Постанова

від 04.03.2024 по справі 442/5791/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/5791/23 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 22-ц/811/3376/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

з участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника-адвоката Сисин С.В., представника відповідача-адвоката Манькут А.Ю., 3-я особа ОСОБА_2 ,

розглянувши в м.Львові у відкритому судовому засіданні цивільну справу №442/5791/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, Відділу освіти Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: директор Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області- Дуб Василь Богданович, про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

в с т а н о в и в :

16.08.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним наказ Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області від 23.06.2023 №30-К "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити її на посаді вчителя початкових класів Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області (далі по тексту ЗЗСО І-ІІІ рівнів) та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що починаючи з 1983 року і по 13.08.2023 працювала у відповідача на посаді вчителя початкових класів з повним тижневим навантаженням.

Наказом відповідача від 23.06.2023 №30-К «Про звільнення ОСОБА_1 », її, ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, звільнено з роботи 13.08.2023 у зв`язку із закінченням строку трудового договору ( п. 2ст. 36 КЗпП України, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки»).

Вважає наказ про звільнення незаконним, неконституційним, такий, що не відповідає Закону України «Про освіту» просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Мотиви апеляційної скарги є аналогічними до мотивів позовної заяви. Стверджує, що суд безпідставно не врахував того, що рішення Конституційного суду України від 07 лютого 2023 року було ухвалене у час дії строкового трудового договору, який був укладений на виконання Закону, який визнаний неконстутуційним, а тому вважає, що відповідач на його виконання повинен був перевести її на безстроковий трудовий договір про що вона писала заяви від 08 червня 2023 року та від 04 серпня 2023 року.

Висновки суду про те, що на час укладення строкового трудового договору норма Закону на підставі якої він був укладений була чинною, а тому звільнення є правомірним, не відповідає рішенню Конститційного Суду від 07.02.2023 року та є помилковими. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19 рішення Конституійного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Окрім цього, відповідач не проінформував її про наявність вакансій, що відповідають її кваліфікації, а також можливість укладення безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками. Звертає увагу на судову практику з приводу застосування рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справах за аналогічними позовними заявами. Процесуальні порушення полягають у тому, що суд розглянув справу у спрощеному провадженні без виклику сторін, у зв`язку з чим не забезпечив справедливого і неупередженого судового розгляду. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На виконання вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) 05 січня 2024 року начальником відділу освіти Східницької селищної ради Т.Шуст надано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначається, що відділ освіти заперечує проти доводів апеляційної скарги. Просить звернути увагу на принцип незворотності дії закону в часі та вважає, що дія закону в часі чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті правовідносини, які виникли після набуття ним чинності, що зазначено у роз`ясненні ч.2ст.152 Конституції України. Просить залишити рішення суду першої інстанції в силі.

09 січня 2024 року директором Опаківського ЗЗСО І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області В.Дуб надано відзив на апеляційну скаргу із долученими документами, які надавалися останнім в суд першої інстанції.

У відзиві зазначає, що вважає вимоги апеляційної скарги безпідставними, оскаржуване рішення законним та обгрунтованим з огляду на те, що Дрогобицький міськрайонний суд, дослідивши обставини справи, надав вмотивовані висновки щодо суті спору і такі відповідають вимогам чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника-адвоката Сисин С.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідача-адвоката Манькут А.Ю., пояснення 3-ьої особи- директора Опаківського ЗЗСО І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області-Дуб В.Б., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до частини першої статті15 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК), ст.4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивачка по справі ОСОБА_1 з 1983року по 13.08.2023року працювала вчителем початкових класів Опаківського ЗЗСО І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області по безстроковому трудовому договору, згідно рішення атестації педагогічного працівника має категорію «спеціаліст вищої категорії» та педагогічне звання «старший учитель» (а.с.12-13).

15.02.2022 року на виконання чинної на цей час редакції абзацу 3 частини 2 статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, директором Опаківського ЗЗСО було видано наказ №10-к «Про укладення строкового трудового договору з ОСОБА_1 », згідно з яким був укладений строковий трудовий договір строком на 1 (один) рік 136 днів з 15.02.2022 по 30.06.2023. (а.с.15).

Переходу із безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір було отримання позивачкою ОСОБА_1 повідомлення закладу освіти від 12.08.2021 №05 «Про пропозицію укласти строковий трудовий договір» та 14.02.2022 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про переведення її на строковий трудовий договір (а.с. 14,15).

02.06.2023 року директором Опаківської ЗЗСЩ було видано наказ №25-к про надання ОСОБА_1 щорічної основної оплачувальної відпустки за 2022-2023 навчальні роки тривалістю 56 календарних днів з 19.06.2023 по 13.08.2023. Пунктом 2 зазначеного наказу прописано вважати останній день відпустки днем звільнення ОСОБА_1 (а.с.16).

23.06.2023 року директором ЗЗСО постановлено наказ №23-к «Про звільнення ОСОБА_1 , вчителя початкових класів з 13.08.2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п.2ст.36 КЗпП України, ч.2 ст.3 Закону України «Про відпустки») (а.с.20).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним, відмовляючи у поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції прописав, що оскільки позивачка ОСОБА_1 написала добровільно заяву про переведення її на строковий трудовий договір на 1рік 136 днів, рішення Конституційного Суду від 07.02.2023 року немає зворотньої сили в часі, тому відсутні правові підстави для скасування наказу про переведення на безстроковий трудовий договір, поновлення на роботі.

З висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується.

07.02.2023 року Конституційний Суд України прийняв рішення №1-р/2023 у справі №1-5/2020(118/20) за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» ( далі по тексту рішення Конституційного Суду).

Відповідно до названого рішення Конституційний Суд вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ відповідно до якого «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», внаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Відповідно до зазначеного рішення абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

З прийняттям Конституційним Судом Рішення від 07.02.2-023 №1-р/2023 у справі №1-5/2020 (118)/20) позивачка ОСОБА_1 08.06.2023 подала на ім`я директора Опаківського ЗЗСО заяву щодо переведення її на безстроковий трудовий договір з врахуванням висновків Конституційного Суду України та просила забезпечити виконання рішення Конституційного Суду шляхом переведення її із строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір. (а.с.17).

16.06.2023 відділ освіти надав письмову відповідь від 16.06.2023 №127 про те, що укладений строковий договір є чиним та продовжує свою дію до визначеного терміну, а зміна істотної умови праці, а саме переведення із строкового на безтроковий договір може відбуватися лише за погодженням двох сторін. Укладення безстрокового договору можливе після закінчення строкового трудового договору, враховуючи комплектацію педагогічних працівників закладу(а.с.18-19).

Відтак, незважаючи на те, що позивачка ОСОБА_1 у своїй заяві від 08.06.2023 просила керівника навчального закладу забезпечити виконання рішення Конституційного Суду від 07.02.2023 шляхом переведення її на безстроковий трудовий договір, директор Опаківського ЗЗСО 23.06.2023 видав наказ №30-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно якого наказано звільнити ОСОБА_1 , вчителя початкових класів з роботи з 13.08.2023 у зв`язку з закінченнґям строкового трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та частини 2 статті 3 Закону України «Про відпустки».

02.08.2023 року позивачка ОСОБА_1 , будучи у відпустці, звернулася до керівника відділу освіти Східницької селищної ради (далі по тексту відділ освіти) із заявою про вжиття у межах компетенції заходів до директора Опаківського ЗЗСО про забезпечення останнім виконання рішення Конституційного Суду від 07.02.2023 №1-р/2023, переведення її із строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір та недопущення її безпідставного звільнення. (а.с.23-25).

В той же день, 02.08.2023 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву у відділ освіти про відкликання своєї заяви на звільнення в частині, що останній день її відпустки 13.08.2023 не вважати днем звільнення (а.с.29-31).

15.08.2023 отримала письмову відповідь за №371, що керівник закладу освіти має приймати рішення про поновлення, звільнення чи переведення педагогічного працівника, дотримуючись чинного законодавства.

04.08.2023 року, перебуваючи у відпустці, позивачка ОСОБА_1 подала директору Опаківської ЗЗСО заяву згідно якої вимагає від директора зазначеного навчального закладу забезпечити виконання рішення Конституційного Суду від 07.02.2023 №1-р/2023, зокрема, шляхом переведення її з строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір з одночасним скасуванням наказу від 23.06.2023 №30-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». В той же день, 04.08.2023 позивачка подала заяву у відділ освіти про відкликання своєї заяви на звільнення, в частині, що останній день її відпустки 13.08.2023 не вважати днем звільнення, зазначивши, що має право і бажає працювати у закладі освіти на безстроковому трудовому договорі (а.с.26-28).

11.08.2023 року за №133 отримала відповідь відділу освіти відповідно до якої її повідомлено, що на підставі її заяви, зареєстрованої у журналі реєстрації вхідної документації 14.02.2022 за №69 було видано наказ від 15.02.2022 №10-к про укладення з нею строкового трудового договору до 30.06.2023. Також повідомлено, що на підставі її заяви від 02.06.2023 було видано наказ №30-к про звільнення, згідно якого вона буде звільнена з 13.08.2023. Директор Опаківської ЗЗСО повідомив її, що відкликання заяви про звільнення можливе лише при звільненні за власним бажанням, а вона звільняється за закінченням строкового трудового договору.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку в частині, що переведння ОСОБА_1 на строковий трудовий договір відбулося згідно її заяви на підставі наказу від 15.02.2022 року № 10-к та, однак не надав правової оцінки повідомленню від 12.08.2021 року «Про пропозицію укласти строковий трудовий договір». Зазначене повідомлення та пропозиція були викликані внесенням змін у абзац 3 частини 2 статті 22 Закону України «Про повну середню освіту» про те, що педагогічні працівники, які досягли пенсійного віку та яким виплачують пенсію за віком, можуть працювати за строковим трудовим договором.

У абзаці третьому зазначеного повідомлення було застереження для ОСОБА_1 , що у випадку ненадання згоди до 11.10.2021 року на переведення на строковий трудовий договір, ОСОБА_1 буде звільнена у зв`язку з відмовою укласти строковий трудовий договір на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП та п.2ч.3 розділу Х Закону «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 р.№ 463-ІХ, без вихідної допомоги. (а.с.14).

Із матеріалів справи не встановлено, що позивачка оскаржує Наказ № 10-к від 15.02.2023 року як незаконний, однак в період її праці по строковому трудовому договору 07.02.2023 року було прийнято рішення Конституційного Суду про неконституційними положення Закону України «Про освіту» та переведення педагогічних працівників на строковий трудовий договір при досягненні пенсійного віку. Саме з тих причин, позивачка зверталася до директора ЗЗСО та до керівника відділу освіти про приведення її трудового договору у відповідність з рішенням Конституційного Суду та вважати її працюючою по безстроковому трудовому договору, звільнення вважає безпідставним.

Відмовляючи у заявах позивачки ОСОБА_1 про приведення її трудових відносин у безстрокові у відповідності до рішення Конституційного Суду, директор ЗЗСО та керівник відділу освіти діяли неправомірно, не врахували, що рішення Конституційного Суду було прийнято під час переведення ОСОБА_1 на строковий трудовий договір, а тому абз.3 ч.2ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції чинній на момент укладення з позивачкою строкового трудового договору втратив свою чинність. Відповідно, навіть, при не зверненні ОСОБА_1 про переведення її на безстроковий трудовий договір, директор школи, відділ освіти повинні були повідомити останню про рішення Конституційного Суду від 07.02.2023 року та її наміри працювати на строковому чи безстроковому трудовому договорі, чого керівниками навчального закладу зроблено не було.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання суду першої інстанції що немає правового значення для вирішення спору та обставина, що ОСОБА_1 повідомила директору про своє бажання продовжувати працювати вчителем, подавши заяву про переукладення строкового трудового договору після видання наказу про її звільнення, оскільки роботодавець не виявив бажання на продовження трудового договору з працівником. Однак, судом не було враховано, що позивачкою подавалася заява 08.06.2023 року, тобто до постановлення наказу 23.06.2023 року про звільнення, про переведення на безстроковий трудовий договір із врахуванням рішення Конституційного Суду України.

Суд першої інстанції при застосуванні правових позицій Верховного Суду враховував постанови, які стосувалися строкового трудового договору без врахування рішення Конституційного Суду, що також не спростовує доводів апеляційної скарги.

При вирішенні питання щодо подібності правовідносин, суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, зокрема, п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не врахував, залишивши поза увагою, що рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року №1-р/2023 у справі №1-5/2020 (118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ. Зокрема, визначено неконституційним положення згідно з яким « педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років». У вказаному рішенні Конституційний Суд України прописав, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або куманальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Згідно із частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційнісить, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що азац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463ІХ не відповідає Конституції України та втрачає чинність з дня ухвалення Судом цього рішення.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19. Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-УІІІ «Про Конституційний Суд України».

Рішення Конституційного Суду України мають пряму (перспективну) дію в часі і застосовуються до тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення.

Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 4819/49/19.

Враховуючи те, що на час прийняття рішення Конституційним Судом 07.02.2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ЗЗСО, в подальшому подавала 08.06.2023 та 04.08.20234 заяви директору ЗЗСО про переведення на безстроковий трудовий договір та забезпечити виконання рішення Конституційного Суду України, тому керівник ЗЗСО не повинен був допустити порушення трудового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції не повно дослідив обставини справи, не встановив фактичних обставин справи та дію норм законодавства, не врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики ЄСПЛ, зокрема, з приводу заборони дискримінації у трудових відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України ( Другий сенат) у справі №6-р/ІІ,2019, Конституційний Суд України ззначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимими, а будь-яке обмеження повинно мати об`єктивне та розумне обгрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Враховуючи викладені вище обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції; п.4) порушення норм процессуального права бо неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повиен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Поновлюючи позивачку ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Опаківської ЗЗСО, суд вирішує питання виплати працівникові середнього заробвтку за час вимушеного прогулу розрахунок якої здійснюється на підставі постанови КМУ №100.

Згідно Довідки про доходи від 15.08.2023 року заробітна плата позивачки ОСОБА_1 за останніі два повні місяці роботи перед звільненням (квітень, травень 2023 року становила 30682,76 грн. (квітень 14948,01 + травень 15734,75= 30682,76 : 43 робчі дні= 713,55 грн. за один робочий день. (а.с.34).

Кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 13 серпня 2023 року по 04 березня 2024 року = 146 робочих дні. Середньоденний заробіток 713,55 грн.х на 146 днів вимушеного прогулу= 104178,30 грн., які підягає стягненню на користь позивачки з відрахуванням із цією суми податків та обов`язкових платежів.

ЄСПЛ прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші протии України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1, п.п.3,4; 383; 384; 389-391; 430 ч.1 п.п.2, 4 ЦПК України,- суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області від 23 червня 2023 року №30-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Скасувати п.2 Наказу №25-К від 02.06.2023 року Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області з 13 серпня 2023 року.

Стягнути із відділу освіти Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області (ЄДРПОУ43952535) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 104178,30(Сто чотиритисячі стосімдесят вісімгрн.30коп) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 13.08.2023 року по 04.03.2024 року ( Із зазначеної суми підлягають стягненню податки та інші обов`язкові платежі).

Стягнути із відділу освіти Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області (ЄДРПОУ 43952535) в дохід держави судові витрати в розмірі 1073, 60 грн. за позовну заяву в суд першої інстанції та 1610,40 грн. за подання апеляційної скарги-всього 2684 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків на посаді вчителя початкових класів Опаківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області та стягнути з відділу освіти Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 12 березня 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк