Постанова

від 06.03.2024 по справі 685/1149/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 685/1149/20

провадження № 61-7324св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

відповідач - Селянське фермерське господарство «Кузьминці»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_10 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , від імені яких діє адвокат Богуш Ігор Анатолійович, на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 липня 2021 року у складі судді Бурлак Г. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 червня 2022 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , (правонаступник ОСОБА_87 ), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Селянського фермерського господарства «Кузьминці» (далі - СФГ «Кузьминці») про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що вони є власниками майнових паїв ліквідованого КСП «50-ти річчя Перемоги», що підтверджується свідоцтвами на право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства виданими Поляхівською сільською радою Теофіпольського району Хмельницької області. Право на майновий пай при ліквідації КСП «50-ти річчя Перемоги» на момент розпаювання отримали 185 його колишніх членів. Будучи співвласниками майнових паїв, навесні 2020 року вони дізналися про те, що все розпайоване майно, яке належало КСП «50-ти річчя Перемоги», перебуває у фактичному користуванні СФГ «Кузьминці» без достатніх правових підстав. Проте співвласники майнових паїв ліквідованого КСП «50-ти річчя Перемоги» рішення про передачу майна КСП СФГ «Кузьминці» не приймали і договір про порядок володіння та користування майном не укладали.

Просили суд витребувати з чужого незаконного володіння СФГ «Кузьминці» майно, яке належало КСП «50-ти річчя Перемоги», в кількості 290 найменувань на загальну суму 8 916 545,92 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що належними та допустимими доказами права власності позивачів на зазначене у позовній заяві майно мають бути письмові докази, зокрема, вказані у Методиці уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177. Суд критично оцінює подані позивачами до позовної заяви лист управління агропромислового розвитку від 23 травня 2014 року, акт про результати проведення перевірки від 19 січня 1999 року та лист голови СФГ «Кузьминці» ОСОБА_90 від 31 січня 1998 року, оскільки вони належним чином не посвідчені і в них відсутні відомості про перелік майна агропідприємства «50-ти річчя Перемоги», яке підлягає розпаюванню. З дослідженого в судовому засіданні переліку активів, які належать власникам майнових паїв агропідприємства «50-ти річчя Перемоги», які були надані у користування СФГ «Кузьминці», встановлено, що він не відповідає вимогам письмового доказу, зазначеного в статті 95 ЦПК України, зокрема, він заламінований та до нього не додано протокол № 2 1997 року, на який є посилання у переліку.

Позивачі, в першу чергу, повинні довести правомірність своїх позовних вимог та обраний ними спосіб захисту своїх прав (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17), тому суд оцінює критично твердження позивачів, що відповідач повинен довести в суді правомірність користування вказаним у позовній заяві майном.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що спірне нерухоме майно, яке вони просили витребувати у відповідача, є таким, що належить їм на праві власності, та було визначено зборами співвласників для розпаювання та виділено саме їм.

Позивачі, стверджуючи про перебування у незаконному користуванні СФГ «Кузьминці» майна розпайованого фонду КСП «50-ти річчя Перемоги» на загальну суму балансової вартості 16 208 815,21 грн, заявляють вимогу про витребування у СФГ «Кузьминці» майна на загальну суму 8 916 545,92 грн. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачі, які мають право на частку (пай) у майні сільськогосподарського підприємства, в натурі майно не отримували, у відсотковому співвідношенні майнові паї позивачів складають 3,05 % від загального пайового фонду.

Враховуючи, що співвласники майнових паїв не виділили в натурі належні їм частки, не набули права власності на майно, які вони просять витребувати у відповідача, суд дійшов правильного висновку про те, що позивачами не доведено їх право власності на спірне нерухоме майно та, відповідно, їх право на витребування вказаного майна від відповідача (постанова Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 662/201/16-ц).

З урахуванням встановлених обставин справи суд зауважує, що справа не містить також доказів на підтвердження обставин щодо фактичного володіння СФГ «Кузьминці» належним позивачам майном, на яке вони мають право в порядку паювання, його найменування та кількість.

Аргументи учасників справи

31 липня 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , від імені яких діє адвокат Богуш І. А., подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що позивачі не мають право на майно колишнього агропідприємства «50-ти річчя Перемоги», оскільки майно в натурі не отримали, суперечить положенню статті 356 ЦК України і правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року по справі № 520/2850/18. Частки позивачів є частиною права на все майно ліквідованого агропідприємства «50-ти річчя Перемоги» і не може правомірно перебувати у користуванні інших осіб без безпосередньо волі самих власників майнових сертифікатів. Апеляційний суд неправильно визначив правову природу спільної часткової власності і помилково послався на постанову Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 662/201/16-ц. Насправді висновки Верховного Суду у справі № 662/201/16-ц стосувалися спірної ситуації щодо визнання права власності за особою, яка отримала конкретне визначене майно на суму майнового сертифікату, що спричинило припинення її спільної власності і погашення сертифікату. Спірні правовідносини у наведеній апеляційним судом справі № 662/201/16-ц не є подібними відносинам у цій справі, оскільки стосуються не спільної часткової власності на все пайове майно, а особистого права власності особи на конкретно виділене майно із спільної часткової власності.

У цій справі конкретне майно на суму майнових сертифікатів позивачам не виділялося і їх право спільної часткової власності не припинено і поширюється на все майно ліквідованого агропідприємства. Саме про таку відмінність і зазначено в постанові Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 760/24314/18 та роз`яснено Верховним Судом, що за відсутність факту виділення майна пайовику застосовуються положення статті 358 ЦК України, згідно якого кожному співвласнику належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на все майно.

Посилання апеляційного суду про те, що відсоток позивачів від загального майнового фонду є незначним і не має значення для вирішення спору, суперечить позиції Верховного Суду про те, що доля спільного майна має вирішуватися виключно за домовленістю співвласників і не залежить від розміру часток. У цій справі розпайоване майно перебуває у відповідача без волі (рішення) власників майнових сертифікатів і юридично не оформлено будь-яким правочином.

Недотримуючись правових позицій Великої Палати Верховного Суду, суди вирішили спір всупереч загальним інтересам суспільства та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 295/14403/15-ц вказав, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положення чинного законодавства не зобов`язують власників майнових сертифікатів доводити своє право на майно і мати при собі пакет документів по розпаюванню майна ліквідованого агропідприємства. Крім того, позивачі заявили клопотання про виклик в якості свідків колишнього голову АП «50-ти річчя Перемоги», засновника і голову СФГ «Кузьминці, колишню економістку АП «50-ти річчя Перемоги» і СФГ «Кузьминці» та голову комісії з розпаювання майна, бухгалтера АП «50-ти річчя Перемоги» та СФГ «Кузьминці», колишнього виконавчого директора СФГ «Кузьминці», тобто осіб, які підписували частину зазначених документів і володіють інформацією про спільне майно позивачів і місце його знаходження. Районний суд на стадії підготовчого засідання не розглянув заяву позивачів про виклик свідків та відхилив протокольною ухвалою аналогічну усну заяву при розгляді справи по суті, пославшись на те, що належними у справі є тільки письмові докази (правочини, акти приймання-передачі майна, рішення зборів тощо), а не пояснення свідків. Тобто, суд дав оцінку доказам по справі на стадії підготовчого провадження і позбавив позивачів можливості довести правову позицію виходячи з предмету позову, зробивши судовий розгляд формальною процедурою, не дотримався вимог пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, відповідно до яких суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.

Суд визнав всі надані позивачами докази недопустимими, а інші докази позивачів взагалі не аналізував. Проте, Методика уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, застосовувалася двадцять років тому для уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у яких не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав (п. 1). Але процес паювання майна АП «50-ти річчя Перемоги» був завершений в 1997-2002 роках, по завершенню якого позивачі (або їхні спадкодавці) отримали майнові сертифікати. Судовий спір не стосується ні уточнення складу та вартості пайових фондів АП «50-ти річчя Перемоги», ні вартості майнових сертифікатів позивачів. Отже, при оцінці доказів суд першої інстанції невмотивовано послався на нормативний акт, який не має відношення до предмету спору.

17 жовтня 2022 року СФГ «Кузьминці» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в кому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін..

Зазначає, що позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою. Для застосування норми частини першої статті 388 ЦК України необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Таким чином, для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння має бути: встановлено та ідентифіковано чіткі об`єкти спірного індивідуального визначеного майна; підтверджено право власності або законного володіння у власника або титульного володільця на ці об`єкти; підтверджено існування в натурі цих об`єктів, як предметів матеріального світу, на момент подачі позову та прийняття рішення про витребування такого майна; підтверджено, що відповідач саме на момент подачі позову та прийняття рішення фактично тримає його у себе, внаслідок чого власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю. Аналогічні висновки викладені в багатьох постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Позивачами вказані обставини не доведені, не надано доказів, що майно, яке вони просили суд витребувати у відповідача, визначено зборами співвласників для розпаювання та виділено саме їм, як і фактичного володіння СФГ «Кузьминці» майном, на яке позивачі мають право в порядку паювання, а тому судові рішення про відмову в задоволенні позову є законними та обґрунтованими.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що підставою касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 295/14403/15-ц, від 19 травня 2022 року у справі № 520/2850/18, від 07 вересня 2021 року у справі № 344/5437/17, від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19, від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, від 03 вересня 2020 року у справі № 760/24314/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявники указують на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, зазначають, що судом першої інстанції проігноровано клопотання про виклик свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20 січня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року продовжено СФГ «Кузьминці» строк для подання пояснень на касаційну скаргу; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Судивстановили, що на підставі свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП (майнових сертифікатів) кожен із позивачів має право на пайовий фонд майна КСП «50-річчя Перемоги», с. Кузьминці, Теофіпольського району, Хмельницької області, а саме: частка ОСОБА_7 визначена в розмірі 1 623,00 грн або 0,34 % від загальної вартості майна пайового фонду підприємства, частка ОСОБА_2 - 2 278,00 грн (0,48 %), частка ОСОБА_4 , який є правонаступником пайовика ОСОБА_87 - 1 303,00 грн (0,28 %), частка ОСОБА_5 - 3 233,00 грн (0,68 %), частка ОСОБА_3 - 2 711,00 грн (0,57 %), частка ОСОБА_1 - 3 316,00 грн (0,70 %), всього на загальну суму 14 464,00 грн (3,05 %).

Згідно змісту листа голови СФГ «Кузьминці» ОСОБА_89 № 08 від 31 січня 1998 року до бухгалтерського річного звіту за 1997 рік по СФГ «Кузьминці» на адресу Теофіпольського районного відділу статистики, у фактичному користуванні СФГ «Кузьминці» перебуває майно пайовиків.

Згідно з актом Теофіпольського відділення Красилівської МРДПІ Хмельницької області «Про результати проведення перевірки з питання правомірності створення фермерського господарства «Кузьминці» від 19 січня 1999 року, в січні 1997 року зборами трудового колективу прийнято рішення по розпаюванню КСП «50-ти річчя Перемоги». Розпаюванню підлягали основні та оборотні засоби між 285 членами підприємства. Майновий пай наділено в грошовому та натуральному виразі, основні та оборотні засоби, які підлягали розпаюванню, окремо кожному члену підприємства не виділено. Решта основних засобів залишковою вартістю 162 474,00 грн залишились не розпайованими і рахуються на балансі КСП «50-ти річчя Перемоги».

У листі від 23 травня 2014 року Управління агропромислового розвитку Теофіпольської РДА на ім`я голови ГО «Захист прав жителів села Кузьминці Теофіпольського району» ОСОБА_88 зазначено, що розпаювання майна агропідприємтва «50-ти річчя Перемоги», с. Кузьминці, загальною вартістю 473,3 тис. грн. було проведено в 1997 році і затверджено зборами пайовиків від 04 травня 1997 року відповідно до протоколу № 2. Договорів оренди майна між власниками майнових паїв та СФГ «Кузьминці» не укладалося, тому майно належить пайовикам. За результатами перевірки встановлено, що майно, яке використовувалося СФГ «Кузьминці», є власністю пайовиків с. Кузьминці.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

У статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства (стаття 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

У частині третій статті 9 вказаного Закону передбачено, що у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

З урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей фізичне вибуття речі з володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття речі з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - нерухомих.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року у справі № 520/2850/18 (провадження № 61-18894св21) вказано, що «право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. З урахуванням викладеного позивач як співвласник нерухомого майна, яке належить йому на праві спільної часткової власності без виділу його частки в окремий об`єкт нерухомого майна, має право в порядку статті 391 ЦК України на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому на праві спільної часткової власності будинком як цілісним об`єктом нерухомого майна».

Схожі висновки наведені і в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 760/24314/18 (провадження № 61-1368св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20), від 07 вересня 2021 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-1140св21), на які є посилання в касаційній скарзі.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша, друга статті 95ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) позову, апеляційної скарги чи відзиву, з яким суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) вирішення справи по суті, чи тільки процесуального питання.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається:

позивачі в обґрунтування своїх вимог зазначали, що вони є власниками майнових паїв ліквідованого КСП «50-ти річчя Перемоги» та співвласниками його пайового фонду (майна); зазначене майно перебуває у фактичному користуванні СФГ «Кузьминці» без достатніх правових підстав, оскільки співвласники майнових паїв рішення про передачу спільного майна КСП СФГ «Кузьминці» не приймали і договір про порядок володіння та користування майном не укладали. Тому просили витребувати з чужого незаконного володіння СФГ «Кузьминці» майно співвласників (власників майнових паїв ліквідованого КСП «50-ти річчя Перемоги») в кількості 290 найменувань на загальну суму 8 916 545,92 грн. На підтвердження позовних вимог позивачі надали, зокрема, лист управління агропромислового розвитку від 23 травня 2014 року, акт про результати проведення перевірки від 19 січня 1999 року, лист голови СФГ «Кузьминці» ОСОБА_90 від 31 січня 1998 року, перелік активів, які належать власникам майнових паїв агропідприємства «50-ти річчя Перемоги», які були надані у користування СФГ «Кузьминці»;

суди встановили, що кожному з позивачів належить частка в майні пайового фонду ліквідованого КСП «50-ти річчя Перемоги»; згідно зі змістом листа голови СФГ «Кузьминці» ОСОБА_89 № 08 від 31 січня 1998 року до бухгалтерського річного звіту за 1997 рік на адресу Теофіпольського районного відділу статистики у фактичному користуванні СФГ «Кузьминці» перебуває майно пайовиків; згідно з актом Теофіпольського відділення Красилівської МРДПІ Хмельницької області «Про результати проведення перевірки з питання правомірності створення фермерського господарства «Кузьминці» від 19 січня 1999 року, в січні 1997 року зборами трудового колективу прийнято рішення про розпаювання КСП «50-ти річчя Перемоги», майновий пай наділено в грошовому та натуральному виразі, основні та оборотні засоби, які підлягали розпаюванню, окремо кожному члену підприємства в натурі не виділено; у листі від 23 травня 2014 року Управління агропромислового розвитку Теофіпольської РДА зазначено, що розпаювання майна КСП «50-ти річчя Перемоги» загальною вартістю 473,3 тис. грн. проведено в 1997 році і затверджено зборами пайовиків від 04 травня 1997 року відповідно до протоколу № 2, договорів оренди майна між власниками майнових паїв та СФГ «Кузьминці» не укладалося, майно, яке є власністю пайовиків с. Кузьминці, використовувалося СФГ «Кузьминці»;

суди зробили висновок, що позивачі не надали доказів, що майно в кількості 290 найменувань на загальну суму 8 916 545,92 грн, яке вони просили суд витребувати у відповідача, визначено зборами співвласників для розпаювання та виділено саме їм, як і фактичного володіння СФГ «Кузьминці» майном, на яке позивачі мають право в порядку паювання, його найменування та кількість;

суди не врахували, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) є способом захисту права власника при порушенні його правомочності володіння своїм майном володіючим невласником; майно ліквідованого КСП «50-ти річчя Перемоги» до його виділу на пай натурою належить його членам (пайовикам) на праві спільної часткової власності; частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле, тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна;

позивачі як співвласники майна, яке належить їм на праві спільної часткової власності, мають право на захист права володіння за позовом до володіючого невласника щодо всього нерозподіленого пайового фонду ліквідованого КСП «50-ти річчя Перемоги», як цілісного майнового комплексу? або його частини, і у таких справах співвласник (окремі співвласники) діють в інтересах всіх співвласників; зміст позовних вимог у цій справі не свідчить, що позивачі звернулися до суду за захистом свого права власності на індивідуально визначене майно, яке виділено саме їм в натурі в порядку паювання;

висновки судів щодо ненадання позивачами доказів перебування майна у володінні відповідача, його найменування та кількості є необґрунтованими. При цьому суд першої інстанції помилково не взяв до уваги наданий позивачами перелік активів, які належать власникам майнових паїв агропідприємства «50-ти річчя Перемоги», які були надані у користування СФГ «Кузьминці», на який посилались позивачі як на ключовий доказ, оскільки ламінування документа або відсутність додатків до нього (інших документів, на які є посилання у наданому суду письмовому доказі) не є достатніми підставами для кваліфікації доказу як неналежного або недопустимого.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволені позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тому рішення судів слід скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки встановлено підстави для скасування оскаржених судових рішень, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 червня 2022 року скасувати.

Справу № 685/1149/20 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 липня 2021 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 28 червня 2022 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук