Рішення

від 28.02.2024 по справі 914/2601/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2024 Справа № 914/2601/21

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Гриб І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (місто Київ) в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України», місто Старий Самбір, Самбірський район, Львівська область

до відповідача-1 Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс», місто Старий Самбір, Львівська область

до відповідача-2 Самбірської районної державної адміністрації, місто Самбір, Львівська область

до відповідача-3 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, місто Львів

про 1) Визнання протиправним та скасування розпорядження.

2) Визнання недійсним державного акта на право постійного користування.

За участю представників:

від позивача: Рождественська Л.П. адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1071866 від 12.10.2021);

від відповідача-1:Куян М.В. адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1449596 від 29.08.2023; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №5489/10 від 19.11.2015);

від відповідача-2:Мошуманська О.О. представник (довіреність №63-629/0/2-23 від 12.06.2023);

від відповідача-3: не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державного підприємства «Турківське лісове господарство» до відповідача-1 Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс» до відповідача-2 Самбірської районної державної адміністрації до відповідача-3 Управління Держземагенства у Самбірському районі про 1) Визнання протиправним та скасування розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007 р.; 2) Визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 р.

Ухвалою суду від 13.12.2021 провадження у справі №914/2601/21 зупинено та призначено судову інженерно-еколого-лісогосподарську експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (79024, Львівська область, місто Львів, вулиця Липинського, будинок 54).

Після отримання висновку судового експерта ухвалою суду від 14.08.2023 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.09.2023 до участі у справі в якості правонаступника позивача залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Ухвалою суду від 02.10.2023 замінено первісного відповідача-3 у справі Управління Держземагенства у Самбірському районі (ідентифікаційний код юридичної особи 38456654) на належного відповідача-3 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, Львівська область, місто Львів, проспект Вячеслава Чорновола, будинок 4; ідентифікаційний код юридичної особи 39769942).

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Представник позивача в судове засідання 28.02.2024 для розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача-1 в судове засідання 28.02.2024 для розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача-2 в судове засідання 28.02.2024 для розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив, просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-3 в судове засідання 28.02.2024 для розгляду справи по суті не з`явився, його явка не визнавалась судом обов`язковою.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання не заявлено.

У судовому засіданні 28.02.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

З листа слідчого відділу відділення поліції №1 Старосамбірського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області від 02.07.2021 позивачу стало відомо, що у провадженні вказаного відділення поліції перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021141320000043 від 22.06.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 246 Кримінального кодексу України. Виявлено факт незаконної вирубки дерев на території Національного природного парку «Королівські Бескиди», що відноситься до природно-заповідного фонду загальною масою 572 м.куб.

Позивач вказує на те, що межі земельної ділянки відповідача-1 накладені частково на межі ділянки позивача, про що зазначено в акті перевірки Державної екологічної інспекції у Львівській області від 24.06.2021 № 435/06/627. У зв`язку з чим на належну позивачу земельну ділянку, в порушення вимог закону, відповідачу був виданий Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009, пізніше ніж погоджені картографічні матеріали позивача.

Оскільки підставою видачі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 є прийняття відповідачем-2 Розпорядження голови Старосамбірської районної державної адмінстрації № 471 від 04.10.2007, позивач просить визнати останнє протиправним та скасувати.

Покликаючись на положення частини 7 статті 118, статті 123, 198 Земельного кодексу України позивач просить суд визнати протиправним та скасувати Розпорядження голови Старосамбірської районної державної адмінстрації № 471 від 04.10.2007; визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 року.

Позиція відповідача-1.

Відповідач -1 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Також свою позицію відповідач-1 виклав у заяві про закриття провадження у справі.

У відзиві відповідач-1 зазначив, що Старосамбірське ДЛГП «Галсільліс» здійснює свою лісогосподарську діяльність на лісових землях наданих в користування для ведення лісового господарства на підставі рішення X сесії III скликання Старосамбірської районної ради Львівської області №166 від 22 вересня 2000 року в межах колишнього Старосамбірського району Львівської області та на підставі матеріалів лісовпорядкування виготовлених Львівською лісовпорядною експедицією у 2001 році, матеріалів безперервного лісовпорядкування за 2006 рік та проекту організації та розвитку лісового господарства 2017 року.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 виданий Старосамбірському ДЛГП «Галсільліс» на земельну ділянку, що знаходиться на території бувшої Ясениця Замкової сільської ради та виключно в межах Старосамбірського адміністративного району.

Позивач не надав жодного підтверджуючого документа, що в нього є в користуванні лісопокриті площі на території Ясениця Замкової сільської ради колишнього Старосамбірського району.

Крім цього відповідач звернув увагу на те, що Державний акт на земельну ділянку був виданий 19.02.2009 року на підставі розпорядження Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007 року, тобто пройшло 12 років, та сплинув термін позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, керуючись частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Після поновлення провадження у справі у заяві про закриття провадження у справі відповідач-1 зазначив, що як вбачається із Технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування землею та видачі державних актів відповідачу-1 на території Ясенице-Замківської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, відповідно до Акту обстеження та погодження меж кварталів лісу за межами населених пунктів Лісового господарського підприємства «Галсільліс» у 2006 році комісією проведено погодження меж кварталів лісу, які розміщені на території міської ради (в межах колишнього Старосамбірського адміністративного району) а саме квартал 32, площею 67,5558 з суміжним користувачем Державним підприємством Старосамбірським ЛМГ в особі директора Юрія Мрочка, що засвідчено печаткою та підписом останнього.

В подальшому 07.09.2022 Державне підприємство Старосамбірський ЛМГ припинено в результаті реорганізації, шляхом приєднання до Державного підприємства «Самбірське лісове господарство».

Відповідно до наказу Державного агенства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 968 почалась процедура реорганізації Державного підприємства «Самбірське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарства підприємства «Ліси України». Керівником вказаного підприємства є Мрочко Юрій Михайлович.

Отже на думку відповідача-1, на даний час юридична особа, яка погоджувала межі під час виготовлення технічної документації, у 2006 році та позивач є одна і та сама юридична особа, в особі одного і того самого керівника.

Враховучи, що правонаступником позивача в особі цієї ж посадової особи погоджено межі кварталів лісу за межами населених пунктів, в межах колишнього Старосамбірського адміністративного району, а саме квартал 32, площею 67,5558, відповідач вважає, що відсутнє порушене право позивача, відтак і предмет спору.

Позиція відповідача-2.

Відповідач-2 виклав свою позицію у відзиві, в якому зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Крім того вказав, що у відповідності з розпорядженням Старосамбірської районної державної адміністрації від 30.07.2002 №186 «Про затвердження Регламенту Старосамбірської районної державної адміністрації» із змінами та доповненнями внесеними розпорядженням від 05.08.2005 № 302 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови райдержадміністрації від 30.07.2002 №186» оспорюване позивачем розпорядження того ж днія було оприлюднено на офіційному вебсайті Старосамбірської районної державної адміністрації за посиланнями: https://stsrda.gov/ua/informatsiini-resursy/dokumenty.html?start=7000; https://stsrda.gov/ua/informatsiini-resursy/dokumenty/39248-rozporiadzhennia-471-vid-4-zhovtnia-2007-roku.html

Отже з моменту оприлюднення на офіційному вебсайті Старосамбірської районної державної адміністрації оскаржуваного розпорядження позивач міг дізнатись про його прийняття. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідач-2 зазначає, що пасивна поведінка позивача, що проявилась у невчиненні жодних активних дій для своєчасного збирання та отримання відповідної інформації, як суміжного землекористувача, в тому числі шляхом подання відповідних запитів до уповноважених органів не може слугувати достатнім обгрунтуванням для визнання причин пропуску строку позовної давності поважними.

Позиція відповідача-3.

Відповідач-3 виклав свою позицію у відзиві, зокрема зазначив, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації № 471 від 04.10.2007 року безпосередньо заявлена до Самбірської районної державної адміністрації, як правонаступника повноважень, прав та обов`язків Старосамбірської райдержадміністрації.

Відповідач - 3 жодним чином не дотичний до прийняття даного розпорядження, адже в силу вимог статей 17, 57 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час видання даного розпорядження) Старосамбірська райдержадміністрація була самостійним суб`єктом на яку було покладено повноваження щодо розпорядження земельними ділянками для ведення лісового господарства.

Щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 182692 від 19.02.2009 року виданого на підставі спірного розпорядження Старосамбірської райдержадміністрації Старосамбірському дочірному лісогосподарському підприємству ЛГП «Галсільліс», то така позовна вимога заявлена безпосередньо до особи якій належить право постійного користування спірною земельною ділянкою. Відтак, і ця позовна вимога не може бути заявлена до відповідача - 3.

Таким чином, позивачем в межах спору не заявлено жодної позовної вимоги до відповідача - 3, хоча останнього визначено як співвідповідача.

Відповідач-3 вважає, що є всі наявні підстави для відмови у позові до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Обставини встановлені судом.

Державне підприємство «Турківське лісове господарство» правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України». З листа слідчого відділу відділення поліції №1 Старосамбірського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області від 02.07.2021 позивачу стало відомо, що у провадженні вказаного відділу поліції перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021141320000043 від 22.06.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 246 Кримінального кодексу України.

Виявлено факт незаконної вирубки дерев на території Національного природного парку «Королівські Бескиди», що відноситься до природно-заповідного фонду загальною масою 572 м.куб.

На лист позивача № 226 від 21.07.2021 відповідач-1 надав копію Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009.

Оскільки відповідач-1 не надав позивачу картографічних матеріалів з розмежування меж земельної ділянки, останній почав вживати заходи для отримання вказаної інформації.

Позивач зазначає, що відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Турківський лісгосп», затвердженого Державним агенством лісових ресурсів України, Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Львівською державною лісовпорядною експедицією у 2008 році, згідно планчику земельна ділянка, на якій є сумніви стосовно можливо незаконної вирубки лісу Державного підприємства «Турківське лісове господарство», а саме квартал 8 виділи 3 та 6 перебувають у користуванні позивача і не може перебувати у власності чи користуванні відповідача-1.

Земельна ділянка (її частина) накладається із земельною ділянкою по якій позивачу надано право користування площею 113,0 га для ведення лісового господарства, розташованою на території Ясенице Замківської сільської ради Старосамбірського району Львівської області та яка перебуває у користуванні позивача і протягом тривалого часу використовувалась для ведення лісового господарства.

Позивач вважає Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 є протиправним та підлягає визнанню недійсним, оскільки у відповідача-2 були підстави для відмови у наданні відповідачу-1 права постійного користування для ведення лісового господарства площею 67,5558 га, у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів.

На думку позивача, відсутність належної перевірки, формальний підхід до надання права постійного користування земельною ділянкою, виданого відповідачу-1 створили передумови для невиправданого та безпідставного оформлення Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009.

Позивач вказує на те, що межі земельної ділянки відповідача-1 накладені частково на межі ділянки позивача, про що зазначено в акті перевірки Державної екологічної інспекції у Львівській області від 24.06.2021 № 435/06/627. У зв`язку з чим належну позивачу земельну ділянку в порушення вимог закону був виданий Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009, пізніше ніж погоджені картографічні матеріали позивача.

Підставою видачі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 є прийняття відповідачем-2 Розпорядження голови Старосамбірської районної державної адмінстрації № 471 від 04.10.2007, яке позивач просить визнати протиправним та скасувати.

Покликаючись на положення частини 7 статті 118, статті 123, 198 Земельного кодексу України позивач просить суд визнати протиправним та скасувати Розпорядження голови Старосамбірської районної державної адмінстрації № 471 від 04.10.2007 та визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 року.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Способи захисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням (стаття 19 Цивільного кодексу України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права та сприяти процесуальній економії.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення його прав.

Предметом позову є визнання протиправним та скасування розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації; визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Розпорядженням голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007 затверджено технічну документацію щодо видачі державних актів на право постійного користування землею для ведення лісогосподарського господарства Старосамбірському ДЛГП «Галсільліс» на території району загальною площею 5122,7761 га.

Оспорюваний позивачем Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 виданий відповідачу-1 на підставі Розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007.

Визнання недійсним вказаного Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не поновить право позивача на користування земельною ділянкою квартал 8 виділи 3 та 6, яка як він стверджує, знаходиться в його користуванні на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виготовлених у 2008 році.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише посвідчує факт надання такого права конкретній юридичній особі, в той час, як порядок отримання, виникнення та оформлення такого права визначений нормами Земельного кодексу України.

Старосамбірське ДЛГП «Галсільліс» здійснює свою лісогосподарську діяльність на лісових землях наданих в користування для ведення лісового господарства на підставі рішення X сесії III скликання Старосамбірської районної ради Львівської області №166 від 22.09.2000 року в межах колишнього Старосамбірського району Львівської області та на підставі матеріалів лісовпорядкування виготовлених Львівською лісовпорядною експедицією в 2001 році, матеріалів безперервного лісовпорядкування за 2006 рік та проекту організації та розвитку лісового господарства 2017 року, які долучені відповідачем-1 до матеріалів справи.

Як вбачається із Технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування землею та видачі державних актів відповідачу-1 на території Ясенице-Замківської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, відповідно до Акту обстеження та погодження меж кварталів лісу за межами населених пунктів Лісового господарського підприємства «Галсільліс» у 2006 році комісією проведено погодження меж кварталів лісу, які розміщені на території міської ради (в межах колишнього Старосамбірського адміністративного району) а саме квартал 32, площею 67,5558 з суміжним користувачем Державним підприємством Старосамбірським ЛМГ.

Водночас позивач стверджуючи, що земельна ділянка квартал 8 виділи 3 та 6 є в його користуванні на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виготовлених у 2008 році, з того часу не оформив у належний спосіб своє право користування.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Спосіб захисту - правовий інструмент, застосування якого забезпечує відновлення прав чи інтересів особи, що визначений законом, встановлений договором з метою ліквідації негативних наслідків для осіб, що звернулися за захистом до суду.

Положення статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та статей 55, 124 Конституції України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом та статті 8 Конституції України, де в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

При обранні позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права та сприяти процесуальній економії.

На думку суду, позивач обрав передбачений законом спосіб захисту, водночас такий спосіб є неефективним, оскільки його задоволення не відновить порушених прав позивача.

Накладення земельних ділянок коли згідно двох або більше різних землевпорядних документів одна і та ж ділянка землі, розташована на певному відрізку, фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої земельної ділянки.

Для захисту свого права позивач міг би вимагати в судовому порядку припинення права користування відповідача-1 спірною земельною ділянкою; визнання права на земельну ділянку в розмірах, зазначених у документах, що посвідчують право власності на землю, та відповідно до плану такої ділянки, який міститься у Державному акті на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 143 Земельного кодексу України визначені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, перелік яких є вичерпним а саме примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку.

Водночас, позивач не оформив у встановленому законом порядку право постійного користування на спірну земельну ділянку.

Позивач не оформивши у встановленому законом порядку право постійного користування на землю, намагається позбавити такого права відповідача-1.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Щодо наявного в матеріалах справи висновку судової земельно-технічної експертизи №452-Е від 14.07.2023, виконаного згідно ухвали суду від 13.12.2021, суд зазначає наступне.

Згідно частин 1 та 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати. Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання.

Як вбачається із мотивувальної частини експертного висновку (сторінка 10) позивач супровідним листом вх.№ 1962/ЛЕП направляв експертній установі додаткові матеріали, а саме план меж земельної ділянки ДП «Самбірське лісове господарство» на території Турківської міської ради (колишня Ісаєвська сільська рада) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (КВЦПЗ-09.01), що виготовлений ТзОВ «Терразем» у 2022 році.

На підставі вказаного документа судовий експерт у пункті 3 висновків судової земельно-технічної експертизи №452-Е від 14.07.2023 надав відповідь про накладення земельних ділянок.

Враховуючи, що вищевказаний план меж долучений позивачем не у встановлений Господарським процесуальним кодексом України спосіб, а безпосередньо судовому експерту, відтак висновок судової земельно-технічної експертизи №452-Е від 14.07.2023, не може братись судом до уваги.

Щодо відповідача-3 суд зазначає наступне.

Згідно статті162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Серед іншого, позовна заява повинна містити, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Виходячи з положень процесуального законодавства, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Згідно статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При поданні позову відповідачем у справі позивач визначив Управління держземагенства у Самбірському районі правонаступником якого станом на дату ухвалення рішення у справі є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

Предметом позову є дві позовні вимоги, зокрема про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007 та визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009.

Позовна вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007 стосується відповідача-2.

Позовна вимога про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 стосується відповідача-1.

Оскільки позивач не заявив позовних вимог до відповідача-3, вищевказані позовні вимоги не стосуються останнього, інших не заявлено, позивач не зазначив, яким чином відповідач-3 порушив права позивача. Відтак у задоволенні позову до відповідача-3 слід відмовити.

Клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі до задоволення не підлягає, оскільки судом не встановлено підстав визначених статтею 231 Господарського процесуального кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами частин 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач-2 подавав у справі клопотання про застосування позовної давності.

Водночас враховуючи, що судом встановлено, що позивач застосував неефективний спосіб захисту, підстави для відмови у позові у зв`язку пропуском строку давності не вбачаються.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, в силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений при поданні позову судовий збір та витрати на проведення судової експертизи слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 18, 73-79, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення складено 11.03.2024.

Суддя Сухович Ю.О.