Рішення

від 18.03.2024 по справі 520/37333/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 року № 520/37333/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна Компанія «Партнер Плюс»» (вул. Барикадна, буд. 53, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 41185028) до Львівської митниці Держмитслужби України (вул. Костюшко, буд. 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківський окружний адміністративний суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 14.11.2023 № UA 209000\2023/100707/1;

- визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002920 від 14.11.2023;

- стягнути з Львівської митниці Держмитслужби на користь ТОВ «Торгівельна Компанія «Партнер Плюс»» судові витрати за послуги адвоката в розмірі 10 000,00 грн та суму сплаченого судового збору 5 368,00 гривень.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що підприємством вчинені всі необхідні дії щодо митного оформлення ввезеної партії товару та надані документи на підтвердження їх митної вартості згідно з вимогами митного законодавства, проте Львівська митниця безпідставно відмовила у прийнятті митної декларації та митному оформленні партії товарів за визначеною відповідно до ціни договору (контракту) митною вартістю. Позивач вважає, що оскаржувані рішення не містять передбачених законодавством відомостей про підстави невизнання заявленої митної вартості.

По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.

Від представника відповідача надійшов відзив, в якому позов не визнає, посилаючись на те, що митним органом здійснена перевірка документів, які подані позивачем до митного оформлення та встановлено розбіжності. Також звертає увагу суду на взаємопов`язаність сторін зовнішньоекономічного договору. За таких обставин, митну вартість оцінюваного товару скориговано відповідно до інформації у МД, наявної у митного органу з розрахунку 6,11 USD. Наголошує, що сумніви митного органу у достовірності та правильності обрахування заявленої митної вартості товару були обґрунтовані встановленням факту заниження заявленої митної вартості порівняно з наявною у митного органу інформацією, а також взаємозв`язком між продавцем та покупцем товару, який міг вплинути на заявлену декларантом митну вартість.

Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Митним декларантом ТОВ «ДМ АДВАНС» до Львівської митниці Держмитслужби України для митного оформлення подано митну декларацію № 23UA209230120700U8 від 13.11.2023 з метою ввезення ТОВ «Торгівельна Компанія «Партнер Плюс» в Україну молочних продуктів. Вартість товару визначена за ціною договору(контракту). Договір №UМ/22/001404 від 30.12.2022 у розмірі 3 512 263,94 грн. (88 533,65 євро за курсом НБУ) та для підтвердження митної вартості надані документи:

- рахунок проформа № UA-26/2023 від 02.11.2023;

- рахунок-фактура (інвойс) від 10.11.2023;

- автотранспортна накладна від 10.11.2023;

- міжнародний ветеринарний сертифікат від 10.11.2023;

- книжка МДП від 10.11.2023;

- сертифікат з перевезення походження товару форми ЕUR.1 від 10.11.2023;

-замовлення № 09/11/2023 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 09.11.2023;

- платіжне доручення № 70 від 09.11.2023;

- рахунок на оплату №138 від 13.11.2023 (транспортні послуги);

-довідка про транспортні витрати №24 від 13.11.2023;

- прайс лист б/н від 02.11.2023;

- договір купівлі-продажу №UМ/22/001404 від 30.12.2022;

- спеціфікація № UA-26/2023 від 02.11.2023;

- спеціфікація № UA-26/2023 від 10.11.2023;

- договір про надання послуг митного брокера №Б-0701/20 від 01.07.2020;

- договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №07/09/21 від 07.09.2021;

- заява декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари не є генетично модифікованим організмом або продукцією, виробленою із застосуванням генетично-модифікованих організмів б/н від 13.11.2023;

- інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, згенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі № 10718284 від 13.11.2023;

- заява декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари, які декларуються не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю б/н від 13.11.2023;

- копія митної декларації країни відправника № 23PL311010Е0547374.

13.11.2023 митницею було направлено запит до митної декларації №23UA209230120700U8 від 13.11.2023 декларанту, в якому зазначено, що документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України не містять всіх відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, декларант або уповноважена особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати додаткові документи. На що, позивачем були надані митному органу пояснення в яких зазначено, що згідно наданих декларантом документів м ожливо визначити вс і складові вартості оцінюваних товарів за ціною угоди, а декларантом надано вичерпний перелік документів згідно норм митного Кодексу України щодо підтвердження складових частин заявленої митної вартості оцінюваного товару за ціною угоди та методу її визначення.

14.11.2023 Львівською митницею Державної митної служби України було відмовлено у оформленні (випуску) товарів, складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA209230/2023/002920 від 14.11.2023 та прийнято рішення про коригування митної вартості від 14.11.2023 № UA 209000\2023/100707/1

Позивач, вважаючи оскаржувані рішення протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України.

Згідно положень частини другої статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Положеннями статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування ( ч. 2 ст. 53 МК України).

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини ( ч. 3 ст. 53 МК України).

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару ( ч.ч. 4,5,6 ст. 53 МК України).

Отже, передбачений перелік документів, які подаються разом з митною декларацією, які мають на меті встановити товар та визначити його вартість, вартість страхування, транспортування, упаковки, є вичерпним. У разі, коли декларантом надано повний перелік документів передбачених частиною другою статті 53 МК України, та можливо встановити повну, вірну ціну товару, складники, що впливають на формування його вартості, вимагати додаткові документи заборонено. У разі не надання повного пакету документів, з який можливо встановити дійсну заявлену вартість товару, митний орган вправі витребувати інші документи, підтверджуючі дані митної декларації.

Львівська митниця Держмитслужби України отримавши від позивача документи встановила невідповідність наданих документів заявленій вартості товару.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Суд зауважує,що чинним законодавством врегульовано, що застосування другорядних методів, до яких віднесено і резервний, здійснюється лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, та виключно після процедури консультацій між органом доходів і зборів та декларантом, в ході яких декларант обґрунтовує неможливість застосування основного та наступних методів.

Із матеріалів справи вбачається, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару відповідач не визнав митну вартість, заявлену декларантом за основним методом за ціною договору(контракту), та прийняв спірне рішення про коригування митної вартості товарів 14.11.2023 № UA 209000\2023/100707/1 визначивши митну вартість відповідно до ст.64 МК України за другорядним (резервним) методом

Суд зауважує, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган повинен обґрунтувати та довести законність свого рішення. Таке рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару. Проте, відповідач не довів наявність застережень, передбачених ч.1,2 ст.58 МК України , щодо неможливості визначення митної вартості за основним методом, зокрема не довів, що заявлені позивачем відомості про митну вартість товару є неповними або недостовірними. Крім того, відповідачем не доведено, що митна вартість, визначеного ним за резервним методом грунтується на раніше визначених митним органом митних вартостях, як це передбачено ч. 2 ст. 64 МК України. Тому резервний метод визначення митної вартості застосовано без достатніх на те підстав та з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, визначених ст.ст.59-63МК України. Наведене не дає підстав вважати рішення Львівської митниці Держмитслужби України про коригування митної вартості товарів 14.11.2023 № UA 209000\2023/100707/1, обґрунтованим та мотивованим у контексті вимог ч. 2 ст. 55 МК України.

Така позиція підтверджується практикою застосування ч. 2 ст. 55 МК України Верховним Судом, зокрема в постанові від 05.02.2019 у справі № 816/1199/15-а.

Крім того, суд зауважує, що ч. 12 статті 264 МК України встановлено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

Суд зазначає, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості не може ґрунтуватись на припущеннях, а може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тощо. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 у справі №21-591а15.

Отже, надані позивачем для митного оформлення товару документи містять достовірні та об`єктивні відомості, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару за ціною договору, а тому відсутні підстави ставити під сумнів достовірність заявленої декларантом митної вартості спірної партії товару за ціною договору.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 58 МК України, у разі відсутності обґрунтувань з боку органу доходів і зборів необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Проаналізувавши наведені вище приписи МК України суд дійшов висновку, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

При цьому суд також зазначає, що під час митного оформлення відповідачем не встановлено неможливості визначення позивачем митної вартості за ціною Контракту з підстав порушення ним вимог частини вісімнадцятої статті 58 МК України.

Отже не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить, за висновком суду, на користь протиправності рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Позивач, у свою чергу, під час митного оформлення надав всі документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення за ціною договору, та, як наслідок, необґрунтованість висновку митного органу щодо наявності розбіжностей в поданих документах.

Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідачем не доведено правомірність спірного рішення.

З урахуванням встановлених вище обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість використання Львівською митницею Держмитслужби України резервного методу визначення митної вартості товару, оскільки, як було встановлено раніше, у відповідача були наявні всі правові підстави для визначення митної вартості імпортованого товару за першим методом - за ціною договору.

Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

До матеріалів справи представником позивача не додано розрахунку таких витрат, тому суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи в сукупності наведене, суд приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна Компанія «Партнер Плюс»» (вул. Барикадна, буд. 53, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 41185028) до Львівської митниці Держмитслужби України (вул. Костюшко, буд. 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Львівської митниці Держмитслужби України про коригування митної вартості товарів від 14.11.2023 № UA 209000\2023/100707/1.

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови Львівської митниці Держмитслужби України в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002920 від 14.11.2023.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна Компанія «Партнер Плюс»» (вул. Барикадна, буд. 53, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 41185028) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Держмитслужби України (вул. Костюшко, буд. 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 43971343) сплачену суму судового збору у розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Заічко О.В.