Постанова

від 08.03.2024 по справі 604/425/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 березня 2024 року

м. Київ

справа № 604/425/23

провадження № 61-18021св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу голови Фермерського господарства «Золотий жайвір» Дацківа Василя Павловича на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року у складі судді Сташківа Н. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів Гірський Б. О., Костів О. З., Храпак Н. М.,

за позовом Фермерського господарства «Золотий жайвір» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Щедра Нива» про визнання укладеним договору оренди на новий строк, визнання відсутнім права орендита

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Щедра Нива» (далі - ФГ «Щедра Нива») про визнання укладеним договору оренди на новий строк, визнання відсутнім права оренди.

Позивач зазначав, що ФГ «Золотий жайвір» як первинний орендар має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, ФГ «Щедра Нива» користується земельною ділянкою площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0072, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), розташованою за межами населеного пункту на території Скалатської об`єднаної територіальної громади Тернопільського району Тернопільської області, без законних підстав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

15 серпня 2023 року рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра Нива» 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ФГ «Золотий жайвір» про ухвалення додаткового рішення.

05 грудня 2023 року постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року залишено без задоволення. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року залишено без змін. Апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року задоволено частково. Ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року скасовано. Справу в цій частині направлено для продовження розгляду до Підволочиського районного суду Тернопільської області.

Стягнуто з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра Нива» 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Відмовляючи у позові, суди керувалися тим, що переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору. ОСОБА_1 листами від 02 січня 2023 року, 18 січня 2023 року, 09 лютого 2023 року, які були направлені за офіційним місцезнаходження юридичної особи ФГ «Золотий жайвір», неодноразово повідомляв позивача про небажання поновлювати дію договору оренди землі.Оскільки волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди землі відсутнє у зв`язку з бажанням власника землі самостійно користуватися своєю землею, немає підстав для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір». Після закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного з ФГ «Золотий жайвір», ОСОБА_1 розпорядився належною йому земельною ділянкою на власний розсуд, передавши її в оренду ФГ «Щедра нива».

Стосовно витрат ФГ «Щедра Нива» на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, суди вказали, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокат Хацкевич Р. М. надав копію договору про надання юридичних послуг № 20/04/02, укладеного 20 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Правник експерт» та ФГ «Щедра нива», акт приймання-передачі наданих послуг від 30 травня 2023 року, відповідно до якого вартість отриманих послуг з надання правової допомоги складає 10 000 грн за консультації з питань застосування законодавства, складання процесуальних документів, написання відзиву та клопотань; платіжну інструкцію від 30 травня 2023 року № 2808. Стягуючи з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра Нива» 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд керувався тим, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та обсягом наданих адвокатом послуг. Суди зазначили, що в матеріалах справи відсутні будь-які письмові клопотання чи заперечення щодо заявленої адвокатом Хацкевичем Р. М. суми витрат на правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги про те, що подані адвокатом Хацкевичем Р. М. докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу сторонам не надсилались, апеляційний суд визнав необґрунтованими, посилаючись на те, що обов`язок щодо надсилання іншим учасникам справи таких доказів передбачений в тому випадку, коли сторона подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додала додатки - докази понесення витрат на правничу допомогу, що є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягають застосуванню частина четверта статті 183 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо подання заяв, а не частина дев`ята статті 83 ЦПК України щодо подання доказів.

Доводи апеляційної скарги про неналежність поданих адвокатом доказів витрат на правничу допомогу суд визнав безпідставними, оскільки згідно з ордером на надання правничої допомоги ФГ «Щедра нива» від 01 травня 2023 року адвокатом Хацкевич Р. М. надавалися відповідні послуги. Сплата коштів за надання професійної правничої допомогу саме ТОВ «Правник експерт» (роботодавцеві адвоката), а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., не свідчить про неналежність поданих останнім доказів.

Стосовно витрат ФГ «Щедра Нива» на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, суд зазначив, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокат Хацкевич Р. М. надав суду копію ордера від 27 жовтня 2023 року на надання правничої допомоги ФГ «Щедра нива» на підставі договору про надання правової допомоги від 20 квітня 2023 року № 20/04/02, укладеного між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Щедра нива», копію договору про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року № 20/04/02, акт приймання-передачі наданих послуг від 27 листопада 2023 року, згідно якого виконавцем були надані такі послуги: консультації з питань застосування, земельного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства в суді апеляційної інстанції, складення процесуальних документів, написання відзиву на апеляційну скаргу, заперечення на клопотання на суму 8 000 грн; платіжну інструкцію від 23 листопада 2023 року № 3664.

Апеляційний суд вказав, що представник позивача не заявляв будь-яких письмових клопотань чи заперечень про зменшення заявленої адвокатом Хацкевичем Р. М. суми понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку з її неспівмірністю, лише заперечував сам факт надання такої допомоги адвокатом, оскільки договір укладений з ТОВ «Правник експерт». Апеляційний суд виснував, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, в розмірі 8 000 грн відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та співмірності з виконаною роботою під час розгляду апеляційної скарги позивача судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 грудня 2023 року голова ФГ «Золотий жайвір» Дацків В. П. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Ухвала Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині перегляду цієї ухвали не є предметом касаційного перегляду та перевірки Верховним Судом за касаційною скаргою голови ФГ «Золотий жайвір» Дацківа В. П.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21. Практика розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат викладена також в ухвалах Верховного Суду у справах № 906/977/19, № 759/13013/14-ц, № 640/23065/14, № 466/1403/20, № 756/820/20.

Заявник послався на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у редакції Закону України від 05 грудня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (далі - Закон № 340-IX), щодо визначення порядку укладення договору оренди землі на новий строк.

Голова ФГ «Золотий жайвір» Дацків В. П. зазначив, що фермерське господарство мало намір скористатися переважним правом орендаря на переукладення договору оренди землі на новий строк відповідно до статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, а ОСОБА_1 , зловживаючи правами, відмовився поновлювати дію укладеного договору та без наміру користуватися землею особисто передав земельну ділянку іншому орендареві.

Суд мав установити, на які із запропонованих ФГ «Золотий жайвір» істотних умов договору оренди землі не погоджується орендодавець. Повідомлення ОСОБА_1 про неприйнятність для нього умов проєкту договору є недостатнім для підтвердження факту недосягнення згоди сторонами щодо істотних умов договору. Суд мав з`ясувати, які умови оренди землі запропонувало орендодавцеві ФГ «Щедра Нива», та чи є вони кращими від запропонованих ФГ «Золотий жайвір». Висновки судів про відмову у позові суперечать суті переважного права на укладення договору оренди на новий строк. Суди застосували редакцію статті 33 Закону № 161-XIV, яка втратила чинність.

Витрати на професійну правничу допомогу на користь ФГ «Щедра Нива» стягнуто судами неправомірно, адже докази на підтвердження понесення цих витрат у суді першої інстанції сторонам не надсилалися відповідно до вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, крім того доказів сплати саме на користь адвоката Хацкевича Р. А. гонорару за надання правничої допомоги та укладення клієнтом договору про надання правової допомоги з адвокатом матеріали справи не містять. Надавачем відповідних послуг та отримувачем оплати за їх надання виступає ТОВ «Правник експерт», тому витрати на юридичну допомогу цього товариства не є витратами на професійну правничу допомогу та не розподіляються між сторонами. Копія наказу ТОВ «Правник експерт» про прийняття на роботу адвоката Хацкевича Р. А. не подавалася до суду першої інстанції, а в апеляційному суді відповідач не заявляв клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу.

Позиція ФГ «Щедра Нива»

У відзиві на касаційну скаргу ФГ «Щедра Нива» зазначає, що позивач не просив суд визнати порушеним переважне право на поновлення договору оренди землі, а просив визнати укладеним договір на новий строк всупереч пункту 8 договірних положень. Стаття 33 Закону № 161-XIV у редакції, яка діяла на момент укладення договору, передбачала, що у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Закон № 340-IX набрав чинності 16 липня 2020 року та внесені ним до Закону № 161-XIV зміни не регулюють спірні правовідносини. Проєкт договору передбачає зміну істотних умов оренди, а саме збільшення строку дії договору із 7 до 10 років, згоди щодо такої зміни сторони не досягли. Орендодавець у встановлений строк і спосіб заперечив стосовно продовження орендних відносин із ФГ «Золотий жайвір». Направлення орендарем пропозиції щодо продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення. Позивач, отримавши відмову орендодавця продовжувати орендні відносини, повідомив листом, що поверне земельну ділянку через 6 місяців, а потім звернувся до суду з цим позовом. Такі дії позивача містять ознаки суперечливої поведінки, що є неприпустимим.

Представник позивача був ознайомлений із матеріалами справи щодо понесених відповідачем судових витрат, у судовому засіданні заявив усне заперечення стосовно їх розподілу, про неспівмірність витрат на правову допомогу не зазначав. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, стосуються вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, а не розподілу судових витрат у судовому засіданні при ухваленні рішення суду по суті спору.

Фактичні обставини справи

24 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено договір оренди землі № 022, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0072, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Пунктом 7 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років. За закінченням строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Згідно з пунктом 8 договору у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором.

19 лютого 2016 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що орендарем земельної ділянки площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0072, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області, є ФГ «Золотий жайвір».

13 січня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» надіслало відповідачу ОСОБА_1 лист-повідомлення за вих. № 13/01/23-4 про укладення договору оренди землі на новий строк, а також два примірника проєкту договору оренди землі від 13 січня 2023 року № 13/01/23-4.

Згідно проєкту договору оренди землі від 13 січня 2023 року № 13/01/23-4 орендар ФГ «Золотий жайвір» пропонує орендодавцю ОСОБА_1 укласти договір оренди на строк 10 років з орендною платою в розмірі не менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 3 188,64 грн, або в натуральній формі продукцією.

03 березня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавця надіслано повідомлення про продовження терміну оренди земельної ділянки. У своєму повідомленні ФГ «Золотий жайвір» посилалося на те, що пунктом 21 договору оренди землі термін повернення земельної ділянки може бути продовжений до 6 місяців у випадку необхідності потреби зібрання орендарем урожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні на орендованій земельній ділянці до закінчення дії договору. Повідомляло, що орендарем до закінчення дії договору оренди землі було засіяно орендовану земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим виникла потреба у їх зібранні, а тому у випадку неприйняття пропозиції про укладення договору оренди на новий строк повернення земельної ділянки буде здійснене у відповідності до вимог статті 34 Закону № 161-XIV.

02 січня 2023 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір» лист-повідомлення, яким повідомив позивача, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд. Просив утриматись від дій, які б перешкодили відразу після закінчення строку дії договору використовувати земельну ділянку. Попередив, що фактичне використання земельної ділянки після закінчення строку дії договору трактуватиметься ним, як самовільне заволодіння земельною ділянкою. Вказаний лист-повідомлення був надісланий цінним листом на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір», однак повернутий у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

27 січня 2023 року ОСОБА_1 надіслав на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір» лист-повідомлення, в якому повторно зазначив, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб. Пропозицію щодо укладення проекту договору оренди на новий строк не приймає. Вказаний лист-повідомлення був надісланий цінним листом на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір», однак повернутий у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

09 лютого 2023 року ОСОБА_1 утретє повідомив ФГ «Золотий жайвір» про небажання поновлювати дію договору оренди землі на новий строк і про неприйняття пропозиції ФГ «Золотий жайвір». Вказаний рекомендований лист отримано позивачем 22 лютого 2023 року.

14 березня 2023 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір» лист, у якому вказав, що листами від 02 січня 2023 року, 18 січня 2023 року, 09 лютого 2023 року неодноразово повідомляв про небажання поновлювати дію договору оренди землі. Зазначив, що 09 березня 2023 року, перебуваючи на своїй земельній ділянці, не виявив жодних ознак посівів чи врожаю, які б на них зростали. Просив у 10-денний термін з дня отримання листа повідомити, коли і які культури було посіяно на спірній земельній ділянці, надати документальні докази. Попередив, що в протилежному випадку буде розцінювати лист як такий, що вводить в оману, а поведінку ФГ «Золотий жайвір» - недобросовісною. Вказаний лист отримано позивачем 24 березня 2023 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав право оренди ФГ «Золотий жайвір» щодо земельної ділянки площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0072, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області, припинено 17 березня 2023 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо суті спору

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, Законом № 161-XIV, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону № 161-XIV).

Частиною третьою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом № 161-XIVврегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку з передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на момент укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону № 340-IX.

Законом № 340-IX внесені зміни до Закону № 161-XIV (доповнено його статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладено статтю 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк») і до ЗК України (доповнено його статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови»). У частині зазначених змін і доповнень Закон № 340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що ФГ «Золотий жайвір» мало намір скористатися переважним правом орендаря на переукладення договору оренди землі на новий строк відповідно до статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, а суди застосували редакцію статті 33 Закону № 161-XIV, яка втратила чинність.

Вказані доводи безпідставні з огляду на таке.

Суди встановили, що договір оренди землі між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено24 січня 2016 року. 19 лютого 2016 року внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 340-IX розділ IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV доповнено абзацами 3 і 4, якими унормовано, що договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом № 340-IX, у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV (у новій редакції) та статтею 126-1 ЗК України. Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом № 340-IX, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Отже, з урахуванням унормованих розділом IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV правил дії Закону № 340-IX у часі до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція, чинна станом на 24 січня 2016 року.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У зв`язку з наведеним безпідставними є доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 33 Закону № 161-XIVу редакції Закону № 340-IX, яка не регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 33 «Поновлення договору оренди землі» Закону № 161-XIV у редакції станом на 24 січня 2016 року за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Аналогічний порядок поновлення договору оренди відображено у договірних положеннях між сторонами спору.

Пунктом 7 договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» передбачено, що договір укладено на 7 років. За закінченням строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Згідно з пунктом 8 договору у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором.

Правовий висновок про застосування статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX неодноразово формулювався у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня 2020 року в справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20), № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) та від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначено, що конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IXпередбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті,повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення.Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє,покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлювали загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону № 161-XIV було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. На реалізацію такого наміру він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 Закону № 161-XIV) повідомити про це орендаря та надіслати проєкт додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У справі орендар (ФГ «Золотий жайвір») належним чином виконав свій обов`язок стосовно повідомлення орендодавця про намір поновити строк дії договору оренди, як це передбачено договором оренди. Проте, як установив суд, орендодавець ОСОБА_1 заперечив у поновленні договору оренди.

Зокрема, ОСОБА_1 листами від 02 січня 2023 року, 18 січня 2023 року, 09 лютого 2023 року, які були направлені за офіційним місцезнаходження юридичної особи ФГ «Золотий жайвір», неодноразово повідомляв позивача про небажання поновлювати дію договору оренди землі.

Підстави відмови позивачу в поновленні дії договору оренди землі обумовлені тим, що проєкт договору передбачає зміну істотних умов оренди, а саме збільшення строку дії договору із 7 до 10 років, згоди щодо такої зміни сторони не досягли.

Суди встановили, що ОСОБА_1 розглянув заяву ФГ «Золотий жайвір» про поновлення договору оренди в порядку, передбаченому статтею 33 Закону № 161-XIV, обґрунтовано мотивував підставу відмови в поновленні дії договору оренди землі, до встановлених обставин суди правильно застосували статтю 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX та у відповідності із практикою Верховного Суду щодо застосування наведеної норми виснували про те, що переважне право ФГ «Золотий жайвір» на укладення договору оренди землі на новий строк не порушено.

Листи орендодавця є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк. Проєкт додаткової угоди до договору оренди землі містить інші умови, ніж сам договір оренди, а саме орендарем запропоновано змінити строк дії цього договору. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону № 161-XIV). Між сторонами такої згоди досягнуто не було, ОСОБА_1 відмовив у продовженні дії договору оренди земельної ділянки з позивачем на інших умовах, а тому ФГ «Золотий жайвір» втратило своє право на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Суди правильно виснували, що переважне право ФГ «Золотий жайвір» на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним, оскільки відсутня одна зі складових юридичних фактів, що надають право позивачу претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV, а саме відсутня воля орендодавця на укладення такого договору, який тричі повідомляв орендаря про небажання поновлювати договір оренди.

Доводи касаційної скарги щодо суті спору (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам постановиВеликої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), яка зазначена в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, предметом позову є визнання продовженим договору орендиприміщень у будинкуз правом викупу та визнання права власності.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 у справі № 233/2021/19.

Ураховуючи критерії подібності, Верховний Суд зазначає, що справа № 910/12017/17, яку розглянув Верховний Суд у постанові від 18 січня 2018 року, не подібна із справою, що переглядається, адже порівнювані справи визначально різняться змістом правовідносин, предметами та підставами позову, фактично-доказовою базою, з огляду на що висновки про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, не можуть бути релевантними до спірних правовідносин.

Стосовно розподілу витрат на правову допомогу

У цій частині доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21.

Заявник вказує, що витрати на професійну правничу допомогу на користь ФГ «Щедра Нива» стягнуто судами неправомірно, адже докази на підтвердження понесення цих витрат у суді першої інстанції сторонам не надсилалися відповідно до вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, крім того доказів сплати саме на користь адвоката Хацкевича Р. А. гонорару за надання правничої допомоги та укладення клієнтом договору про надання правової допомоги з адвокатом матеріали справи не містять. Надавачем відповідних послуг та отримувачем оплати за їх надання виступає ТОВ «Правник експерт», тому витрати на юридичну допомогу цього товариства не є витратами на професійну правничу допомогу та не розподіляються між сторонами. Копія наказу ТОВ «Правник експерт» про прийняття на роботу адвоката Хацкевича Р. А. не подавалася до суду першої інстанції, а в апеляційному суді відповідач не заявляв клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу.

У ЦПК України визначено види судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) стосовно застосування норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Цивільним, господарським процесуальними кодексами та кодексом адміністративного судочинства передбачено однакові процесуальні гарантії для сторони щодо відшкодування витрат за правничу допомогу, тому наведена постанова застосовна до спірних правовідносин.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.

Наведені висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18.

Проте змістом наведених постанов підтверджується, що положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).

При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

У відзиві на позовну заяву ФГ «Щедра Нива» зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (т. 1, а. с. 64), у тому числі витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн; 21 червня 2023 року звернулося до суду першої інстанції із клопотанням про розподіл таких витрат у розмірі 10 000,00 грн (т. 1, а. с. 129-132) та наданням копії договору про надання юридичних послуг № 20/04/02, укладеного 20 квітня 2023 року між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Щедра нива», акта приймання-передачі наданих послуг від 30 травня 2023 року, платіжної інструкції від 30 травня 2023 року № 2808.

У судовому засіданні 15 серпня 2023 року, в якому суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору та вирішував питання про розподіл судових витрат, був присутнім представник позивача Покотило Ю. В. (т. 1, а. с. 139), якому забезпечено можливість подати письмові заперечення щодо розміру заявлених ФГ «Щедра нива» до компенсації витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України, проте відповідного клопотання чи заперечення він не заявив.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, яку заявник наводить для прикладу, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з тим, що позивач не долучив до клопотання докази направлення документівіншим учасникам справи, що позбавиловідповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України. У справі встановлено, що клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом із доданими документами подано позивачем у день ухвалення судом першої інстанції судового рішення, а саме судове засідання проводилося без участі сторін.

Наведений висновок Верховного Суду незастосовний до цієї справи, де встановлені відмінні від справи № 725/1301/21обставини.

Безпідставним у зв`язку з цим є посилання заявника й на іншу практику Верховного Суду стосовно ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, зокрема, ухвали у справах № 906/977/19, № 759/13013/14-ц, № 640/23065/14, № 466/1403/20, № 756/820/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), на яку посилається заявник, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, на яку посилається заявник.

З урахуванням встановлених у справі обставин висновки судів про розподіл витрат на правову допомогу у справі не суперечать наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановіВерховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, необґрунтовані.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Представник позивача не заявляв будь-яких письмових клопотань чи заперечень про зменшення заявленої ФГ «Щедра нива»суми понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку з її неспівмірністю, лише заперечував сам факт надання такої допомоги адвокатом, оскільки договір про надання правової допомоги укладений з ТОВ «Правник експерт».

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У малознічній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом (частина друга статті 60 ЦПК України).

Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі№ 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Тому, за наявності ордеру, надавати договір про правову допомогу, його копії або витяг разом із ордером не потрібно.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного суду в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18).

Згідно з ордером на надання правничої допомоги від 01 травня 2023 року(т. 1, а. с. 65) представництво інтересів ФГ «Щедра нива» у судах попередніх інстанцій здійснював адвокат Хацкевич Р. М., тому витрати відповідача на юридичні послуги вказаного адвоката належать до витрат на професійну правничу допомогу та мають бути відшкодовані позивачем, якому відмовлено у позові.

Перерахунок коштів за надання професійної правничої допомогу саме ТОВ «Правник експерт» (роботодавцеві адвоката), а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., не скасовує кваліфікацію наданих адвокатом Хацкевичем Р. М. юридичних послуг як професійної правничої допомоги.

Позивач не спростував розмір заявленої ФГ «Щедра нива» суми понесених витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги на висновки суду не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін в оскарженій частині.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін в оскарженій частині, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу голови Фермерського господарства «Золотий жайвір» Дацківа Василя Павловича залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року про залишення рішення суду першої інстанції без змін та розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік Є. В. Петров В. В. Сердюк