 даного додатку становить 12000,00 грн. та сплачується клієнтом в строк 5-ть робочих днів з моменту отримання повного тексту судового рішення.

Водночас, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що заява представника позивача, датована 12.10.2023, яка має назву "Заява про зменшення позовних вимог", в мотивувальній частині містить твердження позивача, що «станом на сьогодні витрати пов`язані з правничою допомогою становлять 12000,00 грн. Відповідні докази надані до позовної заяви.», а прохальна частина містить вимогу, зокрема, витрати пов`язані з розглядом справи (витрати на правову допомогу) покласти на відповідача.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У ч. 1, 3 ст. 13, ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч.3 ст. 4 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 у справі № 757/13974/21-ц.

Як вже зазначалось вище, позивач в своїй заяві від 12.10.2023 стверджує, що він поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн., в наступному обсязі: підготовка претензії по ФОП Курочкін В.О. по договору №20 від 01.05.2021; підготовка повідомлення по договору № 20 від 01.05.2021 (відповідно до приписів ст. 782 ЦК України); підготовка позову про стягнення коштів з ФОП Курочкін В.О. по договору № 20 від 01.05.2021.

Проте, позивачем не надано суду доказів приймання-передачі зазначеного обсягу правничої допомоги між адвокатом Олійник Ксенією Олегівною та товариством з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк», а саме, акту, передбаченого п.4.4, 4.5 договору №20/01/23-01 про надання правової допомоги від 20.01.2023. Також, позивачем не надано доказів оплати правничої допомоги, визначеної п.2 додатку №2 до вказаного договору.

Водночас, складання претензії та підготовка повідомлення по договору колегія суддів відносить до заходів, які могли вчинятись стороною з метою досудового врегулювання спору за домовленістю сторін чи без такої (ст.19 Господарського процесуального кодексу України), а оскільки відшкодуванню підлягає не будь-яка допомога, а та, що пов`язана зі справою (представництво в суді, підготовка до її розгляду, збір доказів тощо), то колегія не вважає їх пов`язаними із судовим розглядом цієї справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позовна заява підписана директором товариства з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк». Таким чином, матеріали справи не містять підтвердження, що послуги адвоката, про відшкодування яких заявлено вимогу, виконані саме адвокатом Олійник К.О., при цьому, в подальшому в усіх судових засіданнях товариство позивача представляла Здоровєйщева Т.Ю.

Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять належних доказів понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк» витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про розподіл зазначених витрат, відповідно в цій частині рішення Господарського суду Київської області підлягає скасуванню.

Питання оскарження розподілу судових витрат не є самостійними позовними вимогами в розумінні Господарського процесуального кодексу України та не входять до ціни позову, тому не підлягає оплаті окремо при зверненні до суду з апеляційною скаргою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об`єктом справляння судового збору. Така ж правова позиція висловлена об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.12.2019 у справі №240/6150/18 (провадження №К/9901/21650/19).

А тому, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/829/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/829/23 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Курочкіна Віталія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХерсонІндустріалПарк» (09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 20) 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу скасувати та в цій частині постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/829/23 залишити без змін.

4. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

5. Матеріали справи №911/829/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 07.03.2024 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Г.П. Коробенко

С.А. Гончаров