Рішення

від 06.03.2024 по справі 910/18400/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2024Справа № 910/18400/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Старовойтова Є.А. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Інтер-А" (вул. Лейтенанта Маланчука Олександра, буд. 36Н, м. Чернівці, Чернівецька обл., 58009, код ЄДРПОУ 30311635)

до 1) Міністерства юстиції України (вул. Городецького архітектора, буд.13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622)

2)Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (вул. Терещенківська,буд. 11А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37993783)

про стягнення 1118547,58 грн.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Інтер-А" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Міністерства юстиції України (далі відповідач 1), 2)Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі відповідач 2) про стягнення 1 118 547,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 29.05.2023 державним виконавцем винесено постанову та стягнуто виконавчий збір у розмірі 1 118 547,58 грн, дана постанова виконана в примусовому порядку, вказані грошові кошти були списані в рахунок виконавчого збору. В подальшому рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.07.2023 визнано протиправними та скасовано постанови головного державного виконавця з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору. На підставі ст.1212 ЦК України, позивач просить стягнути 1 118 547,58 грн безпідставно отриманих коштів.

Ухвалою Господарського суду від 08.01.24 відкрито провадження по справі, з призначенням підготовчого засідання на 07.02.24.

18.01.24 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про участь у режимі відеоконференції.

19.01.24 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов відзив від відповідача 1, мотивований тим, що на момент перерахування коштів до Державного бюджету, постанова про стягнення виконавчого збору була чинною, а отже такі кошти не можуть вважатися помилково або надмірно зарахованими до бюджету. Повернення безпідставно сплаченого виконавчого збору в межах закінченого виконавчого провадження не є можливим незалежно від наявності чи відсутності підстав для такого повернення. Крім того, позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

22.01.24 в системі «Електронний суд» відповідачем 2 сформовано відзив мотивований тим, що правильним способом захисту прав позивача є його звернення із заявою до органу, який контролює справляння надходжень до бюджету, а у випадку відмови чи не отримання відповіді - звернутися до суду з вимогою про зобов`язання органу, подати до органу Казначейства відповідне подання, посилаючись на Порядок №787, який регулює повернення (перерахування) коштів помилково або надміру зарахованих до державного бюджету.

23.01.24 до канцелярії суду Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив від позивача.

31.01.24 до канцелярії суду Господарського суду міста Києва поштовим зв`язком надійшов аналогічний відзив від відповідача 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті на 06.03.2024.

23.02.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформовано заяву про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав та обґрунтував заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити, представник відповідача 1, заперечив проти задоволення позовних вимог, представник відповідача 2 в судове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 06.03.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.05.2023 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислав Сергійович виніс в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 постанову про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Інтер-А» (надалі - ТДВ «Інтер-А», позивач) виконавчого збору в сумі 1 118 547,58 грн.

Як вбачається з постанови від 30.05.2023 року № ВП НОМЕР_3 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислав Сергійович відкрив виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення з ТДВ «Інтер-А» в дохід держави виконавчого збору у розмірі 1 118 547,58 грн.

У цей же день, 30.05.2023 року, головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислав Сергійович своєю постановою у ВП № НОМЕР_3 наклав арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку ТДВ «Інтер-А» в АТ АБ «Укргазбанк» № НОМЕР_1 .

31.05.2023 року на вимогу даного державного виконавця обслуговуючий позивача банк стягнув з рахунку ТДВ «Інтер-А» в АТ АБ «Укргазбанк» № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 1 118 547,58 грн. та перерахував їх на рахунок Міністерства юстиції України № НОМЕР_2 в АТ «Укрексімбанк», що підтверджується випискою за 31.05.2023 року.

Платіжною інструкцією від 16.06.2023 року № 1175 стягнуті з ТДВ «Інтер-А» кошти виконавчого збору у сумі 1 118 547,58 грн. перераховані відповідачем 1 в дохід держави, що підтверджується постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислава Сергійовича про закінченню виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 22.06.2023 року.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.07.2023 року у справі 600/4075/23-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 року визнані протиправними та скасовані постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегового Владислава Сергійовича:

-ВП № НОМЕР_4 від 29.05.2023 про стягнення з ТДВ "Інтер-А" виконавчого збору у розмірі 1118547,58 грн;

-ВП № НОМЕР_3 від 30.05.2023 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегового Владислава Сергійовича ВП № НОМЕР_4 від 29.05.2023 про стягнення з ТДВ "Інтер-А" виконавчого збору у розмірі 1 118 547,58 грн в дохід бюджету.

09.10.2023 року позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції із заявою про повернення неправомірно стягнутих коштів виконавчого збору у сумі 1118547,58 грн.

У відповідь на заяву від 09.10.2023 року вище згаданим листом вих. № 145331/158430- 33-23/20.1 від 06.11.2023 року відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції повідомило позивача про відмову у задоволенні заяви від 09.10.2023 року та про відмову у вирішенні питання про повернення зайво стягнутих з позивача та перерахованих до державного бюджету коштів виконавчого збору у сумі 1 118 547,58 грн.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що оскільки стягнуті кошти були перераховані до Міністерства юстиції України та питання щодо повернення стягнутих коштів не вирішено, грошові кошти у сумі 1 118 547,58 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на підставі приписів ст. 1212 ЦК України як безпідставно стягнуті.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як встановлено судом, 29.05.2023 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислав Сергійович виніс в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 постанову про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Інтер-А» виконавчого збору в сумі 1 118 547,58 грн.

Платіжною інструкцією від 16.06.2023 року № 1175 стягнуті з ТДВ «Інтер-А» кошти виконавчого збору у сумі 1 118 547,58 грн. перераховані відповідачем 1 в дохід держави, що підтверджується постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислава Сергійовича про закінченню виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 22.06.2023 року.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.07.2023 року у справі 600/4075/23-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 року визнані протиправними та скасовані постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегового Владислава Сергійовича:

-ВП № НОМЕР_4 від 29.05.2023 про стягнення з ТДВ "Інтер-А" виконавчого збору у розмірі 1118547,58 грн;

-ВП № НОМЕР_3 від 30.05.2023 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служ би Міністерства юстиції України Берегового Владислава Сергійовича ВП № НОМЕР_4 від 29.05.2023 про стягнення з ТДВ "Інтер-А" виконавчого збору у розмірі 1 118 547,58 грн в дохід бюджету.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Таким чином, обставини щодо протиправності винесення постанов від 29.05.2023 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, а також протиправності вчинення інших дій, спрямованих на примусове виконання постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, є встановленими обставинами, а тому в межах розгляду даної справи доказуванню не підлягають.

Отже, відповідна правова підстава, постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, для стягнення з позивача виконавчого збору визнана недійсною у судовому порядку.

Водночас, судом встановлено, що державним виконавцем було здійснено стягнення грошових коштів у сумі 1 118 547,58 грн на користь Державного бюджету, та винесено постанову від 22.06.2023 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 з підстав його фактичного виконання.

Таким чином, суд зазначає, що в межах виконавчого провадження з позивача стягнено виконавчий збір у розмірі 1 118 547,58 грн.

Обставини перерахування грошових коштів в межах даного виконавчого провадження сторонами не заперечувались, будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти відповідачами 1 та 2 не отримано або повернуті позивачу в матеріалах справи відсутні.

Також, судом враховано, що відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Частиною 1 статти 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, чим і спростовуються доводи відповідачів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Враховуючи вище зазначене та приймаючи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 щодо відшкодування незаконно стягнутої за постановою державного виконавця суми коштів саме на підставі ст.1212 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо повернення виконавчого збору у розмірі 1 118 547,58 грн.

Суд також звертає увагу, що за змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з цим, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин, зміст порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

Так, суд, в контексті способу обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею , повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.

Щодо посилань відповідача 1 та 2 на Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі є Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Враховуючи вище наведене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідачів 1 та 2, оскільки зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, а коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд задовольняє позовні про стягнення 1 118 547,58 грн. з Державного бюджету України.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Інтер-А" (вул. Лейтенанта Маланчука Олександра, буд. 36Н, м. Чернівці, Чернівецька обл., 58009, код ЄДРПОУ 30311635) кошти у розмірі 1 118 547 (один мільйон сто вісімнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн 58 коп та судовий збір у розмірі 13 422 (тринадцять тисяч чотириста двадцять дві тисячі) грн 57 коп.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складено 14.03.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА