Ухвала

від 13.03.2024 по справі 380/5588/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про залишення касаційної скарги без руху

13 березня 2024 року

м. Київ

справа №380/5588/23

адміністративне провадження №К/990/7982/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар ОЛЛ-ТРЕЙД" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправним,

У С Т А Н О В И В:

До Верховного Суду 29 лютого 2024 року надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку про те, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані підстави мотивує тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 21.08.2019 у справі № 823/1850/16, від 08.06.2022 у справі № 340/3135/20, від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19, від 26.01.2021 у справі № 826/10130/18, від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17.

Проте Верховний Суд відхиляє такі покликання касаційної скарги з огляду на наступне.

Виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на який у касаційній скарзі посилається відповідач, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.

Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень цих норм процесуального права касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Спірні правовідносини у справах № 340/3135/20, № 640/19955/19 виникли щодо відмови у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на підставі частин 37-40 статті 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон № 481/95-ВР).

Натомість у цій справі предметом оскарження є розпорядження податкового органу про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на підставі абзацу 9 частини 52 статті 15 Закону № 481/95-ВР, у зв`язку з отриманням від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувалися такими органами.

Отже, правовідносини у справах № 340/3135/20, № 640/19955/19 є неподібними відносно правовідносин у справі, що розглядається, а тому висновки Верховного Суду в зазначених справах не можуть бути застосовані.

З тих же підстав суд касаційної інстанції не бере до уваги покликання скаржника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 823/1850/16, від 26.01.2021 у справі № 826/10130/18, від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17, оскільки спірні правовідносини у вказаних справах виникли у сфері архітектурно-будівельного нагляду.

Верховний Суд наголошує, що ключовим у цій справі є застосування абзацу 9 частини 52 статті 15 Закону № 481/95-ВР, проте касаційна скарга не містить жодних покликань на висновки Верховного Суду, які б стосувалися застосування цієї норми.

Враховуючи, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами загального позовного провадження, скаржнику слід уточнити підстави касаційного оскарження, з урахуванням предмету спору, зазначивши інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2684,00 грн.

Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, становить 1717,76 грн (0,8*2684*0,4*200%).

У касаційній скарзі Головне управління ДПС у Львівській області заявило клопотання про відстрочення сплати судового збору. Підставою для звільнення від сплати судового збору зазначає незадовільний майновий стан скаржника.

Вирішуючи заявлене клопотання щодо наявності підстав для відстрочення сплати судового збору, колегія суддів виходить із наступного.

Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З преамбули Закону України «Про судовий збір» вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди.

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» убачається, що умови визначені статтею 8 є диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення сплати судового збору; обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При прийнятті таких висновків Суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку із цим обставини, пов`язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини пов`язані з відсутністю у скаржника коштів не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору.

Вивчивши клопотання про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки вказана скаржником підстава для відстрочення сплати судового збору не підтверджена жодними належними та допустимим доказами.

Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Отже, касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення копії цієї ухвали шляхом зазначення інших підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та документа про сплату судового збору.

У Х В А Л И В:

1. Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про відстрочення сплати судового збору.

2. Залишити без руху касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар ОЛЛ-ТРЕЙД" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправним.

3. Надати Головному управлінню ДПС у Львівській області десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя Т.Г. Стрелець