Постанова

від 07.03.2024 по справі 5015/118/11

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 5015/118/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участю секретаря судового засідання - Багнюка І.І.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування" - Демідонта Б.О.,

Фізична особа-підприємець Гаврилюк О.Р. прийняв участь у судовому засіданні особисто,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування" за вх. № 3584/2022

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022

у складі колегії суддів: Гриців В.М., Зварич О.В., Малех І.Б.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування"

до Фізичної особи-підприємця Гаврилюка Олександра Романовича

про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 15.11.2017 № 03/11, укладеного Приватним підприємством "Фірма "Галич-Кабель" з Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем, та про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 20.12.2018 № 05/12, укладеного Приватним підприємством "Мібул" з Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем,

у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач",

ВСТАНОВИВ:

Вступ.

На розгляд суду поставлено питання наявності/відсутності правових підстав для визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги (цесії) за відповідним позовом уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.

1. У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 5015/118/11 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач", порушена ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.05.2010 за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду Львівської області від 15.07.2011.

2. Ухвалою від 14.12.2016 суд залучив до участі у справі № 5015/118/11 в якості уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування" (далі - ТОВ "ЛЗА"). Підставою для залучення ТОВ "ЛЗА", як уповноваженої особи засновників боржника, слугувало рішення загальних зборів учасників, у проведенні яких прийняли участь учасники, що володіють на час проведення зборів понад 50% часток в статутному фонді. Повноваження обирати представника та відкликати представника належать учасникам юридичної особи, що реалізуються шляхом прийняття рішення про вчинення відповідних дій на загальних зборах.

Подача до суду позову.

3. 26.11.2019 ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" (уповноважена особа засновників боржника (ТОВ Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач") подало позовну заяву про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 15.11.2017 № 03/11, укладеного між Приватним підприємством "Фірма "Галич-кабель" та Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем, та договору про відступлення прав вимоги від 20.12.2018 № 05/12, укладеного між Приватним підприємством "Мібул" та Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем.

4. Позивач вважав оскаржені правочини недійсними, укладеними з метою зловживання представника первісного кредитора процесуальними правами, умови правочинів не відповідають економічним інтересам первісного кредитора. Зокрема вказував на те, що договори про відступлення прав вимоги направлені на перехід до ФОП Гаврилюка О.Р. вимог правонаступників ПАТ "Укрсоцбанк" за договором невідновлювальної кредитної лінії від 23.08.2007 № 600/21-93 загальною вартістю 937 056,87 грн за ціною 25 100 грн. Отже, ці договори є договорами факторингу. Проте ФОП Гаврилюк О.Р. не є фінансовою установою і тому не має права надавати фінансові послуги, не може бути кредитодавцем за кредитним договором. Для первісного кредитора умови правочинів істотно гірші від звичайних умов договорів відступлення вимог (3% та 0,2% наповнення) та істотно гірші ніж існуючі на момент укладення правочину умови отримання розрахунків від боржника (80% та 100% відповідно), а отже є наслідком зловживання новим кредитором у власних інтересах, наявних у нього на момент укладання правочинів повноважень представника первісного кредитора та представника ліквідатора та є окремою підставою визнання цих правочинів недійсними.

Розгляд справи судами.

5. 05.08.2020 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі № 5015/118/11 заяву уповноваженої особи учасників боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування" задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 15.11.2017 № 03/11, укладений Приватним підприємством "Фірма "Галич-Кабель" з Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем; визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 20.12.2018 № 05/12, укладений Приватним підприємством "Мібул" з Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем. Стягнуто з ФОП Гаврилюка О.Р. на користь ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" 3 842 грн судового збору.

6. Суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений ПП "Фірма "Галич-Кабель" з ФОП Гаврилюком О.Р. договір про відступлення прав вимоги від 15.11.2017 № 03/11 та укладений ПП "Мібул" з ФОП Гаврилюком О.Р. договір про відступлення прав вимоги 20.12.2018 № 05/12 за своєю правовою природою (незважаючи на назву як договір про відступлення права вимоги та п. 3.7 договорів, в яких вказано, що договір тлумачиться як операція купівлі-продажу, а не факторингу) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Фізична особа-підприємець Гаврилюк О.Р. у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не є фінансовою установою, яка може надавати фінансові послуги. При цьому суд урахував правову позицію, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

7. 19.04.2022 постановою Західного апеляційного господарського суду скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.08.2020 у справі № 5015/118/11 та ухвалено нове судове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування" - уповноваженої особи учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 15.11.2017 № 03/11, укладеного між Приватним підприємством "Фірма "Галич-кабель" та Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем, та договору про відступлення прав вимоги від 20.12.2018 № 05/12, укладеного між Приватним підприємством "Мібул" та Фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Олександром Романовичем, відмовлено.

8. Постанова мотивована тим, що оскаржені договори про відступлення прав вимоги не вплинули на визнаний судом розмір вимог кредиторів до ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач".

Докази протилежного у матеріалах позовного провадження відсутні і таких доказів позивач не називає. Крім того, позивач не уповноважений заявляти позов в інтересах ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач".

Також, позивач не обгрунтував і не довів, яким чином оскаржені правочини порушують його права чи охоронювані законом інтереси, як уповноваженої особи учасників боржника - ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач".

Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому немає необхідності в такому випадку надавати оцінку законності спірному договору (до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 7.17 постанови від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, у п. 8.9 постанови від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

9. 02.08.2022 засобами електронного зв`язку ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" надіслало на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 у справі № 5015/118/11 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.08.2022 у цій справі.

10. Підставами касаційного оскарження АТ "Укргазвидобування" зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

11. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми права всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.05.2021 у справі № 910/24368/14, від 16.12.2021 у справі № 916/2796/20, від 27.11.2019 у справі № 916/2624/18, від 05.09.2019 у справі № 5015/118/11, від 21.03.2018 у справі № 910/2489/17, від 11.09.2018 справі № 909/968/16, від 11.12.2019 у справі № 761/20611/17, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 26.10.2018 у справі № 923/151/17, від 04.09.2019 у справі № 906/1174/18.

12. На думку скаржника, спірні правочини за своє правовою природою є договорами факторингу та повинні бути визнані недійсними.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.

А. Щодо суті касаційної скарги.

13. Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи учасників справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

14. Суд касаційної інстанції зауважує, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

15. З урахуванням наведеного, а також меж перегляду справи судом касаційної інстанції, відхиляються доводи касаційної скарги стосовно сплати/несплати коштів (100 грн) за одним із спірних договорів, а саме від 20.12.2018 № 05/12 (де фактично перед судом касаційної інстанції поставлено питання з`ясування та перевірки обставин справи, а також додаткової перевірки доказів у справі), так як це призведе до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу положень частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

16. Суд апеляційної інстанцій у цій справі дійшов висновку про відмову у позові з огляду на відсутність порушеного права позивача.

17. Судова колегія вважає за необхідне навести наступні мотиви на підтримку висновку суду апеляційної інстанції про відмову в позові.

18. Як встановлено судами, 15.11.2017 ПП "Фірма "Галич-кабель" та ФОП Гаврилюк О.Р. уклали договір про відступлення прав вимоги № 03/11 про перехід вимог за договором невідновлювальної кредитної лінії від 23.08.2007 № 600/21-93, укладеним ПАТ "Укрсоцбанк" з ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач", в розмірі 884 056,87 грн, з якої: заборгованість першої черги погашення кредиторських вимог становить 765 522,24 грн; заборгованість шостої черги погашення кредиторських вимог - 118 409,63 грн; судові витрати - 125 грн, а також про перехід вимог за договором від 15.03.2016 № 02/03, укладеним ПАТ "Львівський завод Автонавантажувач" з ПП "Фірма "Галич-Кабель" у розмірі 3 000 грн заборгованості четвертої черги погашення кредиторських вимог. Усього за договором від 15.11.2017 № 03/11 відступлено вимог на суму 887 056,87 грн за ціною 25 000 грн.

20.12.2018 ПП "Мібул" (нова назва ПП "Фірма "Галич-кабель") та ФОП Гаврилюк О.Р. уклали договір про відступлення прав вимоги № 05/12 про перехід вимог, що виникли відповідно до умов договору невідновлювальної кредитної лінії від 23.08.2007 № 600/21-93, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" і ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач", у розмірі 50 000 грн, яка складається з 50 000 грн заборгованості першої черги погашення кредиторських вимог. Вимоги за договором від 20.12.2018 № 05/12 відступлені за ціною 100 грн.

19. Саме питання недійсності цих договорів є предметом спору у справі, що нині переглядається.

20. Вирішуючи питання наявності підстав для визнання спірних договорів відступлення прав вимоги (цесії) недійсними, судова колегія звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21).

21. "Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу

43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

44. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

45. За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

46. Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

47. Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

48. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

49. Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

50. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

51. Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

52. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

53. За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

54. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

55. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

56. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

57. Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

67. При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

Щодо ціни продажу права вимоги

68. Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

69. Згідно із частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

70. Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

71. Поряд із цим згідно із частиною третьою статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

72. Звідси вбачається, що право вимоги є об`єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

73. За змістом частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

74. Як установлено у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу."

22. Зважаючи на такі висновки стосовно розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, беручи до уваги, що у цій справі сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі відступлення права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу та зважаючи на відсутність інших притаманних договору факторингу ознак, зокрема, що підтверджують надання новим кредитором (ФОП Гаврилюк О.Р.) фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору (ПП "Мібул" чи ПП "Фірма "Галич-кабель"), судова колегія дійшла висновку, що відсутні й підстави вважати спірні правочини договорами факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

23. Решта доводів касаційної скарги не спростовують наведених вище висновків стосовно правової природи спірних договорів.

24. Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми права всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.05.2021 у справі № 910/24368/14, від 16.12.2021 у справі № 916/2796/20, від 27.11.2019 у справі № 916/2624/18, від 05.09.2019 у справі № 5015/118/11, від 21.03.2018 у справі № 910/2489/17, від 11.09.2018 справі № 909/968/16, від 11.12.2019 у справі № 761/20611/17, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 26.10.2018 у справі № 923/151/17, від 04.09.2019 у справі № 906/1174/18, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

25. Судова колегія виклала мотиви стосовно відмови у задоволенні позову у цій справі, зважаючи на необхідність врахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21). Відповідно цей правовий висновок від 08.08.2023 викладено пізніше тих, про які веде мову скаржник та які наведені у пунктах 11 та 24 цієї постанови. А у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 наголошено на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

26. Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку суду апеляційної інстанції стосовно відмови у задоволенні позову про визнання недійсними спірних договорів. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат.

27. У зв`язку з тим, що судова колегія відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування" за вх. № 3584/2022 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 у справі № 5015/118/11 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік