Рішення

від 11.03.2024 по справі 509/493/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/493/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

при секретарі судового засідання Степанової Н.С.,

за участю учасників судового провадження:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Левіт В.С.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранресурси»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Свої вимоги обґрунтував тим, що 27.09.2022 о 07 годині 45 хвилин, за адресою: Одеський район, с. Прилиманське, вул. Нова, 95, ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки на слизькій ділянці дороги та, не впоравшись з керуванням виїхав на смугу зустрічного руху, здійснив зіткнення з іншим транспортним засобом марки «Ford Fusion»р.н. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку, чим завдав автомобілю механічні пошкодження, а його власнику ОСОБА_2 матеріальний збиток.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Овідіопольськогорайонного судуОдеської областівід 27.10.2022року усправі №509/4137/22 ОСОБА_3 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На час настання дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 працював водієм автотранспортних засобів в ТОВ «Гранресурси», на підставі чого керував транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 , за яким був закріплений в якості водія. Отже, на підставі ст. 1172 ЦК України, належним відповідачем за даним позовом позивач вважав саме ТОВ «Гранресурси», як роботодавця ОСОБА_3 .

Власником пошкодженого автомобіля «FordFusion»реєстраційний номер НОМЕР_2 є позивач.

Розрахунок суми матеріального відшкодування, що належить до виплати позивачу, з боку відповідача здійснено на підставі висновку експерта №84-22 від 11.10.2022 року.

З наведеного висновку вбачається, що вартість автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , до дорожньо-транспортної пригоди становила 501204,65 грн, вартість відновлювального ремонту1138244, 21 грн.

Оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на момент ДТП визначена у розмірі 501204,65 грн. Судовим експертом Крутих Є.О. у висновку експерта №84-22 від 11.10.2022 року встановлено вартість автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 з врахуванням отриманих пошкоджень - 32659,84 грн. Отже, дійсна вартість матеріального збитку, завданого позивачу становить 468544,81 (501204,65 грн - 32659,84 грн).

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу«DAFXF95.480»реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепомВАРЗ НПС-2730д.р.н. НОМЕР_4 на час настання пригоди була застрахована в ПрАТ СК «Брокбізнес» відповідно до полісу №209514170. Страхова сума за шкоду заподіяну майну за страховим полісом становила 130000,00 гривень. Страховим полісом №209514170 за домовленістю між страхувальником та страховиком була передбачена франшиза в розмірі 2500,00 грн. 11.01.2023 року страховиком ПрАТ СК «Брокбізнес» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 127500, 00 грн з урахуванням встановленої франшизи. Невідшкодованою залишилася частина з загального розміру матеріальної шкоди у сумі 341044,81 грн.

Оскільки до цього часу відповідачем по справі сума заподіяної йому шкоди не відшкодована, тому позивач змушений звернутися до суду з даним цивільним позовом.

Ухвалою суду від 09.02.2023 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Сторонам встановлено 15-денний термін на подання відзиву на позовну заяву.

27.02.2023 року представником позивача адвокатом Румянцевим О.Г. до суду подано клопотання про долучення доказів з додатками: копією висновку експерта №29-23 від 24.02.2023 року, складеного в межах розгляду даної справи; квитанцією про оплату вартості експертизи №29-23 від 24.02.2023 року.

19.10.2023 року представником відповідача адвокатом Левіт В.С. до суду поданий відзив на позовну заяву, який судом не прийнятий у зв`язку з пропуском строку на його подання. Строк на подання відзиву визнано судом таким, що пропущено не з поважних причин.

29.11.2023 року представником відповідача адвокатом Левіт В.С. до суду подані додаткові пояснення у справі та клопотання про зменшення витрат на правову допомогу позивача. В додаткових поясненнях представник відповідача проти заявлених позовних вимог позивача заперечує повністю, вважає що у задоволенні позову має бути відмовлено через його безпідставність та необґрунтованість. Представник відповідача вважає ТОВ «Гранресурси» неналежним позивачем в даній справі, на відміну від власника транспортного засобу «DAF XF 95.480» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 . Представник вважає, висновок експерта №84-22 від 11.10.2022 року та №29-23 від 24.02.2023 року неналежними та недопустимими доказами в даному провадженні. До додаткових пояснень представником відповідача подано клопотання про зменшення витрат позивача на правову допомогу, в якому адвокат Левіт В.С. вважає вартість години роботи адвоката непропорційною та неспівмірною складності справи.

28.11.2023 року представником позивача адвокатом Румянцевим О.Г. заявлено клопотання про виклик судового експерта Крутих Є.О. для його допиту в судовому засіданні з приводу складених ним експертних висновків, яке судом задоволено.

28.11.2023 року представником позивача адвокатом Румянцевим О.Г. долучено докази у вигляді фотознімків з місця дорожньо-транспортної пригоди пошкодженого автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Ухвалою суду від 28.11.2023 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні за клопотанням представника позивача допитано судового експерта Крутих Є.О. з приводу складених ним висновку експерта №84-22 та №29-23. Експерт висновки підтримав, пояснив суду, що оскільки станом на час складання висновку експерта №84-22 від 11.10.2022 року не було заявлено позивачем даного позову, а ст.106 ЦПК вимагає зазначати про обізнаність про кримінальну відповідальність у випадку замовлення проведення експертизи учасником справи, експерт не мав права вказувати про свою обізнаність за ст.384 КК України. Поки не ініційовано цивільного спору експерт не може вказувати у висновку про свою обізнаність про кримінальну відповідальність за ст.384 КК. Вказував, що згідно п.5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе за рішенням особи, яка залучила експерта, в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження. На підставі цієї норми, а також враховуючи, що 05.10.2022 року для складання висновку №84-22 експерт особисто проводив огляд пошкодженого автомобіля позивача, тобто наданих даних для складання висновку №29-23 було достатньо, експертом складено висновок експерта №29-23 з вказанням номеру даної судової справи, з вказанням, що висновок експерта №29-23 підготований для подання до суду та з зазначенням про обізнаність про кримінальну відповідальність, передбачену ст.384 КК України. В судовому засіданні експерту надано для ознайомлення фотознімки з місця ДТП, на яких зображено транспортні засоби «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_3 та «DAF XF 95.480» реєстраційний номер НОМЕР_1 в їх кінцевому після зіткнення положенні. Експертом повідомлено, що зосереджені на автомобілі «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_3 пошкодження на цих фотознімках відповідають тим пошкодженням, які експертом виявлені безпосередньо при огляді ним 05.10.2022 року цього автомобіля для проведення експертного дослідження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові. Додатково пояснив суду, що позовні вимоги повністю підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами. На підставі висновку експерта №84-22 та №29-23 встановлено розмір заподіяної шкоди. Обидва висновки складені одним судовим експертом, який здійснював безпосередній огляд пошкодженого автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_3 для складання висновку експерта №84-22, однак не мав права зазначати про свою обізнаність про кримінальну відповідальність за ст.384 КК, оскільки станом на той момент не було подано ОСОБА_2 позовну заяву, а отже, не було й справи, про що зазначено в ст.106 ЦПК. Висновок №29-23 складено в межах даної цивільної справи, з вказанням її реєстраційного номеру та зазначенням експертом КрутихЄ.О. про його обізнаність про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України. Вказував не хибне застосування відповідачем до даних правовідносин Постанови №4 Пленуму ВССУ, згідно якої за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки несе відповідальність фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Вважав вірною для застосування норму ч.1 ст.1172 ЦК, згідно якої юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків.

Представник відповідача з позовними вимогами не погодився, вважав що немає жодних підстав для задоволення позову. Наголосив, що ТОВ «Гранресурси» є неналежним відповідачем у справі, а майнову відповідальність повинен нести власник засобу підвищеної небезпеки ОСОБА_4 . Вказував, що оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за 11 днів до настання ДТП (27.09.2022 року), договір оренди транспортного засобу «DAF XF 95.480» реєстраційний номер НОМЕР_1 втратив свою чинність. Вказував, що позивачем не надано суду доказів стосовно того, що ОСОБА_3 станом на 27.09.2022 року, керуючи транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 , здійснював саме трудові функції працівника ТОВ «Гранресурси».

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив. Заяв чи письмових пояснень до суду не надсилав.

Суд враховуючи думку сторін, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути виз начено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Як визначено нормами статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Закріплення загальних засад цивільного законодавства в ЦК України свідчить про підтвердження законодавцем природного права як "першоджерела" цивільного законодавства, що випливає із раціональності і розумності. Структуру природного права становлять норми і норми-принципи, які визначають поведінку людей у суспільстві незалежно від позитивного права, до складу якого, в свою чергу, входять норми цивільного законодавства і міжнародні договори України.

Норми-принципи мають загальнообов`язковий характер, і тому їх дотримання та облік при законотворчості і розгляді конкретних правових ситуацій є обов`язковою вимогою закону. Практичне значення цього положення полягає, зокрема в тому, що суд повинен не лише механістично аналізувати конкретні юридичні документи, але й осмислювати принципи і цілі, що покладено в основу їх прийняття.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності і розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне і природне право і наслідки його застосування. Основне призначення цього принципу вбачається в «наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, установити об`єктивну істину». Закріплений вітчизняним законодавцем принцип справедливості, добросовісності і розумності має визнаватися не сукупністю трьох принципів, а єдиним принципом, який проявляється в єдності взаємопов`язаних трьох складових, що є традиційним для європейського приватного права.

Справедливість є конкретною та універсальною за сферами використання категорією, що адекватно може бути реалізована через невичерпну багатоманітність правозастосовної діяльності і захищається судом, коли несправедливість стає нестерпною. Добросовісність має «обмежувальну» функцію, згідно з якою правило, обов`язкове для сторін не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за даних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених законом. У цьому зв`язку всі правила, які створюються сторонами чи законом підпадають під контроль судів не для того, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів. Суди приймають рішення «contra legem» (тобто, всупереч формальному, державному закону), якщо дотримання норм закону призведе до явно несправедливого щодо сторін результату.

Отже, «концепція добросовісності» може використовуватися в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила». При цьому сферою застосування справедливості є "виправлення закону там, де він має недоліки через свою загальність".

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_2 володіє автомобілем «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

27.09.2022 о 07 годині 45 хвилин по вул. Нова, поблизу будинку 95 в с. Прилиманське Одеського району Одеськоі області сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій транспортного засобу «DAF XF 95.480», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 виїхав на смугу зустрічного руху де допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.10.2022 року у справі №509/4137/22 встановлено вину ОСОБА_3 у скоєнні даної ДТП.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На час даної дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія ««Брокбізнес» », що підтверджувалося полісом № 209514170 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, діючого на момент ДТП. Станом на час настання пригоди розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становив 130000,00 грн на одного потерпілого. Полісом передбачена франшиза 2500,00 грн. Страхувальником за полісом № 209514170 є ТОВ «Гранресурси».

11.01.2023 року за заявою потерпілого приватним акціонерним товариством «Страхова компанія ««Брокбізнес» » було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 127500, 00 грн (з урахуванням франшизи).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до частини третьої статті 988ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтями 28, 29 Закону №1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом статті 1194ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст.1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Однак, необхідно взяти до уваги, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). В такому випадку відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові КЦС ВС від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц.

Як вбачається із наданих позивачем доказів, зокрема, з Наказу №390/к від 22.07.2022 року, ОСОБА_3 з 04.07.2022 року був прийнятий до ТОВ «Гранресурси» на посаду водія автотранспортних засобів за основним місцем роботи. А Наказом №040701-2022 від 04.07.2022 року ОСОБА_3 закріплений за транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом ВАРЗ НПС-2730 д.р.н. НОМЕР_4 , тобто за тим транспортним засобом, який під керуванням ОСОБА_3 зіткнувся з автомобілем позивача. Відповідачем доказів на спростування цих обставин не надано.

Таким чином, скориставшись своїм правом, наданим йому ст.1192 ЦК України, позивач визначив спосіб відшкодування завданої йому шкоди, а саме: обрав відшкодування завданих йому збитків.

Статтею 1192ЦК України передбачені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

Зокрема, передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Таким чином суд вважає, оскільки саме працівник відповідача водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом, внаслідок чого заподіяв шкоду позивачу, саме відповідач ТОВ «Гранресурси», в силу вимог ч.1 ст.1172 ЦК, і є належним відповідачем по цій справі.

Що стосується суми завданого матеріального збитку внаслідок ДТП.

Звертаючись досуду звимогою простягнення сумиматеріального збиткув розмірі341044,81 грн.за розміром різниці між ринковою вартістю транспортного засобу у непошкодженому та пошкодженому в ДТП стані з відрахуванням від суми збитку суми страхового відшкодування. Позивач встановив суму матеріального збитку на підставі висновку експерта № 84-22 експертного транспортно-товарознавчого дослідження КТЗ «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , складеного 11 жовтня 2022 року судовим експертом КрутихЄ.О. Висновок №84-22 в подальшому було підтверджено висновком експерта №29-23 судової транспортно-товарознавчої експертизи КТЗ «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , складеного 24 лютого 2023 року судовим експертом Крутих Є.О. З наведених висновків вбачається, що вартість автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , до дорожньо-транспортної пригоди становила 501204,65 грн, вартість відновлювального ремонту1138244,21 грн.

Оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на момент ДТП, цей автомобіль визнано експертом фізично знищеним, тому позивач і просить стягнути вказані кошти з відповідача з урахуванням здійсненого страховиком страхового відшкодування та вартості автомобіля у пошкодженому стані.

Судом було встановлено, що внаслідок ДТП автомобіль «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , отримав механічні пошкодження. Судовим експертом при проведенні експертизи встановлено, що автомобіль «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 є фізично знищеним, оскільки вартість його ремонту перевищує вартість цього автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, позивач ОСОБА_2 не погодився з визнанням його автомобіля фізично знищеним, про що зазначено експертом у висновку №29-23 та повідомлено представником позивача адвокатом Румянцевим О.Г.

ОСОБА_2 автомобіль «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 було частково відновлено.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 753/21303/16-ц суд дійшов висновку про те, що відшкодування шкоди, заподіяної власником (володільцем) транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована, урегульованоЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У разі коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентованостаттею 30 цього Закону, відповідно до якої транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.

Розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов`язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.

Згода чи незгода потерпілого передати залишки транспортного засобу винній у його пошкодженні особі, з огляду на те, що ліміт відповідальності страховика не перевищує розміру заподіяної потерпілій особі шкоди, не має правового значення, оскільки покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Зазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зістаттею 8 ЦК України(аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

З огляду на наведене, враховуючи незгоду позивача з фізичним знищенням його автомобіля, яка виразилась у частковому його відновленні, а також враховуючи, що вартість цього автомобіля у пошкодженому після ДТП стані визначена судовим експертом, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та необґрунтованість заперечень представника відповідача в частині передачі відповідачу автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 у пошкодженому стані в разі стягнення на користь позивача повної вартості цього автомобіля до ДТП.

Суд доходить висновку, що належна сума відшкодування завданої позивачу шкоди становить різницю між вартістю автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 до ДТП (501204,65 грн) та після ДТП (32659,84 грн.) , яка, згідно експертних висновків, становить 468544,81 грн.

Водночас, суд враховує, що на користь позивача страховиком відповідача було здійснено страхове відшкодування у сумі 127 500,00 грн., яке позивачем відраховано з загального розміру матеріального збитку при обґрунтуванні його позовних вимог.

При визначенні розміру матеріального збитку суд приймає до уваги Висновок експерта №84-22 від 11.10.2022 року та Висновок експерта № 29-23 від 24.02.2023 року. Зазначені докази відповідач не спростував, інший розмір шкоди ним не доведено, що є його процесуальним обов`язком.

Стосовно належності відповідача в частині стягнення майнової шкоди, то суд з цього приводу виходить з того, що відповідач користувався транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом ВАРЗ НПС-2730 д.р.н. НОМЕР_4 правомірно, передав цей транспортний засіб своєму працівнику ОСОБА_3 , про незаконне заволодіння ОСОБА_3 цим транспортним засобом відповідач не заявляв, а тому ТОВ «Гранресурси» є належним відповідачем у цьому провадженні. Доказів припинення трудових відносин між ТОВ «Гранресурси» та ОСОБА_3 до моменту настання ДТП відповідачем також не надано.

З наданих суду документів вбачається, що унаслідок ДТП, винним у якій є ОСОБА_3 працівник ТОВ «Гранресурси», ОСОБА_2 завдано майнової шкоди, що виразилася у пошкодженні належного позивачу на праві власності автомобіля. Суд приходить до висновку про покладення на особу, відповідальну за відшкодування заподіяної шкоди щодо відшкодування позивачу спричиненої майнової шкоди, доведений розмір якої, становить341044,81 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційного розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір, що складає 3410 грн. 50 коп.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 19, 23, 76-78, 80, 81-83, 89, 102, 106, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранресурси" (код ЄДРПОУ37170646) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , різницю між повним розміром матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, та страховим відшкодуванням в розмірі 341 044 (триста сорок одна тисяча сорок чотири) грн. 81 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранресурси" (код ЄДРПОУ37170646) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 3410 (три тисячі чотириста десять) грн. 50 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 19.03.2024 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко