Постанова

від 26.06.2024 по справі 914/2601/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2024 р. Справа №914/2601/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

явка представників сторін:

від позивача: Рождественська Л.П. - ордер серії ВС №1238275;

від відповідача-1: Куян М.В. ордер серії ВС №1276606;

від відповідача-2: Мошуманська О.О. довіреність №63-629/0/2-23 від 12.06.2023;

від відповідача-3: не з`явився,

розглянув апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (м. Київ) в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України» за №234/21.18-2024 від 28.03.2024,

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.02.2024 суддя Сухович Ю.О., м. Львів, повний текст рішення складено 11.03.2024

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (м. Київ) в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України», м. Старий Самбір Львівська область

до відповідача-1 Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс», м. Старий Самбір Львівська область

до відповідача-2 Самбірської районної державної адміністрації, м. Самбір Львівська область

до відповідача-3 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

про

1) визнання протиправним та скасування розпорядження,

2) визнання недійсним державного акта на право постійного користування,

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

27.08.2023 Державне підприємство «Турківське лісове господарство» (тепер Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України») звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача-1 Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс», відповідача-2 Самбірської районної державної адміністрації (попередньо - Старосамбірська районна державна адміністрація), відповідача-3 Управління Держземагенства у Самбірському районі (тепер Головного управління Держгеокадастру у Львівській області) про:

-визнання протиправним та скасування розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007;

-визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серією ЯЯ №182692 від 19.02.2009.

Порушене право обгрунтовує тим, що він є постійним землекористувачем земельної ділянки, квартал 8, виділи 3 та 6 на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виготовлених у 2008 році, відповідно до проєкту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Турківський лісгосп», затвердженого Державним агенством лісових ресурсів України, Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Львівською державною лісовпорядною експедицією, а Рада розпорядилася земельною ділянкою, на яку частково накладаються землі лісогосподарського призначення, та які перебувають у постійному користуванні позивача (виділені раніше, ніж погоджені картографічні матеріали Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс»).

При цьому вважає, що площа накладення земельної ділянки становить 1,9183 га, що виділена Старосамбірському дочірньому лісогосподарському підприємству «Галсільліс» (відповідачу-1), з кадастровим номером 4625188700:03:000:0021 та видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 182692 від 19.02.2009 для ведення лісового господарства площею 67,5558га. Зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 03:09:462:00016.

Розпорядження Ради прийнято з порушенням вимог законодавства, а саме: порушення суміжних меж землекористування, не здійснення Радою перевірки поданого проекту землеустрою в частині дотримання порядку його погодження та накладення її на суміжні земельні ділянки.

Позивач зазначає про пропуск строку позовної давності з поважних причин.

Нормативно-правовим обгрунтуванням позову зазначає ст. ст. 393 ЦК України ст.ст. 3, 118, 122, 123, 152, 198 ЗК України, ст. 19 ЛК України та ст. 55 Закону України «Про землеустрій».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.02.2024 відмовлено в задоволенні позову в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

Місцевий господарський суд зазначив, що належними способами захисту є: припинення права користування відповідача-1 спірною земельною ділянкою; визнання права на земельну ділянку в розмірах, зазначених у документах, що посвідчують право постійного користування на землю.

Позивач не зазначив позовних вимог до відповідача-3 та яким чином відповідач-3 порушив права позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач (Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (м. Київ) в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України») просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що:

-судом залишено поза увагою підстави позову, з якими позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та інтересу;

-вважає безпідставними висновки суду про погодження Технічної документації із землеустрою з суміжним користувачем ДП «Старосамбірським ЛМГ», оскільки суміжним користувачем при складенні Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою був позивач ДП «Турківське ЛГ»;

- необґрунтованим є висновок суду, що позивач обрав неефективний спосіб захисту;

-судом не взято до уваги план меж земельної ділянки ДП «Самбірське лісове господарство» (який долучено до висновку експертизи) з якого вбачається накладення меж земельних ділянок;

-судом не досліджено акт перевірки Державної екологічної інспекції у Львівській області від 24.06.2021 за №435/06/627, за змістом якого межі земельної ділянки відповідача-1 накладені частково на межі ділянки позивача;

-посилається на те, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли ДП «Турківське ЛГ» дізналося про порушення свого права, а саме з дня отримання листа СВ відділення поліції №1 Старосамбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області, №3856/59-2021 від 02.07.2021.

Узагальнені заперечення відповідача-1 (Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства Галсільліс)

Відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу посилається на те, що судом першої інстанції підставно не взято до уваги план меж земельної ділянки ДП «Самбірське лісове господарство» на території Турківської міської ради (колишня Ісаєвська сільська рада) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (КВЦПЗ-09.01), який виготовлений ТОВ «Терразем» у 2022 році.

Вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки вимога про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою не відновить право позивача на користування земельною ділянкою.

Узагальнені заперечення відповідача-2 (Самбірської районної державної адміністрації)

Відповідач-2 подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідача-2 аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу відповідача-1.

Відповідач-3 не скористався правом передбаченим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У судове засідання 26.06.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача-1 та представник відповідача-2. Представник відповідача-3 в судове засідання не з?явився, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та довідкою Західного апеляційного господарського суду про доставку ухвали суду до електронного кабінету.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, беручи до уваги позицію присутніх представників учасників справи про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-3, а також зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась та враховуючи положення п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-3, що не з`явився за наявними в справі доказами.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Представник відповідача-1 та представник відповідача-2 в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача-1 та представника відповідача-2 дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, та відзивах на апеляційну скаргу перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Судами встановлено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України» є правонаступником Державного підприємства «Турківське лісове господарство».

Ухвалою суду від 20.09.2023 до участі у справі в якості правонаступника позивача залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Самбірське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Ухвалою суду від 02.10.2023 замінено первісного відповідача-3 у справі Управління Держземагенства у Самбірському районі (ідентифікаційний код юридичної особи 38456654) на належного відповідача-3 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, Львівська область, місто Львів, проспект В`ячеслава Чорновола, будинок 4; ідентифікаційний код юридичної особи 39769942).

Предметом розгляду в цій справі є вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007 та визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серією ЯЯ №182692 від 19.02.2009, площею 67,5558 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право постійного лісокористування надане відповідачу-1 (суміжною з ним земельною ділянкою ) надано пізніше, ніж погоджені картографічні матеріали позивача. При цьому посилається на щодо права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і діє до здійснення державної реєстрації.

Право його постійного користування (як правонаступника) підтверджено проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турківське лісове господарство» на спірну земельну ділянку, розташовану в Ісаївському лісництві, урочище «Лапшин», постійний користувач ДП «Турківський лісгосп», квартал 8, виділ 6.1, площею 113,0 га.

Частина друга статті 3 ЗК України визначає, що відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно - правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Відповідно до статті 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Так в пункті 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України зазначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, в справі № 488/5027/14-ц, аналогічний висновок зазначено в постанові Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 617/964/15-ц).

В Проекті організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Турківський лісгосп», затвердженого Державним агенством лісових ресурсів України, Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням, Львівською державною лісовпорядною експедицією у 2008 році (а.с.12-17, т.2), де в розділі 1.1. зазначено про стислу характеристику території та лісорослинних умов. 1.1.1. - місцезнаходження і площа ДП «Турківське ЛГ» станом на 2008 та складає 18 723 га, а також в розділі 1.1.2. зазначено про розподіл площі ДП «Туркіське ЛГ» за адміністративними районами і місцевими органами влади, де значиться в тому числі Ісаєвське лісництво та перелік кварталів 1-22, 25-28, 30-32, площею 2 298 га.

В 1980 році лісовпорядкування було проведене Комплекспою експедицією Українського лісовпорядного підприємства ВО «Ліспроект». За даними тодішнього лісовпорядкування загальна площа земель лісгоспу становила 27890 га. За період 1980-1990р. до складу лісгоспу було прийнято 2344 га. Таким чином, на момент проведення останнього лісовпорядкування 1990 р. загальна площа лісгоспу склала 30234 га.

Після завершення циклу камеральних робіт, згідно з наказом МЛГ України від 26.05.1992 р. «Про організацію Боринського держлісгоспу» і наказу ДЛГО «Львівліс» № 163 від 02.06.1992 «Про організацію Борниського селекційного держлісгоспу» на базі 5 лісництв Турківського ДЛГ був організований Боринський селекційний ДЛГ на площі 12979 га. Таким чином, за Турківським ДЛГ залишилась плюща 17255 га.

Рішенням 5-ої сесії Турківської райради від 07.10.1992 зі складу земель ДЛГ було заключено 67 га сінокосів (Розлуцьке лісництво): В подальшому, площа Турківського лісгоспу за рахунок прийомки лісових насаджень, які підпорядковувались аграрним органам, збільшилась на 1525.0 га і станом на 01.01.2002 склала 18723,0 га. Остаточна площа Турківського ДЛГ станом 01.03.1993 склала 17188,0 га.

Зазначено, що Картографічною основою для складення лісовпорядних планшетів стали матеріали минулого лісовпорядкування, топографічні карти, а також фотознімки і матеріли землевпорядкування (а.с.16, т.2).

Наявний в матеріалах справи планшет № 3 (а.с. 238 т. 1) лісовпорядкування безперервне 2016 року ДП «Турківське ЛГ» Ісаївське лісництво, який розроблений «Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Львівська державна лісовпорядна експедиція» у 2016 році. Відповідно до даних планшету виділ 2 площею 18,1 га та виділ 6 площею 2,2 га кварталу 8 загальною площею 113 га відноситься до Ісаївського лісництва ДП «Турківське ЛГ».

B матеріалах справи (т.1. a.c. 235) наявний планшет № 18 лісовпорядкування 2016 року Самбірського ДЛГП ЛГП «Галсільліс» Дністрянське лісництво, який розроблений «Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об?єднанням «Львівська державна лісовпорядна експедиція» у 2016 році. Відповідно до даних даного планшету виділ 24 площею 10,4 га кварталу 32 загальною площею 117 га відноситься до Старосамбірського ДЛГП ЛГП «Галсільліс».

За висновком, що зроблений на підставі дослідження картографічних матеріалів планшетів № 3 та № 18 зазначено про накладення меж суміжного користування між землекористуванням позивача та відповідача-2, а саме: квартал 8 виділи 3 та 6 - до Державного підприємства «Турківське лісове господарство» та квартал 32 виділу 24 площею 0,92 Старосамбірсько-Дністрянського лісництва, до Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс».

Отже, судами встановлено, що позивач є постійним землекористувачем земельної ділянки, квартал 8, виділи 3 та 6 на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виготовлених у 2008 році, відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Турківський лісгосп», затвердженого Державним агенством лісових ресурсів України, Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Львівською державною лісовпорядною експедицією, а Рада розпорядилася земельною ділянкою, на яку частково накладаються землі лісогосподарського призначення, та які перебувають у постійному користуванні позивача (виділені раніше, ніж погоджені картографічні матеріали Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс»).

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № l82692 від 19.02.2009 виданого на підставі розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації за № 471 від 04.10.2007, Старосамбірському дочірньому лісогосподарському підприємству ЛГП «Галсільліс» надано право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 67,5558 га.

Право державної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4625188700:03:000:0021, загальною площею 67,5558 га відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-4616251412021, дата формування 29.06.2021) зареєстровано 19.02.2009 (т. 1 а.с. 173).

Право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за Старосамбірським дочірнім лісогосподарським підприємством ЛГП «Галсільліс» на підставі рішення органу виконавчої влади Старосамбірська РДА від 04.10.2007 за № 471, що підтверджується відомостями про право постійного користування, які внесені до поземельної книги, що виникли після 01 січня 2013 року (т. 1 зворот а.с. 173).

Старосамбірське ДЛГП «Галсільліс» здійснює свою лісогосподарську діяльність на лісових землях наданих в користування для ведення лісового господарства на підставі рішення X сесії III скликання Старосамбірської районної ради Львівської області №166 від 22.09.2000 року в межах колишнього Старосамбірського району Львівської області та на підставі матеріалів лісовпорядкування виготовлених Львівською лісовпорядною експедицією в 2001 році, матеріалів безперервного лісовпорядкування за 2006 рік та проекту організації та розвитку лісового господарства 2017 року, які долучені відповідачем-1 до матеріалів справи.

Як вбачається із Технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування землею та видачі державного акту відповідачу-1 на території Ясенице-Замківської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, відповідно до Акту обстеження та погодження меж кварталів лісу за межами населених пунктів Лісового господарського підприємства «Галсільліс» у 2006 році комісією проведено погодження меж кварталів лісу, які розміщені на території міської ради (в межах колишнього Старосамбірського адміністративного району) а саме квартал 32, площею 67,5558 з суміжним користувачем Державним підприємством Старосамбірським ЛМГ, проте дане погодження заперечується позивачем.

Про накладення земельних ділянок зазначено у висновку експерта судової земельно-технічної експертизи по матеріалах господарської справи № 914/2601/21 (висновок за № 452-Е від 14.07.2023, т. 2 а.с. 40-45) на підставі долучених судом першої інстанції до матеріалів справи катографічних матеріалів: планшет№3 щодо земельної ділянки позивача та планшет № 18 щодо земельної ділянки відповідача-1.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Львівської області від 28.02.2024 в частині відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а у статті 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).

Отже, частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, та в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)).

Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень, тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору.

Як з`ясовано вище, Розпорядженням голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007 затверджено технічну документацію щодо видачі державних актів на право постійного користування землею для ведення лісогосподарського господарства Старосамбірському ДЛГП «Галсільліс» на території району загальною площею 5122,7761 га.

Оспорюваний позивачем Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №182692 від 19.02.2009 виданий відповідачу-1 на підставі вищезазначеного розпорядження голови Старосамбірської районної державної адміністрації №471 від 04.10.2007. була внесена в Державний земельний кадастр та їй присвоєний кадастровий номер 4625188700:03:000:0021.

Визнання недійсним вказаного Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не поновить право позивача на користування земельною ділянкою квартал 8 виділи 3 та 6, яка як він стверджує, знаходиться в його користуванні на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виготовлених у 2008 році.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише посвідчує факт надання такого права конкретній юридичній особі, в той час, як порядок отримання, виникнення та оформлення такого права визначений нормами Земельного кодексу України.

Водночас позивач стверджуючи, що земельна ділянка квартал 8 виділи 3 та 6 є в його користуванні на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виготовлених у 2008 році, з того часу не оформив у належний спосіб своє право користування.

Положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та статей 55, 124 Конституції України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом та статті 8 Конституції України, де в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір щодо права користування земельною ділянкою виник саме із земельних правовідносин, які згідно із статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

В цій справі позивач звертається за захистом щодо користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, посилаючись на те, що відповідач-1 займає її без належних правових підстав. Суміжне користування відповідачу-1 надано пізніше, ніж погоджені картографічні матеріали позивача. При цьому посилається на щодо права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і діє до здійснення державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина перша статті 125 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта (19.02.2009) та до 1 січня 2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з цієї дати, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки на праві постійного землекористування із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Судом першої інстанції правильно зроблено висновок, що для вирішення питання про належність права користування земельною ділянкою лісового фонду та для повернення цієї ділянки(її частини, що накладається із суміжним землекористувачем ), для позивача -визнання недійсним державного акта не є необхідним (див. постанову від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99)), тобто ним не відбудеться задоволення мети, яку прагне досягти позивач.

Проте, заявлена ним позовна вимога про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним та скасування розпорядження, яке було підставою видачі Державного акту, в разі її задоволення, не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, не відбудеться нівелювання негативних наслідків і у позивача не відновиться користування чи розпорядження конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою. Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (користування та розпорядження спірною земельною ділянкою позивачем) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.

Апеляційний господарський суд водночас відхиляє доводи скаржника про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо обраного позивачем неналежного способу захисту.

Колегія суддів також звертає увагу, що обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)) та інших.

Оскільки вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в постійне користування відповідачеві-1 не є нерозривно пов`язаною з вимогою про скасування державного акту на землю, що посвідчував це право, то задоволення такої вимоги не призведе до відновлення користування спірною земельною ділянкою і позивач у межах розгляду справи вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування. Таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямовано та не досягне мету на що направлений цей позов.

Одночасно, судом першої інстанції враховано, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Визнання протиправним та скасування розпорядження, а також визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою є неефективним способом захисту, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з цих підстав відповідає встановленим обставинам по справі.

Враховуючи висновки, викладені у п.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, з метою забезпечення юридичної визначеності щодо того, який спосіб захисту є належним й ефективним, суди повинні вказати, який спосіб захисту є належним для реального відновлення порушених прав позивача.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що для захисту свого права позивач міг би вимагати в судовому порядку припинення права користування відповідачем-1 спірною земельною ділянкою; визнання права на земельну ділянку в розмірах, зазначених у документах, що посвідчують право власності на землю, та відповідно до плану такої ділянки, який міститься у Державному акті на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин(постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

З урахуванням викладеного апеляційний господарський не надає оцінці інші доводи апеляційної скарги, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Доводи відзивів на апеляційну скаргу про обрання позивачем неефективного способу захисту знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та беруться апеляційним судом до уваги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (м. Київ) в особі філії Самбірське лісове господарство ДП Ліси України за №234/21.18-2024 від 28.03.2024 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта (позивача) судового збору в розмірі 6 810,00 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 2727 від 26.03.2024.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (м. Київ) в особі філії Самбірське лісове господарство ДП Ліси України за №234/21.18-2024 від 28.03.2024 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 28.02.2024 у справі № 914/2601/21 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 6 810,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 08.07.2024