Окрема думка

від 11.12.2024 по справі 149/279/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 149/279/22

провадження № 61-4589св24

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селянсько- фермерського господарства «Явір» (далі - СФГ «Явір») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку власнику та про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

В обґрунтування позову посилалася на те, що вона з 2014 року є власницею земельної ділянки із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, площею 2,7664 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку вона успадкувала після смерті її матері ОСОБА_2 .

За життя спадкодавцем був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки із СФГ «Явір», після закінчення дії якого позивачка звернулася до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки, у зв`язку із тим, що вона не бажає укладати нового договору.

Однак, відповідач повідомив про те, що між ними начебто вже укладено новий договір оренди від 14 січня 2015 року № 86.

Позивачка вказує, що такого договору вона не підписувала, інших осіб на підписання договору не уповноважувала, а державна реєстрація вказаного договору порушує її право на користування належною їй земельною ділянкою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, площею 2,7664 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зобов`язавши відповідача повернути їй цю земельну ділянку;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 19712508 від 02 березня 2015 року, здійснену державним реєстратором Реєстраційної служби Хмільницького МУЮ Вінницької області Шевченко О. А., здійснену на підставі договору оренди землі від 14 січня 2015 року № 86.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 2,7664 га, із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та зобов`язано СФГ «Явір» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 19712508 від 02 березня 2015 року, здійснену державним реєстратором Реєстраційної служби Хмільницького МУЮ Вінницької області Шевченко О. А., здійснену на підставі договору оренди землі від 14 січня 2015 року № 86.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди позивачка ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала, тому такий договір є неукладеним.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу СФГ «Явір» залишено без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року- без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 11 грудня 2024 року касаційну скаргу СФГ «Явір» задовольнив частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2024 року скасував та ухвалив у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до СФГ «Явір» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку власнику та про скасування рішення про державну реєстрацію прав, відмовив.

Скасовуючи рішення судів у цій справі, колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

При цьому посилались на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача».

Саме з цих підстав, колегія суддів Верховного Суду відмовила у позові, вважаючи, що позивач заявила неефективні вимоги.

Не можу погодитись з рішенням колегії суддів Верховного Суду у цій справі.

Стаття 125 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Європейська конвенція з прав людини у статті 6 також гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Європейської конвенції з прав людини, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, право, зокрема власника майна, на звернення до суду за захистом свого права власності гарантовані як Основним законом так і Європейською конвенцією. Забезпечення судами його реалізації відповідатиме основному принципу цивільного судочинства - верховенство права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб який передбачений законом визначено у частині першій статті 5 ЦПК України, згідно якої, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У цій справі судом було встановлено, що згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 жовтня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0524882900:02:002:0083, що розташована на території Кривошиївської сільської ради Хмільницького району Вінницької області; номер запису про право власності: 7384418; дата державної реєстрації: 17 жовтня 2014 року; підстава: рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня 2014 року (№ 149/2170/14-ц).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 грудня 2021 року № 291946488 вбачається, що державним реєстратором Реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області Шевченко О. А. 28 лютого 2015 року зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524882900:02:002:0083, площею 2,7664 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за СФГ «Явір» на підставі договору оренди № 86, укладеного між ОСОБА_1 та СФГ «Явір» 14 січня 2015 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 19712508 від 02 березня 2015 року.

Матеріали справи містять лише копію договору оренди землі від 14 січня 2015 року № 86, сторонами якого зазначено позивачку ОСОБА_1 (Орендодавець) та ФСГ «Явір» (Орендар) щодо земельної ділянки, площею 2,7664 га, із кадастровим номером 0524882900:02:002:0083.

Разом з тим, відповідач не надав суду оригіналу договору оренди, справжність якого та укладення категорично заперечила позивач. На чисельні ухвали місцевого суду оригінал спірного договору надано не було.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 вересня 2023 року у цій справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м. Вінниця, вул. В. Порика, 8). На розгляд експертів поставлено питання: «Підписи у наявних в матеріалах справи № 149/279/22 копіях договору оренди землі від 14 січня 2015 року № 86 у графі «орендодавець» (т. 1 зворот а. с. 16, т. 1 а. с. 118, т. 1 зворот а. с. 222, т. 1 зворот а. с. 230) виконані ОСОБА_1 чи іншою особою?».

З повідомлення Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про неможливість проведення судової експертизи від 26 жовтня 2023 року № СЕ-19/102-23/16598-ПЧ вбачається, що оскільки оригінали досліджуваних документів станом на 26 жовтня 2023 року не надійшли, відповідно до пункту 8 статті 72 ЦПК України, ухвала Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 вересня 2023 року про призначення експертизи виконується повідомленням про неможливість проведення судової експертизи.

Саме з підстав відсутності волевиявлення позивача на передачу в оренду земельної ділянки, суд першої інстанції задовольнив позов, усунув перешкоди в користуванні земельною ділянкою та скасував рішення про державну реєстрацію права оренди.

Тобто суди обох інстанцій розглянули справу по суті заявлених позовних вимог, які передбачені законом, а тому за обставинами цієї справи є цілком належними.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду у цій справі вважаючи спосіб захисту обраний позивачем «неефективним», тобто таким, що на її думку не допоможе захистити порушене право власності позивача, скасувала ухвалені на її користь рішення та відмовила у позові.

При цьому вказавши позивачу, що належним способом захисту буде звернення до суду з іншим позовом - «про відсутність права оренди», яким позивач чомусь не скористалась у цій справі.

Відмова у позові з таких підстав не відповідає завданням цивільного судочинства та принципу верховенства права.

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України). При цьому суд, відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, зобов`язаний захистити порушене право у спосіб визначений законом.

Способи захисту передбачені частиною другою статті 16 ЦК України серед яких є і відновлення становища, яке існувало до порушення і визнання незаконним рішення посадових та службових осіб органів (органу) влади.

Очевидно, що за встановлених обставин, суди двох інстанцій у цій справі дійшли правильних висновків про відповідність закону обраного позивачем способу судового захисту.

2. Обраний позивачем та використаний спосіб судового захисту є ефективним як на думку позивача, що також має важливе значення з огляду на принцип диспозитивності, так і по суті спору, оскільки реєстрація права оренди на її земельну ділянку позбавляє позивача права розпорядження своєю власністю, наприклад передачі в оренду іншій особі, так і продовжує фіксувати за відповідачем визнане державою право оренди.

Натомість відмова у позові з пропозицією звернутися повторно чи втретє до суду з іншим способом захисту, який нещодавно висловлений в іншій справі та якого не існувало на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, не відповідає завданням цивільного судочинства щодо обов`язку суду ефективно та своєчасно вирішити спір з дотримання принципу верховенства права.

В результаті такого рішення суду позивач не отримала своєчасного судового захисту її порушеного права, а вимушена вкотре йти до суду з новим позовом.

3. Запропонований спосіб захисту, як «відсутність права оренди», є неналежним, тобто таким, що не передбачений законом. Ні стаття 16 ЦК України ні інші закони не передбачають такого способу захисту.

Рішення суду «про відсутність права» не є рішенням щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що передбачено пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже, за рішенням суду набуття, зміна чи припинення права оренди не відбулося, оскільки як встановлено судом у цій справі його не існувало.

4. Рішення суду про відсутність права не є підставою передбаченою законом для скасування реєстрації права оренди в реєстрі прав. По суті у державного реєстратора, який зобов`язаний діяти лише у спосіб і з підстав визначених законом, не буде правових підстав скасовувати реєстрацію, що очевидно не можна віднести до ефективного захисту права позивача, яке в такому разі відновлено не буде.

5. Позовна вимога про усунення власнику перешкод у користуванні своїм майном (негаторний позов) є одним із фундаментальних способів судового захисту визначених законом який десятиріччями ефективно використовувався у захисті права власності. Відмовляючи власнику в усуненні перешкод у користуванні власною земельною ділянкою, тим самим її позбавляють фізичної можливості володіти та користуватись своєю власність, а також заважають розпорядитись незаконно займаною іншою особою земельною ділянкою. Рішення суду «про відсутність права оренди» не вирішує цієї проблеми, воно навіть не підлягає примусовому виконанню, тобто очевидно є неефективним.

6. Відмова у задоволенні обгрунтованого (доведеного) позову, викладеного у спосіб передбачений законом, лише з підстав його «неефективності на думку суду», при тому, що обраний позивачем спосіб захисту багато років використовувався в тому числі і Верховним Судом, відновлював порушені права та був зрозумілим і сталим, не відповідає як статтям 6, 13, статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини так і основній функції Верховного Суду - забезпечення сталості та єдності судової практики, визначеної статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя А. Ю. Зайцев