Рішення

від 15.02.2024 по справі 915/1354/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року Справа № 915/1354/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., секретар судового засідання Степанова І.С., розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, код 01038921 (м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 14), яка пред`явлена до відповідача: приватного сільськогосподарського підприємства «Україна», код 32178530 (Миколаївська область, Миколаївський район, с. Кам`янка, вул. Набережна, 84), про стягнення грошових коштів за договором на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану Кам`янського водосховища у сумі 23981,88 грн.,

та за зустрічною позовною заявою приватного сільськогосподарського підприємства «Україна», код 32178530 (Миколаївська область, Миколаївський район, с. Кам`янка, вул. Набережна, 84), яка пред`явлена до відповідача: Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, код 01038921 (м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 14), про визнання недійсним договору на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану Кам`янського водосховища та стягнення грошових коштів у сумі 58375,80 грн.

За участю сторін:

представник позивача за первісним позовом Ітрін М.В.,

представник відповідача за первісним позовом адвокат Носов О.М.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач зазначає, що протягом 2021 року між сторонами існували договірні правовідносини щодо оптимізації гідрологічного та гідрохімічного стану Кам`янського водосховища, зокрема з виконання відповідачем робіт та надання послуг по очищенню водосховища від водоростей шляхом вселення рослиноїдних риб-меліорантів. Риба, яка використовувалася для зазначених цілей є власністю відповідача і відповідач вправі розпоряджатися нею на власний розсуд. Кошти, що сплачуються відповідачем за цим договором на користь позивача становлять вартість кормової бази (трави-біомаси), що є у водосховищі, яку вживають рослиноїдні риби-меліоранти. Так, протягом 2021 року відповідач сплатив позивачу 58375,80 грн. з передбачених договором 75774,00 грн. Таким чином, борг по оплаті становить 17398,20 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивач нарахував до сплати втрати від інфляції та відсотки за користування коштами. У травні 2022 року договір було розірвано за ініціативою позивача по причині невиконання відповідачем зобов`язання по оплаті.

Стислий виклад позиції позивача за зустрічним позовом

Позивач за зустрічним позовом вказує, що договір за своєю правовою природою є договором підряду. При цьому, сторони при укладенні договору не визначили ціну роботи, що суперечить положенням ст. 180 ГК та положенням ЦК про підряд. З огляду на приписи ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства його моральним засадам. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання положень ч. 1 ст. 203 ЦК у момент вчинення правочину є підставою недійсності правочину.

Як зазначено у договорі роботи виконувалися на Кам`янському водосховищі комплексного призначення площею водного дзеркала 151,5469 кв.м., що розміщене біля с. Сонячне Кам`янської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Водосховище розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4825181200:03:000:0001, яка раніше перебувала в оренді позивача за зустрічним позовом та з 25.11.2021 року перейшла з державної у комунальну власність.

Відповідач за зустрічним позовом не є власником земельної ділянки, на якій розташоване Кам`янське водосховище, тому не має прав на біоресурси, які знаходяться в ньому та без погодження з власником землі не може залучати на договірній основі суб`єктів господарювання для проведення біомеліоративних робіт, особливо по вселенню у водний об`єкт рослиноїдних риб. Договір власне суперечить положенням ст. 78 та ст. 79 Земельного кодексу України, так як його виконання порушує інтереси власника земельної ділянки, на якій знаходиться водосховище, а дії відповідача за зустрічним позовом по залученню на договірних засадах суб`єктів господарювання для вселення риб у водний об`єкт та одержанню за це коштів порушує положення ЦК про підряд. Таким чином, відповідач за зустрічним позовом безпідставно одержав від позивача кошти на загальну суму 58375,80 грн.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним договір №2/20 від 24.01.2020 року та стягнути з відповідача за зустрічним позовом 58375, 80 грн.

Відповідач за зустрічним позовом надав відзив.

У відзиві зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 1 та 2 ст. 628 ЦК).

Договір №2/20 відноситься до змішаних договорів з ознаками договору підряду і договору про надання послуг.

З умов спірного договору вбачається, що вигодонабувачами за ним є обидві сторони. Відповідач за зустрічним позовом отримує екологічне оздоровлення водосховища, а позивач за зустрічним позовом, здійснюючи зариблення водосховища та відгодівлю риби за рахунок наявних біоресурсів, отримує її приріст та можливість використання вирощеної риби як доходу на свій розсуд, що не заборонено чинним законодавством та погоджено сторонами договору.

Таким чином, визначаючи у вказаний спосіб ціну роботи та наданих послуг, сторони договору дотрималися положень ЦК, що регулюють відносини підряду та послуг, тому, відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.

Водосховище відноситься до державного майна, яке перебуває в управління Державного агентства водних ресурсів України, а його банасоутримувачем на момент укладення договору було Миколаївське міжрайонне управління водного господарства, правонаступником якого є відповідач за зустрічним позовом.

Власником земельної ділянки, що знаходиться під водосховищем, на момент укладення спірного договору була держава в особі Очаківської районної державної адміністрації.

Земельна ділянка фактично перебуває у постійному користуванні відповідача за зустрічним позовом, але право постійного користування не оформлювалося.

Відповідно до ст. 92 ЗК відповідач за зустрічним позовом як водогосподарська організація правомірно постійно користується земельною ділянкою, що перебуває у державній власності, яка заповнена водним дзеркалом, в зв`язку з чим мав право на укладення спірного договору без згоди Очаківської райдержадміністрації Миколаївської області та використання біоресурсів, що у ньому знаходяться.

У зустрічному позові не зазначено, яким чином порушені права позивача за зустрічним позовом внаслідок укладення спірного договору.

У разі порушення відповідачем за зустрічним позовом укладенням спірного договору прав володільця земельної ділянки, то останній не уповноважував позивача за зустрічним позовом звертатися до суду із позовом в його інтересах.

Процесуальні дії

04.09.2023 року ухвалою суду позов було залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

12.09.2023 року ухвалою суду прийнято позов до розгляду та відкрите провадження у справі.

09.10.2023 року ухвалою суду вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження із первісним позовом.

15.02.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заяви і клопотання.

08.09.2023 року позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви.

03.01.2023 року позивач подав заяву про приєднання доказів до матеріалів справи.

Обставини, на які позивач послався на підтвердження позовних вимог.

1. 24.01.2020 року між сторонами спору був укладений договір №2/20 на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану Кам`янського водосховища, до якого 18.08.2020 року та 01.03.2021 року сторонами вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод №1 та №2.

2. Роботи виконувалися і послуги надавалися на Кам`янському водосховищі комплексного призначення, яке розміщене біля с. Сонячне Кам`янської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області площею водного дзеркала 151, 5469 га.

3. 26.05.2022 року договір №2/20 розірвано за ініціативою позивача.

4. Відповідач з погодженої до сплати за 2021 рік суми у розмірі 75774,00 грн. сплатив лише 58375,80 грн.

5. 26.05.2022 року позивач передав представнику відповідача претензію та акт звірки.

6. 30.03.2023 року позивач направив листа на адресу відповідача з вимогою терміново погасити борг по оплаті.

7. 31.05.2023 року та 12.07.2023 року позивач направив претензії на адресу відповідача з вимогою терміново погасити борг.

Обставини, на які послався позивач за зустрічним позовом.

1. Кам`янське водосховище розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером, яка перебувала в оренді позивача за зустрічним позовом та з 25.11.2021 року перейшла з державної у комунальної власність.

2. На адвокатський запит від 02.12.2022 року відповідач за зустрічним позовом надав відповідь від 08.12.2023 року про відсутність документів про право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться водосховище.

Обставини, на які послався відповідач за зустрічним позовом.

1. Кам`янське водосховище відноситься до державного майна, яке перебуває в управлінні Державного агентства водних ресурсів України, а його балансоутримувачем на момент укладання договору було Миколаївське міжрайонне управління водного господарства, правонаступником якого є відповідач за зустрічним позовом.

2. Земельна ділянка фактично перебуває у користуванні відповідача за зустрічним позовом.

При оцінці доказів та встановленні обставин суд виходив з наступних положень ГПК.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Учасники справи, зокрема зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (1 та ч. 3 ст. 74 ГПК).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).

У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).

Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).

Відповідно до ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, дослідивши докази, надавши їм оцінку з огляду на вищевказані положення ГПК, встановив, що мали місце наступні обставини.

24.01.2020 року між Миколаївським міжрайонним управлінням водного господарства та відповідачем був укладений договір №2/20 на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану Кам`янського водосховища. Договір підписаний керівниками сторін та скріплений печатками. До позову приєднана копія договору.

18.08.2020 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №2/20, копію якого приєднано до позову.

01.03.2021 року сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №2/20, копію якого приєднано до позову.

26.05.2022 року позивач вручив представнику відповідача на руки претензію №418 від 26.05.2022 року разом із актом звірки взаємних розрахунків станом на 20.05.2022 року, які приєднані до позову.

Також 26.05.2022 року позивач вручив представнику відповідача на руки повідомлення про дострокове розірвання договору №419 від 26.05.2022 року, копія якого приєднана до позову.

31.03.2023 року, 31.05.2023 року та 12.07.2023 року позивач направив відповідачу поштою вимогу та претензії з приводу оплати боргу в сумі 17398,20 грн. Копії вимоги, претензій та поштових повідомлень приєднані до позову.

02.12.2022 адвокатом Носовим О.М. (представник позивача за зустрічним позовом) до Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області було направлено адвокатський запит з приводу передачі Миколаївському управлінню експлуатації зрошувальних систем у користування земель зайнятих Кам`янським водосховищем, на який було надано відповідь №1436/11 від 08.12.2022 року про те, що відповідні документи відсутні так як при реорганізації Миколаївського міжрайонного управління водного господарства (правонаступника Миколаївського управління експлуатації зрошувальних систем) шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області такі документи не передавалися.

Висновки суду щодо підстав задоволення позову або відмови у задоволенні позову.

Предметом договору №2/20 сторони визначили, що для здійснення заходів для екологічного оздоровлення Кам`янського водосховища сторони проводять оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану водосховища та поліпшення якості води шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб-меліорантів у певний комбінації (полікультури) відповідної структури (п. 1.1). Мета використання водосховища - зрошення, риборозведення та рекреація.

За договором Миколаївське міжрайонне управління водного господарства, правонаступником якого є позивач, взяло на себе зобов`язання надати відповідачу водосховище для здійснення заходів екологічного оздоровлення.

Відповідач взяв на себе зобов`язання, зокрема:

- вселяти рослиноїдні риби-меліоранти у певній комбінації для здійснення біологічного очищення та видалення з водойми надлишкової біомаси, шляхом її утилізації та поліпшення якості води;

- кожного року розробляти програму робіт по заходам спрямованим на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту;

- забезпечувати на землях водного фонду дотримання санітарної та епідемічної обстановки.

Позивач за договором має право вільного доступу до водосховища, ініціювати припинення договірних відносин, а відповідач вправі відловлювати вирощену рибу та реалізовувати її на власний розсуд.

У п. 3.1, 3.2 договору сторони передбачили, що загальна сума договору складає 58375,80 грн. з ПДВ за рік, яку відповідач оплачує рівними частинами протягом року.

Сторони погодили, що договір діє протягом 15 років з моменту підписання сторонами, тобто до 24.01.2035 року.

Додатковою угодою №1 сторони внесли зміни до договору, зокрема виклали п. 1.1 договору у наступній редакції: "З метою поліпшення гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного режимів боротьби з цвітінням і заростанням та оптимізації екологічного стану Кам`янського водосховища, а також поліпшення якості води до оптимальних значень (еколого-санітарних вимог) виконавець зобов`язується забезпечити виконання біомеліоративних робіт шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб-меліорантів у певній комбінації (полікультури) відповідної структури.

До обов`язків відповідача, зокрема додано:

- забезпечення заходів по боротьбі із цвітінням і заростанням;

- здійснення поліпшення екологічного стану води;

- здійснення контролю за базовими параметрами якості води та загальним станом біомеліорантів;

- від отриманого вирощеного та реалізованого рибопосадкового матеріалу здійснювати взаєморозрахунок послуг.

Загальна сума договору за 1 рік складає 75774 грн. з урахуванням ПДВ.

Додатковою угодою №2 від 01.03.2021 року:

- замінено сторону замовника з Миколаївського міжрайонного управління водного господарства на Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області;

- викладено п. 1.1 в наступній редакції: "З метою поліпшення гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного режимів боротьби з цвітінням і заростанням та оптимізації екологічного стану Кам`янського водосховища, а також поліпшення якості води до оптимальних значень (еколого-санітарних вимог) виконавець зобов`язується забезпечити виконання біомеліоративних робіт шляхом забезпечення вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб-меліорантів у певній комбінації (полікультури) відповідної структури, відтворення і життєдіяльності рослиноїдних риб-меліорантів, поліпшення умов їх існування та регулювання їх чисельності шляхом добування (вилову) для досягнення мети договору. Риби-меліоранти в даному договорі є власністю виконавця і виступають інструментом виконання робіт по досягненню мети договору. Біоресурси не знаходяться у водосховищі в умовах природної волі та не підпадають під дію Закону України "Про рибне господарство", Закону України "Про аквакультуру";

- доповнено договір, зокрема пунктом 1.5, згідно якого наслідком виконаних робіт за даним договором є біологічне очищення водойми від надлишкової рослинності та біоперешкод, пригнічення розвитку різних груп гідробіотів та зниження трофності водойми;

- внесено зміни до п. 3.3 договору, а саме: оплата за послуги на проведення робіт із біологічної меліорації на водосховищі здійснюється за попередньою оплатою у розмірі 50% у травні місяці кожного поточного року. Остаточний платіж здійснюється 01 листопада кожного поточного року.

Таким чином, сторони домовилися, що відповідач, як виконавець, проводить роботи та надає послуги, отримуючи в якості плати можливість вилову вирощеної риби, а позивач, як замовник, відповідно споживає послуги та отримує результат робіт. Сторони, встановивши річну плату у розмірі 75774 грн., таким чином узгодили, що економічна вигода від вирощування та продажу риб-меліорантів є більшою ніж вартість робіт і послуг, які виконуватимуться і надаватимуться відповідачем.

Як вбачається з умов договору сторони були пов`язані договірними правовідносинами протягом 2021 року.

При встановленні відповідності договору вимогам законодавства суд виходив з наступних положень ЦК та ГК.

Так, згідно ч. 1 ст. 179 ГК майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено ч. 1 ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 180 встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 2 ст. 628 ЦК сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було зазначено вище сторони погодили між собою предмет договору, його ціну та строк його дії у письмовій формі. Отже, договір №2/20 є укладеним, а правовідносини, які виникли між сторонами на підставі цього договору, регулюється положеннями ЦК про підряд та послуги.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Тобто, з огляду на положення ст. 626 ЦК та ст. 202 ЦК укладений між сторонами договір є правочином.

Частиною 1 ст. 204 ЦК визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 204 ЦК, ч. 2 ст. 215 ЦК укладений сторонами договір є правомірним.

Як вказувалося вище за умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити позивачу до 01.11.2021 року 75774 грн.

За ствердженням позивача відповідач здійснив оплату частково двома платежами: 28.05.2021 року в сумі 29187,90 грн. та 22.12.2021 року в сумі 29187,90 грн., в зв`язку з чим розмір боргу становить 17398,20 грн.

З огляду на те, що внесення обумовленої договором плати є обов`язком відповідача, то і тягар доказування належного виконання цього зобов`язання лежить на відповідачеві.

Відповідач доказів внесення річної плати у визначеному договором обсязі, а саме в сумі 75744 грн., не надав, доводів позивача про наявність заборгованості у розмірі 17398,20 грн. не спростував.

Таким чином, позовні вимоги про примусове стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17398,20 грн. відповідають умовам договору і підлягають задоволенню.

При задоволенні зазначеної позовної вимоги суд виходив з наступних положень цивільного і господарського законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною ч. 2 ст. 193 ГК передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За загальним правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК).

За обставин цієї справи зобов`язання з внесення плати за 2021 рік у розмірі 75774 грн. мало бути припинено оплатою зазначеної суми коштів позивачу.

Проте, несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання за договором по внесенню плати призвело до порушення умов договору та прав позивача на своєчасне та повне отримання плати за договором.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відсутності провини у порушенні зобов`язання відповідачем не доведено.

Позивачем також заявлено до стягнення 3 % річних та втрати від інфляції, які нараховані на суму боргу. Так, розмір 3% річних за період з 02.11.2021 року по 25.08.2023 року становить 946,66 грн., а втрат від інфляції за той же період - 5637,02 грн.

Перевіривши розрахунок, суд погодився з виконаними позивачем розрахунками.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є обґрунтованими і законними.

Що стосується зустрічної позовної вимоги про визнання договору недійсним суд зазначає наступне.

Згідно ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів, зокрема віднесено визнання правочину недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення його прав та інтересів внаслідок укладення спірного договору.

Отже, зустрічний позов є таким, що не направлений на захист порушених прав позивача, в зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Виходячи з положень ст. 129 ГПК, судовий збір, який був сплачений за подання первісного та зустрічного позовів покладається на відповідача за первісним позовом та позивача за зустірчиним позовом, тобто на приватне сільськогосподарське підприємство «Україна».

Керуючись ст. ст. 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Україна», код 32178530 (Миколаївська область, Миколаївський район, с.Кам`янка, вул. Набережна, 84) на користь Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, код 01038921 (м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 14) грошові кошті у загальній сумі 23981 (двадцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят одна) грн. 88 коп., з яких: 17398 (сімнадцять тисяч триста дев`яносто вісім) грн. 20 коп. основний борг; 946 (дев`ятсот сорок шість) грн. 66 коп. 3% річних; 5637 (п`ять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 02 коп. інфляційні втрати, а також судовий збір, який сплачений за подачу позовної заяви у сумі 2684,00 грн.

3. У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити повністю.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2024 року.

Суддя А.П. Алексєєв