Ухвала

від 13.03.2024 по справі 826/15862/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15862/18

УХВАЛА

13 березня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кузьмишиної О.М.,

суддів Кобаля М.І., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Л.М.А.С." про застосування заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Л.М.А.С." до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Л.М.А.С." до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2018 залишено без розгляду з підстав повторного не прибуття позивача у підготовче засідання.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 16.01.2024 представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Л.М.А.С." на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 826/15862/18.

12.03.2024 року представником позивача Суткович М.А. подано заяву про застосування заходів забезпечення позову.

У вказаній заяві про забезпечення позову представник позивача просить суд апеляційної інстанції:

- зупинити дію податкового повідомлення-рішення від 09.07.2018 №3512615147 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/15862/18;

- зупинити дію податкового повідомлення-рішення від 09.07.2018 №3522615147 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/15862/18;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) внести інформацію про оскарження в судовому порядку податкового повідомлення-рішення від 09.07.2018 № 3512615147, від 09.07.2018 № 3522615147 до інтегрованої картки платника ТОВ «А.Л.М.А.С.» (Код ЄДРПОУ: 35533589) шляхом відображення облікових показників (операцій) щодо виключення нарахованих сум;

- зупинити дію рішення уповноваженої особи Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.12.2023 року №0027594-1302- 2615 про опис майна у податкову заставу до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/15862/18;

- зупинити дію податкової вимоги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №0027594-1302-2615 від 15.12.2023 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/15862/18;

- заборонити Головному управлінню Державної податкової служби у м. Києві вчиняти дії з виконання рішення уповноваженої особи Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.12.2023 року №0027594-1302-2615 про опис майна у податкову заставу та податкової вимоги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №0027594-1302-2615 від 5.12.2023 до набрання законної сили рішенням у справі №826/15862/18.

В обґрунтування вказаної заяви представник позивача Суткович М.А. посилається на те, що Головне управління ДПС у м. Києві, вважаючи податкове зобов`язання узгодженим, вживає заходів до примусового стягнення податкового боргу. Так, позивач повідомляє, що ним отримано Акт опису майна від 27.12.2023 №314/26-15-13-02-16, проведений на підставі рішення уповноваженої особи ГУ ДПС у м. Києві від 15.12.2023 року №0027594-1302-2615 про опис майна у податкову заставу. 15.12.2023 року складена податкова вимога №0027594-1302-2615 про те, що сума податкового боргу становить 638 166,84 (суми, визначенні в оскаржуваних рішеннях, пеня). Позивач в свою чергу, повідомив відповідача про апеляційне оскарження ухвали від 26 вересня 2023 року листом від 02.02.2024.

У листі позивач також звернувся з проханням до вирішення справи №826/15862/18, вивести суми, визначені податковими повідомленнями-рішеннями від 09.07.2018 №3512615147, від 09.07.2018 №3522615147, поза картку платника, для того, щоб апелянт міг сплатити поточні податкові зобов`язання.

Однак, в усному порядку відповідач повідомив про відмову у задоволенні такого прохання, так як спірне зобов`язання, на його думку, є узгодженим та відповідач готується стягувати податковий борг.

Через не відображення у інтегрованій картці ТОВ «А.Л.М.А.С.» відомостей про оскарження протиправних податкових повідомлень-рішень, апелянт не може перераховувати кошти на оплату поточних податкових зобов`язань через те, що кошти спочатку йдуть на погашення зобов`язання, яке наразі оскаржується в суді, тому виникає заборгованість по поточним зобов`язанням та у майбутньому за це будуть застосовані відповідні штрафні санкції.

Вказані обставини слугують підставою звернення до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою про застосування заходів забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів вважає необхідним відмовити у задоволенні клопотання про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів акцентує свою увагу на тому, що правова оцінка позовним вимогам та доводам позивача судом першої інстанції не надавалась позаяк оскаржуваною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Л.М.А.С." залишена без розгляду.

Дослідивши заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів звертає увагу на те, що останнім заявлено заходи забезпечення позову, які не відповідають предмету спору в даній справі та є передчасними, що суперечать нормам адміністративного судочинства.

За доводами апелянта, ознаки протиправності оскаржуваних ППР є очевидними, оскільки це було вже доведено судами двох інстанцій, а Верховним Судом касаційна скарга контролюючого органу не була задоволена, справу направлено на новий розгляд, що говорить про те, що позов не є необґрунтованим та безпідставним.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі доводи передчасними та такими, що ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні норм законодавства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що заявником в заяві фактично викладено мотиви та доводи, які полягають у зобов`язанні відповідача вчинити певні дії, які відносяться до дискреції останнього, а більше з тим, вимоги щодо забезпечення позову виходять за межі позовних вимог, які фактично судом першої інстанції не розглядалися по суті.

Так, здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції.

Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судом апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою апелянта.

За даних обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що подаючи заяву про забезпечення позову, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Л.М.А.С." - Суткович М.А. виходить з очевидних, на його думку, обставин протиправності податкових повідомлень-рішень, які оскаржуються у справі №826/15862, які, на думку колегії суддів, є передчасними, оскільки рішення по суті заявлених позовних вимог судом не приймалося. Водночас, заходи забезпечення позову, про які просить представник позивача, пов"язані з обставинами, які виникли вже після винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, пов"язані з їх виконанням, не стосуються підстав, якими обгрунтований адміністративний позов, та є фактично похідними.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно, колегія суддів вважає, що ані позивачем, ані його представником не доведено існування обставин, визначених у ст.150 КАС України, для вжиття судом заходів забезпечення позову.

Зазначені заявником обставини не можуть бути підставою для забезпечення адміністративного позову без наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України прослідковується з судової практики Верховного Суду, зокрема у справах №140/8745/21, №440/9568/22,№ 420/21952/21, №160/20102/23.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні заяви представника позивача Суткович М.А. про застосування заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Л.М.А.С." Суткович М.А. про застосування заходів забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді М.І. Кобаль

Л.О. Костюк