Постанова

від 13.03.2024 по справі 906/18/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року Справа № 906/18/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 09 листопада 2023 року по справі №906/18/23 (суддя - Вельмакіна Т.М.)

час та місце ухвалення рішення: 9 листопада 2023 року; м. Житомир майдан Путянський, 3/65; повний текст рішення складено 27 листопада 2023 року

за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до:

1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській

та Житомирській областях

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Диплом Юкрейн"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Поліського національного університету

про визнання недійсним договору оренди та повернення майна

за участю представників сторін:

від Прокурора - Кривецька-Люліч Т.А.;

від Відповідача 2 - Ляхов О.В.;

від Позивача, Відповідача 1, Третьої особи - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (надалі Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Диплом Юкрейн" (надалі Відповідач 2; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Поліського національного університету (надалі Третя особа)) про:

·визнання недійсним договору №101-у оренди нерухомого або іншого індивідуально визначено майна, що належить до державної власності від 11 серпня 2021 року, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2;

·зобов`язання Відповідача 2 повернути частину підвального приміщення навчального корпусу № 2 площею 202,2 кв.м. за адресою: м. Житомир, бульвар Старий, 9 у користування Третьої особи.

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилається на те, що вказаний Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки метою останнього є не надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". При цьому Прокурор вказує, що частина приміщення навчального корпусу №2 площею 202,2 кв.м, що перебуває на балансі Третьої особи, 11 серпня 2021 року передана в оренду Відповідачу 2 для розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі недержавної власності та провадить господарську діяльність, яка на момент укладення спірного договору не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Відповідача 2 є здійснення брошурувально-палітурної діяльності і надання пов`язаних із нею послуг.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 9 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вид діяльності Відповідача 2 за КВЕД: 18.14. Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних з нею послуг (основний); 18.12. Друкування іншої продукції. Суд встановив, що згідно КВЕД-2010: Клас 18.14. Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг, включає: переплетення, скріплення зразків і післядрукарські послуги, спрямовані на технічну підтримку друкарської діяльності, наприклад, переплетення та кінцеве оброблення книг, брошур, журналів, каталогів тощо, із застосуванням операцій згинання, підрізання та вирівнювання аркушів, складання, сточування окремих частин, прошивання нитками, безшовне (клейо ве) скріплення блоку, висікання й укладення палітурної кришки, склеювання, перевірка нумерації аркушів, наметування, тиснення золотом; скріплення металевою або пластмасовою спіраллю; переплетення і кінцеве оброблення друкованого паперу або друкованого картону із застосуванням операцій згинання, тиснення, просвердлювання, проколювання отворів, перфорації, гравірування, скріплювання, склеювання, ламінування; завершальну підготовку для CD; надання послуг з розсилання електронною поштою, таких як пристосування продукту до вимог їх замовника, підготування пакету для відправлення; інші завершальні види діяльності, такі як тамподрук, виготовлення гравюри штампів, тиснення, виготовлення форм для Брайлівського друку.

При цьому суд зауважив, що наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, а саме: або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу; або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.

В той же час, суд першої інстанції вважав за доцільне звернути увагу, що Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. З цього місцевий господарський суд зробив висновок, що питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Місцевий господарський суд вказав, що поліграфічні послуги невід`ємно пов`язані із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням учасників освітнього процесу, та зазначив, що надання таких послуг, у тому числі і на платній основі, на законодавчому рівні віднесено до послуг, які можуть надаватися закладами освіти, при наявності таких можливостей. Водночас, судом першої інстанції встановлено, що Відповідач 2 надавав різного виду поліграфічні послуги як студентам так і викладачам Університету, та наголошено на тому, що Прокурор та Позивач не спростували те, що на території навчального закладу та в межах розумної відставні від нього, відсутня можливість отримати такі послуги в інший спосіб.

З огляду на встановлені місцевим господарським судом обставини суд вважав очевидним те, що можливість отримання, зокрема здобувачами освіти, поліграфічних послуг безпосередньо в закладі освіти, однозначно спрямоване на забезпечення належних умов, необхідних для виконання ними навчальних програм та отримання якісної освіти.

Враховуючи викладене місцевий господарський суд виснував, що розміщення в підвальному приміщенні навчального корпусу №2 орендаря (Відповідача 2), який надає поліграфічні послуги, спрямоване на забезпечення освітнього процесу та обслуговування учасників освітнього процесу, спрямоване на покращення умов для навчання студентів, що не суперечить положенням частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», а відтак відсутні правові підстави вважати, що оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог закону, що є обов`язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Прокурор не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 110-122), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Прокурор звертає увагу апеляційного суду на те, що 11 серпня 2021 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено Договір №101-у оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності за умовами якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, зазначене у пункті 4 Умов, а саме - частину підвального приміщення навчального корпусу №2 площею 202,2 кв.м., що перебуває на балансі Третьої особи та знаходиться за адресою: м. Житомир, бульвар Старий, 9.

Прокурор вважає, що вказаний Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки метою останнього є не надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

При цьому пояснив, що частина приміщення навчального корпусу №2 площею 202,2 кв.м., що перебуває на балансі Третьої особи передана в оренду Відповідачу 2 для розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі недержавної власності та провадить господарську діяльність, яка на момент укладення спірного договору не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Відповідача 2 є здійснення брошурувально-палітурної діяльності і надання пов`язаних із нею послуг.

Також, скаржник в своїй апеляційній скарзі акцентує увагу на тому, що частина 4 статті 80 Закону України «Про освіту» є імперативною та прямо встановлює заборону на використання об`єктів освіти не за цільовим призначенням (для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами). Закон допускає можливість передачі приміщень закладів освіти в оренду, як виняток, лише з метою надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників і які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти. Крім того, Прокурор зазначає, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 913/204/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 червня 2022 року в справі №520/2098/19, які сформовані, на підставі системного аналізу змісту норм частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України «Про освіту», а саме: нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому, само собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу. Також, як вказує Прокурор даними постановами спростовано застосування постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» від 27 серпня 2010 року № 796, оскільки остання має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року (том 2, а.с. 132) відкрито апеляційне провадження у справі № 906/18/23 за апеляційною скаргою Прокурора. Запропоновано сторонам по справі протягом 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

1 лютого 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу Прокурора, в котрому Третя особа просила залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа вказала, що відповідно до вимог освітніх програм, вимог щодо оформлення наукових робіт тощо, учасники освітнього процесу мають готувати реферати, курсові та дипломні роботи, наукові статті, монографії, посібники та інше, виникає потреба у поліграфічних послугах. Третя особа наголошує, що відповідними інструкціями вимагається спеціальне оформлення робіт, а це і друкування, і переплетення, і спеціальна відмітка про час і кількість сторінок, зданих до друку тощо. Вказує, що Третя особа самостійно не може надавати зазначені послуги, на території, де розміщений університет відсутні суб`єкти, які б надавали вказані послуги. Третя особа констатує, що для замовлення та виконання певних видів послуг, надавачем послуг не вимагалося укладання письмових договорів, а тому вимагати їх надання є необґрунтованим та безпідставним. Щодо наявності у Третьої особи власної лабораторії інформаційно-видавничого забезпечення навчального процесу, то Третя особа звертає увагу, що і апелянт, і Третя особа чітко перелічили послуги, які частково може забезпечити лабораторія, а це: забезпечення приймальної комісії відповідними бланками, а учасників освітнього процесу журналами; виготовлення журналів з охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки; видання підручників. Третя особа при цьому наголошує, що у вказаному переліку не зазначено, що лабораторія здійснювала роздрукування і переплетення курсових та дипломних робіт, рефератів тощо, які у процесі навчання готують студенти; брошури та матеріали відповідних конференцій; копіювання документів та матеріалів робіт; сканування; ламінування; здійснення палітурних та брошурувальних робіт (том 2, а.с. 156-158).

6 лютого 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Прокурора, в котрому Відповідач 1 просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 1 вказав, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті З Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об`єктами оренди єдині майнові комплекси діючих закладів освіти, що фінансуються з державного бюджету. Відповідно до пункту 29 Порядку, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням майно закладів освіти, крім випадків, які передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Відповідач 1 при цьому констатує, що в оренду передано частину підвального приміщення навчального корпусу № 2 загальною площею 202,2 кв.м., яке визначене зі складу єдиного майнового комплексу та не порушує цілісність об`єкта. Вказує, що нормами чинного законодавства передбачено, що фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством (частина друга статті 78 Закону України «Про освіту»). Статтею 79 Закону України «Про освіту» передбачено, що до джерел фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства належать, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства. Вказує, що в матеріалах судової справи наявний висновок органу управління (лист Позивача від 9 квітня 2021 року № 1/11-2448) щодо надання дозволу на укладання Договору з метою надання поліграфічних послуг, відповідно до законодавства терміном до 5-ти років за умови забезпечення дотримання санітарно - гігієнічних та протипожежних норм та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна. Констатує, що під час передачі приміщень в оренду Позивач зобов`язував керівників ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу (том 2, а.с. 167-170).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2024 року призначено справу № 906/18/23 до розгляду на 13 березня 2024 року об 14:40 год. (том 2, а.с. 174).

