Постанова
від 06.03.2024 по справі 922/3860/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/3860/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря Андерс О.К.

за участю:

від позивача Козаченка В.В., ордер серії АХ від 10.01.2024 № 1166415;

від відповідача-Харченка К.С., ордер серії АХ від 14.09.2023 №1147518;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - фізичної особи ОСОБА_1 (вх. № 197 Х/2-5) та апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911"(вх. № 106Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 (ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жигалкіним І.П., повний текст складено 21.12.2023) у справі № 922/3860/23

за позовом фізичної особи ОСОБА_1 , смт. Високий Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911", смт. Кулиничі Харківської області

про стягнення 778 547,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911", в якій просила:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" заборгованість у розмірі 778 547,02 грн., з яких:17 142,86 грн. заборгованість зі сплати орендних платежів за Договором оренди нежитлових приміщень від 22.10.2020 №1 та нараховані на неї 2 324,85 грн. пені, 1 166,89 грн. 3% річних та 7 899,31 грн інфляційних втрат; 6 879,43 грн. заборгованість зі сплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення; 20000,00 грн. штрафу за підтверджений факт нецільового використання приміщення; 723 133,68 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна з 25.02.2022 по 31.07.2023 ;

- зобов`язати відповідача привести приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в той стан, в якому воно було на момент укладання Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1.

В обгрунтування позову фізична особа ОСОБА_1 посилається на невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого приміщення з січня 2022 року по 24 лютого 2022 року, одностороннє розірвання позивачем з 25 лютого 2022 року Договору на підставі пунктів 9.1.1. та 9.3. та п. 1 ч. 1 статті 783 Цивільного кодексу України, у зв`язку з порушенням відповідачем умов пунктів 6.1, 6.2. Договору щодо обов`язку використовувати орендоване приміщення відповідно до мети оренди, визначеної в пунктї 1.4. Договору, та його утримання в належному технічному та санітарному стані, невиконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення дії Договору із приведенням його у стан, в якому було на момент укладання Договору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" на користь фізичної особи ОСОБА_1 загальну заборгованість у розмірі 35 413,34 грн., з яких: заборгованість зі сплати орендних платежів за Договором оренди нежитлових приміщень від 22.10.2020 №1 в розмірі 17 142,86 грн; заборгованість зі сплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення в розмірі 6 879,43грн; пеня за прострочення сплати орендних платежів за Договором у розмірі 2324,85 грн; відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1 166,89 грн; інфляційні втрати в розмірі 7 899,31 грн.; суму судового збору (пропорційно задоволеним вимогам) у розмірі 531,20 грн, а також суму витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладання Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 743 133,68 грн (штраф за підтверджений факт нецільового використання приміщення у розмірі 20 000,00 грн. та неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна у розмірі 723 133,68 грн), а також в частині витрат на правничу допомогу - відмовлено.

В обгрунтування рішення суд послався, зокрема, на те, що:

- відповідачорендар в порушення умов Договору не сплатив позивачеві - орендодавцю орендну плату у розмірі 17 142,86 грн, а також комунальні послуги відповідно до рахунку від 04 лютого 2022 року у розмірі 6 879,43 грн., а тому у нього утворилась основна заборгованість на загальну суму 24022,29 грн., на яку правомірно на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України за періоди прострочення нараховано спірні суми 3% та інфляційних, а також правомірно, на підставі умов Договору, нарахована пеня за невоєчасну сплату орендної плати ;

- відповідач порушив вимоги п. 6.2. Договору щодо обов`язку утримувати приміщення, що орендуються, у належному технічному та санітарному стані, що зафіксовано актом огляду орендованого приміщення від 09.02.2022, а тому, керуючись п. 9.1.1. Договору та спираючись на п. 1 ч. 1 ст. 783 ЦК України, відповідно до якого наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору, а також, зважаючи на той факт, що Орендаря було повідомлено листом від 23 грудня 2021 року про дострокове розірвання Договору, який відповідачем не виконано, договір є розірваним;

- нарахування позивачем до стягнення неустойки на підставі ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України за невиконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення Договору не відповідає чинному законодавству, з огляду на недоведення наявності вини (умислу або необережності) відповідача з несвоєчасного повернення орендованого майна за період, починаючи саме з 25.02.2022 по 29.08.2023, а також того, що орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав, при тому, що позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази вчинення ним дій встановлених ст. 19 Цивільного кодексу України, спрямованих на самозахист свого цивільного права;

- нарахування позивачем до стягнення штрафу за нецільове використання орендованого приміщення є безпідставним з огляду на відсутність доказів того, що відповідач здійснював свою підприємницьку діяльність в орендованому приміщенні всупереч мети оренди (п. 1.4. Договору), в той час як з матеріалів справи, поданих позивачем, вбачається, що спірне приміщення знаходиться на стадії капітального ремонту, а отже не може вважатися таким що використовується за нецільовим призначенням.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 91046,21 грн., суд дійшов висновку про її часткове задоволення, зазначивши про те, що підтвердженим, у відповідності до вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України, та таким, що відповідає встановленим цією статтею принципам розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 50000,00 грн.

Позивач подала на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати в частині відмови у стягненні 743133,68 грн., з яких 20000,00 грн. штраф за підтверджений факт нецільового використання приміщення та 723 133,68 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач послалась, зокрема, на безпідставність посилання суду першої інстанції в обґрунтування відмови у стягненні неустойки за прострочення обов`язку з повернення орендованого приміщення на недоведеність наявності у орендаря можливості вчинити відповідні дії та вчинення орендодавцем дій, відповідно до ст. 19 Цивільного кодексу України, спрямованих на самозахист свого цивільного права, враховуючи відсутність доказів наміру орендаря з повернення приміщення відповідно до умов Договору, зокрема направлення орендодавцеві акту приймання-передачі приміщення з оренди чи повідомлення про наявність труднощів або неможливість такого повернення за актом приймання-передачі, а невикористання орендодавцем свого права на самозахист не позбавляє його на захист цього права в судовому порядку.

При цьому скаржник зазначив, що він був обмежений у можливості здійснити самозахист свого права через вжиті ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 20.12.2021 у справі № 638/19398/21 заходи забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_1 та її представникам до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання Товариству з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр охорони здоров`я 911» у використанні нежитлового приміщення 1-го поверху № 3-1,3-2,3-3,3-4,3-5,3-6,3-7,3-10,3-11, за адресою: м. Харків, вул.. Ахсарова,18 літ. «А-9» за призначенням, що обумовлене договором оренди від 22.10.2020, та вчиняти будь-які дії щодо позасудового виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр охорони здоров`я 911» із зазначеного приміщення, позасудового вселення до нього третіх осіб, здійснення заміни замків, вхідних дверей у ньому.

Також позивач зазначив про безпідставність посилання суду першої інстанції в обґрунтування підстав для відмови у стягненні штрафу за нецільове використання відповідачем орендованого приміщення на недоведення позивачем факту такого використання, оскільки п. 1.4 Договору метою оренди визначено влаштування у орендованому приміщенні центру охорони здоров`я, в той час як Актом огляду приміщення від 09.02.2022 підтверджено та сторонами не заперечується, що в орендованому приміщенні більше двох років триває ремонт, тоді як статтею 776 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли строк проведення капітального ремонту не встановлений договором він має бути проведений у розумний строк.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 для розгляду справи № 922/3860/23 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача - фізичної особи ОСОБА_1 (вх. № 197 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 922/3860/23 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 06.03.2024 о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" також подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати в частині стягнення заборгованості зі сплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення, в розмірі 6 879,43грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн., а також в частині зобов`язання відповідача привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладення Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач послався, зокрема, на те, що вимога про зобов`язання відповідача привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладення Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1, суперечить умовам Договору, враховуючи те, що згідно з пунктом 1.4. Договору метою використання приміщення є влаштування комерційного центру охорони здоров`я, для чого пунктом 6.4. Договору передбачено право орендаря на здійснення без письмової згоди орендодавця капітального ремонту, перебудови та перепланування приміщень, що й було здійснено відповідачем, оскільки первісно приміщення використовувалось власником для розміщення магазину, а пунктом 7.3. Договору прямо передбачено, що всі проведені внаслідок ремонтних робіт поліпшення залишаються у приміщенні та не підлягають відокремленню.

Разом з цим відповідач зазначив, що рішення суду не містить доказів та посилань стосовно обґрунтування необхідності приведення орендованого приміщення у первісний стан, а також не містить визначень такого стану, що призводить не тільки до прямого та необґрунтованого порушення прав відповідача, але й фактично унеможливлює виконання такого рішення та надає можливість позивачу зловживати відсутністю конкретних формулювань з метою отримання додаткових благ під виглядом неналежного виконання рішення суду.

З огляду на наведене, скаржник зазначив про безпідставність доводів позивача про те, що проведення відповідачем ремонту та перебудови в орендованому приміщенні свідчить про порушення обов`язку орендаря щодо використання приміщення за встановленим Договором цільовим призначенням та щодо утримання приміщення у належному технічному та санітарному стані, оскільки зазначені дії відповідача з проведення ремонту орендованого приміщення є реалізацією орендарем передбачених Договором прав.

При цьому відповідач зазначив про неналежність та недостовірність як доказу наданого позивачем на підтвердження використання приміщення не за цільовим призначенням та щодо утримання приміщення у належному технічному та санітарному стані Акту огляду орендованого приміщення від 09.02.2022, оскільки в цьому Акті зазначено про його складання за участю представників як орендодавця, так і орендаря, в той час як Акт не містить підпису представника орендаря та в ньому не зазначено відомостей про погіршення стану приміщення, і документи, з яких би вбачалось його погіршення, у матеріалах справи відсутні.

Також відповідач зазначив про стягнення судом витрат, пов`язаних з утриманням орендованого приміщення, за відсутністю підстав, з огляду на те, що в пункті 4.5. Договору визначено, що фактичні витрати на утримання приміщення орендар сплачує на підставі рахунків орендодавця, які виставлені на підставі рахунків, які виставляються відповідними комунальними службами, в той час як у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вказаних витрат, а також доводи, аргументація та конкретизація щодо їх суми, зокрема поданими позивачем документами не визначено ні періоду, ні надавача відповідних послуг.

Також відповідач зазначив про безпідставність стягнення з нього судом витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн., оскільки в її обґрунтування суд послався лише на загальні норми права та на сам факт укладення позивачем з адвокатом договору про надання правничої допомоги та з мотивувальної частини оскаржуваного рішення не вбачається дослідження судом змісту зазначеного Договору, Акту виконаних робіт, детального опису наданих послуг та взагалі приналежності таких послуг до розгляду даної справи.

При цьому відповідач зазначив про невідповідність розміру вказаних послуг критеріям реальності та співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, а також про відсутність доказів на підтвердження повноважень представника відповідача - Безбородих Є.В., на укладення від імені позивача - Безбородих О.М. договору на професійну правничу допомогу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2024 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду справи №922/3860/23 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911"(вх. № 106Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 922/3860/23.

Об`єднано в одне апеляційне провадження для сумісного розгляду апеляційні скарги позивача - фізичної особи ОСОБА_1 (вх. № 197 Х/2-5) та відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911"(вх. № 106Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 922/3860/23.

Розгляд апеляційної скарги відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911"(вх. № 106Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 922/3860/23 призначено в судове засідання з повідомленням сторін на 06.03.2024 о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104 .

15.02.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2373), згідно з яким він просить залишити її без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтвердили вимоги апеляційної скарги відповідної сторони та заперечили проти доводів апеляційної скарги протилежної сторони.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, заслухавши поясненння представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення та часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП Безбородих Оленою Миколаївною (Орендодавець) та ТОВ Комерційний центр охорони здоров`я 911 (ТОВ КЦОЗ 911/ Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення №1 від 22 жовтня 2020 року (далі - Договір), відповідно до якого (п. 1.1 Договору) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення 1-го поверху № 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, 3-10, 3-11, що знаходиться в житловому будинку літ. А-9 за адресою: м. Харків, вулиця Ахсарова, будинок 18.

Орендодавцем було передано Орендареві майно, що підтверджується Актом прийому-передачі приміщення за Договором оренди нежитлового приміщення №1 від 22 жовтня 2020 року. Відповідно до п. 4 вказаного Акту, приміщення незастережних недоліків, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеним в Договорі не має і підлягає переданню орендареві згідно з умовами Договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що термін оренди починається з моменту прийняття приміщень, що орендуються, за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору , та закінчується 01.10.2023 включно.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за погодженням сторін орендна плата за користування приміщеннями, що орендуються, становить 20000 грн. без ПДВ в місяць та сплачується з моменту підписання Акту приймання-передачі приміщення.

Згідно з пунктом 4.2. Договору, перший платіж у розмірі 20000 грн. включає в себе 100% оплату за останній місяць оренди, який орендар вносить протягом двох днів з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета оренди, а другий платіж у розмірі 20000 грн. включає в себе 100% оплату за перший місяць оренди - листопад 2020 року, який орендар сплачує з 05 до 15 листопада 2020 року.

Згідно з пунктом 4.3. Договору орендар здійснює сплату орендної плати лише на підставі наданого орендодавцем рахунку до 15-ого числа поточного календарного місяця в безготівкової формі на поточний рахунок Орендодавця, вказаний у п. 12 Договору.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що фактичні витрати орендаря, пов`язані з утриманням приміщень, а саме: на оплату послуг з водопостачання, водовідведення, електроенергії, послуг зв`язку, ЖЕК, вивезенню сміття не входять до складу щомісячної орендної плати та сплачуються орендарем додатково на підставі рахунків орендодавця, виставлених у відповідності з рахунками підприємств та осіб, що надають зазначені послуги, за встановленими постачальниками тарифами.

Пунктом 8.1.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення термінів сплати орендних платежів орендодавець має право стягнути з орендаря пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення, від простроченої суми за кожний день такого прострочення.

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що метою користування Приміщеннями є влаштування комерційного центру охорони здоров`я.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що орендар зобов`язаний використовувати приміщення у відповідності до мети оренди, визначеної у п. 1.4. цього Договору.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що орендар зобов`язаний утримувати приміщення, що орендуються, у належному технічному та санітарному стані.

Відповідно до п.п. 5.2., 5.3. Договору, один раз на місяць в робочий час Орендодавець має право здійснювати перевірку порядку використання Орендарем Приміщення, у відповідності до умов Договору, повідомивши про це за 3 (три) робочі дні.

Пунктом 6.5. Договору передбачено, що за умови попереднього письмового попередження, згідно з п. 5.2. та п. 5.3. Договору орендар зобов`язаний надавати безперешкодний доступ представникам орендодавця в приміщення для проведення перевірки порядку його використання.

Пунктом 5.6. Договору передбачено, що у разі використання приміщень не за цільовим призначенням або прострочення сплати орендної плати більш ніж на 20 днів, Орендодавець має право виступати з ініціативою про зміну або розірвання Договору, попередивши про це Орендаря за 10 днів.

Пунктом 8.1.2. Договору передбачено, що у випадку нецільового використання орендованих приміщень орендар несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі орендної плати за один місяць за кожен встановлений факт нецільового використання приміщення.

Згідно з п. 9.1.1. Договору термін дії Договору припиняється на вимогу Орендодавця в разі, якщо Орендар користується приміщенням не відповідно до його цільового призначення.

Крім того, п. 9.3. передбачено, що термін дії Договору припиняється достроково Орендарем або Орендодавцем, повідомивши один одного в письмовій формі не пізніше ніж за два місяці, але не раніше ніж через 12 місяців після укладення Договору.

Пунктом 6. 10 Договору передбачено, що у разі припинення Договору оренди орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві приміщення в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням природного зносу.

Згідно з пунктом 7.3. Договору, приміщеня, що орендуються мають бути передані Орендарю з усіма поліпшеннями, які були здійснені Орендарем за час дії Договору, не пізніше останнього дня дії Договору.

22.10.2020 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до договору оренди приміщення від 22.10.2020 № 1, згідно з якою пункт 4.3. Договору доповнили підпунктом 4.3.1, виклавши його в наступній редакції:

"4.3.1. Сторони домовились, що від 22 жовтня 2020 року до 31.12.2020 вони можуть також здійснювати розрахунки в готівковій формі нарочно".

Також 30.12.2020 сторони уклали Додаткову угоду № 2 до договору оренди приміщення від 22.10.2020 № 1, згідно з якою виклали п. 12 Договору в новій редакції, в якому зазначили реквізити Орендодавця та Орендаря, в тому числі їх назви, код ЄДРПОУ, поштові та електронні адреси, та розрахункові рахунки, в пункті 4.3. слова та символи: "вказаний у рахунку Орендодавця" замінили словами: "вказаний в пункті 12 цього Договору" та визначили, що починаючи з 01 січня 2021 року обмін документацією між Сторонами в рамках Договору (в тому числі, але не виключно-рахунками до сплати, актами прийому-передачі) має здійснюватись виключно за допомогою засобів сервісу електронного документообігу "Вчасно", засобами електронної пошти чи національного поштового оператора, нарочно, і для здійснення такого обміну Сторони використовують реквізити, вказані в новій редакції п. 12 Договору.

З матеріалів справи вбачається, що 23 вересня 2021 року була проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Безбородих О.М. за її рішенням.

22 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішним Є.В.

Відповідно до статті 770 Цивільного кодексу України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. З огляду на це, ОСОБА_2 став правонаступником наймодавця за Договором, укладеним між ФОП Безбородих Оленою Миколаївною та ТОВ КЦОЗ.

18 серпня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений Договір дарування нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М., відповідно до якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 дарунок - нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, 3-10, 3-11 (офіс), що знаходиться в житловому будинку літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зобов`язання з Договору не припинились навіть після припинення (23 вересня 2021 року) підприємницької діяльності ФОП Безбородих Олени Миколаївни. Так, припинення підприємницької діяльності до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, адже спірні правовідносини в даному випаду виникли саме щодо виконання Договору, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Зазначена правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) , від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 (провадження №12- 294гс18), від 25.06.2019 у справі №904/1083/18 (провадження №12-249гс18), від 09.06.2019 у справі №127/23144/18 (провадження №14-460цс19).

Позивач в позовній заяві зазначив, що попереднім орендодавцем ОСОБА_2 було направлено на адресу відповідача повідомлення від 23.12.2021 про зміну сторони договору та дострокове розірвання Договору оренди, яким він повідомив про те, що на підставі Договору дарування нежитлових приміщень від 22.12.2021 змінився орендар з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , а також про те, що на підставі п. 9.3 Договору оренди нежитлових приміщень від 22.10.2020 Орендодавцем прийнято рішення про дострокове розірвання зазначеного Договору, визначивши останнім днем оренди 24.02.2022, у зв`язку з чим просив забезпечити передачу йому орендованих нежитлових приміщень.

На підтвердження вказаної обставини позивач надав копію відповідного повідомлення, в якому зазначено вищевказані відомості та у відповідному реквізиті адресою Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр охорони здоров`я 911 вказано: 62440, Харківська область, Харківський район, село Руські Тишки, вул. Макарова, будинок 12А.

Також на підтвердження надсилання вказаного повідомлення відповідачеві позивачем надано роздруківку з вебсайту Malta Post щодо руху поштового відправлення з локальним штрих-Кодом RR550350144MT, зі змісту якої не вбачається відомостей щодо змісту поштового відправлення, відправника, адресата та адреси, на яку надсилалось відправлення.

Також до позовної заяви додано вимогу від 16.02.2022 про дострокове розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 22.10.2020, підписану Безбородих Євгенією Віталіївною як представником Орендодавця за Договором, на адресу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр охорони здоров`я 911» із зазначенням адреси відповідача: 62440, Харківська область, Харківський район, село Руські Тишки, вул. Макарова, будинок 12А.

У вказаній вимозі представник орендодавця, посилаючись на п.п.5.6, 7.3, 9.1.1 Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 22.10.2020, ч.1 ст.779, п.п.1,3 ч.1 ст.783, ч.1 ст.785 ЦК України, вимагає до 24.02.2022 звільнити нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, 3-10, 3-11 (офіс), що знаходяться в житловому будинку літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 та повернути їх у стані, в якому вони знаходились на момент укладення Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 № 1.

В цьому повідомленні (вимозі) зазначено, зокрема, про проведення представниками орендодавця та орендаря огляду орендованого приміщення зі складанням за його результатами Акту огляду приміщення від 09.02.2022 із посиланням на те, що вказаним Актом встановлено порушення відповідачем пунктів 6.1., 6.2. Договору та ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України, що є безумовною підставою розірвання Договору.

Також у вказаному повідомленні зазначено про те, що 23.12.2021 власником приміщень до ТОВ «Комерційний центр охорони здоров`я 911» було направлено повідомлення про зміну сторони Договору та дострокове розірвання Договору, в якому було заявлено про дострокове розірвання Договору 24.02.2022 на підставі п. 9.3. Договору, про що Товариству було повідомлено рекомендованим листом від 23.12.2021 RR 550350144MT .

До позовної заяви на підтвердження доводів щодо нецільового використання орендарем відповідачем орендованого приміщення додано копію Акту огляду приміщення від 09.02.2022 .

У вступній частині Акту зазначено, що він складений відповідно до умов п. 6.5. Договору Безбородих Євгенією Віталіївною як представником Орендодавця Безбородих Д.М., на підставі довіреності від 21.08.2020, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В., та представником Орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський міський центр охорони здоров`я 911» адвокатом Жорником Вадимом Ігоровичем та зазначено про встановлення наступних обставин: приміщення знаходиться в занедбаному стані; приміщення переобладнано та не відповідає технічному паспорту, який було складено перед передачею приміщення в оренду; в приміщенні відсутня стеля; в приміщенні відсутня електрофурнітура (вимикачі то розетки), електропроводка в приміщенні знаходиться в неналежному технічному стані, дроти електропроводки не прикріплені належним чином; відсутні двері в санвузлі; встановлено відсутність охоронної сигналізації та датчиків руху;відсутні пластикові заглушки ревізійних вікон на теплових рамках; встановлено, що пломба на лічильнику електропостачання була змінена з невідомих причин без повідомлення власника.

Акт містить реквізит щодо його підписання представником лише орендодавця, в якому проставлено підпис із зазначенням особи підписанта Безбородих Є.В. Підпису з боку представника орендаря Акт не містить.

Також до Акту огляду приміщення від 09.02.2022 позивачем долучені фотографії нежитлового приміщення, яке є предметом Договору оренди.

На підтвердження надсилання відповідачеві зазначеного Акту огляду від 09.02.2022 та Вимоги про звільнення та повернення орендованих приміщень від 16.02.2022 позивачем надано дві копії опису вкладення до цінного листа (т. 1 а.с.74,75 ) , в яких адресатом зазначено ТОВ «КЦОЗ-911» із адресами, відповідно: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова,18 (перше повідомлення) та 62440, Харківська область, с. Руські Тишки, вул. Макарова ,12 А (друге повідомлення) , а відправленням: вимога про дострокове розірвання на 3 арк;копія акту огляду на 2 арк; копії фотографій на 4 арк.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Я вбачається зі змісту апеляційних скарг , позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 20000,00 грн. штрафу за підтверджений факт нецільового використання приміщення та 723 133,68 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна, а відповідач в частині стягнення заборгованості зі сплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення, в розмірі 6 879,43грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн., а також в частині зобов`язання відповідача привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладення Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1.

Отже, рішення суду першої інстанції у даній справі не оскаржено в частині стягнення 17 142,86 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів за Договором оренди нежитлових приміщень від 22.10.2020 №1 та нарахованих на неї сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Згідно з ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірний Договір за своєї правовою природою є договором найму (оренди) майна.

Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України,орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої

Як вбачається з матеріалів справи, наданого позивачем розрахунку позовних вимог та оскаржуваного рішення, судом першої інстанції задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за Договором з січня 2022 року по 24 лютого 2024 року, з врахуванням здійсненого відповідачем у відповідності до пункту 4.2 Договору першого платежу в розмірі 20 000 грн., який включає 100 % оплати за останній місяць оренди, в сумі 17142,86 грн.

Також судом першої інстанції задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 831,31 грн. та інфляційні втрати в сумі 4817,14 грн., нарахованих за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором з січня 2022 року по 24 лютого 2024 року в сумі 17142,86 грн. за період прострочення з 16.01.2022 по 29.08.2023 та позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне здійснення орендної плати за Договором в сумі 2324,85 грн. за період прострочення з 16.01.2022 по 16.07.2022.

У вказаній частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується .

Щодо заявленої до стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованих приміщень за період з січня по 24.02.2022 та нарахованих на неї інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження розміру вказаних витрат, зокрема, рахунки орендодавця чи рахунки відповідних осіб та підприємств щодо обсягу та вартості послуг, на підставі яких, відповідно до умов пункту 4.5. Договору, позивач має визначати розмір відшкодування, зазначивши його в своїх рахунках, направлених вдіповідачу.

При цьому позивачем взагалі не наведено того, за який період, на підставі яких даних, з вартості яких послуг, тарифів, ним визначено заявлену до стягнення суму витрат на утримання орендованих приміщень.

Посилання позивача у позові та суду першої інстанції про наявність в матеріалах справи рахунку позивача від 04 лютого 2022 року про сплату витрат на утримання орендованих приміщеньу розмірі 6 879,43 грн. матеріалами справи, дослідженими під час судового засідання суду апеляційної інстанції, не підтверджуються.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що на відміну від рахунків на сплату орендної плати, в яких зазначається вже визначені в договорі розмір орендної плати та поточний рахунок орендодавця, на який її має бути сплачено, в рахунках на сплату витрат на утримання орендованих приміщень за умовами Договору дані щодо обсягу та вартості відповідних послуг визначаються орендодавцем на підставі даних надавачів цих послуг, за тарифами останніх, а тому надання таких рахунків орендареві, відповідно до положень статті 538 Цивільного кодексу України, є обов`язком орендодавця, невиконання якого унеможливлює виконання орендарем свого зустрічного обов`язку з відшкодування таких витрат, й відповідно до ст.ст. 612 613 Цивільного кодексу України є простроченням кредитора, яке виключає прострочення боржника та надає останньому право не здійснювати оплату зазначених витрат до надання орендодавцем відповідних рахунків.

Також не підлягають задоволенню, як похідні, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 831,31 грн. та інфляційних втрат в сумі 4817,14 грн., нарахованих на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасну сплату відповідачем витрат на утримання орендованих приміщень у розмірі 6 879,43 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на утримання орендованих приміщень у розмірі 6 879,43 грн. та 3% річних в сумі 831,31 грн. та інфляційних втрат в сумі 4817,14 грн., нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем витрат на утримання орендованих приміщень, є такими, що не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, у зв"язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог про стягнення 20000,00 грн. штрафу за підтверджений факт нецільового використання приміщення; 723 133,68 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна з 25.02.2022 по 31.07.2023 та зобов`язання відповідача привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладання Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, вказані вимоги обґрунтовані одностороннім розірванням позивачем з 25.02.2022 Договору в порядку його пункту 9.3 на підставі вимоги про розірвання договору від 23.12.2021 та пунктів 9.1.1. та п. 1 ч. 1 статті 783 Цивільного кодексу України, у зв`язку з порушенням відповідачем умов пунктів 6.1, 6.2. Договору щодо обов`язку використовувати орендоване приміщення відповідно до мети оренди, визначеної в пунктї 1.4. Договору та його утримання в належному технічному та санітарному стані на підставі вимоги про дострокове розірвання договору від 16.02.2022, а також невиконанням відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення дії Договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статей 11, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Положеннями статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Аналогічні положення містить стаття 291 Господарського кодексу України.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору ( подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).

Таким чином за змістом наведених положень закону одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18, від 26.02.2020 року у справі № 910/4391/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 у справі 727/898/19, від 24.05.2023 у справі № 756/420/17, від 16.05.18 у справі 420/504/16-ц.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 № 756/420/17 викладено наступну правову позицію.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо.

Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:

суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;

такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).

Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

- сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору;

- у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.

В постанові від 08.10.20 у справі № 910/11397/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що у разі коли Законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору, а обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, пославшись на одностороннє розірвання ним з 25.02.2022 Договору в порядку його пунктів 9.1.1. та 9.3. та статті 773 Цивільного кодексу України, у зв`язку з порушенням відповідачем умов пунктів 6.1, 6.2. Договору щодо обов`язку використовувати орендоване приміщення відповідно до мети оренди, визначеної в пунктї 1.4. Договору та його утримання в належному технічному та санітарному стані, шляхом направлення повідомлення від 23.12.2021 та повідомлення від 16.02.2022, невиконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення дії Договору, просить стягнути з відповідача 20000,00 грн. штрафу за підтверджений факт нецільового використання приміщення на підставі п. 8.1.2. Договору та 723 133,68 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна з 25.02.2022 по 31.07.2023 на підставі ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України , а також зобов`язати відповідача привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладання Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1.

Як зазначено вище, згідно з п. 9.1.1. Договору термін дії Договору припиняється на вимогу Орендодавця в разі, якщо Орендар користується приміщенням не відповідно до його цільового призначення.

Крім того, п. 9.3. Договору передбачено, що термін дії Договору припиняється достроково Орендарем або Орендодавцем, повідомивши один одного в письмовій формі не пізніше ніж за два місяці, але не раніше ніж через 12 місяців після укладення Договору.

З наведеного вбачається, що пунктами 9.1.1. та 9.3. передбачено різні підстави для одностороннього розірвання Договору:

-на підставі пункту 9.1.1. Договору на вимогу орендодавця в разі порушення орендарем обов`язку щодо використання приміщення за цільовим призначенням;

-на підставі пункту 9.3.Договору - на вимогу однієї зі сторін за умови повідомлення про це іншої сторони в письмовій формі не пізніше ніж за два місяці, але не раніше ніж через 12 місяців після укладення Договору.

Позивач в позовній заяві зазначив, що попереднім орендодавцемБезбородих Д.М. було направлено на адресу відповідача повідомлення від 23.12.2021 про зміну сторони договору та дострокове розірвання Договору оренди, яким він повідомив про те, що на підставі Договору дарування нежитлових приміщень від 22.12.2021 змінився орендар з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , а також про те, що на підставі п. 9.3 Договору оренди нежитлових приміщень від 22.10.2020, Орендодавцем прийнято рішення про дострокове розірвання зазначеного Договору, визначивши останнім днем оренди 24.02.2022, у зв`язку з чим просив забезпечити передачу йому орендовані нежитлові приміщення.

На підтвердження вказаної обставини позивач надав суду копію відповідного повідомлення, в якому зазначено вказані відомості та у відповідному реквізиті адресою Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр охорони здоров`я 911 вказано: 62440, Харківська область, Харківський район, село Руські Тишки, вул. Макарова, будинок 12А,

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, зареєстрованою адресою місцезнаходження відповідача є: 61026, Харківська область, Харківський район, смт. Кулиничі, вул. Сьомої Гвардійської армії, буд. 14, а відповідно до Додаткової угоди від 30.12.2020 № 2 до Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 № 1, сторони визначили , що починаючи з 01.01.2021 обмін документацією між ними в рамках Договору має здійснюватись виключно з використанням реквізитів (електрона пошта та поштова адреса), зазначених в п.12 Договору, в якому поштовими реквізитами відповідача визначено адресу: АДРЕСА_2 .

Також на підтвердження надсилання вказаного повідомлення відповідачеві позивачем надано роздруківку з вебсайту Malta Post щодо руху поштового відправлення з локальним штрих-Кодом RR550350144MT, дослідженням якої в судовому засіданні суду апеляційної інстанції встановлено, що поштове відправлення було прийняте для відправлення 23.12.2021 на Пошті Університету Мальти, 21.01.2022 товар надійшов до центру сортування вхідної кореспонденції в Україні, 26.01.2023 у зв"язку з тим, що не вдалося зв"язатися з адресатом, товар повернутий відправнику та направлений до Французської Республіки. Разом з тим, з вказаної роздруківки не вбачається відомостей щодо змісту поштового відправлення, відправника, адресата та адреси, на яку надсилалось відправлення.

Інші докази, які б містили вказані відомості у матеріалах справи відсутні.

Отже, позивачем не надано та в матерілах справи відсутні належні та допустимі докази направлення відповідачу вимоги від 23.12.2021 про дострокове розірвання Договору оренди нежитлових приміщень № 1 від 22.10.2020 на підставі п.9.3 Договору з визначенням останнім днем оренди 24.02.2022.

Також, як на підставу дострокового розірвання сіпрного договору, позивач повилається на вимогу від 16.02.2022 про дострокове розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 22.10.2020, підписану Безбородих Євгенією Віталіївною як представником Орендодавця за Договором, направлену на адресу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр охорони здоров`я 911» із зазначенням адреси відповідача: 62440, Харківська область, Харківський район, село Руські Тишки, вул. Макарова, будинок 12А.

В зазначеній вимозі зазначено про проведення представниками орендодавця та орендаря огляду орендованого приміщення зі складанням за його результатами Акту огляду приміщення від 09.02.2022 із посиланням на те, що вказаним Актом встановлено , що приміщення не використовується за цільовим призначенням, визначеним п.1.4 Договору, знаходиться у занедбаному стані, що є порушенням відповідачем пунктів 6.1., 6.2. Договору та ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України та є безумовною підставою розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 22.10.2020.

На підтвердження доводів щодо нецільового використання орендарем відповідачем орендованого приміщення та порушення умов щодо його утримання в належному технічному та санітарному стані позивачем надано копію Акту огляду приміщення від 09.02.2022 (т. 1 а.с. 57-70).

Дослідженням вказаного судом апеляційної інстанції Акту встановлено наступне.

У вступній частині Акту зазначено, що він складений відповідно до умов п. 6.5. Договору Безбородих Євгенією Віталіївною як представником Орендодавця, та представником Орендаря -Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр охорони здоров`я 911» адвокатом Жорником Вадимом Ігоровичем та зазначено про встановлення наступних обставин:

- Приміщення знаходиться в занедбаному стані;

- Приміщення переобладнано та не відповідає технічному паспорту, який було складено перед передачею приміщення в оренду;

- В приміщенні відсутня стеля;

- В приміщенні відсутня електрофурнітура (вимикачі то розетки), електропроводка в приміщенні знаходиться в неналежному технічному стані, дроти електропроводки не прикріплені належним чином;

- Відсутні двері в санвузлі;

- Встановлено відсутність охоронної сигналізації та датчиків руху;

- Відсутні пластикові заглушки ревізійних вікон на теплових рамках;

- Встановлено, що пломба на лічильнику електропостачання була змінена з невідомих причин без повідомлення власника.

Проте, Акт містить реквізит щодо його підписання лише представником орендодавця, в якому проставлено підпис із зазначенням особи підписанта Безбородих Є.В. та не містить підпис з боку представника орендаря, який як зазначено в цьому Акті приймав участь в його складанні, а також не зазначено про його відмову від підписання Акту, у зв`язку з чим цей документ не може вважатись належним та достовірним доказом у справі в розумінні статей 76,78 ГПК України.

В якості додатку до вказаного Акту вказані фотографії стану приміщень при передачі приміщень Орендарю за договором оренди та фотографії стану приміщень, зроблені при проведенні огляду приміщень від 09.02.2022, які долучені позивачем до матеріалів справи.

При дослідженні вказаних фотографій в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представник відповідача підтвердив, що на них зображено орендоване приміщення та пояснив, що первісно приміщення використовувалось власником-орендодавцем для розміщення магазину. Враховуючи , що згідно з пунктом 1.4. Договору оренди метою використання приміщення є влаштування комерційного центру охорони здоров`я, вдіповідно до положень пункту 6.4. Договору, яким передбачено право орендаря на здійснення без письмової згоди орендодавця капітального ремонту, перебудови та перепланування приміщень, вдіповідачем було здійснено перепланування приміщення під медичний заклад та проводився його ремонт.

На підтвердження надсилання відповідачеві зазначеного Акту огляду від 09.02.2022 та Вимоги про дострокове розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 16.02.2022 позивачем надано дві копії опису вкладення до цінного листа (т. 1 а.с.74,75 ) , в яких адресатом зазначено ТОВ «КЦОЗ-911» з адресами, відповідно: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова,18 (перше повідомлення) та 62440, Харківська область, с. Руські Тишки,вул. Макарова ,12 А (друге повідомлення) , а відправленням: вимога про дострокове розірвання на 3 арк; копія акту огляду на 2 арк; копії фотографій на 4 арк.

Разом з тим, як зазначено вище, адресою зареєстрованого місцезнаходження відповідача є: Харківська область, Харківський район, смт. Кулиничі, вул. Сьомої Гвардійської армії,14, а адресою, виключно на яку сторони згідно з Додатковою угодою № 2 від 30.12.2020 до Договору домовились здійснювати з 01.01.2021 обмін документацією, є : м.Харків, вул. Гв. Широнінців,67,кв. 84.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення відповідачу Вимоги від 16.02.2022 про дострокове розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 22.10.2020.

Крім того, викладені у вказаній вимозі підстави для дострокового розірвання договору оренди нежитлового приміщення, передбачені п.9.1.1 Договору, у вигляді порушення відповідачем статті 773 Цивільного кодексу України та умов пунктів 6.1, 6.2. Договору щодо обов`язку використовувати орендоване приміщення відповідно до мети оренди, визначеної в пунктї 1.4. Договору, та його утримання в належному технічному та санітарному стані, використання приміщення не за цільовим призначенням не підтверджуються зібраними по справі доказами, оскільки, як зазначено вище, наданий позивачем до позовної заяви Акт огляду приміщень від 09.02.2022 не є належним та достовірним доказом у справі, а факт проведення в орендованих приміщеннях ремонту, який підтверджується обома сторонами, не свідчить про використання приміщення всупереч визначеному в п 1.4. Договору призначенню, враховуючи те, що згідно з пунктом 1.4. Договору оренди метою використання приміщення є влаштування комерційного центру охорони здоров`я, а положеннями пункту 6.4. Договору прямо передбачено право орендаря на здійснення без письмової згоди орендодавця капітального ремонту, перебудови та перепланування приміщень.

Колегія суддів вважає необгрунтованими посилання позивача на порушення Орендарем норм передбачених ч. 2 ст. 776 ЦК України щодо розумності строків капітального ремонту, оскільки як вбачається з матеріалів справи, огляд орендованого приміщення проводився позивачем один раз - 09.02.2022 і не може свідчити про стан майна протягом всього часу знаходження в користуванні відповідача.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що спірний Договір оренди нежитлових приміщень № 1 від 22.10.2020 не є розірваним з 25.02.2022, отже, враховуючи, що строк його дії встановлено до 01.10.2023, Договір оренди нежитлових приміщень № 1 від 22.10.2020 не є припиненим і станом на час зверенння позивача з позовом до суду, а висновки суду першої інстанції про розірвання спірного договору з 25.02.2022 є такими, що не відповідають встановленим обставинам справи.

Враховуючи вищевикладені висновки щодо недоведення позивачем порушення відповідачем статті 773 Цивільного кодексу України та умов пунктів 6.1, 6.2. Договору щодо обов`язку використовувати орендоване приміщення відповідно до мети оренди, визначеної в пунктї 1.4. Договору, недоведення позивачем нецільового використання приміщення відповідачем, господарський суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу за нецільове використання приміщення, встановленого п. 8.1.2. Договору, з огляду на недоведеність допущення відповідачем такого порушення.

Шодо позовних вимог про стягнення 723 133,68 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна з 25.02.2022 по 31.07.2023 та зобов`язання відповідача привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладання Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1 , колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються приписами Цивільного кодексу України щодо регулювання договору найму.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже обов`язок з повернення орендованого приміщення виникає лише в разі припинення договору оренди.

Оскільки на час подання позову у даній справі 30.08.2023, як встановлено судом апеляційної інстанції, Договір не було припинено, а строк його дії відповідно до п. 3.1. Договору встановлено до 01.10.2023, у відповідача не було обов`язку з повернення орендованих приміщень, що в свою чергу свідчить про передчасність позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути орендовані приміщення, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути приміщення та відмови в позові в цій частині.

Згідно з частиною 2 статті статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Проте, враховуючи вищевикладені висновки про продовження дії Договору оренди на час зверенння позивача з позовом до суду, позивачем безпідставно нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення обов`язку з повернення орендованого майна за період 25.02.2022 по 31.07.2023, коли Договір не було припинено. Отже висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення обов`язку з повернення орендованого майна за період 25.02.2022 по 31.07.2023 є вірними, але з інших мотивів.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2023 позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою (вх. № 35311), в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр охорони здоров`я 911» витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції, а до цього 07.12.2023 звернувся до суду із заявою, згідно з якою просив приєднати докази на підтвердження таких витрат, а саме: копії договору про надання правової допомоги від 18.08.2023 та додаткової угоди до нього від 18.08.2023, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 06.12.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.08.2023 .

Відповідно до п.5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу за заявою іншої сторони;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші ніж судовий збір судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що за результатами даного апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено частково, розмір обґрунтованих витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, відповідно до наведених положень, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч.2).

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві позивач зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 38 000 грн.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 1 статтею 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Як зазначено вище, 11.12.2023 позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою (вх. № 35311), в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр охорони здоров`я 911», а до цього 07.12.2023 звернувся до суду із заявою, згідно з якою просив приєднати докази на підтвердження таких витрат, а саме: копії договору про надання правової допомоги від 18.08.2023 та додаткової угоди до нього від 18.08.2023, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 06.12.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.08.2023, а отже ним дотримано вимоги зазначеної статті щодо строку подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

При цьому Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частин 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2023 відповідач подав суду першої інстанції заперечення на заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в якій зазначив про невідповідність заявленого до розподілу розміру таких витрат критеріям реальності та співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, а також про відсутність доказів на підтвердження повноважень представника відповідача - Безбородих Є.В., на укладення від імені позивача-Безбородих О.М. договору на професійну правничу допомогу.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що окрім вказаного критерію співмірності, суд має оцінити відповідні витрати на предмет їх реальності.

Так, згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

В постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/7540/19 наведено висновок, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

З наданих відповідачем доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції вбачається, що відповідна правова допомога позивачеві надавалась на підставі договору від 18.08.2023, укладеного між між позивачем в особі Безбородих Євгенії Віталіївни, яка діяла на підставі довіреності від 16.06.2020, копія якої наявна у матеріалах справи на т. 1 на а.с. 72, та адвокатом Козаченко В.В.

Відповідно до предмету Договору (розділ 1 Договору) Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

У відповідності до умов п. 4.1. Договору, за правову допомогу, надану згідно Договору, Клієнт сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеному укладеною додатковою угодою до цього Договору.

Пунктом 2 Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги від 18.08.2023, сторони погодили, що послуга адвоката здійснюється за наступними цінами:

- усна консультація з вивчення документів - 5000,00 грн;

- підготовка аналітичної довідки щодо питань правозастосування з урахуванням актуальної судової практики - 6000,00 грн;

- складання клопотання про забезпечення позову - 3000,00 грн;

- складання позовної заяви - 25000,00 грн;

- участь в судовому розгляді справи в суду першої інстанції - 32000,00 грн.

Зазначені відомості щодо складу та вартості наданих послуг відображено в Акті приймання-передачі наданих послуг від 06.12.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.08.2023.

Оцінюючи заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу на відповідність вищенаведеним критеріям, встановленим статтею 126 Господарського процесуального кодексу України, а саме критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності, відповідно до ціни позову, з урахуванням складності справи, колегія суддів зазначає, що реальними, дійсними та необхідними для представництва позивача є лише дії зі складання позовної заяви та участь в судових засіданнях з розгляді справи в суду першої інстанції.

При цьому розумним та співмірним, з урахуванням складності справи та обсягом наданих послуг, колегія суддів вважає розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції сумі 45000 грн., з них: на складання позову - 25 000 грн., щодо участі в судових засіданнях - 20 000 грн.

Натомість зазначені в акті послуги у вигляді усної консультації з вивчення документів, підготовки аналітичної довідки щодо питань правозастосування з урахуванням актуальної судової практики, не є необхідними для захисту інтересів позивача в даному судовому процесі, враховуючи, що правова позиції позивача відповідно до статей 161,162 Господарського процесуального кодексу України має бути викладена в заявах по суті справи, серед яких визначено позовну заяву, тоді як в позовній заяві у даній справі не містяться посилання на судову практику і дана справа у спорі з орендних правовідносин за своїм характером, особливо в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та нарахованих на неї пені , інфляційних та річних, для адвоката, як кваліфікованого спеціаліста, є нескладною, а тому не потребувала додаткового вивчення судової практики.

Вивчення документів охоплюється послугами зі складання позовної заяви.

Складання клопотання про забезпечення позову також не було необхідним для захисту інтересів позивача, з огляду на відмову суду в задоволенні відповідних клопотань ухвалами від 31.08.2023 та від 23.11.2023.

Отже, колегія суддів вважає підтвердженим, у відповідності до вищенаведених критеріїв, визначених статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції сумі 45000 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 922/3860/23, у зв"язку з порушенням норм процесуального права та неправильним затосуванням норм матеріального права під час його прийняття, підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 6 879,43 грн заборгованості зі сплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення, нарахованих на вказану заборгованість 335,58 грн. 3% річних та 3082,17 грн. інфляційних втрат, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладання Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині, а саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення 17142,86 грн. заборгованості з орендної плати, 2324,85 грн. пені, 831,31 грн. 3% річних, 4817,14 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв"язку з несвоєчасною сплатою орендної плати, та в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 20000 штрафу за факт нецільового використання приміщення та 723133,68 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення обов`язку з повернення майна, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як таке, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції , не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п.п.б, п.4 ч.1 ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв"язку з розглядом справи у суді першої інстанції , - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що із заявлених позовних вимог майного та немайнового характеру задоволено лише 3,2% розміру вимог майнового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи підтверджений обсяг послуг на правову допомогу, витрати позивача на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції, в сумі 1450 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 376,73 грн., підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 1,2 статті 275, статтею 276, п. 1-4 ч. 1 ст. 277 статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача - фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 922/3860/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 6 879,43 грн заборгованості зі сплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення, 335,58 грн. 3% річних, 3082,17 грн. інфляційних втрат та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" привести приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 18 в той стан, в якому воно було на момент укладання Договору оренди нежитлового приміщення від 22.10.2020 №1, а також в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50000 грн. та витрат зі сплати судового збору в сумі 531,20 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр охорони здоров`я 911" (код ЄДРПОУ 42767421; місцезнаходження: Україна, 61026, Харківська обл., Харківський р-н, смт Кулиничі, вул. Сьомої Гвардійської армії, 14) на користь фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 376,73 грн. та витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції, в сумі 1450 грн.

В іншій частині , а саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення 17142,86 грн. заборгованості з орендної плати, 2324,85 грн. пені, 831,31 грн. 3% річних, 4817,14 грн. інфляційних втрат та в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 20 000 штрафу за факт нецільового використання приміщення та 723133,68 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення обов`язку з повернення майна, рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.03.2024.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	06.03.2024
Оприлюднено	21.03.2024
Номер документу	117750248
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань оренди

Жигалкін І.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 06.03.2024 по справі 922/3860/23СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/3860/23

Постанова від 06.03.2024

Постанова
від 06.03.2024 по справі 922/3860/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД