Постанова

від 13.02.2024 по справі 493/912/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/828/24

Справа № 493/912/21

Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЛІЛІЯ» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 травня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Лілія» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно та припинення права оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його наступним.

17.03.2009 року між чоловіком позивачки, який діяв як фізична особа підприємець, та власником земельної ділянки ОСОБА_3 , яка належала йому на праві власності, згідно державного акту на земельну ділянку, було укладено договір оренди землі, площею 3,08 га, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, строком на 15 років, який зареєстрований у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.07.2010 року за №041051401151.

Орендовану земельну ділянку її чоловік використовував за цільовим призначенням, своєчасно і в повному обсязі виплачував власнику орендну плату, остання виплата якої була восени 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_4 помер. Єдиним спадкоємцем за законом після його смерті стала позивач, до майна якої також входить право оренди на вищезазначену земельну ділянку.

Під час здійснення спадкування майна та майнових прав, позивачем було з`ясовано, що власник вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщину після його смерті прийняв відповідач ОСОБА_2 , який, одразу після отримання свідоцтва про право на спадщину, розпорядився успадкованим майном у вигляді земельної ділянки, уклавши договір оренди землі із відповідачем ПП «Лілія», який 14.09.2020 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На думку позивача, відносини щодо оренди земельної ділянки врегульовані нормами Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» і договором оренди землі, відповідно до яких смерть фізичної особи наймодавця не є підставою для припинення договору оренди землі, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов`язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі. А щодо орендарів, то право оренди земельної ділянки після смерті фізичної особи орендаря переходить до його спадкоємців, якщо інше не передбачено договором оренди.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області Хміль О.М., приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі договору оренди землі б/н від 07.08.2020 року між відповідачами ОСОБА_2 та ПП «Лілія» не запитувала інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, які здійснювали їх державну реєстрацію до 01.01.2013 року, а лише здійснила пошук заяв у базі даних про реєстрацію заяв та запитів, чим порушила норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на час укладення оспорюваного договору оренди землі та його реєстрації був чинний договір оренди цієї ж земельної ділянки, укладений 17.03.2009 року між попереднім власником ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , який зареєстрований 07.07.2010 року зі строком дії до 07.07.2025 року і в установленому законом порядку не припинений.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним договір оренди землі № б/н, укладений 07.08.2020 року між ОСОБА_2 та ПП «Лілія»;

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області №54100936 від 17.09.2020 року про державну реєстрацію прав (оренди) та їх обтяжень за ПП «Лілія» на земельну ділянку, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, площею 3,0787 га, що розташована на території Піщанської сільської ради Подільського (колишнього Балтського) району Одеської області, на підставі договору оренди землі, та припинити право оренди зазначеної земельної ділянки, яке було набуте ПП «Лілія» 07.08.2020 року,

посилаючись на те, що існування одночасної державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, як спадкоємця такого права після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , за яким права оренди земельної ділянки було зареєстровано первинно та не припинялося.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 18 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № б/н, укладений 07.08.2020 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , та Приватним підприємством «Лілія», код ЄДРПОУ 30818734, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, площею 3,0787 га, що розташована на території Піщанської сільської ради Подільського (колишнього Балтського) району Одеської області.

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області №54100936 від 17.09.2020р. про державну реєстрацію прав (оренди) та їх обтяжень за Приватним підприємством «Лілія» на земельну ділянку, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, площею 3,0787 га, що розташована на території Піщанської сільської ради Подільського (колишнього Балтського) району Одеської області, на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , та Приватним підприємством «Лілія», код ЄДРПОУ 30818734.

Припинено право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, площею 3,0787 га, що розташована на території Піщанської сільської ради Подільського (колишнього Балтського) району Одеської області, яке було набуте Приватним підприємством «Лілія» 07.08.2020 року.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ПП «ЛІЛІЯ» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справилише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу(хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони в судове засідання, призначене на 13.02.2024 року на 14-00 г. не з`явилися.

Від представника Приватного підприємства «Лілія» надійшла заява про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою представника. При цьому будь-яких доказів звернення до лікаря та перебування у стані тимчасової непрацездатності представник до заяви не додав, із заявою про проведення розгляду справи в режимі відеоконференцзв`язку не звертався.

Від позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 заяв з повідомленням про причини не явки та про відкладення судового засідання до апеляційного суду не надійшло.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин не участі сторін в судовому засіданні 13.02.2024 року о 14-00 г. судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, та наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі№ 361/8331/18.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, визнаючи недійсним договір оренди землі № б/н, укладений 07.08.2020 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , та Приватним підприємством «Лілія», щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, площею 3,0787 га, що розташована на території Піщанської сільської ради Подільського (колишнього Балтського) району Одеської області, скасовуючи рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області №54100936 від 17.09.2020 року про державну реєстрацію прав (оренди) та їх обтяжень за Приватним підприємством «Лілія» на земельну ділянку, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, площею 3,0787 га, що розташована на території Піщанської сільської ради Подільського (колишнього Балтського) району Одеської області, на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 , та Приватним підприємством «Лілія», припиняючи право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, площею 3,0787 га, що розташована на території Піщанської сільської ради Подільського (колишнього Балтського) району Одеської області, яке було набуте Приватним підприємством «Лілія» 07.08.2020 року, суд першоїінстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- згідно з копією договору оренди землі б/н, який надісланий на адресу суду ГУ Держгеокадастру в Одеській області на виконання ухвали суду від 16.12.2021 року про витребування доказів, вбачається, що 17.03.2009 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФОП ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Піщанської сільської ради, площею 3,08 га, строком на 15 років, який зареєстрований у Балтському РВ ОРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.07.2010 року за №041051401151 (а. с. 120-124);

- згідно з інформаційної довідки №254090052 власником земельної ділянки з 31.07.2020 року є ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, яка складається із земельної ділянки, площею 3,0787 га, розташованої на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, цільове призначення (використання) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 20);

- 07 серпня 2020 року між відповідачами по даній цивільній справі ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Лілія» був укладений оспорюваний договір оренди землі б/н, з якого вбачається, що об`єктом оренди є спірна земельна ділянка, загальною площею 3,0787 га, з кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, яка розташована за межами населеного пункту, на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, строк дії договору 15 років (а. с. 20);

- 17 вересня 2020 року державний реєстратор Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області Хміль О.М. прийняла оспорюване Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №54100936, на підставі якого внесла запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить інформаційна довідка з реєстру №254090052 від 23.04.2021 року, в якій також вказані інші відомості, одними з яких є: «Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна» зазначена інформація про спірну земельну ділянку, «Актуальна інформація про право власності» власник ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 31.07.2020 року, «Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права» зазначена інформація про оспорюваний договір, вид іншого речового права, а саме право оренди земельної ділянки, суб`єкта іншого речового права орендаря та орендодавця, якими є відповідачі по справі (а. с. 20);

- згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ,виданого 23.09.2020 року Балтським районнимвідділом державноїреєстрації актівцивільного стануПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса), ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , який був первісним орендарем спірної земельної ділянки (а. с. 7);

- ОСОБА_1 перебувала в шлюбних відносинах із померлим ОСОБА_4 ,що підтверджуєтьсякопією свідоцтвапро укладенняшлюбу серії НОМЕР_3 ,видане 17.08.1985 року (а. с. 8);

- згідно з копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, позивач з 11.11.2020 року зареєстрована в ЄДР як фізична особа підприємець за основним видом економічної діяльності 01.11 «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур» (а. с. 10);

- після смерті ОСОБА_4 позивач прийняла спадщину, звернувшись із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Подільського районного нотаріального округу Смірнової Н.С., яка 09.12.2020 року завела спадкову справу №151/2020, про що свідчить копія довідки (щодо надання відомостей стосовно спадкоємців по спадковій справі) від 02.07.2021 року вих. №321/02-14, з якої вбачається, що позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом до майна померлого ОСОБА_4 , яка звернулась із заявою про прийняття спадщини. Донька спадкодавця ОСОБА_5 відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_1 . До складу спадкового майна входить земельна ділянка, що розташована за адресою: Піщанська сільрада Балтського району Одеської області, яка належить спадкодавцю ОСОБА_4 (а. с. 30).

Колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 188 ЦПК України (аналогічні положення закріплені у частині першій, другій, четвертій статті 173 ГПК України) в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Позивач звернувся до суду з такими позовними вимогами про:

1) визнання недійсним договору оренди землі;

2) скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно;

3) припинення право оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Оскільки предметом спору у справі, що переглядається, є земельна ділянка, власником якої є фізична особа як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного із позивачем, так наступного, укладеного із відповідачем), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянокі первісного орендаря земельної ділянки, який є фізичною особою, з огляду на це і характер правовідносин (про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно та припинення права оренди земельної ділянки), з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Тобто справа, яка переглядається в апеляційному порядку, розглянута в порядку цивільного судочинства України належним і компетентним судом без порушення правил предметної підсудності (юрисдикції).

Частиною 1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України,цим Законом,законами України,іншими нормативно-правовимиактами,прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України (в редакції на дату укладення первинного договору станом на 17.03.2009 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч.2 цієї статті).

Згідно ст. ст. 18 та 20Закону України«Про орендуземлі» (вредакції надату укладенняпервинного договору станомна 17.03.2009 року)договір орендиземлі набираєчинності післяйого державноїреєстрації.Укладений договіроренди земліпідлягає державнійреєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Пунктом першим наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 23.05.2003 року №135 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах»,зареєстрованоговМіністерстві юстиціїУкраїни27травня2003рокуза№ 408/7729,якийдіявдо 01.01.2013року, установлено, що реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» (далі - Центр ДЗК).

Зі змісту ст.1216ЦКУкраїни вбачається, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.148-1 ЗК України (в редакції на час набуття права власності ОСОБА_2 - 31.07.2020 року) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Положеннями ст.141 ЗК України (в редакції на дату укладення оспорюваного договору 07.08.2020 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору станом на 07.08.2020 року) визначено, що договір оренди землі припиняється в разі:

-закінчення строку, на який його було укладено;

-викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

-поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

-смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

-ліквідації юридичної особи-орендаря;

-відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

-набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

-припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України.

Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, передбачено ст.32 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на дату укладення оспорюваного договору станом на 07.08.2020 року).

Так, згідно ч.1 цієї статті, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексомУкраїни таіншими законами України.

Частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповіднодо укладеного між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФОП ОСОБА_4 договору оренди землі б/н від 17.03.2009 року:

- зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується в судовому порядку (п. 36);

- дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом (п. 37);

- дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п. 38);

- розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є рішення суду (п. 39).

Вірно визначившись з нормами законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, які виникли між сторонами справи, дослідивши умови договору оренди укладеного між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФОП ОСОБА_4 договору оренди землі б/н від 17.03.2009 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що 31.07.2020 року ОСОБА_2 не лише набув право власності на успадковану земельну ділянку для ведення товарного сільгоспвиробництва, площею 3,0787 га, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, розташованої на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 , а й набув усіх прав та обов`язків спадкодавця, як орендодавця даної земельної ділянки, відповідно до договору оренди землі б/н, укладеного 17.03.2009 року між спадкодавцем ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , строком на 15 років, зареєстрованого у Балтському РВ ОРФ ЦДЗК 07.07.2010 року, який діяв на час прийняття спадщини відповідачем ОСОБА_2 , не був припинений або розірваний відповідно до умов самого договору чи норм діючого законодавства, або визнаний недійсним в судовому порядку.

Статтею 204 ЦК України (в редакції на дату укладення оспорюваного договору станом на 07.08.2020 року) визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України (в редакції на дату укладення оспорюваного договору станом на 07.08.2020 року) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215ЦКУкраїни (в редакції на дату укладення оспорюваного договору станом на 07.08.2020 року) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 цієї статті).

Встановивши, що 07.08.2020 року відповідач ОСОБА_2 , який є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , уклав із відповідачем ПП «Лілія» договір оренди земельної ділянки б/н, площею 3,0787 га, кадастровий номер 5120686900:01:002:0201, розташованої на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, до закінчення дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 17.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 строком на 15 років, суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір порушував право ФОП ОСОБА_4 за його життя, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (тобто після укладення оспорюваного договору оренди), як орендаря вказаної земельної ділянки, у зв`язку з чим правочин, укладений під час дії іншого договору, на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним із скасуванням його державної реєстрації.

Також є слушним посилання районного суду на те, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №376/2045/17-ц (провадження №61-11619св18) та 17.10.2018 року у справі №535/681/16-ц (провадження № 61-5775св18), де колегія суддів дійшла висновку, що якщо спадкоємець укладає договір оренди земельної ділянки з іншим орендарем, до закінчення дії договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного спадкодавцем, спірний договір порушує право первісного орендаря та, відповідно до статей 203, 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним.

Крім того, встановивши, що позовна зава з додатками була надіслана позивачем до суду відповідно довимогч.3ст.95ЦПКУкраїни через електронний кабінет, яка зареєстрована в підсистеми «Електронний суд», позов та додані до нього документи посвідченні її електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону, що підтверджується даними з підсистеми «Електроннийсуд»,районний суд обґрунтовано відхилив вимогипредставника відповідачаПП «Лілія» адвокатаТимощука Є.С.заявлені увідзиві таклопотанні щодоподання позивачемписьмових доказіву порушенняст.95ЦПК України,

Також суд вірно вважав про наявність підстав для прийнятя в якості доказу копії договору оренди землі б/н, укладеного 07.08.2020 року між ОСОБА_2 та ПП «Лілія» з посиланням на те, що відповідач ОСОБА_2 у своїй письмовій заяві, наданій суду 22.11.2021 року, повністю підтримав договір укладений між ним та ПП «Лілія», врахувавши, що укладення даного договору підтверджується і інформаційною довідкою №254090052.

Доводи апеляційної скарги ПП «ЛІЛІЯ» зведені до того, що районний суд вільно витлумачив умови договору оренди землі від 17.09.2009 року на користь позивача і не звернув уваги на те, що п. 40 даного договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов договору або його розірвання.

Колегія суддів відповідаючи на даний довід апелянта, звертає увагу на наступне.

У частині четвертій статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи(у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Як вбачається з представлених примірників договору оренди землі від 17.03.2009 року, сторони при укладенні договору використовували типову форму договору оренди земельної ділянки, і, укладаючи такий договір, закреслили зайве у пункті 40 договору («перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є (не є) підставою для зміни умов або розірвання договору,внаслідок чого передбачили, щоперехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаряє підставою для зміни умов договору або його розірвання.

Разом з тим, у відповідності до п. 38 дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав передбачених законом.

Пунктом 39 договору оренди від 17.03.2009 року розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є рішення суду.

Тобто, якщо договором оренди передбачено, що перехід права власності на земельну ділянку є підставою для зміни умов чи розірвання договору, то це не означає, що такий договір припиняється автоматично. Лише в разі вимоги однієї із сторін договору такий договір може бути розірвано в судовому порядку. Відтак, навіть, якщо договором передбачено можливість його розірвання після смерті орендодавця, такий договір продовжує діяти і після реєстрації права власності на земельну ділянку за спадкоємцем.

Доказів розірвання договору оренди від 17.03.2009 року в судовому порядку, новим власником землі, який набув права орендодавця ОСОБА_2 до суду не надано.

Тому наведені в апеляційній скарзі доводи висновок районного суду не спростовують і апеляційним судом з урахуванням наведеного в цій постанові відхиляються.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛвід 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 368, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЛІЛІЯ» - залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 15.03.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова