Постанова

від 21.02.2024 по справі 752/15997/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 752/15997/21

провадження № 61-10063св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житлово-будівельний кооператив «Темп-11»,

третя особа - голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» Конох Григорій Тимофійович,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року у складі судді Плахотнюк К. Г., постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі цієї ж колегії суддів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», третя особа - голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» Конох Григорій Тимофійович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) «Темп-11», третя особа - голова ЖБК «Темп-11» Конох Г. Т., про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з серпня 1987 року вона є членом ЖБК «Темп-11», а з травня 2006 року працювала бухгалтером названого кооперативу.

18 травня 2021 року, маючи намір перейти на іншу роботу, вона написала заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати звільнення, яку поклала на робочий стіл голови ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т .

Про свій намір звільнитися з роботи вона повідомила членів правління ЖБК «Темп-11», які на засіданні правління 25 травня 2021 року запропонували їй відкликати заяву про звільнення до проведення позачергових загальних зборів.

27 травня 2021 року у приміщенні правління вона ознайомилася із наказом голови ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т., який перебував у відпустці, від 26 травня 2021 року про звільнення її з посади бухгалтера за власним бажанням з 31 травня 2021 року.

Цього ж дня у присутності члена правління ЖБК ОСОБА_3 вона залишила на робочому столі голови кооперативу Коноха Г. Т. заяву від 27 травня 2021 року про відкликання її заяви про звільнення, фотокопію якої відправила останньому у додаток «Viber». Крім того, про відкликання заяви про звільнення вона повідомила в телефонній розмові в. о. голови ЖБК «Темп-11» Ющака Ю. О .

Однак, незважаючи на її намір продовжувати виконувати свої трудові обов`язки, з 31 травня 2021 року її не допускають до робочого місця.

Вважає, що такі дії відповідача порушують її права та не узгоджуються з вимогами трудового законодавства.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- поновити її на роботі на посаді бухгалтера ЖБК «Темп-11» згідно зі штатним розписом на 2021 рік з місячною заробітною платою у розмірі 7 000,00 грн;

- зобов`язати голову ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т. виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2021 року до дня поновлення її на роботі, що на день пред`явлення позову становить 6 300,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ЖБК «Темп-11» з 01 червня 2021 року.

Стягнено із ЖБК «Темп-11» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2021 року до 16 вересня 2022 року у розмірі 111 998,88 грн (сума зазначена без вирахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 18 травня 2021 року позивач написала на ім`я голови ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т. заяву про звільнення з посади бухгалтера за власним бажанням, без зазначення дати звільнення. На цій заяві названий голова проставив 20 травня 2021 року резолюцію «погоджено 31.05.2021р.».

Наказом ЖБК «Темп-11» від 26 травня 2021 року позивача звільнено із займаної посади з 31 травня 2021 року за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

27 травня 2021 року, тобто до закінчення двотижневого строку попередження, ОСОБА_1 подала на ім`я голови ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т. заяву про відкликання її заяви від 18 травня 2021 року про звільнення за власним бажанням, фотокопію якої відправила останньому у додаток «Viber».

Про відкликання своєї заяви на звільнення позивач також повідомила в телефонній розмові Ющака Ю. О. , який з 11 травня 2021 року, на час відпустки Коноха Г. Т. , виконував обов`язки голови ЖБК «Темп-11».

Суд також вказав, що 26 травня 2021 року голова ЖБК «Темп-11» Конох Г. Т. видав наказ про прийняття з 01 червня 2021 року на посаду бухгалтера, яку обіймала позивач, іншого працівника - ОСОБА_5 , проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що названу особу було запрошено в порядку переведення з іншого місця роботи.

Таким чином, суд виснував, що оскільки ОСОБА_1 повідомила відповідача про свій намір продовжувати трудові відносини до закінчення строку попередження, то її звільнення з роботи відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а отже, вона підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу ЖБК «Темп-11» задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Компенсовано ЖБК «Темп-11» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 040,50 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів, що на посаду, яку займала позивач, було запрошено ОСОБА_5 у порядку переведення з іншого місця роботи, колегія суддів вказала, що такі висновки спростовуються наявним у справі наказом ЖБК «Темп-11» від 26 травня 2021 року № 7 про прийняття ОСОБА_5 на посаду бухгалтера.

Колегія суддів також не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що наказ про прийняття ОСОБА_5 на роботу виданий головою ЖБК «Темп-11» Конохом Г. Т. 26 травня 2021 року, тобто до звільнення позивача з посади бухгалтера, вказавши, що ОСОБА_5 мала приступити до виконання своїх трудових обов`язків з 01 червня 2021 року, тоді як позивача звільнено з роботи 31 травня 2021 року.

Врахувавши те, що заява позивача про відкликання заяви про звільнення подана 27 травня 2021 року, проте наказом відповідача від 26 травня 2021 року на посаду бухгалтера прийнято ОСОБА_5 з 01 червня 2021 року, з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом, суд апеляційної інстанції вважав, що звільнення ОСОБА_1 є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

Крім того, апеляційний суд вказав, що надані позивачем докази, в тому числі копія заяви про відкликання заяви про звільнення, є недопустимими на підставі вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки вони не засвідчені у встановленому законом порядку.

Отже, оскільки ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки на момент подання заяви про звільнення та видання відповідного наказу у позивача було волевиявлення на звільнення за угодою сторін та визначено дату звільнення працівника, а отже, трудове та майнове право позивача не порушено відповідачем.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року задоволено заяву ЖБК «Темп-11», подану представником Мельніковою І. Г., про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ЖБК «Темп-11» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн.

Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт на підставі наданих відповідачем доказів, а також взявши до уваги те, що сторона позивача не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат вказаним критеріям, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність стороною відповідача понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи у розмірі 21 000,00 грн та їх співмірність з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, а у серпні 2023 року - на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, в яких просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 17 квітня 2020 року у справі № 905/2319/17, від 20 травня 2020 року у справі № 279/3334/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 25 серпня 2020 року у справі № 553/1268/15-ц.

Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивувала тим, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців.

Вказує, що її звільнення з роботи є незаконним, оскільки вона до закінчення двотижневого строку попередження відкликала свою заяву про звільнення, про що повідомила в телефонній розмові Ющака Ю. О. , який з 11 травня 2021 року (на час відпустки Коноха Г. Т. ) виконував обов`язки голови ЖБК «Темп-11», а також відправила голові кооперативу фотокопію заяви про відкликання у додаток «Viber».

Вважає, що надані нею аудіозапис телефонної розмови та скріншот переписки у додатку «Viber» є належними та допустимими доказами щодо підтвердження обставин повідомлення роботодавця про відкликання заяви про звільнення.

Посилання апеляційного суду як на підставу правомірності її звільнення з роботи на наявність наказу ЖБК «Темп-11» від 26 травня 2021 року про прийняття ОСОБА_5 з 01 червня 2021 року на посаду бухгалтера є помилковим, оскільки в наказі не зазначено про запрошення названої особи саме в порядку переведення з іншого місця роботи.

Крім того, відповідач не вправі був її звільняти з роботи 31 травня 2021 року, тобто до закінчення двотижневого строку після подання нею 18 травня 2021 рокузаяви про звільнення, оскільки вона про це не просила.

Отже, апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом із тим рішення суду першої інстанції також не може бути залишено в силі, оскільки цей суд прийняв докази без дотримання порядку, встановленого частиною п`ятою статті 95 ЦПК України, та частини дев`ятої статті 83 ЦПК України.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд залишив поза увагою те, що за відсутності відповідного рішення правління ЖБК «Темп-11» голова кооперативу Конох Г. Т. не мав права укладати договір про надання юридичної допомоги.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2023 року ЖБК «Темп-11» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року іпостанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року та витребувано матеріали цієї справи із суду першої інстанції.

23 серпня 2023 року справа № 752/15997/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 11 січня 2024 року у зв`язку з обранням судді Погрібного С. О. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року справу № 752/15997/21 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В. від 23 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що наказом ЖБК «Темп-11» від 30 квітня 2006 року № 1 ОСОБА_1 з 01 травня 2006 року прийнята на посаду бухгалтера за сумісництвом (а. с. 61).

Наказом ЖБК «Темп-11» від 31 травня 2013 року № 9/1 ОСОБА_1 з 01 червня 2013 року прийнята на постійну роботу на посаду бухгалтера з окладом згідно з штатним розкладом (а. с. 99).

На підставі наказу від 05 травня 2021 року № 4 Коноху Г. Т. з 11 травня 2021 року надано щорічну основну відпустку терміном на 24 календарних днів з покладенням виконання обов`язків голови ЖБК «Темп-11» на Ющака Ю. О. (а. с. 93).

18 травня 2021 року ОСОБА_1 написала на ім`я голови ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т. заяву про звільнення з посади бухгалтера за власним бажанням, без зазначення дати звільнення. На цій заяві голова кооперативу Конох Г. Т. 20 травня 2021 року проставив резолюцію «погоджено 31.05.2021р.» (а. с. 16).

Наказом ЖБК «Темп-11» від 26 травня 2021 року № 6 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади бухгалтера 31 травня 2021 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Також цим наказом зобов`язано позивача скласти акт передачі бухгалтерських документів, електронних ключів, паролів, матеріальних цінностей ЖБК «Темп-11», які перебувають у її користуванні, журналів реєстрації, документів, ключів від сейфу та кімнати правління (а. с. 18).

Згідно з наказом ЖБК «Темп-11» від 26 травня 2021 року № 7 ОСОБА_5 прийнято на посаду бухгалтера, яку обіймала позивач, з 01 червня 2021 року (а. с. 62).

27 травня 2021 року ОСОБА_1 подала на ім`я голови ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т. заяву про відкликання її заяви від 18 травня 2021 року про звільнення за власним бажанням (а. с. 19). Фотокопію заяви про відкликання від 27 травня 2021 року позивач відправила голові кооперативу Коноху Г. Т. у додаток «Viber» (а. с. 100).

З дослідженого судом першої інстанції аудіозапису телефонної розмови, який міститься на доданому стороною позивача до матеріалів справи CD-диску, слідує, що про відкликання своєї заяви про звільнення з роботи за власним бажанням ОСОБА_1 також повідомила Ющака Ю. О. , який з 11 травня 2021 року (на час відпустки Коноха Г. Т. ) виконував обов`язки голови ЖБК «Темп-11» (а. с. 101).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, щокожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина п`ята статті 24 КЗпП України).

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Положеннями статті 38 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження. Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою. Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник.

За відсутності домовленості працівника і роботодавця про дату звільнення до закінчення двотижневого строку працівник не може бути звільнений у межах цього строку з дати, яку на власний розсуд обрав роботодавець. Працівник не може бути звільнений з дати, яка не відповідає домовленості.

Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 279/3334/17 (провадження № 61-38688св18), на яку послалася заявник у касаційній скарзі, та у постановах від 17 серпня 2022 рокуу справі № 372/128/21 (провадження № 61-19849св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 299/2706/20 (провадження № 61-3594св22).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 359/6858/19 (провадження № 61-15988св20) вказано, що за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подання заяви про звільнення. Таким чином, роботодавець, у разі звільнення за статтею 38 КЗпП України, вправі звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення. Роботодавець може звільнити працівника у день подання заяви про звільнення лише за наявності такої домовленості. Проте, якщо працівник про це не просить, відсутні підстави для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання відповідної заяви.

Згідно з частиною четвертою статті 241-1 КЗпП України строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Отже, двотижневий строк попередження роботодавця при звільненні на підставі статті 38 КЗпП України буде закінчений після спливу двох тижнів з моменту подання працівником відповідної заяви.

У справі, яка переглядається:

- 18 травня 2021 року ОСОБА_1 написала на ім`я голови ЖБК «Темп-11» Коноха Г. Т. заяву про звільнення з посади бухгалтера за власним бажанням, без зазначення дати звільнення, тобто у цій заяві позивач не ставила питання про її звільнення у певний строк або у конкретну дату, в тому числі в день подання заяви;

- враховуючи день написання вказаної заяви (18 травня 2021 року припадало на вівторок), на підставі положень частини четвертої статті 241-1 КЗпП України позивач мала бути звільнена з роботи у вівторок через два тижні, а саме 01 червня 2021 року, тоді як наказом ЖБК «Темп-11» від 26 травня 2021 року № 6 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади бухгалтера за власним бажанням 31 травня 2021 року, тобто до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення;

- наказом ЖБК «Темп-11» від 26 травня 2021 року № 7 ОСОБА_5 , на підставі її заяви, прийнято на посаду бухгалтера, яку обіймала позивач, з 01 червня 2021 року, хоча 01 червня припадало на останній робочий день ОСОБА_1 . Водночас у вказаному наказі відсутні відомості про те, що ОСОБА_5 запрошено на місце позивача в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що у заяві від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 не ставила питання про її звільнення у певний строк або у конкретну дату, в тому числі в день подання заяви, і на її місце не було запрошено іншого працівника в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про те, що у цьому конкретному випадку у відповідача не було законних підстав для припинення з позивачем трудових відносин за статтею 38 КЗпП України до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення, оскільки згоди на таке звільнення ОСОБА_1 не давала і такої згоди сторонами не досягнуто.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції обґрунтовано поновив ОСОБА_1 на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки її звільнення відбулося з порушенням вимог статті 24 КЗпП України.

Схожі за змістом правові висновки у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 359/6858/19 (провадження № 61-15988св20), від 17 серпня 2022 року у справі № 372/128/21 (провадження № 61-19849св21).

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 279/3334/17, на яку послалася заявник у касаційній скарзі, апеляційний суд залишив поза увагою те, що у разі звільнення за статтею 38 КЗпП України роботодавець вправі звільнити працівника із займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причини, але з обов`язковим зазначенням погодженої обома сторонами дати звільнення. За відсутності домовленості працівника і роботодавця про дату звільнення до закінчення двотижневого строку працівник не може бути звільнений у межах цього строку з дати, яку на власний розсуд обрав роботодавець. Працівник не може бути звільнений з дати, яка не відповідає домовленості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково констатував відсутність з боку роботодавця порушень трудового законодавства при звільненні позивача з роботи на підставі статті 38 КЗпП України.

При цьому, посилаючись на те, що копії документів, які стосуються відкликання заяви про звільнення за власним бажанням (копії заяви про відкликання заяви про звільнення, скріншоту із додатку «Viber» тощо), були подані стороною позивача без дотримання передбачених частиною п`ятою статті 95 ЦПК України вимог щодо їх засвідчення, а отже, є недопустимими доказами, апеляційний суд залишив поза увагою те, що вказані докази не були покладені судом першої інстанції в основу свого рішення, оскільки цей суд задовольнив позов через відсутність у роботодавця законних підстав для припинення з позивачем трудових відносин за статтею 38 КЗпП України до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення, а не у зв`язку з відкликанням у межах такого строку працівником заяви про звільнення за власним бажанням.

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Тому Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційних скаргах підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Враховуючи висновок Верховного Суду про скасування основної постанови Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, додаткова постанова цього ж суду від 01 серпня 2023 року, якою здійснено розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за наслідком апеляційного перегляду справи, також підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду ОСОБА_1 сплатила 2 147,20 грн, які підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року скасувати, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року залишити в силі.

Стягнути із Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» на користь ОСОБА_1 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік