Постанова

від 13.03.2024 по справі 149/279/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/279/22

Провадження № 22-ц/801/738/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 рокуСправа № 149/279/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В.,

за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О.,

за участю сторін: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №149/279/22запозовом ОСОБА_1 до Селянсько-фермерського господарства «Явір» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку власнику,

за апеляційною скаргою Селянсько-фермерського господарства «Явір» на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року,яке ухвалила суддя Гончарук-АліфановаО.Ю.в Хмільницькому міськрайонному суді Вінницької області, повний текст складено 30 січня 2024 року,

в с т а н о в и в:

В січні2021року ОСОБА_1 звернулася всуд зпозовом до Селянсько-фермерського господарства «Явір» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку власнику, мотивуючи позовні вимоги тим, що вона є власником земельної ділянки із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, площею 2,7664 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку вона успадкувала після смерті її матері ОСОБА_4 .

За життя спадкодавцем був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки із СФГ «Явір», після закінчення дії якого позивач повідомила відповідача, що не бажає укладати нового договору. Однак, відповідач повідомив позивача про те, що між ними вже укладено новий договір оренди № 86 від 14 січня 2015 року. Позивач вказує, що вказаного договору не підписувала, інших осіб на підписання договору не вповноважувала, а державна реєстрація вказаного договору порушує її право на користування належною їй земельною ділянкою.

Таким чином, просила суд усунути перешкоди у користуванні вищевказаною земельною ділянкою, зобов`язавши відповідача її повернути та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень індексний номер 19712508 від 02 березня 2015 року, здійснену на підставі договору оренди землі № 86 від 14 січня 2015 року.

Рішенням Хмільницького міськрайонного судуВінницької областівід 22січня 2024рокупозов задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 2,7664 га, із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та зобов`язано СФГ «Явір» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 19712508 від 02 березня 2015 року, здійснену державним реєстратором Реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області Шевченко О.А., здійснену на підставі договору оренди землі № 86, від 14 січня 2015 року.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не підписувала спірний договір оренди землі, а отже не було погоджено усіх істотних умови цього договору.

Не погодившисьз вказанимрішенням суду,СФГ «Явір»подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду ухвалено без проведення експертизи, яка б встановила справжність підпису позивача в договорі оренди землі, без дослідження питання виплати орендної плати за спірним договором та не врахування факту виконання сторонами договору оренди. Вважає, що в зв`язку з його виконанням сторонами, він є укладеним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Зубань О.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником земельної ділянки, розташованої на території Кривошиївської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, площею 2,7664 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказану земельну ділянку позивач успадкувала після смерті її матері ОСОБА_4 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 грудня 2021 року № 291946488 вбачається, що державним реєстратором Реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області Шевченко О. А. 28 лютого 2015 року зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524882900:02:002:0083, площею 2,7664 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за СФГ «Явір» на підставі договору оренди № 86, укладеного між ОСОБА_1 та СФГ «Явір» 14 січня 2015 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 19712508 від 02 березня 2015 року.

При цьому матеріали справи містять копії договору оренди землі № 86 від 14 січня 2015 року, сторонами якого зазначено позивача ОСОБА_1 та ФСГ «Явір» щодо земельної ділянки, площею 2,7664 га, із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, укладеного на строк 25 років.

Позивач 15 січня 2022 року зверталась до відповідача із листом-вимогою про термінове повернення спірної земельної ділянки.

03 листопада 2015 року було розпочато досудове розслідування № 12015020330000768, за фактом підроблення посадовими особами СФГ «Явір» договору оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 . Вказане кримінальне провадження було закрито постановою слідчого Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області Бахновського Я. С., у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 356 КК України (т.1 а.с.70 73).

Призначена судом першої інстанції 12 вересня 2023 року судова почеркознавча експертиза не була проведена у зв`язку із ненаданням експерту оригіналу договору оренди землі № 86 від 14 січня 2015 року (т.2 а.с.48 50).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Наведені норми законодавства вказують на те, що користування чужою земельною ділянкою, яка належить особі на праві приватної власності, можливе на праві оренди, підставою для якої є відповідний договір оренди.

Разом з тим, позивач стверджує, що договір оренди землі №86 від 14 січня 2015 року вона не підписувала, інших осіб на його підписання не уповноважувала, з нею як з власником земельної ділянки не узгоджувались умови вищевказаного договору, і його примірник вона не отримувала.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.4 cт.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 2227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 (провадження № 61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22).

Як вбачається, що у позивача та відповідачавідсутній оригінал договору оренди землі№86 від 14 січня 2015 року. Дану обставину сторони не заперечують.

При цьому, судом першої інстанції вживались заходи щодо його витребування, проте так і оригінал договору оренди землі не був наданий, в зв`язку з його відсутністю.

В силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

У постанові від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17 сформульовано висновок про те, що у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачемтакож залишити позов без розгляду.

У справі № 920/330/18 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не було укладено 01 квітня 2018 року, як і не доведено обставин його укладення,оскільки для проведення технічної експертизи документа необхідний його оригінал, який на вимогу суду відповідачем не наданий.

Відповідач СФГ «Явір» не спростував доводи позивача про відсутність її волевиявлення на укладання спірного договору оренди земельної ділянки, оскільки відповідач ухилився від надання на вимогу суду оригіналу спірного договору для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 547/727/20-ц.

Крім того, 03 листопада 2015 року було розпочато досудове розслідування № 12015020330000768, за фактом підроблення посадовими особами СФГ «Явір» договору оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 . Вказане кримінальне провадження було закрито постановою слідчого Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області Бахновського Я. С., у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 356 КК України.

Отже, судом встановлено, що ще в 2015 році позивач ОСОБА_1 заперечувала укладення спірного договору оренди. Крім того, ОСОБА_1 зверталась до відповідача із заявою про повернення належної їй земельної ділянки, яка була проігнорована останнім.

За наведеного, доводи апеляційної скарги про відсутність доказів не підписання позивачем договору оренди, а саме висновку почеркознавчої експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки для проведення експертизи необхідний оригінал спірного договору, який у сторін відсутній.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір оренди землі №86 від 14 січня 2015 року позивачем не укладався, істотні та інші умови вищевказаного договору оренди землі з нею, як з власником земельної ділянки, не узгоджувались, а відповідач СФГ «Явір» не довів у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачу земельною ділянкою, якою він продовжує користуватися, чим порушується право ОСОБА_1 на користування та розпорядження належним їй майном.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірного висновку дійшов про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Щодо доводів апелянта на отримання орендодавцем орендної плати за користування відповідачем належною їй земельною ділянкою, не підтверджує дійсність оскаржуваного договору.

Крім цього, колегія суддів вважає, що надані відповідачем докази не можуть бути беззаперечним свідченням того, що ОСОБА_1 отримувала орендну плату від СФГ «Явір» за договором оренди землі від 14 січня 2015 року, за період з 2015 року по 2021 рік, оскільки відсутні документи (касові ордери) засвідчені підписом позивача ОСОБА_1 про фактичне отримання останньою вказаних коштів. При цьому, ОСОБА_1 заперечує отримання орендної плати.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Селянсько-фермерського господарства «Явір» залишити без задоволення.

Рішення Хмільницькогоміськрайонного судуВінницької областівід 22січня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 березня 2024 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Міхасішин І.В.