Постанова

від 14.03.2024 по справі 759/6047/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Зінкін В.І.

Єдиний унікальний номер справи № 759/6047/20

Апеляційне провадження №22-ц/824/2559/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Нежури В.А. Соколової В.В.

секретар - Олешко Л.Ю.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 31 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Скоробогатько Валентини Данилівни про визнання недійсними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2020 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з даним позовом.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 квітня 2020 позовну заяву направлено за підсудністю до Таращанського районного суду Київської області.

В обґрунтування позову зазначав, що позивач згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІІ-КВ № 018951 від 17 червня 2002 року має земельну ділянку площею 5,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Оскільки вказана земельна ділянка не мала кадастрового номера з причин відсутності в ті часи державного земельного кадастру, то 07 вересня 2016 року позивачем було подано заяву до ДП «Київський Інститут землеустрою» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки (на місцевості) для здійснення реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Та на підставі заяви йому було виготовлено технічну документацію, яку подано позивачем до Відділу у Таращанському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Вказаний Відділ рішенням від 04 квітня 2017 року № РВ-32005212922017 відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки земельна ділянка позивача накладається на інші, у тому числі на земельну ділянку кадастровий номер 3224484800:02:006:0058 площею 49,343 га площа співпадає на 99.9992%. Відповідно до програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру - Національної кадастрової системи, земельна ділянка з кадастровим номером 3224484800:02:006:0058 площею 49,343 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області перебуває в користуванні ФОП ОСОБА_2 (відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2017 року , зареєстрованого в реєстрі № 702).

У прохальній частині позову ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства України в Київській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» №КИ/3224484800:02:006/00012115 від 11 січня 2014 року;

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства України в Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» № КИ/3224484800:02:006/00017373 від 21 березня 2014 року;

- визнати недійсним договір оренди землі від 10 квітня 2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства України у Київській області та ОСОБА_2 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12340041 від 10 квітня 2014 року 16:56:56, приватний нотаріус Скоробагатько Валентина Данилівна, Рокитнянський районний нотаріальний округ, Київська області ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12340041 від 10.04.2014 16:56:56, приватний нотаріус Скоробагатько Валентина Данилівна, Рокитнянський районний нотаріальний округ, Київська обл.. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224484800:02:006:0058 площею 49,343 га;скасувати запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5309293 зробленого 10.04.2014 16:23:10 год про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3224484800:02:006:0058 площею 49,343 га;

- скасувати запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5310350 зробленого 10.04.2014 16:56:18 год про право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 3224484800:02:006:0058 площею 49,343 га.

Ухвалою суду від 19 травня 2023 року витребувано у позивача документацію щодо реєстрації фермерського господарства та інформацію щодо діяльності господарства, а у відповідача ОСОБА_2 витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо реєстрації його як ФОП.

Відповідач ОСОБА_2 29 травня 2023 року адвокатом через канцелярію суду подав копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13 квітня 2023 року №491097564981.

Протокольною ухвалою від 31 травня 2023 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Кочина С.С. та долучено до матеріалів справи: копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18 квітня 2014 року , серія АГ №124824; копію свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи від 18 грудня 2002 року за № 0054; копію довідки про взяття на облік платника податків від 04 лютого 2003 року № 532.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Не погоджуючись з ухвалою про закриття провадження у справі, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на ту обставину, що суд першої інстанції приймаючи рішення про закриття провадження, не з`ясував характер спірних правовідносин, оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 05 жовтня 2023 року, 21 грудня 2023 року, 14 березня 2024 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Представник відповідача ОСОБА_2 приймав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Заяв про причини неявки в судове засідання від інших осіб до апеляційного суду не надходило, а відтак вважати причини їх неявки поважними у колегії суду відсутні .

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України,статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (пункт 6 частини першої статті 20ГПК України).

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, що «за змістом статей1,5,7,8і12ЗаконуУкраїни «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, на їхні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, поширюється юрисдикція господарських судів.

Якщо під час розгляду за правилами цивільного судочинства справи щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власностінадана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, суд встановить, що на момент відкриття провадження у цій справі фермерське господарство вже було зареєстрованим, суд постановляє ухвалу про закриття провадження, оскільки така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.»

Як вбачається із Державного акта на право постійного користування землею від 17 червня 2002 року , що позивачу ОСОБА_1 надано у постійне користування земельна ділянка площею 5,00 га на території Плосківської сільської ради, для ведення селянського (фермерського)господарства (а.с.23 т.1).

Таращанською районною державною адміністрацією 18 грудня 2002 року проведено державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи із найменуванням, Селянського (фермерського) господарства «КАРІНА», організаційно-правовою формою селянське (фермерське) господарство, з ідентифікаційним кодом 32254710 про, що зроблено запис 18 грудня 2002 року у журналі обліку реєстраційних справ за № 0054.

У ДПІ у Таращанському районі 04 лютого 2003 року за № 532 узятий на облік платник податків Селянське фермерське господарство «Каріна», ЄДРПОУ 32254710 , керівник ОСОБА_1., згідно довідки про взяття на облік платника податків від 05 лютого 2003року №027.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АГ №124824 від 18 квітня 2014 року , основним видом економічної діяльності СЕЛЯНСЬКОГО(ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА «КАРІНА», ідентифікаційний код юридичної особи 32254710, керівник ОСОБА_1 є:

01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур».

Між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та з фізичною особою ОСОБА_2 10 квітня 2014 року договір оренди земельної ділянки площею 49,343 га, для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за адресою: Плосківська сільська рада Таращанського району Київської області (а.с.18-20 т.1).

Згідно відповіді №93067 від 30 травня 2023 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18 вересня 2014 року зареєстровано ФОП ОСОБА_2 , види економічної діяльності:

01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур,

47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами,

45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів,

46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин,

46.90 Неспеціалізована оптова торгівля,

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Згідно із ч. 1 та ч. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа -підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Уст.2 Закону України «Про фермерське господарство» закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України,Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закону України «Про фермерське господарство».

За частиною першою статті5, частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою. (ст.8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1,5,7,8,12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положенням ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» відповідно статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 зазначала, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Як вбачається з правової позиції Великої Палати Верховного Суду зазначеної у пунктах 34-36 постанови від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, що «спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Тобто якщо на час звернення до суду з таким позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавалась земельна ділянка, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалась з метою створення фермерського господарства.

Така позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18), від 12 грудня 2018 року у справах №704/29/17-ц (провадження №14-495цс18) і № 388/1103/16-ц (провадження №14-419цс18).»

Оскільки, земельна ділянка в постійне користування надавалася позивачу так і земельна ділянка надавалася відповідачу в оренду - для ведення фермерського господарства, та на час звернення до суду із позовом (09 квітня 2020 року ) позивачем було зареєстроване фермерське господарство (18 лютого 2002 року ) так і відповідач був зареєстрований ФОП (18 вересня 2014 року ), то спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності сторонами, і по суті є спором між фермерськими господарствами про право користування земельною ділянкою.

Відтак, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, в силу вимог ст.1,12,17,20 ГПК України, суд приходить до висновку, що даний спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновок суду першої інстанції про закриття провадження є обґрунтованим .

На підставі викладеного провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду, були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, яким надана оцінка, і не потребують додаткової оцінки.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.367 ЦПК України перевіряючи під час розгляду справи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375, 381 - 384 ЦПК України, суд ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 31 травня 2023 року залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 18 березня 2024 року.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: В.А. Нежура

В.В. Соколова