Через підсистему «Електронний суд» 5 березня 2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від Відповідача 2, в котрому Відповідач 2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги Прокурора та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Відповідач 2 вказав, що змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом, виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Констатує, що чинний на момент укладення оспДрюваного договору Закон України «Про освіту» містить положення, якими імперативно передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Також Відповідач 2 вказав, що Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, і що враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. На переконання Відповідача 2, про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Відповідача 2 вказав, що Відповідачем 2 та Третьою особою було представлено до матеріалів справи докази, які доводять факти надання Відповідачем 2 послуг, які не можуть бути забезпечено безпосередньо Третьою особою та пов`язані із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 березня 2024 року клопотання представника Відповідача 2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 2 участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення.

В судове засідання від 13 березня 2024 року представники Позивача, Відповідача 1, Третьої особи не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (12 лютого 2024 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд розглядає справу без участі представників Позивача, Відповідача 1, Третьої особи за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 13 березня 2024 року Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. При цьому Прокурор вказав, що вказаний Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки метою останнього є не надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Прокурор пояснив, що частина приміщення навчального корпусу №2 площею 202,2 кв.м., що перебуває на балансі Третьої особи передана в оренду Відповідачу 2 для розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі недержавної власності та провадить господарську діяльність, яка на момент укладення договору не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Відповідача 2 є здійснення брошурувально-палітурної діяльності і надання пов`язаних із нею послуг. При цьому прокурор зазначив, що частина 4 статті 80 Закону України «Про освіту» є імперативною та прямо встановлює заборону на використання об`єктів освіти не за цільовим призначенням (для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами). Констатував, що Закон допускає можливість передачі приміщень закладів освіти в оренду, як виняток, лише з метою надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників і які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти. Крім того, Прокурор наголосив, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 913/204/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 червня 2022 року в справі №520/2098/19, які сформовані, на підставі системного аналізу змісту норм частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України «Про освіту», оскільки нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Також, Прокруор вказав, що розміщення Відповідача 2 в підвальному приміщення спричиняє шкідливі умови для суб`єктів, що здобувають освітні послуги. Прокурор як на підставність своїх позовних вимог покликався на постанову Верховного Суду по справі №924/391/23.

В судовому засіданні від 13 березня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача 2 заперечив проти доводів апеляційної скарги Прокурора та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вказавши при цьому, що чинний на момент укладення оспорюваного Договору Закон України «Про освіту» містить положення, якими імперативно передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Представник вказав, що Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. В той же час, представник Відповідача 2 констатував, що вирішуючи питання чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу необхідно виходити із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Представник Відповідача 2 вказав, що Відповідачем 2 та Третьою особою було представлено до матеріалів справи докази, які доводять факти надання Відповідачем 2 послуг, які не можуть бути забезпечено безпосередньо Третьою особою та пов`язані із забезпеченням освітнього процесу та, зокрема, обслуговуванням учасників освітнього процесу. За доводами представника, розміщення Відповідачем 2 в орендованому приміщенні має на меті обслуговування учасників освітнього процесу, покращує та організовує навчальний процес, що відповідає положенням частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», а відтак на його переконання відсутні правові підстави вважати, що оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог закону, що є обов`язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України. також, представник Відповідача 2 критично оцінив доводи Прокурора щодо шкідливих наслідків діяльності Відповідача 2 для здоров`я осіб, котрі навчаються, наголосивши на доведеності обставин щодо нешкідливості обладнання на котрому здійснює свою діяльність Відповідач 2 та вказав, що Прокрурор у апеляційній скарзі та позові не наводив відповідний довід.

Заслухавши пояснення Прокурора та представника Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Із наявних у справі та досліджених апеляційним господарським судом доказів слідує, що 9 квітня 2020 року Позивач надав дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна (том 1, а.с. 53), зокрема, підвального приміщення навчального корпусу №2, що знаходиться за адресою м. Житомир, б-р Старий, 9, площею 202,2 вк. м. з метою використання - поліграфічні послуги.

Згідно наказу Відповідача 1 №406 від 2 червня 2021 року, частину підвального приміщення навчального корпусу №2 площею 202,2 кв.м., що знаходиться за адресою м. Житомир, бульвар Старий, 9, включено до переліку першого типу державне нерухоме майно, щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні (том 1, а.с. 54).

Дотримуючись визначеної статтею 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" процедури, необхідної для укладення договору оренди об`єкта та за результатами проведення аукціону 11 серпня 2021 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено Договір №101-у оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (надалі Договір; том 1, а.с. 55-64).

За умовами пункту 4 Договору, в оренду передано частину підвального приміщення навчального корпусу №2 площею 202,2 кв.м., що перебуває на балансі Третьої особи та знаходиться за адресою: м. Житомир, бульвар Старий, 9.

За пунктом 7 Договору, цільове призначення майна - надання поліграфічних послуг.

У пункті 12 Договору сторонами погоджено, що Договір укладено строком на 5 років та діє до 10 серпня 2026 року включно.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1, а.с. 98) вид діяльності Відповідача 2 за КВЕД: 18.14. Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних з нею послуг (основний); 18.12. Друкування іншої продукції.

Прокурор покликаючись на те, що оскільки метою Догоовру є не надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", звернувся до суду за захистом, порушеного, на його думку права, з позовом про визнання недійсним Договору та повернення майна.

Досліджуючи підстави представництва Прокурором інтересів держави в даній справі в особі Позивача, колегія суду враховує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Між тим абзацами 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Системне тлумачення положень частини 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, у випадках та порядку, встановлених законом.

За вказаного, на думку Прокурора, порушення інтересів держави проявляється в тому, що відбулася протиправна передача в оренду державного майна, для використання не за освітнім призначенням, що позбавляє державу можливості забезпечити гарантоване Конституцією України право дітей на одержання якісної професійно-технічної та загальної середньої освіти, збереження мережі навчальних закладів для здійснення останніми освітньої діяльності.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду в особі Позивача, Прокурор вказує, що згідно частин 1-3 статті 69 Закону України "Про освіту" державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в цій сфері та спрямований на забезпечення інтересів суспільства щодо належної якості освіти та освітньої діяльності. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальними органами. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, МОНУ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Матеріалами справи підтверджено, що Житомирська окружна прокуратура, в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надіслала Позивачу повідомлення №24-553вих.22 від 23 вересня 2022 року про виявлені нею порушення Закону України "Про освіту", з пропозицією вжиття заходів на їх усунення шляхом звернення до суду, а також повідомила, що в разі невжиття або зволікання із вжиттям відповідних заходів позовного характеру, окружна прокуратура самостійно звертатиметься до суду з метою захисту порушених інтересів держави (том 1, а.с. 84-86).

У листі (відповіді) від 26 жовтня 2022 року за №1/12682-22 (том 1, а.с. 87-88) Позивач повідомив, зокрема про те, що Позивач, як уповноважений орган управління державним майном при прийнятті управлінських рішень діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зсилаючись на статтю 284 Господарського кодексу України, Закон України "Про оренду державного та комунального майна", статтю 761 Цивільного кодексу України, статті 79, 80 Закону України "Про освіту" вказав, що з метою додаткових надходжень коштів для забезпечення надійної експлуатації будівель, котельного господарства, інженерних мереж та підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази в закладах освіти, ураховуючи нормативно-правові та законодавчі акти, Позивач надає позитивні висновки щодо надання майна в оренду та рекомендації щодо істотних умов при оформленні договорів оренди, якщо це не погіршує проведення навчального процесу та проживання студентів і учнів у гуртожитках. Водночас у вказаному листі Позивач проінформував, що у вільних приміщеннях закладів освіти також розташовуються органи влади, зокрема, територіальні підрозділи прокуратури, Національної поліції, Міністерства внутрішніх справ, тощо. Додатково Позивач звернув увагу, що інформація про порушення умов Договору та неналежного використання державного майна у Позивача відсутня, тому припинення Договору не ініціюювалось.

Проаналізувавши зміст зазначеного листа, колегія суду зазначає, що змістом листа підтверджено відсутність у Позивача намірів звертатися до суду для усунення наведених Прокурором порушень, оскільки Позивач особисто надає позитивні висновки щодо надання майна в оренду та рекомендації щодо істотних умов при оформленні договорів оренди.

Крім того колегія суду враховує, що Позивач додатково звернув увагу і на відсутність у нього інформації стосовно порушення умов Договору та неналежного використання державного майна, наслідком яких могло б бути припинення Договору. За вказаного та зважаючи на те, що предметом дослідження у даній справі є обставини, які стосуються врахування Відповідачами вимог законодавства саме при укладенні спірного Договору, колегія виснує, що Прокурором дотримано вимоги, визначені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку звернення, що свідчить про наявність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Позивача у цій справі.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Положеннями статі 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За визначенням статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

В силу дії частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Розглядаючи позовну вимогу Прокурора про визнання недійсним Договору, колегія суду досліджує вид діяльності Відповідача 2 в спірному приміщенні з призми частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту».

Так у даній справі правовою підставою недійсності Договору Прокурор визначив невідповідність останнього частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

За вказаного, організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець. Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна.

В силу дії статтей 11, 12, 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оголошення про передачу майна в оренду орендодавець оприлюднює в ЕТС. Об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону. За результатами проведення аукціону укладається договір оренди майна.

За частиною 1 статтею 3 Закону України «Про вищу освіту», державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16 жовтня 2014 року, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

У пункті 3.1 Статуту Третьої особи, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10 червня 2019 року №806, визначено, що Позивач реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Третьої особи як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та у сфері управління якого перебуває Третя особа.

З матеріалів справи слідує, що 9 квітня 2020 року Позивач надав дозвіл на укладення Договору (том 1, а.с . 53).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вид діяльності Відповідача 2 за КВЕД: 18.14. Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних з нею послуг (основний); 18.12. Друкування іншої продукції (том 1, а.с. 98).

Колегія суду констатує, що згідно КВЕД-2010: Клас 18.14. Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг, включає: переплетення, скріплення зразків і післядрукарські послуги, спрямовані на технічну підтримку друкарської діяльності, наприклад, переплетення та кінцеве оброблення книг, брошур, журналів, каталогів тощо, із застосуванням операцій згинання, підрізання та вирівнювання аркушів, складання, сточування окремих частин, прошивання нитками, безшовне (клейо ве) скріплення блоку, висікання й укладення палітурної кришки, склеювання, перевірка нумерації аркушів, наметування, тиснення золотом; скріплення металевою або пластмасовою спіраллю; переплетення і кінцеве оброблення друкованого паперу або друкованого картону із застосуванням операцій згинання, тиснення, просвердлювання, проколювання отворів, перфорації, гравірування, скріплювання, склеювання, ламінування; завершальну підготовку для CD; надання послуг з розсилання електронною поштою, таких як пристосування продукту до вимог їх замовника, підготування пакету для відправлення; інші завершальні види діяльності, такі як тамподрук, виготовлення гравюри штампів, тиснення, виготовлення форм для Брайлівського друку.

Відповідно до частин 1-3 статті 78 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент укладення Договору) держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 79 Закону України «Про освіту» визначено, що джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: державний бюджет; місцеві бюджети; плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; гранти вітчизняних і міжнародних організацій; дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору; добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України «Про освіту», до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

При цьому, згідно із частиною 4 статті 80 Закону України «Про освіту», об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Зазначене узгоджується з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України №483 від 3 червня 2020 року (надалі - Порядок №483), в силу дії котрого, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Тобто, наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме:

·або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу;

· або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Також судовою колегією враховується, що підпунктом 2 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

Зважаючи на твердження Прокурора наведені в апеляційній скарзі про те що, з урахуванням позиції Верховного Суду, сформульованої у пункті 5.6 постанови від 20 січня 2022 року в справі №906/1551/20, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми підпункт 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №796, колегія суду зауважує, що дійсно така постанова має підзаконний характер, однак дія даної постанови спрямована на конкретизацію норм Закону України «Про освіту» і має застосовуватися лише в контексті, комплексі та відповідно до норм Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, про що й безпосередньо зазначено в постанові Верховного Суду від 20 січня 2022 року в справі №906/1551/20.

В той же час, Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічна правова позиція наведена і в постановах Верховного Суду від 8 листопада 2022 року в справі №917/1090/21 та від 17 січня 2023 року в справі №902/51/21.

Тобто, вирішальне значення має те, чи пов`язана діяльність орендаря з освітньою діяльністю і лише у вигляді існування такої пов`язаності та неможливістю органом освіти самостійно надавати такі послуги надання відповідних приміщень в оренду не порушує Закон України "Про освіту" (постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №796).

Водночас, суд критично оцінює посилання Прокурора в судовому засіданні від 13 березня 2024 року на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 січня 2024 року по справі №924/391/23 з огляду на вищеописану праову позицію та те, що в зазначеній Прокурором спаві орендар використовував приміщення для перукарні, діяльність котрої дійсно не пов`язана з освітньою діяльністю (та про що і зроблено висновок в зазначеній Прокурором постанові Верховного Суду), проте в справі №906/18/23 орендар здійснює зовсім іншу діяльність (а саме: брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг), що вказує на різність оцінок судів, які надаються для визначення наявності чи відсутності порушення Законодавства та встановлення факту послуг, котрі надаються пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Водночас, зважаючи на доводи апеляційної скарги Прокурора щодо того, що оренда спірного майна порушує освітній процес та надання учасникам освітнього процесу освітніх послуг (оскільки відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту», освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію та обслуговування, реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті) суд апеляційної інстанції констатує наступне.

За змісто вказаного Закону, здобувачі освіти - вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти (ад`юнкти), інші особи, які здобувають освіту за будь-яким видом та формою здобуття освіти.

Якість освітньої діяльності - рівень організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про освіту», учасниками освітнього процесу є: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Згідно статті 47 Закону України «Про вищу освіту», освітній процес - це інтелектуальна, творча діяльність у сфері вищої освіти і науки, що провадиться у закладі вищої освіти (науковій установі) через систему науково-методичних і педагогічних заходів та спрямована на передачу, засвоєння, примноження і використання знань, умінь та інших компетентностей у осіб, які навчаються, а також на формування гармонійно розвиненої особистості.

З наданого до матеріалів справи Статуту Третьої особи вбачається, що принципами освітньої діяльності Третьої особи, зокрема, є створення умов для особистого розвитку і творчої реалізації людини, впровадження до освітнього процесу прогресивних освітніх технологій і наукових досягнень. До завдань освітньої діяльності Третьої особи, зокрема, віднесено впровадження до освітнього процесу сучасних інтенсивних-особистісно орієнтованих освітніх технологій, прогресивних наукових досягнень. Забезпечення якості вищої освіти, здійснюється, зокрема, через застосування таких інструментів, як: забезпечення освітнього процесу необхідними ресурсами, у тому числі для самостійної роботи здобувачів вищої освіти за кожною освітньою програмою.

Під час розгляду справи, представник Третьої особи в письмових поясненнях зазначав, що невід`ємною частиною освітнього процесу є його методичне забезпечення, значні обсяги якого, зокрема, вбачаються з Положень «Про навчально-методичне забезпечення», «Про планування та облік роботи науково-педагогічних працівників», «Про кваліфікаційні роботи у Третьої особи», які розміщені для загального доступу на сайті Третьої особи. Роздруківки зазначених Положень, для зручності користування, додала до матеріалів справи (том 2, а.с. 5-60).

Також матеріали справи містять, наданий представником Третьої особи, Звіт ректора Третьої особи про виконання умов контракту з Позивачем за 2021 рік, з якого вбачається, що в Третьої особи наявна лабораторія інформаційно-видавничого забезпечення навчального процесу, яка виготовляє бланкову продукцію, журнали для забезпечення освітнього процесу, здійснює роздруківки та копіює документи.

Водночас вказана лабораторія, через обмежену кількість працівників та технічних можливостей, не в змозі забезпечити необхідний обсяг потреб навчального закладу у поліграфічних послугах, навіть з урахуванням послуг, отриманих від Відповідача 2, тому у 2021-2022 роках була необхідність задовольнити потреби у послугах, пов`язаних з друком, шляхом укладення договорів з іншими надавачами таких послуг (том 1, а.с. 220-225).

Згідно з пунктів 12.1 - 12.3 Статуту Третьої особи, Третя особа відповідно до законодавства та цього Статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності. Перелік платних освітніх та інших послуг, що можуть надаватися Третьою особою, затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок надання платних освітніх та інших послуг, включаючи порядок визначення їх вартості, встановлюється чинним законодавством. Третя особа має право надавати додатково платні освітні та інші послуги виключно понад обсяги, встановлені державним стандартом, та поза діяльністю, що фінансується за рахунок коштів відповідних бюджетів.

В той же час підпунктами 4, 4-1 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» передбачена можливість надання навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності поліграфічних послуг (редагування, переклад наукової, довідкової, технічної, навчальної, навчально-методичної, художньої літератури, розроблення поліграфічного дизайну); послуг комп`ютерного набору, верстання текстів; рекламних послуг; реалізація власної друкованої продукції, у тому числі інформаційної, рекламної та бланкової (крім видання та реалізації навчальної літератури, методичних, науково-методичних, наукових, науково-технічних видань, друкованих засобів масової інформації (газет, часописів, альманахів тощо); видання та розміщення на веб-сайтах банерів та іншої рекламної продукції в електронній формі.

З вищенаведеного колегія суду виснує, що поліграфічні послуги невід`ємно пов`язані із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням учасників освітнього процесу, крім того надання таких послуг, у тому числі і на платній основі, на законодавчому рівні віднесено до послуг, які можуть надаватися закладами освіти, при наявності таких можливостей.

Крім того, в підтвердження обставин щодо надання Відповідачем 2 послух пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу долучено до матеріалів справи лист Відповідача 2 від 17 січня 2023 року, згідно якого останній вказав, що протягом 2022 року до них звернулося 124 студента та користувалися послугами з друку, копіювання, виготовлення палітурок для курсових робіт студентів. До листа додано перелік друкованої продукції, виготовленої та безкоштовно переданої Третій особі та Перелік друкованої продукції, виготовленої науково-педагогічним працівникам Третьої особи Відповідачем 2 (том 1. а.с. 188-191). При цьому зазначена послуга надавалась безоплатно, договір-замовлення не укладався. Щодо переліку друкованої продукції, зазначеної у додатку №2 до листа, то у ньому вказано, що відповідні послуги надавались орендарем на платній основі, договори на закупівлю послуги були укладені із замовниками науково-педагогічними працівниками (фізичні особи), яким було передано виготовлену продукцію відповідно до акту.

При цьому колегія суду наголошує, що на підтвердження необхідності отримання поліграфічних послуг Третя особа надала суду такі документи: інформацію студентської ради університету щодо користування послугами, які надаються Відповідачем 2, витяг із звіту ректора Третьої особи за 2021 рік, оголошення-звіт про укладений договір на закупівлю послуг, пов`язаних з друком, копію договору про закупівлю послуг (друк матеріалів за науково-дослідною темою) від 17 листопада 2022 року, копію договору від 30 листопада 2021 року про закупівлю послуг (Друк монографії), перелік спеціальностей та освітніх програм Третьої особи; доручення Фонду державного майна України, положення про кваліфікаційні роботи, положення про планування та облік науково-педагогічних працівників, положення про навчально-методичне забезпечення (том 1, а.с. 211-232; том 2, а.с 5-60).

В той же час, Прокурором не доведено (а саме Третьою особою спростовується), що Третя особа може самостійно забезпечити існуючу соціальну потребу учасників освітнього процесу щодо надання поліграфічних послуг у необхідному для забезпечення освітнього процесу обсязі. При цьому Статутом балансоутримувача (Третьої особи) та приписами Законодавства взагалі не передбачена можливість надання безоплатних поліграфічних послуг здобувачам освіти, тому надання таких послуг не може бути забезпечено безпосередньо закладом освіти.

В той же час колегія суду наголошує і на тому, що матеріали справи не містять доказів, котрі б вказували на порушення санітарних норм та правил, встановлених посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби, що в свою чергу вказує на голослівність тверджень Прокурора в судовому засіданні від 13 березня 2024 року щодо шкідливості для здоров`я обладнання та діяльності Відповідача 2.

З огляду на встановлені судом обставини є очевидним те, що можливість отримання, зокрема здобувачами освіти, поліграфічних послуг безпосередньо в закладі освіти, однозначно спрямоване на забезпечення належних умов, необхідних для виконання ними навчальних програм та отримання якісної освіти.

Водночас Відповідач 2 зауважив, що на підставі тендеру ним виконано державні замовлення з друку і для інших навчальних закладів, а саме через майданчик PROZORRO Відповідач 2 виконав понад 50 замовлень з друку різного виду поліграфічної продукції саме для освітніх закладів різного ступеня і профілю. Тобто, зазначений обсяг замовлень також пов`язаний із забезпеченням освітнього процесу, хоча і в інших навчальних закладів. Зазначені обставини додатково вказують на те, що Відповідач 2 надає послуги з дотриманням приписів частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» та пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна. Доказів на спростування наведених обставин Прокурор та Позивач не надали.

Крім того колегією суду встановлено, що передана в оренду частина підвального приміщення навчального корпусу №2 площею 202,2 кв.м., що перебуває на балансі Третьої особи, є не задіяним у навчальному процесі. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що його використання Відповідачем 2, зокрема, з урахуванням розміщення (підвальне приміщення), перешкоджає учасникам навчально-виховного процесу, погіршує їх соціально-побутові умови та негативно впливає на освітній процес.

Також матеріали справи не містять доказів, які б свідчили проте, що діяльність Відповідача 2 погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти чи порушує умови безпечної роботи навчального закладу. Наведені обставини Прокурором не спростовані та не доведені належними та допустимими доказами.

Водночас у матеріалах справи міститься лист Позивача саме як власника майна за №1/13624-22 від 10 листопада 2022 року, в якому Позивач повідомив Прокурора про те, що передачу в оренду майна здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства України а також про те, що з метою додаткових надходжень коштів для забезпечення надійної експлуатації будівель, котельного господарства, інженерних мереж та підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази в закладах освіти, ураховуючи нормативно-правові та законодавчі акти, Міністерство надає позитивні висновки щодо надання майна в оренду та рекомендації щодо істотних умов при оформленні договорів оренди, якщо це не погіршує проведення навчального процесу та проживання студентів і учнів у гуртожитках. Водночас у вказаному листі Позивач проінформував, що у вільних приміщеннях закладів освіти також розташовуються органи влади, зокрема, територіальні підрозділи прокуратури, Національної поліції, Міністерства внутрішніх справ, тощо. Додатково Позивач зауважив, що інформація щодо порушення умов Договору та неналежного використання державного майна у Позивача відсутня (том 1, а.с. 87-88).

Вищевказане в розрізі не доведення факту наявності порушень Закону саме за спірним Договором ставить під об`єктивний сумнів те, що поданий Прокурором позов спрямовано лише на повернення спірного приміщення Третьої особи.

Підсумовуючи усе вище описане колегія суду резюмує, що Відповідач 2 в орендованому приміщенні надає послуги, пов`язані із забезпеченням освітнього процесу, які не можуть бути забезпечені у необхідному обсязі безпосередньо закладами освіти, а також послуги, пов`язані із обслуговуванням учасників освітнього процесу, які в цілому не можуть бути забезпечені безпосередньо Третьою особою.

При цьому, доводи Прокурора наведені в апеляційній скарзі щодо того, що спірним Договором порушують права учасників освітнього процесу, спростовуються всім вищеописаним та тим, що надання в оренду частини підвального приміщення сприяє покращенню соціально-побутовим умов осіб, які навчаються та працюють у навчальному закладі, оскільки останні мають можливість користуватися поліграфічними послугами, наданими Відповідачем 2, без зайвих витрат часу, безпосередньо у навчальному закладі та по суті є послугами, пов`язаними з забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням учасників освітнього процесу. Крім того, Третя особа за укладеним Договором отримує орендну плату, яку може використовувати саме в освітніх цілях для задоволення соціально-побутових потреб.

Водночас колегія суду констатує, що приписами законодавства, яке регулює спірні правовідносини в імперативному порядку не визначено, що діяльність такого орендаря має бути пов`язана із забезпеченням освітнього процесу виключного того закладу освіти, в орендованому приміщенні якого він знаходиться, тобто не заборонено надавати такі послуги і іншим закладам освіти.

В той же час окрім соціально корисної функції забезпечення учасників освітнього процесу поліграфічними послугами, досягається і економічний інтерес держави та Третьої особи, адже як вбачається з письмових пояснень Третьої особи, об`єкт оренди не використовується у навчальній діяльності, натомість надання його в оренду, крім іншого сприяє додатковому фінансуванню навчального закладу, що беззаперечно також є важливим для забезпечення освітнього процесу.

Аналогічні правові висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №909/1374/19, у якій Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення - першого поверху гуртожитку №6 Університету, переданого для розміщення торгового об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

В той же час досліджуючи практику на котру покликається Прокурор в своїй апеляційній скарзі, а саме постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі №913/204/18, від 9 червня 2022 року в справі №520/2098/19 колегія суду зауважує, що вони є нерелевантними до даних правовідносин, з огляду на таке.

Справа № 520/2098/19 провадження № 11-325апп21 Великої Палати Верховного Суду стосується бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невиготовленні та ненаправленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нової довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення.

У постанові від 12 березня 2019 року по справі № 913/204/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що відповідно до імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28 вересня 2017 року до 19 січня 2019 року, тобто на час укладення оспорюваного договору оренди від 24 листопада 2017 року) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням. Апеляційним судом не спростовано висновок суду першої інстанції про укладення оспорюваного договору стосовно приміщень державного закладу освіти з визначенням цільового призначення його використання як проведення господарської (підприємницької) діяльності з надання медичних (стоматологічних) послуг, тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, що чітко свідчить про порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28 вересня 2017 року до 19 січня 2019 року).

В той же час, положення частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» були внесені зміни, і відповідно після 19 січня 2019 року, така стаття мала зовсім іншу редакцію, а саме: об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Однак в даній справі № 913/204/18 спірний Договір укладений 11 серпня 2021 року (під час дії нової редакції частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту») та метою такого договору було обслуговуванням учасників освітнього процесу. А згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вид діяльності Відповідача 2 за КВЕД: 18.14. Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних з нею послуг (основний) та 18.12. Друкування іншої продукції (а не надання стоматолічних послуг як в справі № 913/204/18 на котру покликається Прокурор в своїй апеляційній скарзі).

Водночас, щодо покликання Прокурора на справу №924/391/23 за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, Товариства з обмеженою відповідальністю "Силует", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Кам`янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити приміщення, то колегія суду ще раз зауважує, що в даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю "Силует" надавалися перукарські послуги.

Враховуючи усе описане вище та наведені положення Законодавства, колегія суду зазначає, що розміщення в підвальному приміщенні навчального корпусу №2 Відповідача 2, який надає поліграфічні послуги, спрямоване на забезпечення освітнього процесу та обслуговування учасників освітнього процесу, спрямоване на покращення умов для навчання студентів, що не суперечить положенням частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», а відтак відсутні правові підстави вважати, що оспорюваний Договір укладено з порушенням вимог Закону, що є обов`язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності такого правочину, пов`язаних із поверненням майна.

Відповідно суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позову Прокурора повністю.

Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення суду в цій частині без змін.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора щодо порушення спірним Договором прав учасників освітнього процесу, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи не підтвердження укладення спірного Договору в правовому полі дії частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту».

Доводи наведені Прокурором в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими, безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювань рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Прокурора, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Прокурором.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 9 листопада 2023 року по справі №906/18/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 9 листопада 2023 року по справі №906/18/23 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/18/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 18 березня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.