Постанова

від 19.03.2024 по справі 193/1149/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2975/24 Справа № 193/1149/20 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Тимченко О.О.

за участю секретаря судового засідання: Гладиш К.І.

сторони справи

позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника позивача адвоката Кухарчук Анни Юріївни, подану в інтересах позивача ФОП ОСОБА_1 на рішенняСофіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року ухваленого суддею Тиминцем О.В. у смт.Софіївка, Криворізького району Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 14 грудня 2023 року

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2020 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, припинення права оренди та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначено, що між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 20.01.2010 було укладено договір за № 8 про оренду земельної ділянки площею 10,19 га, за кадастровим номером 1225285200:01:002:0006, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нововасилівської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області. П. 8 цього договору передбачено, що він укладений строком на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

15.07.2014 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 12 згідно з якою вони продовжили строк дії договору ще на 5 років, тобто до 20.01.2020.

Орендар ФОП ОСОБА_1 не менш як за місяць до закінчення строку дії договору, зокрема 16.12.2019 направив орендодавцеві листа про своє переважне право на продовження строку дії договору та додав до цього листа проект відповідної додаткової угоди за № 12 від 16.12.2019.

Але відповідач ОСОБА_2 , отримавши названий лист 15.01.2020, не повідомив позивача про прийняте рішення та всупереч положенням ст. 33 Закону України «Про оренду землі», 10.02.2020 уклав договір оренди щодо цієї земельної ділянки з іншим орендарем, відповідачем ФОП ОСОБА_3 . До того ж самі умови цього договору оренди землі, зокрема щодо розміру орендної плати, були навіть гірші а ні ж ті, які запропонував йому позивач за умовами своєї нової додаткової угоди.

Посилаючись на те, що позивач ФОП ОСОБА_1 належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди землі, після закінчення строку дії договору оренди землі продовжував користуватися земельною ділянкою, заперечень у поновлені строку договору від орендодавця він не отримував й акт приймання-передачі земельної ділянки щодо її повернення сторони не підписували, представник позивача просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 10.02.2020; припинити право оренди відповідача ФОП ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 10,19 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за кадастровим №1225285200:01:002:0006, що розташована на території Нововасилівської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, що зареєстроване у державному реєстрі прав 20.03.2020 за №36091551 та визнати укладеною додаткову угоду за № 12 від 16.12.2019, за умовами якої договір оренди земельної ділянки продовжити ще на 10 років, тобто до 20.01.2030.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 позовні вимоги представника позивача ОСОБА_4 , який діяв в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державний реєстратор Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Волос Олена Володимирівна, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, припинення права оренди та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, залишено без задоволення.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2020 року у вигляді заборони усім суб`єктам державної реєстрації вчинення реєстраційних дій та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-яких відомостей щодо речових прав похідних від права власності щодо земельної ділянки за кадастровим номером 1225285200:01:002:0006,площею 10,19 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нововасилівської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області.

В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Кухарчук А.Ю. посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їх позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що орендодавцем відповідачем ОСОБА_2 було порушено преважне право позивача як орендаря на укладення додаткової угоди до попереднього договору оренди землі, укладеного між сторонами. Даним правом позивач скористався належним чином, надіславши орендодавцю з рекомендованим повідомленням про вручення листа від 16.12.2019 із проектом додаткової угоди №13 до договору оренди. Однак орендодавець відповідач ОСОБА_5 , який отримав зазначеного листа 15.01.2020 року, тобто до спливу дії останнього договору оренди землі, грубо порушив вимоги ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції станом на 21.10.2019, яка передбачає обов`язок орендодавця, який отримав лист-повідомлення направити орендарю результати розгляду такого листа-пропозиції, або укласти додаткову угоду протягом одного місяця, або надати заперечення чи відмову. Відсутність реакції на лист-повідомлення орендар розцінив як згоду, тим більше, що орендодавець не просив повернути йому передану земельну ділянку по Акту, однак оскільки додаткова угода не була укладена, це свідчило про зволікання, тому орендар звернувся до суду з відповідним позовом. Згодом з`ясувалося, що ОСОБА_2 уклав щодо даної земельної ділянки оспорюваний договір оренди із ФОП ОСОБА_3 , умови якого є гіршими за умови, які пропонував позивач у додатковій угоді №13. Суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам справи на дійшов помилкового висновку, що переважне право оренди позивача не порушено. Крім того, суд не надав оцінки позовній вимозі про визнання договору оренди між відповідачами недійсним, а відносини оренди припиненими. Крім тог, одним з доводів апеляційної скарги зазначено, що суд порушив вимоги процесуального законодавства, зокрема, ст.265 ЦПК України, коли залишив позовні вимоги без задоволення, а повинен був або задовольнити або відмовити у позові. Просив також стягнути з відповідачів судові витрати, розмір яких повідомить додатково.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши думку представника позивача ФОП ОСОБА_1 - адвоката Кухарчук А.Ю., яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги, просила їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, думку представника відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони позивача, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючипозов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, щовідповідач ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ДП №105681, є власником земельної ділянки площею 10,19 га, за кадастровим номером 1225285200:01:002:0006, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (т.1 а.с.19).

20 січня 2010 року між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ФОП ОСОБА_1 , як орендарем, було укладено договір за №8 оренди вказаної вище земельної ділянки строком на п`ять років (т.1 а.с.20-23).

Пунктом 43 цього договору передбачено набрання ним чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Як зазначено на останньому аркуші договору державна реєстрація договору здійснена 18 березня 2010 року у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «ЦДЗК», про що вчинено запис за №041013300351 (т.1 а.с 23).

Згідно із пунктом 8 цього договору оренди землі, після закінчення строку його дії орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

15 липня 2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду за № 11 згідно до умов якої вони погодилися продовжили строк дії договору фактично ще на 5 років, оскільки зазначили, що договір від 20.01.2010 дійсний до 20.01.2020. Також за умовами цієї угоди сторони дійшли згоди щодо збільшення орендної плати (т.1 а.с.26).

Згідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана додаткова угода зареєстрована 22.09.2015 державним реєстратором Софіївського РУЮ Дніпропетровської області Товстухою Ю.М. (т. 1 а.с.27 на звороті).

До позовної заяви долучено копію листа-повідомлення від 16.12.2019 б/н позивача ФОП ОСОБА_1 орендодавцю ОСОБА_2 з пропозицією відносно поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди № 13 (т. 1 а.с.29-30).

На підтвердження направлення цього листа-повідомлення прикладено копію Опису вкладення у цінний лист: 1. лист-повідомлення про поновлення договору від 16.12.2019 та додаткова угода № 13 від 16.12.2019 (т. 1 а.с.31).

З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення суд встановив, що цей лист орендодавець ОСОБА_2 отримав 15.01.2020 (т.1 а.с.32).

У додатковій угоді № 13 від 16 грудня 2019 року до договору оренди земельної ділянки за № 8 від 20 січня 2010 року орендарем запропоновано ОСОБА_2 поновити вказаний договір ще на 10 років, тобто продовжити строк його дії до 20 січня 2030 року. Крім того запропоновано встановити розмір орендної плати 35 000 грн. на рік з вирахуванням податку з доходів орендодавця, податку на землю та військового збору з можливістю, які і раніше, проведення розрахунків у натуральній формі за бажанням орендодавця (т.1 а.с.30).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що переважне право на продовження оренди ФОП ОСОБА_1 з боку відповідача орендодавця ОСОБА_2 не було порушено, оскільки позивачем не дотримано процедуру реалізації свого переважного права. Так, лист-повідомлення із проектом додаткової угоди отримано орендодавцем 15.01.20 менше ніж за один місяць до спливу строку попереднього договору оренди 20.01.2020. Крім того проект додаткової угоди містив змінені умови, які підлягали узгодженню із орендодавцем, який ще до листа-повідомлення орендаря, влітку 2019 року письмово повідомив орендаря ФОП ОСОБА_1 про намір не продожувати із ним орендні відносини після закінчення строку дії договору оренди №8.

Положеннями ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції що діяла на час спірних правовідносин) визначено переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції що діяла на час спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, відповідно до процедури, визначеної статтею 33 Закону України "Про оренду землі" для поновлення договору оренди землі, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N159/5756/18 (провадження N 14-99цс20) вказано, що: "статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі"). У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди.

Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі N 594/376/17-ц (провадження N 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі N 530/212/17 (провадження N 14-330цс18).

Отже даній справі, як правильно встановив суд першої інстанції, позивач не дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, оскільки надіслав лист- повідомлення менше ніж за один місяць до спливу дії договору оренди лист отримано відповідачем 15.01.2020, дія договору спливала 20.01.2020.

Про відсутність бажання орендодавця продожувати договірні відносини з оренди землі позивач мав довідатися ще влітку 2019 року з відповідного листа відповідача орендодавця ОСОБА_2 (т.1 а.77).

З приводу вимог про визнання договору оренди землі від 10.02.2020 між відповідачами ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , мотив відмови у яких дійсно не розкрито в оскарженому рішенні суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі N143/591/20 зазначено, що: "визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням переважного права, не поновлює порушеного переважного права, тому що таке визнання само по собі не має наслідком обов`язок власника земельної ділянки (орендодавця) укласти договір оренди із суб`єктом переважного права (орендарем). За цих підстав, закономірною є неприйнятність та неефективність такого способу для захисту переважного права. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Визнання недійсним договору оренди, який порушує переважне право, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. Сам по собі факт визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем, не зумовлює автоматичного поновлення переважного права попереднього орендаря, яке підлягає захисту у спосіб, установлений законом, а саме шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди. За таких умов, якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту, як визнання відсутнім права, вже вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19, пункти 6.12, 6.14). Судове рішення про визнання відсутнім права відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові".

Отже в разі додержання процедури реалізації позивачем свого переважного права на оренду землі, його б позовні вимоги в частині визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки підлягали б задоволенню.

Допущене в цьому випадку порушення судом першої інстанції процесуальних норм в частині невмотивування відмови в даній частині позовних вимог, не є підставою, разом із тим, для скасування правильного рішення по суті позову. Адже задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, повинно витікати із висновку суду про порушення з боку орендодавця переважного права на оренду попереднього орендаря, чого в даній справі не встановлено.

Колегія також не може погодитися із тими аргументами апеляційної скарги, що рішення суду підлягає скасуванню через зазначення в резолютивній частині про залишення позовних вимог без задоволення, натомість згідно до ч.5 п.1 ст. 265 ЦПК суд повинен був би вказати на відмову у задоволенні позову або про його задоволення повністю або частково, оскільки дане процесуальне порушення не призвело до викривлення змісту рішення по суті і не є обов`язковою підставою для скасування оскарженого рішення згідно до вимог ч.3 статті 376 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального права, встановлені порушення судом першої інстанції процесуального права не є обов`язковими підставами для скасування рішення, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги позивача без задоволення понесені ним судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргупредставника позивача адвоката Кухарчук Анни Юріївни, подану в інтересах позивача ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняСофіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 19 березня 2024 року.

Головуючий:

Судді: